Характеристика факторів політико-правового середовища.

Взаємозв’язок політики та економіки у сфері МЕВ виявляється більш суттєво ніж у рамках національних економік. За політичних мотивів держави можуть, з одного боку, надавати одна одній преференції, інтегруватися, а з іншого – використовувати тарифні та нетарифні бар’єри, ембарго, бойкоти або блокади. Використання таких заходів можливо на всіх рівнях – національному, міжнародному, глобальному.

Важливим елементом політико-правового середовища МЕВ є система адміністративно-правового регулювання МЕВ на національному, міжнародному, наднаціональному та глобальному рівні.

Характеристика факторів економічного середовища.

Міжнародне економічне середовище, в першу чергу характеризується тим, що світ являє собою сукупність держав (країн). Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками, визначення їх місця та перспектив розвитку в системі світового господарства, актуальною проблемою в теорії та практиці МЕВ є їх систематизація за різними ознаками.

Характеристика факторів соціально-культурного середовища.

Фактори соціально-культурного середовища визначаються поведінкою людей, яка базується на фізіологічних, особистих психологічних та соціальних факторах та виражається у певних культурних формах.

Характеристика факторів інфраструктурного середовища.

Інфраструктурне середовище пронизує та впливає на інтегрований розвиток всіх інших умов функціонування суб’єктів МЕВ. Найважливішими складовими елементами інфраструктури МЕВ є :Міжнародний транспорт; Міжнародні інформаційно-комунікаційні системи.

Транспортна частина охоплює всі існуючи транспортні засоби та транспортні шляхи світу.. Інформаційно-комунікаційні системи – сукупність засобів збирання, збереження, обробки та передачі інформації. Інформаційно-комунікаційні системи в МЕВ – це системи збору, збереження та передачі світової економічної інформації. В матеріальному виразі – це мережі інформаційних агентств, що розташовані по всьому світу, які збирають інформацію, класифікують її, кодують та передають користувачам. Найбільш впливовими міжнародними інформаційними агентствами є: Рейтер, Доу-Джонс Телерейт, Блумберга. Агенція Рейтер цілодобово збирає данні та економічну інформацію в режимі реального часу із 180 міжнародних бірж, ринків цінних паперів та 4000 організацій в 80 країнах світу.

6. Принципи організації міжнародних економічних відносин та зовнішньоекономічних відносин України.

Сучасні МЕВ розвиваються у відповідності з певними принципами. Найбільш важливими загальними принципами міжнародних економічних відносин є:

– еволюційний розвиток у відповідності з об'єктивними економічними законами;

– системність;

– еквівалентність обміну.

Крім того, на національному рівні, на двох і багатосторонній основі, міжнародними організаціями або в рамках міжнародних інтеграційних угруповань виявляються і погоджуються принципи МЕВ, що мають специфічний характер як по суті, так і по сфері розповсюдження і застосування.

Універсальний характер мають принципи (основи) міжнародних економічних відносин Організації Об'єднаних Націй (ООН):

1) суверенітет;

2) територіальна цілісність і політична незалежність держав;

3) суверенна рівність всіх держав;

4) ненапад і невтручання;

5) взаємна і справедлива вигода;

6) мирне врегулювання суперечок;

7) рівноправ'я і самовизначення народів;

8) усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосування сили і позбавляє націю можливостей для її нормального розвитку;

9) добросовісне виконання міжнародних зобов'язань;

10) поважання прав людини і основних свобод;

11) відсутність прагнення і гегемонії до сфер впливу;

12) сприяння міжнародній соціальній справедливості;

13) міжнародне співробітництво з метою розвитку;

14) вільний доступ до моря і від нього для не морських країн.

Україна проголосила, юридично закріпила та додержується наступних основних принципів у міжнародних економічних відносинах:

– суверенітету народу України;

– свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

– юридичної рівності і недискримінації;

– верховенства закону;

– рівного захисту інтересів українських та іноземних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності як в Україні, так і за її межами;

– еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

На підставі цього можна сформулювати головні елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України, яка, на наш погляд, має містити:

- створення потужного експортного сектору;

- міцнення і забезпечення конвертованості національної валюти;

- залучення іноземних інвестицій на основі створення СП, вільних економічних зон, інших форм спільного підприємництва з іноземним капіталом;

- лібералізацію імпорту;

- здійснення закордонної підприємницької діяльності;

- формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржа, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг і т.д.);

- гнучку податкову, цінову, депозитну, кредитну, фінансову і валютну політику, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операцій;

- поступову інтеграцію економіки в європейські і світові господарські об'єднання та організації;

- кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Головне завдання полягає в тому, щоб визначити етапи, напрямки, форми і способи реалізації зовнішньоекономічної стратегії.

7. Систематизація країн світу.

Для оцінки відмінностей країн застосовують метод їх систематизації за ознаками:

1. географічними;

2. організаційними;

3. економічними;

4. соц.-економічними.

Найбільш стабільною є систематизація країн за 1) ознакою: Європа, Азія, Лат. Америка тощо.

