Направление потоков мигрантов

Миграция из развивающихся стран и стран с переходной экономикой в промышленно развитые страны – эта миграция осуществляется по эк. причинам, в основном представлены работниками которые за минимальную оплату согласны выполнять тяжелую вредную работу (строительство, шахты).

Миграция в регион промышленно развитых стран (неэк. причины). Это в основном утечка умов, транснациональные корпорации.

Миграция населения в регион развивающихся стран (в новые индустриальные страны и нефтеперерабатывающие страны из остального мира). Причины – экономические.

Миграция из развитых стран в развивающиеся страны. Причины – экономические (ТНК, приглашение ученых, специалистов в развивающиеся страны) и неэкономические (познать себя, попробовать свои жизненные силы).

Миграция между странами с переходной экономикой. Причины экономические (миграция в Россию, Польшу, Венгрию, Чехию).

Серед найважливіших центрів притягання іноземних працівників, які визнача­ють сучасні напрямки міжнародної трудової міграції, звичайно виокремлюють: Північно та Південно-Американський регіони, Західну Європу, Південно-Східну та Західну Азію.

Найбільшими центрами залучення мігрантів виступають США та Канада.

Збільшилась еміграція до країн Європейського Союзу . Чисельність іноземців, що мешкають у країнах ЄЄ, досягає 17-21 млн чол.

Важливим центром притягання робочої сили залишається Австралія. Новим пунктом концентрації інтернаціональних загонів робочої сили став район Перської зато­ки, де ще в 1975 р. загальна чисельність немісцевого населення в 6 країнах (Бахрейні, Кувейті, Омані, Катарі, Саудівській Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратах) становила 2 млн чол., а на початку XXI ст.- 4 млн чол., або майже 40% усього населення. Більша частина арабських емігрантів надходить з Палестини, Єгипту, Ірака, Сирії, Йорданії.

На Африканському континенті центри притягання - країни Південної та Центральної Африки. Загальна чисельність мігрантів в усіх країнах Африки досягає 6 млн чол.

Поряд із Західною Європою, за останні два десятиліття створюються нові центри притягання іноземних робітників, які відображають трудову міграцію з одних країн, що розвиваються, до інших, переміщення іноземної робочої сили з більш розвинутих до менш розвинутих країн, що в цілому не було характерним для міждержавної міграції в минулому. Це насамперед "нові індустріальні країни" Азіатсько-Тихоокеанського регіо­ну. А в Латинській Америці - Аргентина, Венесуела, Бразилія.

72. Сутність, причини та хвилі міжнародної трудової міграції.

Межд. миграция раб. силы – перемещение трудоспособного населения из одних стран в другие на срок более 1 года, связана со сменой места жительства и работы.

Теоретические разработки проблем межд.труд. миграции стала осуществляться с конца 60-х XX ст. в рамках модели экон. роста. С точки зрения неоклассической научной школы раб. сила мигрируя из одних стран в другие производит и потребляет продукт своего труда при этом увеличивая благосостояние стран импортирующих раб. силу, а положение стран импортирующих раб. силу при этом не ухудшается. С точки зрения неокейнсианцев положение стран экспортирующих раб. силу ухудшается, особенно если это миграция высоко квалифицированных специалистов.

Причины миграции раб. силы: 1) различие в уровнях экон. развития отдельных государств; 2) наличие нац. различий в уровнях оплаты труда; 3) неравномерность в темпах и объемах накопления капитала на различных участках мирового хозяйства; 4) хроническая безработица в странах; 5) деятельность ТНК; 6) спрос со стороны развитых стран на интеллектуальную раб. силу; 7) стремительное развитие НТР, современных средств связи и телекоммуникации; 8) процессы регионал. экон. интеграции; 9) положение стран с переходной экономикой.

Волны миграции:

1. Массовое перемещение негров на американский континент (17-19 ст.)

2. В результате падения цен на пшеницу – из Европы в Америку (с/х работники)

3. В рез-те картофельного голода из Европы в Америку.

4. В 19 ст. – до 1 мировой войны – безвозвратная миграция.

5. В 20 ст. центрами миграции становятся Австралия, Канада, Новая Зеландия.

6. Следующий поток миграции вызвала 1 мировая война.

7. Между 1 и 2 мировыми войнами также интенсивная миграция (Австралия, США)

8. 2 мировая война вызвала миграцию (15 млн немцев покинуло Германию).

9. Волна 46-47 гг в результате индо-пакистанского раздела.

10. 48 г – образование государства Израиль

11. 1956 г – в результате подавления антикоммунистического восстания в Чехии, Венгрии

12. гражданская война во Въетнаме 74-75 гг

13. Война в Афганистане (минрация 4 млн. афганцев)

14. Война в Иране.

15. Постоянная миграция из стран Мексики и Карибского бассейна в США.

16. Распад социалистической системы.

73. Кількісні показники міжнародної трудової міграції.

Количественные показатели фиксируются по текущим операциям платёжного баланса. Классифицируются по трём признакам:

- трудовой доход – выплаты занятым- эта статья включает все выплаты наличными либо натурой мигранту нерезиденту за работу выполненную для резидента.

- перемещение мигрантов – это оценочный денежный эквивалент стоимости имущества мигрантов, который они перевозят в страну.

- переводы работников – переводы мигрантов на родину.

- экспорт мигрантов;

- импорт мигрантов.

74. Види міжнародної трудової міграції.

Виды миграции:

1. по пространственным параметрам:

- внешняя – перемещение за пределы национальных границ;

- внутри-континентальная – миграция из страны в другую в рамках одного континента;

- межконтинентальная миграция – перемещения из страны одного континента в страну другого континента.

2. по часовым параметрам:

- сезонная миграция – выезд на временную работу;

- маятниковая миграция – периодическое перемещение, частоповторяющее.

- временная трудовая миграция – перемещение трудового населения на определённый период времени до 3 лет.

- постоянная миграция.

3. по организации миграционных потоков:

- добровольная миграция;

- принуждённая миграция (высиление из страны);

- нелегальная миграция (самовольное перемещение из одной страны в другую без документального оформления);

- организованная миграция (перемещение мигрантов согласно нац законодательству)

4. по профессиональному составу:

- миграция работников;

- миграция специалистов;

- миграция предметно-гуманитарных профессий.

5. по качественному составу:

- рабочая сила низкой квалификации;

- миграция высокой квалификации;

- утечка умов.

6. по направленности движения:

- емиграция;

- иммиграция;

- реемиграция.

75. Державне регулювання міжнародної трудової міграції.

Регулирование импорта рабочей силы преследует две основные цели.

1. Защита национального рынка труда от стихийного потока трудящихся мигрантов, так как он обостряет проблему занятости.

2. Обеспечение рационального использования иностранных работников,то есть применение их труда именно в тех областях, которые не могут быть обеспечены за счет внутренних трудовых ресурсов.

Регулирование иммиграции принимающими странами. Одним из важных методов регулирования иммиграции работников является заключение международных соглашений, которые могут быть дву- и многосторонними. Их основная цель состоит в том, чтобы ввести количественные ограничения в процесс трудовой миграции. Большинство принимающих стран используют селективный подход при регулировании иммиграции. Его смысл заключается в том, что государство не препятствует въезду тех категорий работников, которые нужны в данной стране, ограничивая въезд всем остальным. Перечень желательных иммигрантов варьируется от страны к стране, но обычно они относятся к данной из следующих категорий:

- работники, готовые за минимальную плату выполнять тяжелую, вредную, грязную и неквалифицированную работу

- специалисты для новых и перспективных отраслей -программисты, узкоспециализированные инженеры;

- представители редких профессий - огранщики алмазов, реставраторы картин, врачи, практикующие нетрадиционные методы лечения;

- специалисты с мировым именем - музыканты, артисты, ученые, спортсмены, писатели;

Обычно в разрешении проблем иммиграции задействованы как минимум три государственных ведомства: министерство иностранных дел, министерство юстиции и министерство труда, надзирающее за использованием иностранной рабочей силы.

Правительства многих западных стран принимают активные меры по стимулированию выезда иммигрантов назад на родину. В числе традиционных государственных мер реэмиграции следующие: Программы стимулирования реэмиграции. Они включают широкий круг мероприятий, начиная от мер по принудительной репатриации незаконных иммигрантов до оказания материальной помощи иммигрантам, желающим вернуться на родину. Однако эффективность этих программ достаточно низкая. Программы профессиональной подготовки иммигрантов. Предполагается, что получив образование в развитой стране, иммигранты могут рассчитывать на более престижную и высокооплачиваемую работу у себя на родине. Однако интерес иммигрантов к этим программам оказался довольно низким, т.к. они не давали гарантий трудоустройства после возвращения на родину.Программы экономической помощи странам массовой эмиграции. Развитые страны заключают соглашения со странами-экспортерами рабочей силы об инвестициях части переводов работников на родину и части государственных средств в создание новых предприятий в развивающихся странах, которые могли бы стать местом работы для реэмигрантов.

Наряду с государственным регулированием иммиграции, существует и государственное регулирование эмиграции. Государственное регулирование экспорта рабочей силы преследует следующие цели:1. Защита прав и интересов трудящихся-эмигрантов в принимающих странах,противодействие их дискриминации в стране временного пребывания. 2. Возмещение потерь от выезда национальной рабочей силы за пределы страны.

Эмиграционная политика основывается на следующих принципах:

1. Гарантия возможности возвращения мигрантов на родину.

2. Обеспечение поступления в страну и эффективного использования валютных переводов трудящихся-мигрантов.

3. Содействие смягчению "внутренней" безработицы благодаря выезду тех контингентов трудящихся, которые не пользуются спросом на этом рынке.

4. Ограничение выезда занятых в тех секторах экономики, потребности которых в рабочей силе не удовлетворены.

5. Оздоровление внутреннего рынка труда благодаря приему репатриантов которые за время пребывания за рубежом повысили свой квалификационный уровень. Нормативно-правовая база, обеспечивающая регулирование трудовой эмиграции, основывается на соответствующих статьях Конституции страны, национальном эмиграционном законодательстве, а также включает в себя двусторонние и многосторонние международные соглашения.

76. Міжнародно-правові основи міжнародної трудової міграції.

Правовое выражение взаимной заинтересованности стран, принимающих и направляющих мигрантов, осуществляется в форме 2-х или многосторонних международных соглашений по вопросам миграции.

Правительство каждой страны суверенно в своем праве определять направления и цели миграционной политики, при разработке комплекса мер, регулирующих процессы внешней трудовой миграции, признано целесообразным и необходимым условием придерживаться определенных правовых норм и стандартов, закрепленных в документах международных организаций.

Основные международные организации по поводу трудовой миграции:

1. Международная организация труда (МОТ)

2. Международная организация по вопросам миграции (МОМ)

3. Комиссия ООН по народонаселению

4. Всемирная организация здравоохранения ООН (ВОЗ)

5. Межправительственный комитет по вопросам миграции (Зап. Европа)

МОТ была создана в 1919 году согласно Версальскому договору. Местонахождение – Женева (Швейцария). Членами ее являются более 170 стран. В качестве специализированного учреждения с 1946 г. входит в систему ООН.

Основные цели: - обеспечение полной занятости и рост уровня жизни; - поощрение экономических и социальных программ; - соблюдение основных прав человека; - охрана жизни и здоровья трудящихся; - регулирование миграции населения; - поощрение сотрудничества между предпринимателями и трудящимися.

Членами МОТ могут быть: - правительства стран участниц; - профсоюзы; - организации предпринимателей.

МОМ образована в 1949 г. как Международная организация по делам беженцев, позже ее полномочия были расширены и в 1989 г. она была переименована в МОМ. В нее входит 81 страна, в т.ч. 46 являются членами МОМ, 35 – наблюдателями (Украина является наблюдателем). МОМ не входит в систему ООн, но тесно с ним сотрудничает.

Функции согласно уставу: - разработка долгосрочных программ в области регулирования миграционных потоков; - оказание помощи в вопросах организации миграции; - развитие технического сотрудничества в области миграции; - предотвращение утечки умов и реэмиграция; - предоставление экспертных услуг в связи с международной миграцией рабочей силы; - организация передвижения беженцев; - предоставление государствам форума для обмена мнениями, опытом и сотрудничества.

77. Позитивні і негативні наслідки трудової міграції для країни-імпортера.

Позитивниые эффекты иммиграции:

- иммигранты приносят новый опыт, знания в принимающую страну;

- в результате эмиграция повышает конкурентоспособность производимых страной товаров в следствии уменьшения издержек произв., связанных с более низкой ценой иностран раб силы;

- заполняют те вакансии на которые всё-равно нет претендентов среди местного населения;

- иностран. раб. предъявляют дополнительные спрос на товары и услуги, стимулируют рост производства и дополняют зан. в стране прибыв.;

- в некоторых странах эмигранты приносят динамизм в эк. развитие целых отраслей;

- в случае кризиса безработные иностранцы первыми могут быть уволены;

- при импорте квалифицированной раб. силы приним. страна экономит на затратах на образование и проф подготовку;

- эмигранты не обеспечив пенс. и не учитывают при реализ различного рода соц. программ;

- эмигранты улучшают денежную ситуацию в стране;

Отрицательные эффекты иммиграции:

- увеличивают безработицу в стране;

- создают элементы соц. напряж в обществе.

Позитивні наслідки трудової міграції для країни, що імпортує робочу силу:

- мігранти приносять новий досвід, знання, навички у приймаючу країну

- у деяких країнах мігранти приносять динамізм у розвиток цілих галузей

- іноземці заповнюють вакансії, на які немає претендентів серед місцевого населення (низькокваліфікована, шкідлива праця)

- виграють від міграції підприємці, що наймають мігрантів на роботу, оскільки їхні вимоги щодо заробітної плати нижчі, а отже, знижуються витрати виробництва і ціни продукції. Це підвищує конкурентоспроможність продукції

- відсутній профспілковий захист, соціальні допомоги для іммігрантів

- імпортер трудових ресурсів економить кошти на підготовці спеціалістів

- покращується демографічна ситуація в країні

- у випадку криз і безробіття іноземці першими можуть бути звільнені з роботи

- зростає державний бюджет приймаючої країни, а також попит на товари і послуги, відбувається стимулювання виробництва.

