ЛЕКЦІЯ 1

Тема: Вступ. Загальна характеристика периферійних пристроїв ЕОМ

План

1.Введення в дисципліну периферійних пристроїв (ПП) ЕОМ

2.Класифікація і основні визначення ПП

1. Введення в дисципліну периферійних пристроїв (пп) еом.

Як відомо, сумісний IBM PC комп'ютер організований по фон-неймановській архітектурі, яка була сформульована Джорджем фон Нейманом ще в 1945году і має наступні принципи :

1. ЕОМ складається з блоку управління (БУ) і арифметико-логічного пристрою (АЛП).

2. Програми і дані зберігаються в одній і тій же пам'яті.

3. Виконання команд, адреса яких задається БУ, відбувається послідовно.

Ця архітектура є не єдиною в побудові ЕОМ, проте переважна більшість машин і багатопроцесорних комплексів побудована саме по цій архітектурі. Згідно цієї архітектури ЕОМ можна умовно розділити на облаштування безпосередньої обробки інформації і периферійних пристроїв, тобто пристроїв, які по відношенню до облаштувань обробки інформації є зовнішніми.

Таким чином метою дисципліни є:

вивчення і освоєння принципів побудови, функціональної організації, конструктивних особливостей і програмного забезпечення периферійних пристроїв. Формування практичних навичок експлуатації периферійних пристроїв у складі обчислювальних машин, комплексів, систем і мереж.

2. Класифікація і основні визначення пп

Периферійні пристрої по відношенню до облаштування обробки інформації можуть бути різними як по своєму функціональному призначенню, так і за принципом дії.

П ристрої Пристрої Пристрої Пристрої

вводу, виводу пам’яті мультимедії зв’язку

- дисплей - накопичувачі - відеосистеми -послідовні інтерфейси

-клавіатура FD и НD

- мишка - накопичувачі - аудіосистеми RS232 и RS485

- принтери оптичні

- плотери CD і DVD -паралельні

- сканери - накопичувачі шини ПП

- штрихкодовые магнітно-оптичні AST і SCSI

устройства МOD

считывания - CD/ DVD рекодер

Умовно всі ПП можна розділити на наступні групи (рис.1.1):

1. пристрої введення і виведення символьної, текстової, графічної і відеоінформації;

2. пристрої зберігання даних (пам'яті);

3. пристрої спілкування через різні середовища (пристрої мультимедії);

4. пристрої зв'язку.

Розглянемо короткий огляд периферійних пристроїв що підлягають вивченню в цій дисципліні.

І. пристрої введення і виведення

Дисплей (монітор) -- це пристрій виведення графічної, текстової і відео інформації і підключається до вихідного роз’єму графічного адаптера. Комп'ютер може забезпечувати підключення одного і більше дисплеї або використати звичайний телевізор при забезпеченні його роботи відповідним інтерфейсом.

Клавіатура -- пристрій введення інформації, що підключається до спеціалізованого інтерфейсу системної плати або по шині USB.

Принтери і плотери -- пристрої призначені для виведення текстової і графічної інформації на папір або плівку. Підключаються до портів LPT, COM або USB. Забезпечують високу геометричну точність виведення інформації.

Сканери -- растрові пристрої введення інформації. Сканери бувають ручні і планшетні. Планшетні сканери є високоточними. Усі сканери розрізняються по роздільній здатності, яка вимірюється у кількості різних точок на дюйм. Сканери підключаються через порт LPT або USB.

А оскільки кольорові сканери оперують з великим об'ємом інформації, то стандартний порт LPT працює на введення занадто повільно. Нещодавно з'явилися сканери-ручки, які самі розпізнають введений текст і до його передачі в комп'ютер можуть зберігати текст у внутрішній флеш - пам'яті. До сканерів відносяться і пристрої зчитування штрих-кодів, які оперують з короткою інформацією і тому їх підключення здійснюється через звичайний COM порт.

Пристрій - покажчик (мишка) -- відноситься до пристроїв введення інформації (команд), яка підключається до спеціалізованого інтерфейсу через порти COM або USB.

ІІ. пристрої пам’яті

Ця група складається з пристроїв пам'яті. До них відносяться дисководи з гнучкими магнітними дискетами, місткістю 1.44 Мбайта, СD або DVD диски з відповідним дисководом, також МОD - диски. Для підключення цих пристроїв використовується шина АТА, якщо ці пристрої усередині системного блоку, або порти COM і USB, якщо вони використовуються як зовнішні пристрої.

ІІІ. мультимедійні пристрої

Для спілкування людини з комп'ютером використовуються мультимедійні пристрої (multi media - безліч середовищ). Будь-який дисплей вільно може відтворювати відео зображення з будь-якого носія інформації. Проте для відтворення потоку стислих відеоданих (показ відеофільмів, телеконференцій і так далі) потрібні додаткові пристрої відеокодування і масштабування, які дозволяють покращити якість зображення при зниженні навантаження центрального процесора при обробки таких даних. Крім того, для роботи з джерелами відео сигналу потрібні додаткові облаштування захоплення і обробки окремих кадрів, так звані відеобластери. Комп'ютери, які здатні приймати телепрограми мають бути оснащені картами телевізійних приймачів(тюнерами). До графічного адаптера можуть підключатися спеціальні проекційні апарати, що виводять зображення на великий екран .

Невід'ємною частиною мультимедійного комп'ютера є аудіосистема. Сучасні звукові карти мають аудіокодек -- засоби цифрового запису і відтворення аудіосигналів. Ці засоби дозволяють:

- програвати звукові файли різними форматами даних;

- записувати (оцифровувати) зовнішні аудіосигнали з будь-яких носіїв інформації;

- організовувати цифровий зв'язок по мережі;

- синтезувати і розпізнавати мову.

За наявності мікшера в звуковій карті, можливо змішувати (поєднувати, мікшувати) сигнали від різних джерел: від кодека, мікрофону, аудіовиходу, лінійного входу, синтезатора.

Оскільки мультмедийные комп'ютери вимагають великого об'єму даних, то для їх зберігання використовують носії інформації CD\DVD з відповідними приводами.

Таким чином, мультимедійний комп'ютер повинен мати наступні мінімально можливі периферійні пристрої:

1. графічний адаптер;

2. звукова карта;

3. привід CD\DVD.

Розвиток мультимедійних систем привіело до появи комбінованих аудіовідеосистем, що забезпечують повний відрив від реальної дійсності за допомогою окулярів і шолома віртуальної реальності. Ці пристрої виводять зображення окремо для кожного ока, що забезпечує об'ємне сприйняття тривимірного зображення.