За 2) ознакою країни систематизують в залежності від їх участі в МО. При цьому МО поділяють:

- за юр. природою: міжурядові, позаурядові;

- за складом учасників: універсальні, регіональні;

- за масштабом д-сті: заг. х-ру, спец. компетенції;

- за х-ром д-сті: оперативно діючі, координуючі, консультативні;

- за терміном д-сті: постійно діючі, періодично діючі, тимчасові.

До останнього часу за 4) ознакою країни поділяли на 3 групи:

· кап. країни;

· соц. країни;

· країни, що розвиваються з відповідною орієнтацією.

З 1994 р. універс-ним є поділ країн на наступні групи:

*розвинені країни з ринк. ек-кою (24 країни);

*країни з перехідною ек-кою;

*країни, що розвиваються.

Багатоваріантність притаманна систематизації країн за 3) ознакою.

1. стр-ра госп-ва: промислово-розвинені (Нідерланди); аграрні (Болг., Мальта); аграрно-промислові (Бразилія, Аргентина); пром.-аграрні (Греція, Укр.);

2. рівень ек. розвитку: розвинені; ті, що розвиваються;

3. ступінь розвиненості ринк. відносин: з розвин. ринк. ек-кою; з ринк. ек-кою; з централіз. план-ням;

4. рівень самоорганізації ек-ки: зрілі ек-ки; уразливі ек-ки.

Важливим критерієм є поділ країн за рівнем ВВП на душу нас-ня:

1. доход на душу нас-ня понад $9 тис. (за даними 1996 р.) - країни Зах. Євр., США, Канада, Японія, ОАЕ, країни Перської затоки;

2. $750-$8999 - Греція, Венесуела, Бразилія, постсоц. країни;

3. < $750 - понад 60 держав (країни Лат. Америки, африк., азіат. країни).

Ще одним важливим критерієм є показники зовн. заборгованості. Виділяють:

- країни з бездефіцитними ек-ками;

- країни з низьк. рівнем заборг-сті;

- країни з вис. рівнем заборг-сті.

Важливим також є поділ країн за інш. ек. критеріями. Зокрема, виділяють так звані країни-експортери нафти (коли експорт нафти становить >50% заг. експорту країни).

За рівнем і х-ром зовн.-ек. зв’язків країни поділяються на країни з відкритою і закритою ек-кою.

8. Загальна характеристика країн з перехідною економікою

Страны с переходной экономикой — это 28 государств центральной и восточной Европы, Закавказья и Средней Азии совершающие с конца 80-х, начала 90-х годов переход от командно-административной к смешанной экономике.

Они возникли в связи с распадом мировой социалистической системы и, как следствие, ликвидации совета экономической взаимопомощи (СЭВ). Население стран Центральной и Восточной Европы составляет 119 млн. чел. Совокупный ВВП составляет примерно $636 млрд., что представляет собой 1,85% общемирового ВВП.

По уровню социально-экономического развития почти все страны центральной восточной Европы относятся к среднеразвитым. В основном это индустриальные и индустриально-аграрные страны.

В целом, принципы экономических реформ в этих странах следующие:

1. Макроэкономическая стабилизация, означающая: минимизацию дефицита госбюджета, прекращение избыточной денежной эмиссии и льготного кредитования субъектов хозяйствования

2. Либерализация цен. Предполагает, что: цены формируются на основе спроса и предложения

3. Формирование частной собственности, в том числе в сельском хозяйстве, гарантированной законом, защищающем права собственников

4. Приватизация государственной собственности, включая легализацию прав частных лиц на создание новых предприятий, продажу большей части государственной собственности и демонополизацию производства в различных отраслях

5. Становление экономики открытого типа, включая свободные торговые отношения с зарубежными странами, надлежащую защиту иностранных инвестиций, предоставление возможности для репатриации прибылей в конвертируемую национальную денежную единицу

6. Ограничение прямого государственного вмешательства в экономику. Это означает отказ от большей части функций, которые государственные учреждения выполняли в условиях командной экономики. Т.е. государственные заказы на большинство видов продукции, одобрение государством большей части инвестиционных проектов, государственное установление большинства цен, государственную монополию на внешнюю торговлю

9. Загальна характеристика країн, що розвиваються.

Развивающиеся страны - эту группу образуют страны Азии, Африки и Латинской Америки — развивающиеся страны, или страны третьего мира. Данные государства отличаются своеобразием исторического развития, социально-экономической и политической спецификой.

Говоря об их сходстве, стоит отметить быстрый рост численности населения, его нищету, неграмотность. Этим странам присущи аграрная минерально-сырьевая специализация экономики и соответственно слабое развитие обрабатывающей промышленности, узость внутреннего рынка, подчиненное место в системе мирового хозяйства. Между тем это, безусловно, разные державы. Оперируя уровнем развития и структурой производительных сил, можно выделить пять подгрупп развивающихся стран.

К первой группе следует отнести наиболее развитые страны Латинской Америки (Аргентина, Бразилия, Венесуэла, Мексика, Уругвай, etc.). Кроме того, сюда попадают и некоторые из «новых индустриальных стран» Азии (Сингапур, Южная Корея, Тайвань и Гонконг).