До негативних наслідків міжнародної трудової міграції для країн — імпортерів трудових ресурсів відносять:

- поглиблення проблеми пошуку місця роботи для місцевого населення країни — імпортера трудових ресурсів;

- втрата висококваліфікованих спеціалістів при репатріації мігрантів, тобто після повернення мігрантів на батьківщину

- відплив національної валюти за кордон у вигляді переказів;

- виникнення соціальної напруги в суспільстві.

78. Позитивні і негативні наслідки трудової міграції для країни-експортера.

Положительные эффекты:

- экспорт Р.С, важный источник валютных поступлений в страну;

- уменьшает безработицу страны;

- налоги накладыв. на фирмы по трудоустройству за рубежом, один из источников доходной части бюджета

- прямые и портфельные инвестиции эмигрантов в эконом род страны;

- сокращение расходов на обучение, здравоохран;

- эмигранты привозят с собой новые навыки, опыт и знания;

- возвращ. на родину, привозят с собой столько же накоплен. сколько ими было переведено через банки.

Отрицательный эффект:

- утечка умов

Країни-експортери робочої сили отримують такі вигоди:

а) зниження рівня безробіття і, як наслідок, — соціального напружен­ня в країні;

б) безплатне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам за рахунок приймаючої країни, знайомство з передовою технологією, ор­ганізацією праці тощо;

в) прямі і портфельні інвестиції мігрантів в економіку рідної країни;

г) надходження податків на фірми з працевлаштування за кордоном;

д) отримання доходів внаслідок грошових переказів емігрантів. Ці перекази включаються до статті «Приватні перекази» платіжного балансу і становлять для багатьох держав значну частину валютних над­ходжень. З поверненням на батьківщину мігранти привозять з собою цінності та заощадження на суму, що приблизно дорівнює сумі їх пере­казів.

Роль приватних пере­казів особливо велика для країн з середнім рівнем розвитку. У цих країн доходи від експорту робочої сили в окремі роки перевищують надходжен­ня з решти видів зовнішньоекономічної діяльності. Наприклад, перекази в Пакис­тан від працюючих за кордоном перевищує надходження від експорту товарів і послуг у 5 разів. А експортні працівники Південної Кореї відповідно до чинного законодавства зобов'язані 80% заробітку пере­казувати на батьківщину у твердій валюті через національні банки.

Це — одна сторона наслідків міграції для країн-експортерів робочої сили. З іншого боку є негативні наслідки експорту робочої сили: а) скорочення податкових надходжень через зменшення числа платників податків; б) постійна міграція означає, що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників, так званий «відплив розумів», який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни. За підрахунками фахівців, ці втрати в сере­дині 90-х років становили близько 73 млрд. дол.

Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції робочої сили можуть бути такі заходи держави:

- заборона еміграції;

- введення податку на «відплив розумів» з метою компенсувати державні капіталовкладення в емігрантів;

- створення державою високоприбуткових галузей, що здійснюють екс­порт робочої сили. Наприклад, азіатські НІК створили потужну високоприбуткову галузь економіки —експорт ро­бочої сили, котра займається підготовкою і вербовкою працівників не­обхідних спеціальностей для роботи за кордоном.

79. «Відплив умів» («Втеча інтелектуального капіталу») у міжнародних міграційних процесах.

Миграция научных кадров в условиях возрастания интернационализации общественной жизни занимает особое место. Наука становится важнейшей отраслью, от развития которой зависит прогресс во всех областях общественной жизни. Происходит формирование специфического сегмента рынка труда -рынка научных кадров, преподавателей и специалистов, которое сопровождается повышением мобильности высококвалифицированных кадров, ростом интеллектуальной миграции.

Естественным следствием этих процессов является усиление межгосударственной миграции научных кадров и появление "утечки умов". Высококвалифицированными мигрантами движут потребности самореализации, мотивация достижений, профессионального роста, социально-культурного продвижения. Также важны неэкономические, социокультурные и психологические факторы. Главным образом мигрируют из стран Азии в США, Канаду, Австралию и Великобританию. Спрос на высококвалифицированные кадры в развитых странах определяется потребностями их экономик, быстрым развитием информационных технологий. В 90-е около 900 тыс. специалистов приехало в США, в основном из России, Индии, Китая, Канады, Германии, Великобритании.

На географию миграций студентов влияют лингвистические факторы. Свыше 75% едут в англо-, немецко-, франкоговорящие страны. В 2003 году из общего числа иностранных студентов на долю США приходилось 28%, Великобританию-12%, Германию-11%, Францию-10%, Австралию-9%.

Что касается Украины, то ежегодно выезжает 150 ученых. В последние 10 лет эмигрировало свыше 500 докторов наук и более 900 кандидатов наук. На сегодня 30% ученых работает на экономику зарубежных стран.

Таким образом, направленность миграционных потоков определяется разноплановыми факторами. Решение об отъезде принимается по экономическим соображениям, то выбор страны зависит от соц., исторических и географических условий.

80. Міжнародна організація праці, її завдання і напрямки діяльності.

МОТ была создана в 1919 году согласно Версальскому договору. Местонахождение – Женева (Швейцария). Членами ее являются более 170 стран. В качестве специализированного учреждения с 1946 г. входит в систему ООН.

Основные цели: - обеспечение полной занятости и рост уровня жизни; - поощрение экономических и социальных программ; - соблюдение основных прав человека; - охрана жизни и здоровья трудящихся; - регулирование миграции населения; - поощрение сотрудничества между предпринимателями и трудящимися.

Членами МОТ могут быть: - правительства стран участниц; - профсоюзы; - организации предпринимателей.

В 1976 г. на Всемирной конференции по занятости в рамках МОТ была принята Программа Действий, согласно которой организация набора рабочей силы должна производиться на основе 2-х или многосторонних соглашений, разработанных на основе изучения экономических и социальных потребностей стран-экспортеров и импортеров раб. силы.

Для организации профессионально-технического обучения под эгидой МОТ действуют Международный институт трудовых проблем (Женева) и Международный центр по технической и профессиональной подготовке повышенного типа (г. Турин, Италия).

Структура МОТ: - Международная конференция труда – высший законодательный орган; - Административный совет – для руководства над комитетами и комиссиями при МОТ; - Международное бюро труда – информационный и консультативный орган.

Основная функция МОТ – принятие конвенций и рекомендаций, устанавливающих международные трудовые стандарты (продолжительность рабочего дня, условия труда, оплата труда, социальное обеспечение и т.д.). Всего было принято 172 конвенции и 181 рекомендации.

81. Міжнародна організація з міграції, її завдання і напрямки діяльності.

Заснована у 1951 році, Міжнародна організація з міграції (МОМ) є провідною міжурядовою організацією у міграційній галузі та тісно співпрацює із урядовими, міжурядовими та громадськими установами та організаціями.

Метою МОМ є забезпечення в усьому світі впорядкованої міграції осіб, які потребують міжнародних міграційних послуг. Для досягнення зазначеної мети перед МОМ поставлено такі завдання:

- управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням специфічних потреб країн еміграції та імміграції;

- переміщення кваліфікованих людських ресурсів, спрямоване на економічний, соціальний і культурний розвиток країн-реци­пієнтів;

- організація міграції біженців, переміщених осіб та інших осіб, змушених залишити свою батьківщину;

- здійснення ролі міжнародного форуму, на якому держави-учасниці та інші партнери обговорюють нагромаджений досвід, обмінюються поглядами, розроблюють заходи і сприяють співро­бітництву і координації зусиль у галузі міграції. Визнаючи фундаментальний принцип свободи переміщення осіб і необхідності тісного співробітництва держав з метою забезпечення впорядкованості світових міграційних потоків, МОМ надає послуги в галузі міграції за запитами зацікавлених держав.

МОМ працює у чотирьох широких напрямках, серед яких:

• Міграція та розвиток

• Сприяння врегульованій міграції

• Упорядкування міграції

• Примусова міграція.

Нині вона нараховує 122 країни-членів, 18 країн-спостерігачів, а її представництва присутні у більш ніж 100 країнах. 

Представництво МОМ в Україні почало працювати в Києві у 1996 р., коли Україна отримала статус країни-спостерігача МОМ. У 2001 р. Україна звернулась із запитом про надання їй статусу країни-члена МОМ, і у 2002 р. Парламент України ратифікував угоду про членство України в організації.

Штаб-квартира МОМ знаходиться в Женеві.

82. Злиття та поглинання в міжнародному бізнесі.

У сучасній економіці банківська система є ключовим елементом усієї економічної інфраструктури в державі. Концентрація банківського капіталу, особливо міжнародні угоди зі злиття і придбання банків, значно впливають на приймаючі країни і найчастіше призводять до реструктуризації їх економіки, оскільки більшість міжнародних банків прагнуть проникнути на нові ринки через злиття, поглинання місцевих банків, а необґрунтовані обмеження такої діяльності можуть істотно перешкоджати припливу іноземних інвестицій у національну економіку.

Следует также отметить, что основная причина консолидации мировых рынков и слияния банков состоит в необходимости концентрации финансового и банковского капитала. Последние слияния банков происходят одновременно на мировых финансовых рынках с разными финансовыми инструментами и с необходимостью учета особенностей законодательства и уровня экономического развития отдельных стран.

Розглядаючи комплексно проблему зміцнення фінансового стану вітчизняних комерційних банків з урахуванням світового досвіду в цій сфері, можна прогнозувати, що в найближчому майбутньому в Україні розпочнуться процеси реструктуризації банківської системи. Останні, у свою чергу, значною мірою будуть визначатися процесами злиття і приєднання.

Такий перебіг подій зумовлений тим, що, по-перше, більшість вітчизняних банків через незначні власні капітали не в змозі самостійно реалізувати великі державні чи приватні інвестиційні проекти, а можливості збільшення капіталу в більшості регіонів України обмежені. По-друге, ситуація з приходом на український ринок потужних іноземних банків ще більш ускладниться через суттєве посилення конкуренції. На початок 2007 року в Україні нараховувалось 35 банків із іноземним капіталом, з них 13 банків – із 100 % іноземним капіталом, частка якого в статутному капіталі банків становить 27,6 %. Тому вітчизняним банкам для підтримки рівня конкурентоспроможності необхідно об'єднати зусилля.

Ось чому вже сьогодні доцільно розробити нормативно-правову базу для можливої перспективної реструктуризації банківської системи України, передбачивши регламентацію злиття і приєднання комерційних банків, а також створення структур холдінгового типу.

83. Україна в процесах міжнародної трудової міграції.

Вопрос трудовой миграции является одним из самых актуальных проблем настоящего. Основными факторами, которые побуждают к трудовой миграции есть: неблагоприятная экономическая ситуация в Украине, недостаток рабочих мест на рынке труда, низкая мотивация легальной занятости и, как результат, проблема с адекватно оплачиваемой работой. Все эти факторы дают основания для выезда украинских граждан для трудоустройства за границу и в страны СНГ.

Целью государственной миграционной политики Украины, в части регуляции трудовой миграцией есть приближения к международным стандартам миграционного законодательства в этой сфере, обеспечения эффективного управления миграционными процессами, социальной и правовой защиты трудовых мигрантов, а также обеспечения сдерживания их прав, свобод и законных интересов в соответствии с действующим законодательством.

Политика в сфере регуляции трудовой миграции рассматривается как составляющая государственной политики в сфере занятости населения и должна, в первую очередь, решаться через формирование современного, мобильного внутреннего рынка труда.

С целью усиления правовой и социальной защиты граждан Украины за рубежом, которые работают в странах Совета Европы в соответствии с законодательством принимающей стороны, в марте 2007 года принят Закон Украины “О ратификации Европейской конвенции о правовом статусе трудящих-имигрантов.

Реализация положений Конвенции будет способствовать усовершенствованию государственной системы правовой и социальной защиты граждан Украины за рубежом, которые работают в странах Совета Европы в соответствии с законодательством принимающей стороны и позволит на законодательном уровне закрепить гарантии соблюдения прав и свобод украинских граждан за рубежом.

На сегодня каналами трудовой миграции украинских граждан является:

- самостоятельный поиск работы;

- использование туристических агентств;

- приглашение украинских специалистов непосредственно иностранной Стороной

- использование услуг посреднических структур из посредничества в трудоустройстве на работу за рубежом.

За разными экспертными оценками в настоящий момент за рубежом работает от 3 до 10 млн. граждан Украины. К сожалению, лишь незначительная часть украинских граждан работают за рубежом на законных основаниях и только 2 процента трудовых мигрантов (это немного больше 70 тыс. лиц) ежегодно працевлаштовуються за рубежом за содействием субъектов ведения хозяйства, которые предоставляют посреднические услуги по трудоустройству за рубежом.

Основные страны «трудового назначения»: Россия, Польша, Италия, Испания, Португалия, Чехия, Словакия и др. Денежные переводы украинцев из-за границы находятся в переделах 5-7 млрд. дол.США Больше всего граждан Украины в соответствии с официальной административной отчетностью работало на Кипре - 11588 лиц, в Греции -6054 лиц, Либерии - 4044 лиц, США - 2776 лиц, у Великобритании - 2472 лиц, в Латвии -1559 лиц, Российской Федерации - 1191 лица.

Украина занимает 4 место за количеством принятых мигрантов, 2 место за количеством трудовых мигрантов в РФ.

84. Елементи світової валютної системи та їх характеристика.

Элементы НВС: - нац валюта; - конвертируемость нац валюты; - паритет нац валют; - режим валютного курса; - наличие или отсутствие валютных ограничений, валютный контроль; - межд валютная ликвидность страны; - регламентация использования межд кредитных средств обращения; - регламентация межд расчетов страны; - режим нац валютного рынка и рынка золота; - нац органы регулирования и управления валютой относительно страны (ЦБ).

Элементы МВС: - резервные валюты мира, СДР – межд расчетная валютная единица; - условия взаимной конвертируемости валют; - унифицированный режим валютных паритетов; - регламентация режимов валют курсов; - межгосударственное регулирование валют ограничений; - межгосударственное регулирование межд валют ликвидности; - унификация правил использования межд кредитных средств обращения; - унификация осн форм межд расчетов; - режим мирового валютных рынков и рынков золота; - межд организация осуществляющая межд валютное регулирование.

Нац валюта –установленная законом денеж единица страны.

Резервная валюта –валюта выполняющая функции межд-го платежного и резервного средства, служит базой определения валютного паритета и валютного курса для др стран.

Что бы нац валюта стала резервной валютой необх чтобы страна занимала лидирующие позиции в мировой экономике.

Валютный паритет – соотношение между двумя валютами установленное в законодательном порядке.