Вторую группу образуют нефтеэкспортирующие страны, обладающие богатыми природными ресурсами (Катар, Кувейт, Бахрейн, Саудовская Аравия, Ливия, ОАЭ, Ирак, etc.). Их характерные признаки: высокий доход на душу населения, солидный природно-ресурсный потенциал развития, важная роль на рынке энергетического сырья и финансовых средств, выгодное экономико-географическое положение. Соотношение между доходами от нефти и численностью населения создает специфические условия, позволяющие накапливать значительные богатства.

Третья группа, наиболее многочисленная, объединяет страны со средним для освободившихся стран уровнем общеэкономического развития, средним размером ВВП на душу населения (около $1.000). Сюда входят Колумбия, Гватемала, Парагвай, Тунис, etc.

В четвертую группу, как правило, выделяют Индию, Пакистан и Индонезию — страны с огромными территориями и населением, природно-ресурсным потенциалом и возможностями экономического развития. Эти государства заняли видное место в системе международных экономических связей и вызвали мощный приток внешних ресурсов в виде вложений иностранного капитала. Между тем незначительные темпы производства и низкий уровень потребления на душу населения (ВВП на душу населения примерно $300) заметно тормозят их социально-экономическое развитие.

Последняя, пятая группа состоит из наименее развитых стран (Афганистан, Бангладеш, Бенин, Сомали, Чад, etc.). Некоторые из них не имеют выхода к морю и слабо связаны с внешним миром. В этих странах чрезвычайно низкий доход на душу населения (например, в Эфиопии — $120), а в экономике господствующие позиции занимает сельское хозяйство. Собственно, эти страны и составляют основу утвержденного ООН списка наименее развитых стран.

10. Країни-лідери світової економіки та їх характеристика.

«Вел́ика Вíсімка» група із семи розвинутих країн світу (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада) та Росії (остання бере неповну участь), лідери яких регулярно зустрічаються для обговорення спільних економічних проблем і намагаються узгоджувати свою економічну політику. Крім них у зустрічах бере участь і Європейський Союз, проте він не має права головувати та проводити щорічні збори.

Кожного року група проводить зустріч глав урядів та численні допоміжні зустрічі і політичні дослідження. Міністри країн G8 зустрічаються протягом року. Зокрема, міністри фінансів G8 проводять зустрічі чотрири рази на рік. Також мають місце щорічні зустрічі міністрів з питань зовнішньоекономічної політики та міністрів з питань охорони навколишнього середовища.

Країна-президент групи змінюється щороку у наступному порядку: Франція, Сполучені Штати, Великобританія, Росія, Німеччина, Японія, Італія та Канада. Головуюча країна приймає на своїй території учасників щорічних зборів та оголошує порядок денний. Останнім часом Великобританія та Франція висловлюють бажання розширити групу та включити до неї п'ять країн, що розвиваються, так звану «Групу +5»: Бразилію, Китай, Індію, Мексику та Південну Африку. Ці країни у попередніх зустрічах брали участь у якості гостей, такі зустрічі називають «G8+5».

Велика Вісімка (G8) створювалась як неформальний форум, тому у неї немає адміністративної структури, на відміну від інших міжнародних організацій, таких як ООН чи Світовий Банк. Група G8 не має постійного секретаріату чи кабінетів для своїх учасників. Після самміту Великої Вісімки 2008 року група могла б змінити назву на G9, оскільки президент Єврокомісії брав участь як рівний учасник у всіх заходах самміту.

11. Попит і пропозиція у світовій економіці.

Міжнародна економіка розширює традиційні рамки трактування сукупного попиту і сукупної пропозиції, ставлячи їх у залежність уже не тільки від внутрішнього обсягу виробництва і рівня цін у рамках визначеної країни, але і від загальносвітового виробництва і рівня цін світового ринку. У міжнародній економіці сукупний попит і сукупна пропозиція трактуються широко - як абстрактні розміри, що характеризують обсяги сукупного виробництва всіх товарів у національних і міжнародних масштабах у залежності від деякої узагальненої світової ціни на них.

Сукупний попит подається зсередини країни і з-за кордону: усередині - із боку споживачів (підприємств, домашніх господарств і урядів) і місцеві інвестори, а з-за кордону - із боку іноземців. Відповідно, складається з закупівель товарів підприємствами (виробниче споживання), людьми (особисте споживання), урядом (державне споживання), внутрішніх капіталовкладень і експорту товарів за рубіж.

Сукупна пропозиція забезпечується також зсередини будь-якої країни і з-за кордону - місцевими й іноземними виробниками. Відповідно, сукупна пропозиція складається з внутрішнього виробництва товарів, визначеного тим або іншим способом, і їхнього імпорту з-за кордону.

Як сукупний попит, так і сукупна пропозиція встановлюють деяку взаємозалежність між обсягами виробництва товарів і існуючого рівня цін на ці товари. У рамках усього світу сукупний попит повинний, по визначенню, рівнятися сукупній пропозиції. У той же час, якщо розглядати окремі країни або їхні групи і робити це не ізольовано, а в контексті їх міжнародних економічних взаємозв'язків, те очевидно, що відхилення від балансу попиту і пропозиції є скоріше правилом, чим винятком.