Валютная корзина – это метод соизмерения средневзвешенного курса одной валюты по отношению к определенному набору других валют.

Валютный курс –цена денежной единицы одной страны выраженная в инвалюте.

Межд кредитные средства обращения – чеки и векселя. Регламентация правил их использования осущ на основе унифицированных межд норм.

Межд расчеты: аккредитив, инкассо.

Регламентация правил их использования осущ в соответствии с унифицированными правилами и обычаями для документарных акредитивово и инкассо.

Валютные рынки и рынки золота.

Валютный рынок – спец центры, где осущ купля-продажа валюты.

Рынок золота –спец центры торговли золотом, где осущ его регулярная купля-продажа по рыночной цене в целях промышленно-бытоавого потребления, инвестиции, страховании риска, приобретение необх валюты для межд расчетов.

Виды рынков золота: мировые (Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, Чикаго, Сиан-Ганг, Дубай), внутр свободные (Париж, Милан, Стамбул, Рио-де-Жанейро).

На рынке золота происходит торговля слитками: крупные, средние, мелкие; золотыми монетами, медалями, сертификатами.

Формы валют политики: дисконтная (регулирование с помощью учетной ставки), дивизная (купля-продажа инвалюты), двойной валютный рынок (два валют курса: фиксированный - по текущим операциям, плавающий - по финн операциям), диверсификация валют резервов, режим валют паритетов и валют курсов, девальвация и ревальвация.

85. Характеристик етапів розвитку світової валютної системи.

1.Паризька вал. сист-ма 1-а св. вал. сист-ма в сірок XIX століття (1867 г) Принципи:

1. Його основою є золотомонетний стандарт;

2. Кожна вал мав золотий зміст;

3. Основні св. фін. центри: Великобританія.

4. У обігу окрім золота признавався -;

5. Склався вільно плаваючий курс.

На початку XX століття світової фін. центр - в США. I м.в. привела до розпаду Паризької системи.

2.Генуезька вал. сист-ма (1922г.). Принципи:

1. Золото зберігало роль світових грошей, але окрім золота також використовувався $, -;

2.ействовал Д золотодевізний стандарт;

3. Сформувалися два способи розміни нац. вал. у золото: прямий (для валют тих, що виконували роль девізу $, -) і непрямий (для решти всіх валют. Вони обмінювалися спочатку на девізи, а потім девізи на долото).

4. Використовувався принцип вільно плаваючих курсів.

1922-28 г.г. - відносна вал. стабілізація, 29-36 г.г. - валютна криза. II м.в. привела до поглиблення кризи Генуезької вал. сист-ми.

3.Бретанвудская вал. сист-ма (1944). Принципи:

1. Збережений золотодевізний стандарт ($, -);

2.ежім Р фіксиров. ВК;

1944 р. створення МВФ і МБРР. З кінця 60-х наступ. криза цієї сист-ми. Її принципи перестали відповідати дійсності.

4.Ямайська вал. сист-ма (1976г.) Кінгстон. Принципи:

1. Введений стандарт СДР (корзина з 12 валют);

2. юрідіч. завершена демонітарізац. золото (золото вже не світові гроші);

3. Дивні можуть вибирати будь-який режим ВК;

4. МВФ і МБРР продовжують діяти.

Створюються передумови альтернативи $ на €.

5.Європейська вал. сист-ма (Підсистема Ямайяськой) (1979 р.) Принципи:

1. Спочатку базувалася на Екю(корзина 12 валют. Марка ФРГ - найважливіший компонент);

2. Золото продовжує використовуватися як реальні резервні активи;

3. Осн. міждерж. орган регулір. відносини в цій сист-ме - Європейський ЦБ;

У 1999 р. Екю замінена на €, але тільки безнал. у 2002 р. € використовується і в налічке. У цю вал. сист-му входить 12 країн. Не входить Великобританія, Швеція, Данія

86. Паризька валютна система.

Першою була система, заснована на золотому стандарті (наприкінці ХІХ– на початку ХХ ст.) як сукупність національних валютних систем . Не існувало ніяких міжнародних норм, що регулювали валютні відносини, бо в цому не було потреби. Платіжний оборот обслуговувався переважно золотом Практика використання золота в міжнародних розрахунках була узаконена в 1867 р. на Паризькій конференції укладанням міждержавної угоди, що визнавала золото єдиною формою світових грошей. Відповідно до угоди в міжнародних розрахунках застосовувалися національні золоті монети, але визначальним був не їхній номінал, а вага.

За золотого стандарту в основі валютного курсу лежав золотий паритет — відношення вагової кількості чистого золота, що містилося в двох грошових одиницях, які обмінювалися одна на одну. Валютний курс, як правило, не збігався з валютним паритетом, бо він залежить від попиту та пропозиції інвалюти, які визначаються станом платіжного балансу країни. Якщо платіжний баланс пасивний, попит на інвалюту більший, ніж її пропозиція, курс національної валюти буде нижчим за паритет. Протилежне явище виникне у випадку, коли країна має активний платіжний баланс.

В умовах золотого стандарту відхилення валютного курсу від валютного паритету не могло бути значним. Воно обмежувалося витратами, пов'язаними із транспортуванням золота за кордон з метою обміну його на необхідну валюту або здійснення прямих платежів. Це відхилення фактично не перевищувало 1% від паритету у кожний бік. Межі такого відхилення називаються золотими точками.

Нижча межа відхилення валютного курсу від валютного паритету дорівнювала валютному паритету мінус витрати на перевезення золота. Вона відповідала мінімальному курсу валюти і називалася нижньою золотою точкою.

87. Генуезька валютна система.

. З прискоренням подальшого розвитку економіки та поглиблення господарських зв’язків золотомонетний стандарт зжив себе. Також настання кризи золотого стандарту прискорила Перша світова війна. Після закінчення війни встановлено золотодевізний стандарт, заснованого на золоті і провідних валютах, які конвертувались у золото. Система золотодевізного стандарту була оформлена рішенням генуезьської конференції (1922 р.) Генуезька валютна система базувалась на наступних принципах: Її основою були золото і девізи - іноземні валюти. б) Збереглися золоті паритети. Розмін валют на золото здійснювався безпосередньо (валюти США, Франції, Великобританії) чи побічно, через іноземні валюти.в) Був відновлений режим вільно плаваючих валютних курсів.

Нова валютна система принесла відносну валютну стабільність у сферу світових торгово-фінансових відносин, але одночасно створила передумови для тривалих валютних воєн і численних девальвацій. Переміщення основного світового валютно-фінансового центра з Західної Європи в США також повинно було знайти своє відображення в устрої світової валютної системи. США прагнули до затвердження гегемонії долара в міжнародних розрахунках, що призвело до гострого суперництва між доларом і фунтом стерлінгів. Стабільність валютної системи була остаточно підірвана світовою економічною кризою яка спалахнула 1929 та тривала по 1933 рік. Ця криза зруйнувала золотодевізний стандарт Ще одним потрясінням для світової валютної системи стала економічна криза 1937 року, що викликала нову хвилю знецінення валют. До початку Другої світової війни не залишилося ні однієї стійкої валюти. Наприк.2-ї світової війни поряд із загальним комплексом проблем післявоєнного устрою виникла необхідність створення нової валютної системи.

88. Бреттон-Вудська валютна система.

Бреттон-Вудская конференция (или полностью Монетарная и финансовая конференция при Организации Объединённых Наций) — международная конференция 730 делегатов 45 государств в отеле Маунт-Вашингтон, Бреттон-Вудс, штат Нью-Хемпшир, США. Целью конференции было урегулирование международной кредитно-денежной политики в послевоенный период

Дата проведения — 1-22 июля 1944 года. Были подписаны соглашения об организации таких международных институтов как МБРР, ГАТТ и МВФ.

По результатам конференции выработана Бреттон-Вудская система «обменных курсов», сохранявшая свою силу до 1971 года, когда 15 августа 1971 года Ричард Никсон отказал Франции в обмене долларов на золото, — что означало односторонний отказ США от своих обязательств.

- використання золота як світових грошей поряд з доларом США та англійським фунтом стерлінгів;

- фіксація валютних курсів;

- розмін паперового долара на золото за офіційною ціною для ЦБ інших країн;

- створення МВФ

89. Ямайська валютна система.

На зміну Бретон-Вудській грошовій системі прийшла Ямайська (грошова) валютна система. Ця система була оформлена угодою країн-членів МВФ у місті Кінгстоні на острові Ямайка в 1976 році. Після ратифікації угоди цими країнами в квітні 1978 року були внесені зміни в статут МВФ.

Основні риси Ямайської грошової системи:

1. Світовими грішми є спеціальні права запозичення в МВФ - СДР, вони ставали міжнародною рахунковою одиницею.

2. Долар США зберігав важливе місце в міжнародних розрахунках, валютних резервах інших країн і відігравав важливу роль при розрахунках вартості СДР.

3. Юридичні була довершена демонетизація золота, тобто  золото втратило грошові функції і відбулося скасування його офіційної ціни. Однак золото залишилося резервом держави і використовується для придбання ключових грошовий одиниць інших країн.

Ямайська конференція 1976-1978р.р.- Багатовалютний стандарт

Принципи:

-повна демонетизація золота у міжнародному грошовому обороті;

-скасування золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото;

-визнання резервними валютами поряд з доларом США валют інших країн та СДР;

- впровадження плаваючих валютних курсів

90. Європейська валютна система.

Поряд із загально світовою валютною системою в Європі сформулювалясь Європейська валютна система. Ця система була створена за рішенням Європейської Ради у 1978 р. і почала діяти з 13 березня 1979 р. Певним стимулом до організації цієї системи стало те, що країни ЄЕС не були задоволені функціонуванням системи СДР і її тісним зв’язком з американським доларом. Після створення Європейської валютної системи ЕКЮ служило головним чином засобом міжнародних розрахунків та існувало тільки у вигляді записів на рахунках центральних банків країн — членів ЄВС у Європейському фонді валютного співробітництва. У середині грудня 1996 p. лідери Європейського Союзу в Мадриді прийняли рішення про перехід з 1 січня 1999 p. на єдину валюту країн ЄС — "євро" (колишня ЕКЮ) шляхом заміни в обігу 15 національних грошових одиниць однією.

91. Валютний ринок, його функції та структура.

Валютные рынки – это система устойчивых экономических и организационных отношений, связанных с операциями купли-продажи иностранных валют и платёжных документов в иностранных валютах.

С функциональной точки зрения МВР: - обеспечивает своевременное осуществление международных расчетов: - обеспечивает страхования валютных и кредитных рисков; - восстанавливает взаимосвязь мировых, валютных, кредитных и финансовых рынков; - диверсификация валютных резервов банков, предприятий, государства; - обеспечивает регулирование валютных курсов; - прлучение спекулятивной прибыли; - проведение валютной политики.

С институциональной точки зрения МВР представлены:

- совокупностью банков. Они совершают до 85-95% всех валютных сделок между собой, а также с торговой клиентурой. Банки, которые имеют разрешение на проведение валютных операций называются уполномоченными, девизными или валютными. Ведущие субъекты валютного рынка транснациональные банки.

- Инвестиционные фонды – осуществляют диверсификацию управления портфелями активов, размещая высоколиквидные валюты и надежные ценные бумаги правительств и корпораций на МВР.

- центральные банки – через них осуществляется управление валютными резервами, поддерживают курс национальной валюты, проводят интервенцию, регулирование процентных ставок. Ведущая роль – Федеральная резервная система США.

- Инвестиционные компании, пенсионные фонды, страховые фонды, брокерские фирмы, валютные и товарные биржи, ТНК.

Особенности МВР: - интернационализация валютных рынков; - операции на вал. рынках осуществляются беспрерывно; - техника валютных операций унифицирована, расчеты осуществляются по корреспондентским счетам банков; - скоростная передача сообщений о курсах валют, банках, состояние их корреспондентских счетов; - происходит широкое развитие валютных операций с целью страхования валютных и кредитных рисков; - спекулятивные и арбитражные операции преобладают над валютными; - нестабильность валют.

Функции МВР: - обслуживание международного обращения товаров, услуг и капитала; - формирование валютного курса под влиянием спроса и предложения; - предоставление механизмов для защиты от валютных рисков, движения спекулятивных капиталов, инструментов для осуществления целей денежно-кредитной полити центрального банка.

Структура вал. рынка:

1. По субъектам: межбанковский, клиентский, биржевой, торговля через валютную биржу, торговля деревативами.

2. По строку операций: спот рынок (текущий), форвардный (срочный), своп рынок (в будущем).

3. По функциям: обслуживание международной торговли, чисто финансовые трансферты (спекуляция, хеджирование, инвестиции).

4. В зависимости от охвата и характера валютных операций:

- национальные – это отношения, которые осуществляются между субъектами хозяйственной деятельности по поводу купли-продажи отдельных конвертируемых валют в рамках одной страны;

- Региональные – это отношения между субъектами мирового хозяйства по поводу купли-продажи иностранных валют, которые действуют в региональных масштабах. Выделяют: Американский (40 % всех валютных сделок), Европейский (40 % ), Азиатский (20 %).

- мировые - это система устойчивых экономических и организационных отношений, связанных с операциями купли-продажи иностранных валют и платёжных документов в иностранных валютах, которые осуществляются в мировых финансовых центрах. В настоящее время существуют такие мировые фин. центры: Лондон (30% всех валютных сделок), Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майне, Париж, Цюрих, Токио, Сингапур, Гонконг, Бахрейн.

92. Валютні обмеження та їх регулювання. Валютна конвертованість.

Валютное ограничение – законодательное или административное запрещение лимитирования и регламентация операций резидентов и нерезидентов с валютой и др валютными ценностями.

2 сферы валют ограничений: 1) текущие операции платежного баланса (торговые и «невидимые» операции); финн операции платежного баланса (движение капиталов и кредитов, перевод прибылей). Они предусматривают: выравнивание платежного баланса; поддержка валютного курса; концентрация валют ценностей в руках государства.

Валютная блокада явл разновидностью валютных ограничений – это замораживание валют ценностей, валют счета блокируются в банках по всему миру.

Валютные ограничения предусматривают: 1) регулирование межд платежей и преводов капиталов, репатриации экспортной выручки, прибылей, движение золота, денежных знаков и ценных бумаг; 2) запрет свободной купли-продажи инвалюты.