Графічна інтерпретація сукупного попиту і сукупної пропозиції близька до інтерпретації попиту і пропозиції на індивідуальний товар.

12. Міжнародна мобільність товарів.

Товар – это предмет удовлетворения, какую либо обществ. потребность и произведенный для обмена.

С точки зрения междунар мобильности товары розделяются на торгуемые и неторгуемые.

Торгуемые тов.- это те товары, которые свободно перемещаются за пределы нац.границ.

Неторгуемые товары – потребляются в той стране где и были произведены и не перемещаются за рубеж.

Причины неторг.товара:

1)не конкурентноспособность;- низкое качество;-высокая себестоимость товара;-высокие транспортные издержки;-торговые барьеры

2)изначальная неторгуемость тов.

-нац.особенности товара;-услуги;-коммунальные услуги;-бытовые услуги;-услуги жилья.

Розличие торгуем и неторг.товары

1)-цены на торгуемые товары устанавливает исходя из соотношения спроса и предложения как на внутреннем и на внешнем рынке

-цены на неторг.тов устанавлив.исходя из соотнош.спроса и предложения, только на внутреннем рынке.

2)баланс спроса и предл.на торгуем.товары не ток важен как для неторгуем

3)-динамика цен на тогнуемые тов.на внутренн.рынке следунт за динамикой цен на внешнем рынке на эти же тов.

-любое изменение цен на неторг.тов. в стране не отразятса на рынках других стран.

Классификация

1)К торгуем тов.относят;-товары обробатыв промышленности;-тов.добываемой промышл.;-с/х;-лесное хоз;-рыболовство

2)к неторгуемым товарам отвосят;-торанспорт;-оптовая розничная торговля;-связь;-рестораны;-соц.услуги;-образование;-комунальные услуги;-строительство.

Торгуемые товары состоят из реального экспорта и субстетутов эксп, из реального импорта и субстетутов импорта.

13. Міжнародний поділ праці.

МРТ – это высшая ступень общественного территориального раз. труда. Основана на специализации стран на отдельных видах продукции и международ. кооперации. То есть обмен результатами хоз. деятельности в различных количественных и качественных соотношениях.

Основным побудителем участия в МРТ является:

- получение экономической выгоды

- разница между интернацион. и национальной стоимостью Т и услуг

- экономия внутренних затрат за счет более дешевого импорта

Формами проявления сущности межд. труда (-специализация, -кооперация):

- межд. специализ. – комплекс. производство отдельных видов товаров (виды межд. специализ. предметное, подстальное, технологическая специализация. Каждая страна предоставляет межд. специализированную отрасль. Удельный вес экспорта выше чем в прочих отрослях.)

- межд. кооперация – устойчивый обмен между ст. продуктами производимыми ими с наибольшей экономич. эффективностью.

Три метода налаживания кооперац. связей:

- создание современных предприятий

- осуществление совместных программ

- специализация в договорном порядке

14. Інтернаціоналізація господарського життя як об’єктивний процес економічного розвитку.

Интернац хоз жизни – формир-ние и развитие стойких эконом взаимосвязей между на-ми хоз-ми и выхода воспроизводства общественного продукта за рамки национал границ.

Интернац хоз жизни: 1) интернац производства; 2) интернац капитала.

Интернац производства – формирование интернац процесса про-ва, проявляющегося в:

1. усилении взаимозависимости произв-ных процессов разных стран;

2. в использовании иностранных факторов производства;

3. выхода производства за пределы нац границ.

Интернац капитала – взаимопреплетение и объединение капитала разных стран, формами которого является международный обмен кредитным и ссудным капиталом.

Материальной основой интернац хоз жизни является международное разделение труда.

МРТ – это высшая ступень общественного территориального раз. труда. Основана на специализации стран на отдельных видах продукции и международ. кооперации. То есть обмен результатами хоз. деятельности в различных количественных и качественных соотношениях.

Формами проявления сущности межд. труда (-специализация, -кооперация):

- межд. специализ. – комплекс. производство отдельных видов товаров (виды межд. специализ. предметное, подстальное, технологическая специализация. Каждая страна предоставляет межд. специализированную отрасль. Удельный вес экспорта выше чем в прочих отрослях.)

- межд. кооперация – устойчивый обмен между ст. продуктами производимыми ими с наибольшей экономич. эффективностью.

Виды межд специализации:

1. предметная – производство готовых изделий;

2. подетальная;

3. технологическая (окраска, сборка);

Специализация:

- производственная;

- территориальная.

Межд специализация – обмен специализ-мой продукцией, производимой с найб эффективностью.

Сферы межд специализ:

1. производственно-технологическое сотрудничество;

2. торгово-эконом процессы;

3. послепродажное обслуживание техники.

МРТ : 1) горизонтальное; 2) вертикальное.

Вертик МРТ – формиров однолинейной технолог цепочки производителями разных стран в осуществлении определен производственных операций.

Горизонт МРТ – изг-ние компонентов, деталей производителями разных стран, соединенных в одном технолог сложном изделии.