Конвертируемость валюты:

- свободно конвертируемые –валюты по которым сняты все ограничения в их странах по текущим и финн операциям платежного баланса (валюты всех развитых стран мира). Свободно используемых валют в мире 4 резервных валюты.

- частично конвертируемые –валюты, по которым в странах сохранены валютные ограничения.

- замкнутые (неконвертируемые) – полностью сохраняются валютные ограничения по всем операциям платежного баланса.

- конвертируемая – та валюта, страна которой взяла на себя обязательства предусмотренные пунктом 2,3 и 4 стр 8 Устава МВФ, согласно которой осущ свободный обмен на иностранные валюты по текущим операциям платежного баланса.

- неконвертируемая

- с внешней конвертируемостью – это право резидентов совершать операции с инвалютой с нерезидентами

- с внутренней конвертируемостью – право резидентов покупать, иметь и совершать операции внутри страны с активами в форме валюты, банк депозитов, деноминированных в инвалюте.

Валютное регулирование – регламентация государством межд расчетов и порядка проведения валют операций осущ-х на нац, региональном и межгосударственном рынках.

Валютная политика в зависимости от ее цели и формы подраздел на: структурную (долгосроч мероприятия), текущую (краткосроч мероприятия).

93. Міжнародна валютна ліквідність.

Межд валютная ликвидность – способность страны или группы стран обеспечить своевременное погашение своих межд обязательств приемлемых для кредитора платеж средствами.

Ёе осн компоненты: официальные золотые резервы страны; официальные валютные резервы; счета в СДР; платежная позиция в МВФ –право страны-члена МВФ на получение безусловного кредита к 25% стоимости квоты.

Показателем МВЛ явл отношение золотовалютных резервов страны к годовому товарному импору.

94. Валютний курс.

Валютный курс — цена денежной единицы одной страны, выраженная в денежной единице другой страны.

Понятие «обмен валюты» связано с такой ее характеристикой, как конвертируемость. Валюту называют свободно конвертируемой, если в стране этой валюты к резидентам и нерезидентам не применяют какие-либо ограничения на осуществление валютных сделок, и неконвертируемой, если в стране этой денежной единицы действуют законодательно установленные ограничения почти на все виды операций с ней. Частично конвертируемой считается валюта стран, в которых действуют ограничения и регламентации на некоторые виды обменных операций или для некоторых участников этих операций. Таким образом конвертируемость – это способность валюты свободно обмениваться на другие валюты и

Фиксирование национальной денежной единицы в иностранной называется валютной котировкой. Принято различать прямую и обратную (косвенную) котировку. Прямая котировка – это цена иностранной валюты, сложившаяся на национальном рынке. Она показывает количество валюты-измерителя, приходящегося на единицу котируе-мой валюты. Обратная (косвенная) котировка отражает количество единиц котируемой ва-люты, приходящееся на единицу валюты-измерителя. Курс одной валюты по отношению к другой может быть определен также через третью валюту. В этом случае он называется кросс-курсом. необходимость в таких котировках воз-никает в тех случаях, когда объем прямых обменных операций между двумя валютами от-носительно мал, и, следовательно, не складываются достаточно представительные прямые котировки. Кроме того, даже при наличии надежных прямых котировок расчет кросс-курса может дать несколько отличную величину курса.

Формы валютного курса: 1) Колеблющийся — свободно меняется под влиянием спроса и предложения и основан на использовании рыночного механизма. 2) Плавающий — разновидность валютного курса, который колеблется, что обусловлено использованием механизма валютного регулирования. Так, для ограничения резких колебаний курсов национальных валют, которые вызывают неприятные последствия валютно-финансовых и экономических отношений, страны, вошедшие в Европейскую валютную систему, ввели в практику согласование относительных взаимных колебаний валютного курса. 3) Фиксированный - официально установленное отношение между национальными валютами, основанное на определенных в законодательном порядке валютных паритетах. Он допускает закрепление содержания национальных денежных единиц непосредственно в золоте или долларах США при строгом ограничении колебаний рыночных курсов валют в оговоренных границах (порядка одного процента).

Для оценки темпов экономического развития используются несколько видов валютных курсов: номинальный валютный курс - курс между двумя валютами, тоесть относительная цена двух валют; реальный валютный курс; номинальний эфективный валютный курс; реальный ефективный валютный курс.

95. Створення МВФ і його сучасна роль.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) був створений у результаті Бреттон-Вудської конференції в 1944 р. Його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.У МВФ діє досить складна система голосування. Кожен член МВФ має певну кількість голосів, що, як правило, залежить від фінансового внеску кожної країни в МВФ.

Спочатку метою МВФ було забезпечити стабільність курсів валют країн-членів. Кожна держава брала на себе зобов'язання підтримувати курс своєї валюти на певному рівні щодо долара США.

Курс долара також був закріплений на певному рівні щодо золота.

Ця система зазнала краху між 1971 і 1973 роками, багато в чому в результаті рішення США припинити використання "золотого стандарту".

До 1978 р. МВФ встановив плаваючі валютні обмінні курси. Роль МВФ тепер полягала в тому, щоб здійснювати моніторинг проблем платіжного балансу, змін валютних курсів і контролювати зміни в обмінних курсах тощо.

У 1969 році МВФ створив "спеціальні права запозичення" (СПЗ). СПЗ - штучна "валюта", курс якої формується на основі декількох конвертованих валют (долара США, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка, японської єни).

Оскільки МВФ має можливість контролювати пропозицію СПЗ, він у такий спосіб може стати міжнародним макроекономічним регулятором. Багато країн, у тому числі США, виступали і виступають проти цього, і попит на СПЗ завжди відставав від зростання світової торгівлі.

З іншого боку, останнім часом зростає підтримка збільшення ролі СПЗ із боку таких країн, як Японія.

МВФ як "суворий вчитель". Будь-який член МВФ має право користуватися фондами МВФ пропорційно його фінансовій участі в цій організації.

Після того, як у 1982 році Мексика заявила, що вона знаходиться в небезпечній близькості до дефолту, МВФ став відігравати головну роль у реструктуризації зовнішніх державних боргів. МВФ почав висувати вимоги до економічної політики країн-кредиторів. Він вимагав від них приймати плани економічного розвитку, що включали:

- зменшення бюджетних витрат;

- зниження економічної активності;

- зменшення середніх прибутків.

Держави, що намагаються фінансувати свій зовнішній дефіцит шляхом зменшення резервів іноземної валюти, можуть звернутися до МВФ за кредитом. МВФ видає кредит, якщо він вирішить, що труднощі з платіжним балансом носять тимчасовий характер, і тільки в обмін на зобов'язання відповідного уряду змінити економічну політику і зменшити дефіцит. Позичальниками МВФ можуть бути не тільки країни, що розвиваються. Наприклад, у 1976 році Велика Британія звернулася до МВФ із проханням про надання кредиту.

Згода МВФ на надання кредиту часто служить свого роду сигналом для приватних позикодавців, підтвердженням кредитоспроможності держави.

Кредити і гарантії. В межах МВФ створено Фонд розширеного фінансування, Програму компенсаційного фінансування, Фонд структурних змін.

У рамках Фонду розширеного фінансування надаються кредити під зобов'язання країни-позичальника виконувати трирічну програму економічного розвитку, почати виплату боргів за кредити не пізніше як через чотири з половиною роки після його одержання і завершити виплату протягом шести років.

Програма компенсаційного фінансування існує для надання кредитів державам, що відчувають різке падіння цін на експортовані товари, викликане зовнішніми чинниками. Фонд структурних змін дає можливість найменш розвинутим країнам одержувати кредити на пільгових умовах:

- 0,5 % річних, що значно нижче звичайної процентної ставки за кредитами МВФ;

- більш тривалі терміни виплати кредитів.

Кредити в межах цього фонду даються під зобов'язання держави-позичальника здійснити програму економічних реформ, у результаті якої має поліпшитися платіжний баланс і початися економічне зростання.

96. Міжнародні розрахунки і фактори , що впливають на їх розвиток.

Международные расчеты – это регулирование платежей по денежным требованиям и обязательствам, возникающим в связи с экономическими, политическими, научно-техническими и культурными отношениями между государствами, организациями и гражданами разных стран. Схематически механизм международных расчетов можно представить следующим образом: 1) импортер покупает у своего банка телеграфный перевод, банковский чек, вексель или другой платежный документ и пересылает экспортеру; 2) экспортер получает от импортера этот платежный документ и продает его своему банку за национальную валюту, которая необходима ему для производства и иных целей; 3) банк экспортера пересылает за границу своему банку-корреспонденту платежный документ; 4)полученная от продажи этого документа сумма иностранной валюты зачисляется банком импортера на корреспондентский счет банка экспортера.

Валютно-финансовые и платежные условия внешнеторговых сделок включают следующие основные элементы: 1) валюту цены, от выбора которой наряду с ее уровнем, размером процентной ставки и курсом зависит степень валютной эффективности сделки; 2) валюту платежа, в которой должно быть погашено обязательство импортера (или заемщика); несовпадение валюты цены и валюты платежа – простейший метод страхования валютного риска; 3) условия платежа – важный элемент внешнеэкономических сделок. Среди них различают: наличные платежи, расчеты с предоставлением кредита, кредит с опционом (правом выбора) наличного платежа.

97. Форми міжнародних розрахунків та їх порівняльна оцінка.

Основные формы международных расчетов

1. Инкассовая форма расчетов – поручение клиента банку о получении платежа от импортера за товары и услуги и зачисление этих средств на счет экспортера в банке. Банки выполняют инкассовые операции, пользуясь полученными от экспортера инструкциями, в соответствии с Унифицированными правилами по инкассо.

2. Аккредитивная форма расчетов – соглашение об обязательстве банка по просьбе клиента оплатить документы, акцептовать или учесть (негоциировать) тратту в пользу третьего лица (бенефициара), на которого открыт аккредитив.

Виды аккредитивов: 1)открытый – покупатель не имеет права его отзывать, поскольку он не дает продавцу никакой гарантии (используется весьма редко);2)безотзывный – по общепринятой форме покупатель стремится отозвать аккредитив. У этого аккредитива есть подвиды: а) безотзывный подтвержденный аккредитив - покупатель поручает своему банку подтвердить аккредитив через банк продавца, то есть банк продавца гарантирует выполнение условий платежа; б) безотзывный неподтвержденный аккредитив – банк продавца лишь информирует его об открытии аккредитива, а сам не подтверждает его, то есть гарантирует оплату (в данном случае ответственность за выполнение обязательств несет только банк покупателя). 3)Переводной – если продавец не производит все продаваемые детали, а покупает их у субпоставщиков, то целесообразно договориться с покупателем об открытии переводного аккредитива. Тогда продавец имеет возможность перевести часть аккредитива (даже с изменением срока действия) своим субпоставщикам

3. Банковский перевод – поручение одного банка другому выплатить переводополучателю (бенефициару) определенную сумму.

4. Авансовый платеж – оплата товаров импортером авансом до отгрузки, а иногда до их производства (например, при импорте дорогостоящего оборудования, судов, самолетов).

5. Расчеты по открытому счету – расчеты, предусматривающие периодические платежи в установленные сроки импортера экспортеру при регулярных поставках товаров в кредит по этому счету.

6. Расчеты с использованием векселей, чеков, банковских карточек – международные расчеты, в которых применятся переводные и обычные векселя. За оплату векселя ответственность несет акцептант (импортер или банк), давший согласие его оплатить.

7. Валютные клиринги – расчеты в форме обязательного взаимного зачета международных требований и обязательств на основе межправительственных соглашений.

98. Платіжний баланс його структура і основні складові.

Узагальнена оцінка економічного стану країни, ефективності її світогосподарських зв’язків здійснюється на підставі платіжного балансу. Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо. Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій.

Рух товарів і послуг через національні границі як би врівноважується рухом у протилежному напрямку фінансових потоків (коштів), що представляють собою платежі за товари й послуги. Ці потоки реєструються й узагальнено відображаються в статтях платіжного балансу. Платіжним балансом розуміється статистичний запис всіх економічних угод або зобов'язань, здійснених протягом певного відрізка часу (місяць, квартал, рік) між резидентами даної країни й резидентами будь-яких інших країн миру. Резиденти:

а)фізичні особи, що мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі тимчасово перебувають за межами України;

б) юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням в Україні;в)підприємства й організації, що не є юридичними особами, створені відповідно до законодавства України, що перебувають за межами України;

г)дипломатичні й інші офіційні представництва України, що перебувають за межами України;

д) філії, що перебувають за межами­ України, і представництва резидентів.

Платіжний баланс має наступну структуру: торгівельний баланс, баланс послуг і некомерційних платежів, баланс руху капіталів і кредитів.

Співвідношення вартості експорту й імпорту товарів утворить торговельний баланс.

Баланс послуг включає платежі й надходження по транспортних перевезеннях, страхуванню, електронному, телекосмічному, телеграфному, телефонному, поштовому й іншому видам зв'язку і ін. За методикою МВФ прийнято також показувати особливою позицією в платіжному балансі однобічні переклади. У їхньому числі:

а) державні операції - субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги. Державні пенсії, внески в міжнародні організації;

б) приватні операції – переклади іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

Виділено статтю «Помилки й пропуски», у яку включаються дані статистичної погрішності й неврахованих операцій.

99. Методика МВФ складання платіжного балансу країни.

У 1924 р. Ліга Націй опублікувала баланси міжнародних розрахунків 13 капіталістичних країн, що поклало початок роботі щодо зіставлення та уніфікації таких балансів. Рекомендована Лігою Націй схема платіжних балансів (1927) мала дві частини: 1. поточні операції; 2. капітальні операції.

У кожній з частин операції перераховувалися двічі: за кредитовими та дебетовими рахунками. За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які з дня на день постійно змінюються. Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Важливим принципом платіжного балансу є врахування відмінностей між резидентами і нерезидентами – учасниками торговельно-економічних і фінансових угод. Існує два різні підходи до реєстрації операцій для статистики платіжного балансу. Це реєстрація угод на момент розрахунку і на момент операції. Складання платіжного балансу на момент розрахунку включає тільки угоди, пов’язані з готівковими платежами. Отже, у ньому враховуються тільки фактично здійсненні платежі і надходження. У разі застосування даного підходу не беруться до уваги операції, що здійснюються без готівкових розрахунків, а також надані й отримані кредити.

З бухгалтерського погляду платіжний баланс завжди перебуває у рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне сальдо, коли платежі перевищують надходження. У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, який полягає в тому, що кожна операція має дві сторони — дебет і кредит. Відповідно до цієї облікової системи загальна сума на дебеті повинна завжди бути рівною загальній сумі на кредиті.