15. Міжнародний поділ факторів виробництва.

Міжнар. розп. ФП. - це зосередження певних чинників виробництва вживаних для виробництва товарів з найбільшою економічною ефективністю.

Міжнар. раз. землі - забезпеченість кр. всіма фізичними ресурсами, прірод. ресурсами, корисними копалини, водою, лісами, географіч. положенням кр. погодно-кліматичними умовами.

Міжнар. раз. капіталу - наділеність кр. всіма . ресурсами, історичний досвід і традиції, що склалися, характер. тов. виробництва розвиток ринкових відносин, всі фінансові і грошові ресурси.

Міжнар. раз. технології - включає всю сукупність виконаних знань в країні, також міжнародні технології залежить від рівня розвитку технологич. процесу, а також наділена кр. ФП. (праця, капітал)

16. Міжнародна мобільність факторів виробництва.

Виходячи з Міжнар. мобільн. ФП. класифікуються по:

Функціональному типу ФП. підрозділ. на основних і розвинених

· основні - це чинники які дісталися країнам в ході її історичного розвитку або на яких не було витрачено значний капітал. Територія географ. положення, клімат, корисні копалини, некваліфікована раб. сила, довгі.

· розвинені - чинники виникли в результаті інтенсивного пошуку або капіталовкладення новітні технологія, каваліфіцир. раб. сила.

По ступеню спеціалізації: загальні і спеціальні

· загальні - чинники знайшли застосування в багатьох галузях або використовуються для виробництва також різних галузей (персонал з вищою освітою, здобута нафта, технологія отримання електрики)

· спеціальні - в одній галузі або для виробництва вузької групи товарів. (секретні техн. кваліф. раб. сила)

17. Графічна інтерпретація експорту й імпорту. Ринкова рівновага.

З т. зору м/н статистики імп -му вважається ввезення тов, а вивіз -ех, якщо він перетнув митну межу країни, незалежно від того чи відбулася заміна власності. В рамках платіжного балансу основою вважається зміна власності

Якщо в торгівлі беруть участь декілька країн, то Р св ринку лежатиме між мах і мін Р. Якщо країни 2 - то Р знаходитиметься десь посередині Надлишок пропозиції визначає ех, попиту - імп. На світ ринку встановлюється баланс S і D.

1) Раз меры єкспорта опред-ся размерами избіточного предложения;

Размеры импорта опред-ся размерами избыточного спроса на овар;

2) наличие избыточног спроса и предложения устанвливается в процессе сравнения на мировом рынке внутр равновесных цен на одинаковые товары в разных странах.

3) цена на мировом рынке будет находится между максим и миним внутренними равновесными ценами.

18. Міжнародна економічна діяльність, сутність, форми.

Международные экономические операции

Институциональные единицы нахо­дятся во взаимосвязанной макроэконо­мической среде и взаимодействуют друг с другом, будь то в рамках отдельных государств или через государственные границы.

Экономические операции

Институциональные единицы, взаи­модействуя друг с другом, осуществля­ют между собой экономические опера­ции, которые отражаются в СНС. Временем совершения макроэкономи­ческой операции считается момент воз­никновения соответствующих обяза­тельств (обычно момент перехода права собственности — выполнение заказа), а не момент произведения расчета, то есть операции отражаются в момент их совершения, а не платежа.

Экономическая операция (econo­mic transaction) — это сделка между ин­ституциональными единицами, при ко­торой передается право собственности на материальные или финансовые ак­тивы или оказываются услуги.

СНС охватывает экономические опе­рации всех находящихся в данной стра­не институциональных единиц как меж­ду собой, так и с институциональными единицами других стран. Экономичес­кие операции считаются внутренними, если они совершаются между институ­циональными единицами внутри одной страны, и международными, если они совершаются между институциональны­ми единицами нескольких стран. Для этих целей они подразделяются на рези­дентов и нерезидентов. СНС фиксирует все экономические связи резидентов с нерезидентами на отдельном счете, на­зываемом платежным балансом.

Резиденты (residents) — все ин­ституциональные единицы, постоянно находящиеся на территории данной страны, независимо от их гражданства или принадлежности капитала.

Нерезиденты (non-residents) — все институциональные единицы, пос­тоянно находящиеся на территории иностранного государства, даже если они являются филиалами институцио­нальных единиц данной страны.

Формами МЕД є:

• Міжнародна торгівля – обмін товарами та послугами між державнооформленими національними господарствами;

• Міжнародний рух капіталу – переміщення капіталу між країнами світу в пошуках сфери найбільш вигідного його вкладання.

• Міжнародна міграція робочої сили – переміщення між країнами працездатного населення переважно з економічних причин.

До найпоширеніших видів міжнародного бізнесу звичайно відносять:

• експорт;

• ліцензування;

• франчайзинг;

• контракти на управління;

• проекти "під ключ";

• прямі іноземні інвестиції (ПИ)^*.

19. Сектори економічної діяльності, їх характеристика. Роль зовнішнього сектору. Система

національних рахунків. Види макроекономічних рахунків.

Секторы экономической деятельности

• Реальный сектор (real sector), ко­торый также может называться частным нефинансовым сектором и включает домашние хозяйства и негосударствен­ные нефинансовые предприятия. Этот сектор обеспечивает производство и предложение товаров страны на ее внутренний и мировой рынок. Он же предъявляет спрос на товары в целях как личного, так и производственного потребления.

• Бюджетный сектор (fiscal sector), называемый также правительственным государственным или фискальным сек­тором, суженно представленный госу­дарственным бюджетом, служит прежде всего для перераспределения доходов. Расходы государственного бюджета яв­ляются составной частью агрегирован­ного спроса.

• Денежный сектор (monetary sec­tor), который может также называться финансовым или банковским сектором, представленный денежными потоками, проходящими через центральный и коммерческие банки.

• Внешний сектор (external sector), который включает операции с зарубеж­ными странами каждого из вышеназ­ванных секторов и отражается в пла­тежном балансе.

Если доходы сектора больше его рас­ходов, то получаемый положительный баланс можно считать сбережениями, если же доходы сектора меньше его рас­ходов, то получаемый отрицательный баланс можно считать потерей сбережений (отрицательными сбережениями). В любом случае баланс расходов и дохо­дов должен равняться, с противополож­ным знаком, финансовому балансу. Зна­чит, любые расходы каждого из секторов, которые превышают его дохо­ды, должны финансироваться за счет сбережений, получаемых в других сек­торах. Например, дефицит государ­ственного бюджета может финансиро­ваться за счет кредитов центрального банка, а потребность инвестиций в про­мышленность — за счет расходов государственного бюджета. Если же рас­ходы всех секторов национальной эко­номики превышают получаемые в них доходы, то поддержание равновесия ста­новится возможным только при условии, если эти отрицательные сбережения бу­дут финансироваться за счет сбереже­ний в других странах, то есть притока капитала извне.

В результате внешний сектор можно считать концентрированным отраже­нием всех макроэкономических балан­сов, существующих в экономике любой страны, и их взаимодействия с такими же балансами других стран мира.

По­этому даже если страна не публикует полные данные о своей экономике и не составляет по международно принятой методологии платежный баланс, по со­стоянию ее расчетов с внешним миром можно приблизительно оценить стоя­щие перед ней проблемы.

Система национальных счетов

Система национальных счетов(system of national accounts) — это со­вокупность международно признан­ных правил учета экономической дея­тельности, отражающих все основные макроэкономические связи, включая взаимодействие национальной и между­народной экономики.

СНС является ориентиром для подав­ляющего большинства стран мира при составлении макроэкономической от­четности, анализе текущей экономичес­кой ситуации и разработке прогнозов экономического развития. Она имеет следующие характеристики: СНС при­менима для любой страны современно­го мира независимо от уровня ее соци­ально-экономического развития; СНС связывает различные типы экономи­ческой деятельности за определенный промежуток времени; СНС использует­ся на различных уровнях агрегирова­ния: на уровне институциональной еди­ницы (экономических агентов), группы институциональных единиц (отраслей) или экономики в целом; СНС обеспе­чивает международную сопоставимость экономической информации, посколь­ку основана на международно согласо­ванных определениях, классификациях и правилах отчетности; СНС приме­няется для текущего экономического анализа и принятия стратегических ре­шений в области экономической поли­тики.

Основой учета в СНС является ин­ституциональная единица, которая вы­ступает экономическим агентом при со­вершении экономических операций.

Институциональная единица (in­stitutional unit) — это экономический агент, который может владеть товарами и активами, иметь экономические обязательства и от своего лица осущес­твлять сделки с другими агентами.

СНС различает два основных типа институциональных единиц — физи­ческие лица (домашние хозяйства) и юридические лица (предприятия). Юри­дические лица далее разделяются на те, что занимаются производством, и пра­вительственные учреждения.

В рамках СНС все институциональ­ные единицы объединены в пять групп, которые по сути представляют собой основные секторы экономической дея­тельности, рассматриваемые по призна­ку действующих в них экономических агентов. В их числе:

• Нефинансовые корпорации (non-financial corporations)

• Домашние хозяйства (house­holds)

• Неприбыльные институты (non­profit institutions)

• Правительственные учреждения (government agencies)

• Финансовые корпорации (finan­cial corporations)

Виды макроэкономических счетов:

ВНП, государственного бюджета и платежного баланса фиксируют потоки денежных средств и материальных ресурсов, то денежные счета являются счетами запасов. Таким образом, счета в рамках СНС могут отражать:

• Потоки (flows), которые определяют деятельность данной институциональной единицы за определенный

промежуток времени. Этот вид макроэкономической операции отвечает на вопрос: «Кто делает что?» Потоки осуществляются через операции и также могут быть финансовыми и нефинансовыми.

• Запасы (stocks), которые характеризуют остаточную величину какого- либо показателя на данный момент времени. Этот вид макроэкономических операций отвечает на вопрос: «Каков результат?» В рамках СНС составляются макроэкономические счета, которые условно можно разделить на три группы:

• текущие счета отражают стоимость объемов производства товаров и услуг, создание дохода, его распределение, перераспределение и использование на потребление или сбережение;

• накопительные счета отражают приобретение и продажу финансовых и нефинансовых активов и пассивов институциональными единицами;

• балансовые счета показывают стоимость активов и пассивов на начало и на конец отчетного периода.