Прибуткові статті – це статті, які відображають джерела грошових коштів. Наприклад, експорт товарів і послуг; витрати іноземних туристів у даній країні; депозити нерезидентів у депозитних установах даної країни; продаж золота чи національної валюти нерезидентам.

Витратні статті – це статті, які відображають використання грошових коштів. Наприклад, імпорт товарів та послуг; витрати на туризм громадян даної країни за кордоном; депозити резидентів даної країни в іноземних депозитних установах; придбання золота за кордоном та іноземної валюти.

Розробка і складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн – членів Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації.

100. Платіжний баланс України.

Узагальнена оцінка економічного стану країни, ефективності її світогосподарських зв’язків здійснюється на підставі платіжного балансу. Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародними фінансовими установами, зокрема Міжнародним валютним фондом, приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Розробка і складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн – членів Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації.

В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні покладено на Національний банк України (Закон України “Про Національний банк України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р.). Спільною Постановою Національного банку і Кабінету Міністрів України № 517 “Про складання платіжного балансу” встановлено порядок координації дій міністерств і відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу.

У квітні 2009 року продовжилась тенденція до скорочення від’ємного сальдо зведеного платіжного балансу (1.1 млрд. дол. США). Основною причиною було майже повне збалансування рахунку поточних операцій (дефіцит становив лише 70 млн. дол. США) внаслідок корекції обсягів експорту та імпорту товарів відповідно до нових зовнішніх та внутрішніх умов. На відміну від попередніх місяців, коли формування від’ємного сальдо фінансового рахунку відбувалось майже виключно за рахунок накопичення запасів готівкової валюти поза банківською системою, квітневий дефіцит у розмірі 1.0 млрд. дол. США був зумовлений зростанням виплат банківського сектору за раніше залученими кредитами. З іншого боку, стабілізація на валютному ринку сприяла суттєвому скороченню обсягів приросту готівкової валюти поза банками (лише 278 млн. дол. США, що є найнижчим показником з січня 2007 року). Також збільшився притік прямих іноземних інвестицій, що частково пов’язано з початком процесу рекапіталізації банків з іноземними власниками.

Отже очевидно, що наразі необхідно переглянути базові елементи фінансової та економічної політики нашої держави, підтримати стратегічно виправдану монетарну політику Національного банку України. На жаль, Уряд України сьогодні не здійснює виважених кроків у цьому напрямі, а вдається до державно-соціалістичних, а подеколи й утопічних механізмів замість управління економікою країни.

101. Міжнародна заборгованість.

Система международной задолженности начала формироваться в начале 70-х годов. Отправными ее точками можно считать крах Бреттон-вудской системы в 1971 году и первый нефтяной шок в 1973 году. К тому времени банковская деятельность во многих странах была сильно зарегулирована, что объяснялось, в первую очередь, уроками кризисов и великой депрессии 30-х годов. На первом месте стояла безопасность, и прибыль не рассматривалась как самоцель, отсюда и сами банковские акции не являлись привлекательным инструментом прироста капитала.

Таким образом, в период с 1973 по 1979 годы имел место настоящий взрыв международного кредита, что и заложило основы для мирового инфляционного процесса 70-х годов, пиком которого стал второй нефтяной шок.

Валовий зовнішній борг за станом на певну дату – це загальний обсяг заборгованості за всіма існуючими, але в жодному разі не умовними, зобов’язаннями, що мають бути сплачені боржником у вигляді основної суми та/або відсотків у будь-який час у майбутньому, і які є зобов’язаннями резидентів цієї економіки перед нерезидентами.

Валовий зовнішній борг країни включає всі види заборгованості резидентів України перед нерезидентами, які класифікуються:

• за чотирма основними секторами економіки – сектор державного управління, органи грошово-кредитного регулювання, банки, інші сектори;

• у розрізі початкових термінів погашення – коротко- та довгострокові;

• у розрізі фінансових інструментів – боргові цінні папери, торгові кредити, кредити, валюта і депозити, інші боргові зобов’язання та зобов’язання за кредитами підприємств прямого інвестування (міжфірмовий борг).

102. Сучасна світова фінансова криза, її причини і наслідки для різних країн.

У травні 2009 року тривали негативні тенденції світового економічного розвитку. Зниження світового попиту та цін на основні сировинні ресурси призвели до скорочення обсягів промислового виробництва у багатьох країнах світу. Через зменшення реальних доходів населення відбулось скорочення обсягів роздрібної торгівлі. Тривало зниження інфляційного тиску порівняно з попереднім роком та погіршення умов на ринку праці – рівень безробіття збільшився. Негативні процеси в економіці відобразилися на розвитку фінансового сектору країн.

Несприятливий розвиток зовнішньоекономічної кон'юнктури негативно впливав ділову активність вітчизняної економіки. Незважаючи на уповільнення падіння індексу виробництва базових галузей у березні, темпи падіння виробництва залишалися достатньо значними. Продовжили погіршуватися фінансові результати підприємств, у тому числі за рахунок значного зростання їх збитковості.

За останні місяці 2009 року погіршувалися показники розвитку світової економіки, що свідчили про продовженням глобальної економічної рецесії. Знизились, або значно уповільнились, темпи зростання реального ВВП, скоротились обсяги промислового виробництва, торгівлі і експорту. Зниження ділової активності, призвело до зменшення інфляційного тиску. У відповідь на глобальні виклики уряди країн спільно з центральними банками розробили спеціальні антикризові заходи, які були об’єднані у рамках національних програм стабілізації.

Падіння світової економіки обумовлювалося зниженням світового попиту та цін на основні сировинні ресурси – нафту, сталь, пшеницю тощо. Зокрема, обсяги промислового виробництва в річному обчисленні скоротились в країнах Єврозони (на 18.4% у лютому), США (на 15.0% у березні), в Росії (на 13.7% у березні). Зниження реальних доходів населення та зростання безробіття призвело до зниження обсягів роздрібної торгівлі у

річному обчисленні в країнах Єврозони (на 3.6% у лютому), США (на 6.6% у лютому), в Росії (на 4.0% у березні )

103. Сутність і фактори розвитку міжнародної економічної інтеграції.

Под экономической интеграцией понимается объективный, осознанный и направляемый процесс сближения, взаимоприспособления и сращивания национальных хозяйственных систем, обладающих потенциалом саморегулирования и саморазвития. В его основе лежит экономический интерес самостоятельно хозяйствующих субъектов и международное разделение труда.

Исходным пунктом интеграции являются прямые международные экономические связи на уровне первичных субъектов экономической жизни, которые обеспечивают постепенное сращивание национальных хозяйств. За этим следует взаимоприспособление государственных эк., правовых, социальных и прочих систем, вплоть до определенного сращивания управленческих структур. Основная цель интеграции – наращивание объемов и расширение набора предлагаемых товаров и услуг на основе и в результате обеспечения эффективности хоз. деятельности в международных масштабах.

Развитие процессов международной экономической интеграции предопределено такими факторами:

• экономическим развитием стран, групп стран и регионов мира в условиях неравномерного распределения ресурсов;

• закономерностями научно-технического прогресса;

• тенденциями демографического развития;

• наличием и необходимостью решения глобальных проблем (энергетической, продовольственной, экологической, использование Мирового океана и космоса, экономического роста и народонаселения, экономической безопасности, разоружения);

• резким сокращением расстояний за счет развития транспортно-коммуникационных сетей;

• рыночной "унификацией" экономического развития.

Условия и предпосылки:

• примерно равный уровень экономического развития стран

• интеграция развивается более успешно тогда, когда экономика стран находится на подъеме

• географическая близость стран-участниц

• политическая воля руководства интегрирующихся стран

• создание уже на первых порах структур, которым страны постепенно должны передавать, делегировать отдельные полномочия, инструменты для их существования

• создание инициирующего центра из 1-2х государств, которые должны сплачивать страны - партнеры

104. Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції.

Інтеграційні процеси відбуваються з неоднаковою глибиною й інтенсивністю в різних регіональних угрупуваннях. Це залежить від загального рівня розвитку країн регіону і рівня поглиблення територіального поділу праці між ними. За ступенем інтегрованості виокремлюються такі регіональні інтеграційні об'єднання країн: зона преференційної торгівлі, вільний торговельний простір (або зона вільної торгівлі), митний союз, спільний ринок, економічний союз.

Зона преференційної торгівлі — початкова стадія регіонального інтеграційного процесу. Країни такого угрупування лібералізують торговельні відносини між собою, усуваючи перепони в торгівлі деякими (але не всіма) товарами та послугами. На цій стадії ще не відпрацьовано єдиний механізм оподаткування при перетині товаром кордону, діють різні митні правила тощо. Квоти для імпорту товарів з країн-партнерів можуть бути розширені, але не ліквідуються цілком. Полегшуються умови для руху факторів виробництва (наприклад, для пересування робочої сили), але й тут можуть бути обмеження.

На цій стадії сьогодні перебуває переважаюча більшість регіональних інтеграційних угрупувань світу, в тому числі СНД.

У вільному торговельному просторі всі бар'єри на шляху торгівлі усунені. В ньому не допускаються ніякі дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торговельні бар'єри. Вільний економічний простір інколи створюється для певного класу товарів і послуг. Наприклад, створюється вільний торговельний простір сільськогосподарських товарів, котрий передбачає відсутність обмежень на торгівлю лише сільськогосподарськими товарами.

Ще одним прикладом є Північне-Американська асоціація вільної торгівлі між США, Канадою та Мексикою — НАФТА (1994 p.), котра еволюціонує в бік спільного ринку (до 2010 p.).

Митний союз, як і вільний торговельний простір, усуває бар'єри в торгівлі товарами серед країн-учасниць. Але, крім цього, митний союз передбачає спільну торговельну політику по відношенню до країн, що не входять до митного союзу. Звичайно це проявляється при прийнятті зовнішнього тарифу (мита), за допомогою якого імпорт з країн, що не входять в митний союз, обкладається однаковим митом при продажу товарів будь-якій країні-учасниці митного союзу. Доходи від тарифів потім розподіляються між учасниками митного союзу згідно з певними встановленими пропорціями.

«Спільний ринок» ЄЕС — найбільш яскравий, але не єдиний приклад економічної ефективності митного союзу. На всіх континентах існують регіональні союзи у формі митних союзів: ЄАВТ, «МЕРКОСУР», Андський пакт, Митний Союз Центральної Африки, Асоціація країн Південно-Східної Азії.

Спільний ринок Як і митний союз, спільний ринок не має торговельних бар'єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у спільному ринку мобільними є чинники виробництва між країнами-учасницями. У спільному ринку обмеження на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони усунені.

Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньоторговельної і виробничої діяльності, але й інтеграції економічної політики. Країни-учасниці економічного союзу на доповнення до вільного переміщення товарів, послуг, чинників виробництва, повинні гармонізувати грошово-кредитну політику, оподаткування та державні витрати. Крім того, учасники економічного союзу повинні використовувати спільну валюту. Фактично останнє може бути реалізоване створенням систем фіксованих валютних курсів. Формування економічного союзу вимагає від держав відмови від значної частини їх національного суверенітету. Це — серйозна перешкода на шляху формування економічного союзу. Тим більше, що світова політична система побудована на вищій владі національної держави. Процес формування економічного союзу успішно відбувається лише в Європі. Тільки тут розвивається інтеграційне утворення, що досягло ступеню економічного союзу, це — Європейський Союз.

105. ЄС, його склад, напрямки і перспективи діяльності.

ЕС - уникальное наднациональное образование в составе 27 европейских государств, подписавших Договор о Европейском Союзе (Маастрихтский договор).

В ЕС создано пространство без внутренних границ. Создание единого рынка обеспечивает свободу перемещения людей, товаров, услуг и капитала. Внутри ЕС разрабатывается единая политика в таких областях, как с/х, телекоммуникации, транспорт, энергетика и охрана окружающей среды. Для отношений с внешним миром Союз разрабатывает внешнюю торговую и коммерческую политику и начинает играть все более важную роль на международной арене путем проведения единой внешней политики и политики по вопросам безопасности.

ЕС является одним из трех основных и наиболее развитых центров современного мира, наряду с США и Японией. ЕС - крупнейшая мировая торговая организация; на него приходится почти четверть мировой торговли. Это также крупнейший импортер с/х продуктов и сырья. На ЕС приходится и основная часть помощи развивающимся странам.

Институты: Европейская Комиссия – исполнительный орган Европейского Союза. Европейский Парламент – является собранием из 626 депутатов, напрямую избираемых гражданами стран-членов ЕС сроком на пять лет.

Совет Министров – является основным органом принятия решений. Он собирается на уровне министров национальных правительств, и его состав меняется в зависимости от обсуждаемых вопросов. Суд –проводит свои заседания в Люксембурге и является судебным органом ЕС высшей инстанции. Счетная Палата – начала работу в 1977 году с целью проведения аудиторской проверки бюджета Европейского Союза и созданных им институтов. Европейский Инвестиционный Банк – Его задача - оказывать фин содействие сбалансированному и устойчивому развитию общего рынка в интересах Союза. Банк предоставляет займы и дает гарантии под проекты, которые представляют интерес для Союза в целом и для нескольких государств-членов и по своему масштабу не могут полностью финансироваться за счет собственных ресурсов стран-членов ЕС.

Европейский Центробанк – определяет валютную политику стран ЕС, устанавливает ключевые процентные ставки и управляет официальными резервами Европейской системы Центробанков (ЕСЦБ), главной задачей которой является поддержание стабильности цен. Эк-кий и Соц-ный Комитет – явл консультативным органом ЕС, а также наблюдает за функционированием единого внутреннего рынка. Комитет Регионов – консультативный орган Совета Министров и Комиссии. Комитет дает заключения по всем вопросам, затрагивающим интересы регионов.

106. Особливості і проблеми інтеграції в межах СНД.

Договор о создании Экономического Союза в СНГ от 24.09.93 ставил своей задачей последовательное и согласованное экономическое сбли­жение бывших советских республик через создание системы свободно­го перемещения товаров, услуг, капиталов и рабочей силы, а также со­гласование бюджетной, денежно-кредитной, внешнеэкономической, таможенной и налоговой политики. На базе договора было подписано большое количество соглашений, которые не смогли быть в последую­щем реализованы, поскольку не соответствовали новым национальным законодательным актам молодых государств.