20. Меркантилізм, неомеркантилізм.

Меркантелизм – направл. в эк. мысли, разработанное европ. учеными, подчеркивавшими тов. характер пр-ва. Это Т. Мен, Монкретьен, Девенант. С их точки зрения мир располагает ограниченным кол-м богатства, поэтому богатство одной страны могло увеличится только за счет обнищания другой. Для укрепления нац-х позиций гос-ва меркантелиская школа предлагала:

- поддерживать положительный торговый баланс;

- вывозить товаров больше чем ввозить, поскольку это обеспечивает приток золота, в качестве платежей, что позволяет увеличить внутренние расходы, производство и занятость;

- запретить или строго ограничить вывоз сырья и разрешить беспошлинный импорт сырья;

- запрещалось торговать иностранным колониям с другими стр. кроме метрополий.

Практическая экон. политика, которая была основана на воззрениях М. привела к установлению гос. контроля за использованием и обменом драг. металлов. Запрещался вывоз золота и серебра, в плоть до смертной казни. Торговцы – наиболее важная экон. группа. Признавался единственный фактор производства – труд. Выделялось три основных сектора: производственный, сельский, иностр. колонии. Государственная политика строилась на протекционизме. Важнейшая задача государства - получения золота от развития внешней торговли. Протекционизм осложнял МТ и в результате к нач. 18 века возникли серьезные препятствия для развития кап. отношений. М подход утратил свое значение.

Недостатки теории: М не смогли понять, что обогащение одной нации может происходить за счет развития производства.

Значение теории: 1. М. внесли серьезный вклад в т. МТ поскольку впервые подчеркнули ее значимость для экон. роста стран и разработали одну из важнейших моделей ее развития; 2. Впервые описали платежный баланс.

Неомеркантилизм - термин употребляется по отношению к странам, которые явно пытаются иметь активный торговый баланс для достижения какой либо социальной или политической цели. Например, страна может пытаться сохранить политическое влияние в каком-нибудь регионе, поставляя туда больше товаров, чем получает оттуда.

21. Теорія абсолютних переваг А. Сміта.

МТ является выгодной в том случае, если две страны торгуют такими товарами, которые каждые из стран производят с наименьшими издержками, чем страна-партнер, т.е. страны экспортируют те товары, которые они производят с наименьшими издержками, т.е. в производстве кот. они имеют абсол. преимущество и импортируют те товары которые производятся другими странами с меньшими издержками в производстве которых преимущество принадлежит торговым партнерам. Т. А.Смита основана на многочисленных допущениях:

– труд единственный фактор производства; – в торговле участвуют только две страны и торгуют только двумя товарами; – полная занятость; – факторы пр-ва мобильны между отраслями; факторы пр-ва не перемещаются между отраслями; – издержки пр-ва постоянны; – не учитывались транспортные расходы; – внешняя Т свободна от ограничений и регламентаций.

В соответствии с т. А.Смита правительству не следует вмеш. во ВТ, поддерживать режим открытых рынков, производители абсолютно экон. свободны в рамках существующих законов. Эта политика получила название «laissez-faire».

Доказательство т.: поскольку труд явл. ед-м фактором пр-ва, условия абс-го преимущества в издержках означают, что одной стране требуется меньше времени на пр-во ед. тов. чем другой. Если допустить что имеет место полная занятость, то соблюдение условия в рамках одной страны будет выглядеть следующим образом: A₁ Q₁ + A₂ Q₂ ≤ L, где

А₁А₂ – время необходимое для пр-ва ед. тов. 1 и 2; Q₁Q₂ – объем пр-ва тов. 1 и 2; L – трудовые рес.

В эту модель введем страну 2 – партнера по торговли, тогда: A'₁ Q'₁ + A'₂ Q'₂ ≤ L'

Стране 1 выгодно торговать тов. 1, а стране 2 тов. 2

Теория показывает явные преимущества разделения труда, не только на нац. но и на межд. уровне. Недостатки: теория не отвечает на вопрос: почему торгуют между собой страны даже при отсутствии абсолютного преимущества при пр-ве тов.

22. Теорія відносних переваг Рікардо.

Последующим шагом в развитии т. Т стала публикация о «принципах полит., экон. и налогообложения», в которую ввел понятие «сравнительных преимуществ». Д.Риккардо развил т. «сравнительных преимуществ» и показал, что Т выгодна каждой из двух стран, даже если одна из них не обладает абсолютным преимуществом в пр-ве конкретных тов. Допущения т.:

– исходит из существования только одного фактора пр-ва – труд;

– не учитывались транспортные издержки; – исходит из предпосылки полной занятости;

– не принимались во внимание др. предпосылки – такие как различие в наделенности стран факторами пр-ва;

– т. «сравнительных преимуществ» использует понятие альтернативной цены – это рабочее время необходимое на пр-во ед. одного тов. выраженное через рабочее время, необходимое на пр-во другого товара.