После заключения договора о создании Экономического Союза был составлен план интеграционного развития, в рамках которого предпола­галось создание Платежного и Таможенного союзов стран СНГ.

Взаимоотношения Украины со странами СНГ на протяжении 90-х годов строились и продолжают строиться на ос­нове двухсторонних торгово-экономических отношений.

Отношения с Россией. Украина экспортирует в Россию черные металлы, транспортное оборудование, продукцию неорганической химии, сахар, мясо, мясные изделия. Россия поставила Украину в прямую зависимость по электроэнергетике. 27 февраля 1998 г. Был подписан Договор об экономическом сотрудничестве . Договор предусматривает координацию экономического и социального развития обеих стран, сотрудничество в сфере торговли, создание прочной и просторной базы для стратегического партнерства в гло­бальном масштабе. Практически в обмен на признание Россией пол­ного суверенитета Украины и ее территориальной целостности Ук­раина открыла двери для проникновения российского капитала на украинские рынки. Этот договор явился ярким примером компромисса во имя движения вперед.

107. Етапи і особливості розвитку інтеграційних процесів у Північній Америці.

Інтенсивно інтеграційні процеси розвиваються в Північній Америці. В зовнішньоекономічному плані США також включились в інтеграційну модель міжнародної економічної взаємодії. Так, уся територія Північної Америки охоплена Північноамериканською угодою про вільну торгівлю (НАФТА), укладеною в 1992 р. (набула чинності в 1994 р.).

Протягом тривалого часу (1988-1992 pp.) інтеграційні процеси відбувались тут переважно на корпораційному та галузевому рівнях і не були пов'язані з міждержавним (наддержавним) регулюванням.

Про масштаби економічної взаємозалежності цих країн на основі взаємної торгівлі, руху капіталів та виробничого співробітництва можна судити на підставі таких даних: на початку 1990-х років у США реалізувалось близько 80% канадського експорту (або 20% ВНП Канади), що трохи менше частки ЄС. Для США канадський ринок також є найбільшим серед іноземних - 70% імпорту Канади становлять американські товари. Мексика - це величезний потенційний ринок споживчих товарів, тут також найнижчий рівень зарплати. При сукупному населенні цих трьох країн понад 360 млн. чоловік торговельний обіг між ними становив близько 240 млрд. дол. Торговельний обіг лише між Канадою та США набагато перевищує обсяг будь-якої двосторонньої торгівлі в світі, а в майбутньому він зросте ще більше.

Зона вільної торгівлі за участю трьох названих країн робить їх повністю незалежними від зовнішніх поставок енергоресурсів. Виробники кожної з трьох країн отримують необмежений доступ на ринки двох інших. Поширення сучасної технології особливо сприятливе для Мексики, оскільки воно повинно сприяти зниженню рівня безробіття, котре в неї особливо велике. Винесення ж у Мексику американських виробництв дозволить північноамериканській продукції ефективніше конкурувати з товарами з Японії, Західної Європи та Південно-Східної Азії., Угодою про вільну торгівлю передбачалося усунення всіх обмежень до 1998 p., полегшення взаємних капіталовкладень. Кожна країна - учасниця угоди встановлює свої зовнішні тарифи.

Процес лібералізації торгівлі в НАФТА відбувається поступово. З 1994 р. знижено митні податки в торгівлі промисловими і продовольчими товарами; в наступні 5 років зниження становило ще 5%. Остаточно митні податки були усунені в 2003 p.; таким чином, процес усунення всіх обмежень затягнувся на 5 років довше, ніж передбачалося угодою (до 1998 p.).

У США розраховують, що створення на континенті спільного ринку приведе до активізації американського бізнесу, значного збільшення робочих місць, підвищення темпів економічного зростання.Особливо велика забрудненість середовища в Мехіко та в мексиканських містах, розташованих неподалік від кордону зі США.

Створення північноамериканського спільного ринку відкриває нові горизонти економічної взаємодії США і Канади з країнами Латинської Америки. Спочатку це відбуватиметься через зв'язки Мексики, котра має режим вільної торгівлі з п'ятьма державами Центральної Америки, а потім вибудується нова модель відносин інших латиноамериканських країн з могутніми північними сусідами.

Тристороння угода про вільну торгівлю передбачає також порядок врегулювання торговельних конфліктів, які виникають між його учасниками.

Економічне становище США у світі в наступному десятиріччі дуже значною мірою визначатиметься характером інтеграційних процесів, до котрих залучаються не лише США, а й усі їх провідні партнери.

108. Економічна інтеграція країн Латинської Америки.

Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), котра була ство­рена в I960 р. і проіснувала до 1980p.;

■ Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРАФТА), що була створена в 1965 р. і проіснувала до 1973 р.

Однак жодна з цих організацій не реалізувала поставлених цілей: поступова лік­відація торговельних бар'єрів; зниження митних стягнень.

Головною причиною їх краху виявилося те, що країни - учасниці цих угрупо­вань торгували більше зі США. ніж одна з одною. А відтак всередині цих організацій не було стимулів, котрі працювали в ЄС.

Прикладом спільного ринку служить Андська група (Андський пакт, або Картахекська угода), створена в 1969 р. деякими колишніми членами ЛАВТ (Болівія, Перу, Еквадор. Венесуела). Вони вважали, що потрібно щось більше, ніж лише вільна торгівля. А відтак Андська група передбачає:

■ єдині зовнішні тарифи;

■ обмеження припливу іноземних інвестицій;

■ інтеграційну політику в економічній та соціальній сферах.

Ці самі цілі ставлять перед собою такі угруповання:

■ Центральноамериканський спільний ринок(ЦАСР), створений у 1960 p.; включив п'ять країн (Коста-Рика, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікара­гуа);

■ Співтовариство і спільний ринок Карибського басейну (КАРИКОМ), створений у 1973 p.; включає 14 країн (Антигуа і Барбуда, Гайана, Монтсеррат, Сент-Кристофер і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго, Сент-Люсія, Суринам, Ямайка).

■ Спільний ринок країн Південного Конуса (МЕРКОСУР), створений у бе­резні 1991 p.; включає чотири країни (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уруг­вай).

Ці угруповання також не ґрунтуються на стабільних загальних стимулах, при­таманних ЄС.

Країни - учасниці МЕРКОСУР прагнуть підійти ближче, ніж усі країни, що розвиваються, до формування субрегіонального торговельного блоку завдяки ак­тивізації та розширенню взаємної торгівлі, зняття митних тарифів між країнами - учасницями (до 1996 p.), підвищення якості і конкурентоспроможності їх товарів, широкого залучення іноземних інвестицій, створення координуючого органа - Ради спільного ринку.

109. Азія у світових інтеграційних процесах.

В 1989 по инициативе Австралии образовалась организация «Азиатско-Тихоокеанское экономическое сотрудничество» (АТЭС), членами которого первоначально стали 12 стран – как высокоразвитых, так и новых индустриальных (Австралия, Бруней, Канада, Индонезия, Малайзия, Япония, Новая Зеландия, Южная Корея, Сингапур, Таиланд, Филиппины, США).

Найбільшим у світі за територією й населенням інтеграційним угрупованням є Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС). АТЕС являє собою міждержавний форум, що має консультативне спрямування. Головною метою організації є узгодження політики в галузі торгівлі та інвестицій, спів­робітництво в таких галузях як енергетика, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля. В 1993 р. в межах АТЕС утворено Комітет з торгівлі й інвестицій. Регулюван­ням підприємницької діяльності відає Тихоокеанський діловий форум і робочі групи. Передбачається створення зони вільної торгівлі до 2020 р.

Число стран на начало 2000-х – 22

Уровень интеграции - Формирование зоны свободной торговли

Распределение сил внутри блока - Полицентричность при общем лидерстве Японии

Степень разнородности стран-участниц - Наиболее высокая

Развитие органов наднационального управления - Органы наднационального управления уже есть, но не играют большой роли

Интеграционные объединения Азии:

Организация экономического сотрудничества (ECO) – с 1964

10 стран – Афганистан, Азербайджан, Иран, Казахстан, Киргизстан, Пакистан, Таджикистан, Туркменистан, Турция, Узбекистан

Ассоциация стран Юго-Восточной Азии (ASEAN) – с 1967

6 стран – Бруней, Индонезия, Малайзия, Сингапур, Таиланд, Филиппины

Экономическое сообщество БИМСТ (BIMST-EC) – c 1998

5 стран – Бангладеш, Индия, Мьянма, Шри-Ланка, Таиланд

Серед інших інтеграційних об'єднань Азії й Азіатсько-Тихоокеанського регіону слід назвати:

■ «План Коломбо» із спільного економічного й соціального розвитку в Азії й Тихому океані; утворений в 1951 р. і об'єднує 24 держави Південної, Південно-Східної, Східної Азії, а також США, Австралію;

■ Асоціацію регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК); утворена в 1985 p., об'єднує 7 країн регіону (Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдиви, Не­пал, Пакистан, Шрі-Ланка).

110. Особливості інтеграції країн Африки.

Со­труд­ни­че­ст­во и ин­те­гра­ция су­ще­ст­вен­но от­ли­ча­ют­ся от по­доб­ных про­цес­сов в дру­гих ре­гио­нах.

В 1991 го­ду бы­ло под­пи­са­но со­гла­ше­ние об Аф­ри­кан­ском эко­но­ми­че­ском со­об­ще­ст­ве, ко­то­рое бы­ло ра­ти­фи­ци­ро­ва­но в 1994 го­ду. Цель: соз­да­ние эко­но­ми­че­ско­го сою­за, как выс­шей це­ли ин­те­гра­ции.

Ре­гио­наль­ное со­труд­ни­че­ст­во раз­ви­ва­ет­ся че­рез суб­ре­гио­наль­ные груп­пи­ров­ки:

ЭКО­ВАС - эко­но­ми­че­ское со­об­ще­ст­во го­су­дарств в За­пад­ной Аф­ри­ке, соз­да­но в 1975 го­ду, на­счи­ты­ва­ет 16 чле­нов, в т.ч. Бе­нин, Бур­ки­на Фа­со, Га­на, Ма­ли. Це­ли: соз­да­ние в те­че­ние 15 лет аф­ри­кан­ско­го об­ще­го рын­ка;про­ве­де­ние со­вме­ст­ной эко­но­ми­че­ской по­ли­ти­ки.

В рам­ках этой ор­га­ни­за­ции соз­дан Фонд со­труд­ни­че­ст­ва, ком­пен­са­ции и раз­ви­тия. Боль­шое зна­че­ние в рам­ках ЭКО­ВАС име­ли про­ек­ты в об­лас­ти элек­тро­энер­ге­ти­ки, в гор­но­до­бы­ваю­щей про­мыш­лен­но­сти, до­рож­ном строи­тель­ст­ве. Был ус­та­нов­лен сво­бод­ный ре­жим пе­ре­ме­ще­ния гра­ж­дан и их иму­ще­ст­ва, соз­дан банк с ус­тав­ным фон­дом в 100 млн. $.

ЮДЭ­АК - та­мо­жен­ный и эко­но­ми­че­ский со­юз стран Цен­траль­ной Аф­ри­ки. 1964 год - 5 стран: Га­бон, Ка­ме­рун, Кон­го, Чад, Эк­ва­то­ри­аль­ная Гви­нея. Соз­дан для раз­ра­бот­ки со­вме­ст­ных эко­но­ми­че­ских про­грамм, уни­фи­ка­ции на­ло­го­вых сис­тем, льгот­ных та­мо­жен­ных ус­ло­вий для чле­нов сою­за (осо­бен­но не имею­щих вы­хо­дов к мо­рю), функ­цио­ни­ру­ет банк раз­ви­тия, фонд со­ли­дар­но­сти. Од­на­ко ин­те­гра­ция раз­ви­ва­ет­ся поч­ти фор­маль­но.

Эко­но­ми­че­ское со­об­ще­ст­во стран Ве­ли­ких озер - стра­ны быв­шей зо­ны бель­гий­ско-фран­цуз­ских ко­ло­ний. 1976 год - вы­дви­ну­то пред­ло­же­ние о соз­да­нии эко­но­ми­че­ско­го сою­за (Бу­рун­ди, За­ир, Ру­ан­да). Бы­ла при­ня­та про­грам­ма со­труд­ни­че­ст­ва в об­лас­ти ры­бо­лов­ст­ва, борь­бы с эпи­де­мия­ми. Су­ще­ст­ву­ют над­на­цио­наль­ные ор­га­ны.

Союз арабского Магриба (UMA) – с 1989

5 стран – Алжир, Ливия, Мавритания, Марокко, Тунис

111. Передумови і особливості інтеграції України у сучасну світогосподарську систему.

Эффективная интеграция Украины в мировое экономическое пространство является неотложной задачей развития её государственности и экономики. Но для того, чтобы этот процесс действительно принёс ожидаемые результаты, необходимо осознать и реализовать несколько важных исходных положений. По мнению различных учёных существуют разные возможности и направления эффективной интеграции Украины в мировое хозяйство.

1.Интеграция через участие в общеевропейском экономическом пространстве, которое начинает формироваться. При этом необходим переход к рынку и определение отраслей производства, которые будут составлять профиль международной специализации экономики Украины. Стимулирование этих отраслей и производство методами рыночной экономики покажут приоритеты изменения в народном хозяйстве;

2.Через определение специфических сфер сотрудничества со странами других континентов;

3.Возможность интеграции через подключение к общемировому сотрудничеству на отраслевой основе, а особенно  в научно-технической, энергетической, продовольственной и экологической сферах.

Наше государство только входит в систему мирового хозяйства, и от того как этот процесс будет происходить, зависит прежде всего от возможности дальнейшего экономического и социального развития государства как органичной подсистемы мировой экономики. В процессе интеграции в мировое экономическое пространство Украина будет встречаться с большими трудностями. Успех интеграции Украины в мировое хозяйство зависит от чёткой, взвешенной внешнеэкономической политики, которая подразумевает под собой весь комплекс проблем связанных с внешней торговлей, инвестиционным и научно-техническим сотрудничеством, созданием договорного пространства и обеспечением экономической безопасности, решение которых нацелено на органичное интегрирование национального хозяйства в систему мирового хозяйства с целью максимизации своей доли мирового дохода.

112. Особливості і характер економічної діяльності ООН. Система органів економічного співробітництва в рамках ООН.