А₁/А₂ < А'₁/А'₂, где А₁/А₂ – кол-во затрач. часов на пр-во тов.1 к тов. 2 в одной стр, А'₁/А'₂ – за рубежом.

Сделаем предположение, что альтернативные издержки на пр-во одних и тех же тов. в стране 1 ниже чем в стране 2 или А₁/А'₁ < А₂/А'₂ – формула относительного преимущества.

Если страна специализируется на пр-ве тех тов. которые они могут пр-ть с относительно более низкими издержками, чем другие страны, торговля будет взаимовыгодной не зависимо от того является ли пр-во тов. абсолютно эффективным в одной стране чем в другой.

Дальнейшее развитие т. «сравнительных преимуществ» происходило в разработках Дж.Стюарта Миля, который определил цены по которым будут обмениваться товары международной торговли. Его т. получила название «взаимного спроса», то есть тов. будут обмениваться при свободной торговли по ценам, которые устанавливаются где-то в промежутке между внутренними относительными ценами между этими товарами. Конечные цены зависят от соотношения мирового спроса (Д) и предложения (S) на эти товары.

Выигрыш от торговли – это экон. эффект, кот. получают страны, специализирующиеся на пр-ве тов. по кот. они имеют относительное преимущество. 1. Экономия затрат труда; 2. Происходит увеличение потребления.

23. Теорія співвідношення факторів виробництва.

Страны экспортируют те факторо-интенсивные товары, в пр-ве кот. в них имеется избыток факторов пр-ва и импортирую те тов. в пр-ве кот. существ. недостаток факторов пр-ва.

Основные допущения т.: – учитывались два фактора пр-ва – труд и капитал, но не принимались во внимание технология; – в торговле участвовало две страны, торгуют двумя товарами.

Фактороинтенсивность – это факторы опред. относ. затраты на выпуск опред. товара. (к товару)

Факторонасыщенность стран показывает опред. относ. насыщенность стран факторами пр-ва (к государству).

K₂/L₂ > K₁L₁, товар 2 является более капиталоемким K – капитал, L – труд.

- P'_K2/P'_L2 < P_K2/P_L2, страна 2 является капиталоизбыточной страной

- Т'_K2/Т'_L2 > Т_K2/Т_L2, страна 1 являясь трудоизбыточной страной, будет экспорт. тов. 1, поскольку он явл. трудоемким тов. а труд явл. избыточным фактором пр-ва в этой стране. Страна будет экспортировать тов. 2 поскольку тов. 2 явл. капиталоемким.

Причина сравнительных преимуществ – различная обеспеченность стран факторами пр-ва.

Относительные цены на товары зависят от обеспеченности стран факторами пр-ва, то есть от цен на факторы пр-ва, владельцы избыточных факторов пр-ва выигрывают в МТ, а владельцы недостаточных факторов проигрывают.

Теорія «співвідношення чинників виробництва» Хекшера-Оліна-Самуельсена

Самуельсен продовжив розвиток т. Хекшера-Оліна і дав відповідь на питання: якщо відносні ціни на товари залежать від чинників в-ва, то якщо зміниться відносна ціна трудомісткого тов. то як зміниться відносна ціна праці в трудонасищенной країні, що в-ляє цей товар.

Теорема вирівнювання цін на чинники в-ва: МТ приводить до вирівнювання віднесення. і абсол. цін на гомогенні чинники в-ва торгуючих країн. Іншими словами вирівнювання в результаті торгівлі віднесення. цін на товари приводить до вирівнювання віднесення. цін за допомогою яких ці товари були в-ні. Гомогенність капіталу - означає капітал, що характеризується однаковою продуктивністю і ризиком. Гомогенність праці - означає праця з однаковим рівнем підготовки, освітою і продуктивністю.

Висновок: міжнародна торговля буде розвиватися до тих пор, существует различие в относительніх ценах на товары.

24. Парадокс Леонтьєва.

Васильев-Леонтьв шляхом декількох емпіричних тестів показав, що умова торгівлі на практиці не відповідає дійсності. Він розглянув в 47-53 гг т. Хекшера-Оліна, при цьому виявилось, що т. розвивалася на 70% підпр-ств, а решті випадків розвивалася в протилежному напрямі. Довго тривали дискусії про те, що т. правильна, а парадокс Леонтьва невірний. Аргументи:

1. необхідно ділити р.с. на декілька категорій і розраховувати питомі витрати на в-во експортних товарів. Дональд Киссит довів, що в США надлишок кваліф. р.с., тому США експортують продукти кваліф. праці, які можна розглядати як капітал;

2. США імпортує велику к-ть капіталомісткої сировини, що робить Ам. екпорт капіталомістким. Ам. вчений Джеймс Картіген провів дослідж. саме з урахуванням цього чинника - парадокс зник.

3. Реверс чинників в-ва: один і той же товар може бути трудомістким в трудонадлишковой країні і капіталомістким в капіталонадлишковой країні. Кожен з аргументів «проти» проте додає знань в загальну т. Т.

25. Стандартна модель міжнародної торгівлі.