ООН займає, безумовно, центральне місце серед міжнародних організацій, її роль в світовій економіці важко переоцінити. Членами ООН є 185 держав. 26 жовтня 1945 вважається офіційною датою створення ООН. Офіційні цілі ООН: *підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом прийняття колективних заходів і мирного врегулювання спорів; *розвиток дружніх відносин між країнами на основі поваги, принципу рівноправ’я, самовизначення народів; *здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та розвиток поваги до прав людини і основних свобод для всіх людей без будь-яких відмінностей; *виконання функції центрального органу з узгодження зусиль різних країн, що направлені на досягнення цієї мети. ООН відноситься до універсальних організацій.

На практиці робота ООН здійснюється у наступних формах: *інформаційна – щорічний статистичний збірник, *техніко-консультативна діяльність – у вигляді технічної допомоги країнам, *валютно-фінансова діяльність здійснюється по лінії міжнародний валютно-фінансових організацій(МВФ, Світового банку).

ООН розробляє рекомендації, конвенції, заходи, які пропонують своїм членам прийняти і реалізувати шляхом включення до законодавства чи шляхом введення до нормативних актів. ООН прагне спонукати держави до прийняття відповідних заходів щодо координування їх дій та ініціатив.

Система ООН складається з головних і допоміжних органів, спеціалізованих організацій та установ і автономних організацій, які є складовою частиною в системі ООН. Вона має 6 керівних органів: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР), Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат.

Розглянемо внутрішню структуру міжнародних економічних організацій в системі ООН (рис. 2).

Генеральна асамблея є її головним органом. Вона уповноважена вирішувати будь-які питання в рамках Статуту організації. Генеральна асамблея виносить резолюції, які, хоч і не є обов'язковими для її членів, все ж спричиняють помітний вплив на світову політику та розвиток міжнародного права. Генеральна асамблея остаточно затверджує всі міжнародні конвенції з економічних питань. В її структурі економічними проблемами займаються:

1. Комітет з економічних і фінансових питань, який продукує резолюції до пленарних засідань Генеральної асамблеї.

2. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі – ЮНСІТРАЛ, яка займається гармонізацією та уніфікацією правових норм у міжнародній торгівлі.

3. Комісія з міжнародного права, котра працює над розвитком і кодифікацією міжнародного права.

4. Комітет з інвестицій, що сприяє розміщенню інвестицій із коштів фондів, які знаходяться під контролем ООН.

Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) є важливішим органом ООН, що відповідає за економічні, соціальні, культурні та гуманітарні аспекти політики ООН.

До функцій ЕКОСОР належать: *проведення досліджень і складання доповідей з міжнародних питань в області економічної та соціальної сфери, культури, освіти, охорони здоров'я і надання з цих питань рекомендацій Генеральній асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованими установам; *обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру та продукування рекомендацій щодо політики з цих проблем для держав-членів і системи ООН в цілому; *контроль та оцінка здійснення спільної стратегії політики першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю в економічній, соціальній і суміжних сферах; *забезпечення узгодження та послідовне практичне оперативне здійснення на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій, що приймаються на конференціях ООН та інший формах у рамках системи ООН, після затвердження Асамблеєю і/або ЕКОСОР; *забезпечення загальної координації діяльності організацій системи ООН в економічній, соціальній і суміжних областях з метою здійснення першочергових задач, встановлених Генеральною асамблеєю для системи в цілому; *проведення всебічних оглядів політики в області оперативної діяльності в усій системі ООН.

ЕКОСОР має у своєму складі комісії, комітети, спеціальні групи, які займаються економічними питаннями.

Крім безпосередніх органів ООН до системи входять спеціалізовані установи та міжурядові організації.

113. Спеціалізовані економічні організації і спеціальні програми рамках ООН.

1. Важливе місце в системі міжнародних організацій посідає Конференція 00Н з торгівлі та розвитку (КТР), яка була заснована у 1964 р. як орган Генеральної Асамблеї 00Н. Підставою для її заснування стала резолюція Генеральної Асамблеї 00Н від ЗО грудня 1964 р., яка, в свою чергу, була прийнята відповідно до рекомендацій І Конференції 00Н з торгівлі та розвитку, що проходила в Женеві з 23 березня по 15 червня 1964 р. До складу КТР входять держави — члени 00Н. Зміст діяльності КТР визначається такими її функціями: 1) заохочення міжнародної торгівлі, особливо торгівлі між країнами, що мають різний соціально-економічний устрій; 2) визначення принципів і політики щодо міжнародної торгівлі і відповідних проблем економічного розвитку; 3) розробка рекомендацій щодо реалізації зазначених принципів і політики, вжиття в межах своєї компетенції інших заходів, які можуть сприяти досягненню поставленої мети з урахуванням різних рівнів розвитку і відмінностей в соціальне-економічних системах. 4) розгляд і сприяння координації діяльності інших закладів у межах системи ООН в галузі міжнародної торгівлі і вирішення відповідних проблем економічного розвитку у співробітництві з Генеральною Асамблеєю 00Н і ЕКОСОР.

2. ООН по промисловому розвитку - ЮНИДО. Штаб-квартира в Празі. Створена в 1966 р. Є спеціалізованим закладом ООН для сприяння індустріалізації ккаїн, що розвиваються, промисловому розвитку шляхом мобілізації національних і міжнародних ресурсів, країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою. Вищим органом є Генеральна конференція. Організація виконує оперативну і допоміжну діяльність.

3. Програма розвитку ООН – ПроООН. Є допоміжною організацією ГА ООН, міжнародною програмою по наданню технічної і передінвестиційної допомоги, була створена в 1995 р. Орган управління – Рада управляючих. Штаб-квартира в Нью-Йрку.

4. Продовольча і с/г організація ООН – ФАУ. Спеціальна установа ООН, задача якої координація міжнародних організацій по питанням с/г і безпосередньо надання країнам, що розвиваються продовольства. Створена в 1945р., штаб-квартира в Римі.

5. Окремі блоки

Регіональна економічна комісія: *Європейська економічна комісія 1947-51 рр., *Єкономічна комісія для Африки 1958 р., * Єкономічна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну – 1948 р., *Єкономічна і соціальні комісія для Азії і Тихого океану – 1947 р., *Єконом-соц комісія для для Західної Азії.

Ціль і задачі: *сприяння економічному розвитку, *раціональне використання природних ресурсів, *підвищення якості життя, *спеціальні проблеми регіону – вирішення, *події регіонального значення, *глобальні зміни.

114. Група Всесвітнього банку його роль у міжнародній економіці.

Центральне місце серед міжнародних фінансових організації займає група Світового банку (World Bank).

До групи Світового банку входять:

1. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), створений в 1944 р. з метою надання кредитів відносно багатим країнам, що розвиваються.

2. Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована в 1960 р. з метою надання кредитів на особливо пільгових умовах країнам, що розвиваються.

3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК), створена у 1956 р. з метою сприяння економічному розвитку в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному сектору.

4. Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ), основане у 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від втрат, викликаних комерційними ризиками.

5. Міжнародний центр з урегулювання іноземних спорів (МЦУІС), створений у 1966 р. з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному провадженню та врегулюванню спорів між урядами й іноземними інвесторами.

Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку – зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинених країн до країн, що розвиваються. Кожна з установ Групи Світового банку має свої функції і відіграє самостійну, якісно відмінну роль.

Україна стала членом МБРР з вересня 1992 р., у жовтні 1993 р. вона стала 162 країною – учасницею МФК, а у 1995 р. – повним членом БАГІ.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який часто називають Світовим банком, було засновано одночасно з МВФ як частину нової структури в системі організації міжнародного співробітництва на Бреттон-Вудській конференції в 1944 р. МБРР розпочав свою діяльність 25 червня 1946 р.

Мета Світового банку – сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню.

Характерною особливістю МБРР як міжурядової організації є залучення значної частини коштів на ринках приватного капіталу. Банк продає облігації, векселі та інші гарантії заборгованості безпосередньо урядам, їхнім представництвам і центральним банкам, пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, комерційним банкам та індивідуальним особам у більше ніж 100 країнах світу. Одним з основних інструментів запозичення коштів виступають єврооблігації, які почали випускатися МБРР з 1980 р.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – заснована у 1960 р. з метою доповнити діяльність МБРР в напрямі довгострокового фінансування найбідніших країн світу. Офіційними цілями діяльності МАР в найбідніших країнах світу є: скорочення бідності; стабілізація і економічне зростання; захист навколишнього середовища. МАР надає фінансову допомогу країнам, що розвиваються у вигляді кредитування конкретних проектів.

Основні види діяльності МФК:

• фінансування проектів приватного сектора економіки країн, розвиваються шляхом надання позик або прямих інвестицій;

• сприяння приватним компаніям країн, що розвиваються, в мобілізації фінансових коштів на міжнародних фінансових ринках;

• надання технічної допомоги, дорадчих та консультаційних послуг урядам і підприємцям країн-членів.

115. Система міжнародних організацій, сфери діяльності та основні функції.

Более 100

Основные МО:

1. МВФ – осуществляет макроэкономическое регулирование

2. Группа мирового банка – структурная политика

3. ВТО – Всемирная торговая организация

4. Система ООН – социальная политика

Сферы деятельности:

*консультативные группы стран – это относительно постоянные механизмы согласования экономических политик стран, но не оформленные в постоянно действующую организацию, но некоторые имеют свой секретариат. Пример: группа 77 – развивающиеся страны мира. Сегодня более 100. Группа 8 – ведущие капиталистические страны. Группа 5,10.

*Универсальные МО – обьеденяют подавляющее большинство стран мира, собирают информацию и регулируют конкретные формы МЭО.

*Банковские организации – включают региональные банки. ЕБРР, Банк международных расчетов, Западноафриканский банк развития, межамериканский банк развития. Их деятельность направлена на совмесное финансирование с другими банками определенных проектов в странах членах.

*Отрослевые МО – регулируют определенные отросли производства товаров или услуг. Пример ОПЭК

*Региональные МО – мнгочисленные обьеденения групп стран не перешедших в интеграционную форму и служащие для них форумом для обсуждения региональных проблем представляющий взаимный інтерес. Балтийский сонет, асамблея латиноамереканская энергетическая организация, региональные комисии ООН.

Функции выполняемые МО:

*содействие – это организация международных конференцій, сбор и анализ статистических и фактических материалов, публикация и распостранение статистики, предоставление помещений для секретариата,

*Наблюдение – это содействие с возможностью обнародования и опубликования официальной точки зрения организации на те или инные проблемы,

*надзор – болем жесткая форма наблюдения, связаная с обязательствами стран на регулярной основе и по установленой форме собирать данные о своїм экономическом розвитии и принимать во внимание рекомендации по экономическому розвитию для стран. МВФ.,

*регулирование – надзор ориентирующийся на принуждение стран к выполнению рекомендацій международного сообщества через разработку соответствующих международных норм и механизмов принуждения к их выполнению. ВТО.

116. Міжнародні валютні відносини як форма МЕВ. Валютна система.

Валютна система – це форма організації та регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міжнародними угодами.

Національна валютна система - це форма економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Міжнародна(регіональна) валютна система - це специфічна організаційно-економічна форма відносин ряду країн у валютній сфері, спрямована на стимуляцію інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливань курсів національних валют та їх взаємну ув’язку. Існує в межах певних інтеграційних об’єднань. Яскравим прикладом міжнародної(регіональної) валютної системи служить Європейська валютна система.

Світова валютна система – це форма організації міжнародних валютних ( грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю

Головне завдання світової валютної системи полягає у: ефективному опосередкуванні платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;створенні сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;забезпеченні безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

Світова валютна система склалась до середини XIX ст. Світова валютна система діє як грошова система окремих країн і виконує східні функції.

Функції світової грошової системи : здійснює платежі для покриття угод між суб’єктами господарювання;забезпечує стійку одиницю вартості и стандарт відкладених платежів

Основна відмінність функціонування світової грошової системи від національної: це те, що міжнародні розрахунки звичайно припускають існування операцій з іноземною валютою мінінімум для однієї зі сторін, яка приймає участь в угоді.

117. Передумови та прояви глобалізації.

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Причини формування глобалізаційних процесів:

• процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

• науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);

• загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

Основні ознаки процесу глобалізації:

• взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

• фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

• послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

• розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

• створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

• тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

118. Міжнародні фінансові потоки

Фин потоки –это совокуп фин операций, объектом которых явл ден капитал

Класифик междунар фин потоков

1. в зависимости от вида эк деятельности согласно структ платежного баланса (расчеты по товарам и услугам)

2. в зависимости от эк взаимоотнош между нерезедентами (внешнеторговые. Инвест, спекулятивные, балансовые)

3.по функциональному назначению (предпринимательские, ссудные)

4.по строкам выполнения фин операций (кратко,средне,долгосрочные)

Каналы движения фин потоков

1.вал-кред и расчетное обслуживание

2.зарубежн инвест в осн и оборотный кап-л

3.операции с ЦП и различными фин инструментами

4.валютные опер

5.помощь развивающимся странам

6.взносы стран в междунар организации

Факторы,влияющие на движение фин потоков, их объемы и направления:

1.сост мировой эк-ки

2.снижение торг баръеров

3.различные темпы эк развития стран

4.структ сдвиги

5.Диф разрыв темпов инфляции и уровня проц ставок

6.опережающий рост междунар движения кап-ла в сравнении с междунар торговлей

7.переход пром развитых стран от трудоемкого к наукоемкому пр-ву 8.деятельность тнк

119. Сутність і основні напрямки розвитку фінансової глобалізації.

Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб’єкти якого взаємопов’язані єдиною системою фінансово-економічних відносин.

Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб’єктами світогосподарських зв’язків. Головними суб’єктами міжнародного фінансового ринку виступають пенсійні та спільні фонди, страхові компанії і трасти, транснаціональні банки.

Поштовхом для такого бурхливого розвитку міжнародних фінансових потоків стала суттєва лібералізація валютних ринків, валютного регулювання. До початку 1980 р. у світовій економічній системі сформувалася світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн через їх головні фінансові центри: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують з космополітизованими фінансовими активами, які втратили національну належність і прямують до районів сприятливої господарчої кон’юнктури.

Функціонування валютних ринків не зупиняється ні на хвилину. Свою роботу у календарних добах вони починають на Далекому Сході, у Нової Зеландії (Веллінгтон), і проходять при цьому послідовно часові пояси – у Сіднеї, Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні, Москві, Франкфурті, Лондоні і закінчують у Нью-Йорку і Лос-Анджелесі.

Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв’язків між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої фінансової революції.

Ключові елементи фінансової революції

1. поглиблення міжнародної фінансової інтеграції,

2. формування системи міжнародних фінансових інститутів.

3. швидкий розвиток фінансових інновацій .

1. Провідні країни світу – США, Великобританія, Японія значно послабили державний контроль щодо руху капіталу.

2. Особливого значення набуло формування системи міжнародних фінансових інститутів, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інститути, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами “третього світу” і необхідністю вирішення їх економічних проблем.

3. Міжнародна фінансова інтеграція спричинила глибокі якісні зміни у фінансових технологіях. З’явились нові фінансові інструменти. Прискорення потоків капіталів відбувається також завдяки запровадженню новітніх технологій у галузі телекомунікацій.

120. Склад і сутність сучасних глобальних потреб людства.

Глобалізація світогосподарських зв’язків загострює глобальні проблеми людства, які можна визначити як комплекс зв’язків і відносин між державами і соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів всіх країн світу і можуть бути вирішені лише в результаті їх взаємодії.

Класифікація глобальних проблем:

1. Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

2. Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).

3. Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.).

4. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Демографічна проблема. Найбільш поширеною причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання в останні роки народонаселення планети, або, так званий, демографічний бум, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання чисельності населення в різних країнах та регіонах, причому найвищий приріст населення спостерігається в країнах з низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична. Важливою причиною загострення глобальних проблем з точки зору матеріально-речового змісту є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозберігаючих, а також екологічно чистих технологій.

Екологічна проблема. Важливою складовою глобальних проблем є екологічні, спричинені варварським відношенням людини до природи, що проявляється у масовій вирубці лісів, знищенні річок, створенні штучних водосховищ, забрудненні шкідливими відходами прісної води. Злочинно халатне відношення людей до природи спостерігається і у втраті величезних масивів землі.

З початку 70-х років розпочалася екологічна криза, яка означає різне загострення протиріч між людиною і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин.

Важливими ознаками цієї кризи є глобальні зміни клімату і виникнення парникового ефекту. В результаті безпрецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середовище, виходу людської діяльності за межі планети у космічний простір, втягування у виробничий процес всіх складових біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу) озоновий шар над планетою різко зменшується, що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодовиків Арктики, затоплення більшої частини населених пунктів Землі, посилення ураганів інше.

Ще однією ознакою екологічної кризи є проблема відходів внаслідок виробничої діяльності людини. Значні відходи накопичуються у Світовому океані.

Паливно-енергетична і сировинна глобальні проблеми. Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на сьогодні зростає значними темпами. Проте енергетичні ресурси планети обмежені. Проте, якщо витрати енергії будуть на рівні енергетики теплового бар’єру, то всі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять у перші десятиліття. Тому з точки зору матеріально-речового змісту основними причинами загострення паливно-енергетичної та сировинної проблем є зростання масштабів залучення у виробничий процес природних ресурсів та їх обмежена кількість на планеті.

121. Проблеми і перспективи співпраці України з країнами ЄС.

Успех интеграции Украины в мировое хозяйство зависит от чёткой, взвешенной внешнеэкономической политики, которая подразумевает под собой весь комплекс проблем связанных с внешней торговлей, инвестиционным и научно-техническим сотрудничеством, созданием договорного пространства и обеспечением экономической безопасности, решение которых нацелено на органичное интегрирование национального хозяйства в систему мирового хозяйства с целью максимизации своей доли мирового дохода.

Украина и ЕС. Европейское направление является стратегическим во внешней политике Украины. Ориентация республики на интеграцию в Европу в целом поддерживается ЕС, потому что Украина имеет особое геополитическое значение. В связи с наметившимися противоречиями между США и ЕС Украина в своей внешней политике, видимо, намерена использовать тактику балансирования между двумя этими силами.

Отношения со странами Восточной и Центральной Европы Развитие внешней политики в данном направлении украинские лидеры рассматривают как дополнительный инструмент для интеграции республики в ЕС и фактор ослабления РФ. В то же время следует отметить, что восточноевропейские соседи не сразу проявили интерес к Украине. В результате в 1992-1993 годах Киев находился в дипломатической изоляции, несмотря на то, что договоры о дружбе и сотрудничестве были заключены в 1992 году с Польшей, а в 1993-м - с Венгрией и Словакией. С 1997 году положение стало несколько изменяться. Так, например, заметно возросли масштабы сотрудничества Украины с Польшей. В мае 1997 года был образован Балто-Черноморский альянс (Украина, Польша, Латвия, Эстония, Литва). Начались регулярные совместные заседания советов национальной безопасности Украины и Польши, стали укрепляться экономические связи, возник, в частности, ряд совместных проектов, начало развиваться военное сотрудничество, завершилось формирование польско-украинского миротворческого батальона. Отношения Украины с другими восточноевропейскими странами также активизировались, регулярно проводятся встречи президентов Польши, Венгрии, Чехии, Украины, Литвы, Латвии, Эстонии и Румынии.

122. Участь України в регіональних інтеграційних угрупуваннях.

СНГ. Договор о создании Экономического Союза в СНГ от 24.09.93 ставил своей задачей последовательное и согласованное эк-кое сбли­жение бывших советских р-лик через создание системы свободно­го перемещения товаров, услуг, капиталов и рабочей силы, а также со­гласование бюджетной, денежно-кредитной, внешнеэкономической, таможенной и налоговой политики. На базе договора было подписано большое количество соглашений, которые не смогли быть в последую­щем реализованы, поскольку не соответствовали новым национальным законодательным актам молодых государств.

Взаимоотношения Украины со странами СНГ на протяжении 90-х годов строились и продолжают строиться на ос­нове двухсторонних торгово-экономических отношений.

ЧЭС 25 июня 1992 г. была подписана Декларация о причерноморском экономическом сотрудничестве.

31 августа 1992 г. были образованы Деловой Совет ЧЭС и постоян­ный Секретариат ЧЭС со штаб-квартирой в г. Стамбуле. Главной зада­чей Делового Совета ЧЭС стала оценка существующего потенциала стран региона и разработка на этой базе конкретных проектов сотрудничества.

ГУАМ - военно-политический блок, созданный в октябре 1997 республиками - Грузией, Украиной, Азербайджаном и Молдавией (с 1999 по 2005 в организацию также входил Узбекистан). Название организации сложилось из первых букв названий входящих в него стран.Его характерной чертой изначально стала ориентация на европейские и международные структуры.

При этом высказывались мнения, что непосредственной целью союза было ослабление экономической, прежде всего энергетической, зависимости вошедших в него государств от России и развитие транзита энергоносителей по маршруту Азия (Каспий) — Кавказ — Европа в обход территории России.

Современные цели: многостороннее взаимодействие государств-членов, представляющее собой стержень евразийского транспортного коридора, активизация интеграционных процессов с европейскими странами

ЕС. С целью реализации стратегического курса Украины на интеграцию в Европейский Союз, обеспечения вхождения Украины в европейский политический, экономический и правовой простор и создания предпосылок для приобретения Украиной членства в Европейском Союзе была утверждена Стратегия интеграции Украины в Европейский Союз Указом Президента Украины от 11.06.98. В данном документе определены направления интеграционного процесса, а именно: экономическая интеграция и развитие торговых отношений между Украиной и ЕС, адаптация законодательства Украины к законодательству ЕС, адаптация социальной политики Украины к стандартам ЕС и т.д..

123. Економічна доцільність експорту та імпорту капіталу.

Существует экономическая целесообразность, непосредственно стимулирующая субъекты к экспорту и импорту капитала.

При осуществлении экспорта капитала субъекты руководствуются экономической целесообразностью, состоящей в следующем:

- получении дополнительных прибылей;

- установлении контроля над другими субъектами;

- обходе протекционистских барьеров, выдвигаемых на пути движения товарных потоков;

- приближении производства к новым рынкам сбыта (например, на территории СНГ должно быть создано около 200 совместных предприятий с итальянским капиталом по производству макаронных изделий);

- получении доступа к новейшим технологиям (например, посредством приобретения контрольного пакета акций);

- сохранении производственных секретов путем создания зарубежных филиалов, на что обратил внимание американский экономист Ст.Хаймер еще в середине 70-х годов. Так, японский автомобильный концерн «Тойота», проникнув на американский рынок, предпочел организацию собственного филиала объединению с «Дженерал Моторзс», хотя последний вариант был более прибылен;

- экономии на налоговых платежах, особенно при создании или регистрации предприятий в офшорных зонах и свободных экономических зонах;

• снижении расходов на охрану окружающей среды.

Экономическая целесообразность импорта капитала состоит в:

- возможности развития определенных новых и старых производств;

- привлечении дополнительных валютных ресурсов;

- расширении научно-технического потенциала;

- создании дополнительных рабочих мест.

124. Міжнародна офіційна допомога розвитку.

Международные программы технического содействия осуществляются как по линии международных организаций, так и на двусторонней основе. Они направлены прежде всего на оказание технического содействия развивающимся странам и странам, находящимся в переходном периоде, с целью ускорения создания основ развитой рыночной экономики. Техническое содействие (которое иногда называют технической помощью) направлено на повышение технологического уровня стран-получателей.

Техническое содействие — предоставление странам содействия на возмездной или безвозмездной основе в сферах технологии процессов, продуктов и управления более часто техническое содействие предоставляется в области разработки программ экономического развития.

С точки зрения степени вовлеченности получателя технической помощи в процесс ее распределения можно выделить несколько организационных видов технической помощи:

• Технологические гранты — безвозмездная передача развитыми странами технологии, технологически емких товаров или финансовых средств на покупку технологии, обучение и переподготовку персонала. Гранты предусматривают предоставление донором в рамках проекта ТС технологии и оборудования, командирование специалистов .В этом случае получатель выполняет чисто организационные функции по приему и размещению технической помощи. Донор обычно имеет право участвовать через своих представителей в распределении помощи и надзоре за эффективностью ее использования

• Софинансирование ТС предусматривает более серьезное участие и ответственность ее получателя, который в соответствии с соглашением об оказании технической помощи должен не только организационно обеспечить ее получение, но и нести некоторое бремя ее финансирования. Обычно финансовое участие получателя, хотя и составляет меньшую долю стоимости проекта, рассматривается как свидетельство заинтересованности правительства в эффективном использовании предоставляемой его стране технической помощи.

Механизмы технической помощи:

• Двустороннее ТС осуществляется по соглашениям между правительствами страны-донора и страны — получателя помощи. В бюджетах большинства развитых стран предусматриваются специальные средства на оказание технического содействия развивающимся странам. В большинстве случаев техническое содействие на двусторонней основе предусматривает некоторое участие страны-получателя в финансировании проектов. Однако во многих случаях такая техническая помощь оказывается

• Многостороннее ТС включает осуществление совместных проектов ТС несколькими странами в отношении одной страны — получателя. В этом случае страны — поставщики ТС на основе многостороннего договора предоставляют отдельные компоненты технологии или технологического оборудования. К разряду многостороннего относится и ТС по линии международных организаций, финансируемой счет взносов стран—членов программы оказания технического содействия, другим членам, которые в ней нуждаются. Международные организации могут командировать своих штатных сотрудников, которые обладают экспертными знаниями в определенных областях, либо попросить правительства своих стран- членов подыскать специалиста из числа национальных кадров, который мог бы быть командирован на определенный срок за счет международной организации 8 развивающуюся страну.

Одной из первых международная организаций, которая стала оказывать техническую помощь развивающимся странам, стала Программа развития ООН. Большие программы технической помощи осуществляют МВФ, Мировой банк, ОЭСР и практически все другие международные организации.

125. Міжнародна інвестиційна діяльність України.

Можна говорити, однак, про формування певних тенденцій (позитивних, негативних), які тією чи іншою мірою якісно характеризують розвиток прямого іноземного інвестування в Україну:

- переважання партнерів з країн, що розвиваються, — за кількістю іноземних інвестицій — і партнерів із промислово розвинених країн — з огляду на розмір інвестицій;

- поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД (Росія) та активізація використання капіталу із країн-офшорних зон ;

- реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;

- орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями (ПІІ) на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені (наприклад, комп‘ютерна техніка певних класів), та на сферу послуг;

- обережність західних партнерів щодо великих інвестицій, що зумовлено відсутністю надійних гарантій їх захисту, наявністю прямого та непрямого контролю за такими інвестиціями, нерозробленістю стратегії і тактики виходу на практично незнайомий і раніше закритий ринок;

- активність малих зарубіжних фірм, орієнтованих на швидку віддачу невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій, нерідко суто посередницьких або відверто спекулятивних;

нерівномірність розподілу інвестицій за галузями при постійному зменшенні іноземного інвестування виробничої сфери;

- зосередження іноземних інвестицій в декількох промислово розвинутих областях і в м. Києві в той час, коли потребу в них в однаковій мірі гостро відчувають всі регіони;

- велика частка грошових і майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.

На сьогодні Україна використовує всі доступні конали зовнішнього фінансування економіки: прямі і портфельні інвестиції, офіційну допомогу розвитку, кредити (МВФ, Світового банку, ЄБРР, державні під гарантію Кабінету, приватні).

Основними видами залучення інвестицій є грошові внески рухоме і нерухоме майно. Склад іноземних інвесторів в Україні формується за рахунок:

- транснаціональних корпорацій;

- аутсайдерів, що не витримали конкуренції в своїх країнах;

- фірм з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидку віддачу.

офшорних компаній з українським капіталом.

Галузева структура українських інвестицій за кордоном в основному формується за рахунок: транспорту, машинобудування і металообробки, охорони здоров’я, фізичної культури та соціального забезпечення.

Серед областей України найбільше капіталу вивозиться з м. Севастополя та Одеської області

Цілями інвестування майнових цінностей за межі України, як правило, є:

- внесення в статутні фонди підприємств, створюваних за кордоном;

- закріплення з філіями, представництвами та іншими обособленими підрозділами для виконання покладених на них завдань.

Свого вирішення потребує проблема втечі капіталу з України, котра має два аспекти: кількісний і якісний.

По-перше, капітали, які вилучено із знекровленої економіки країни, починаючи з моменту проголошення незалежності, вимірюються по-справжньому значними показниками (загалом біля 20 млрд дол.).

По-друге, під втечею капіталу з України слід розуміти не тільки його нелегальний вивіз, але й більш широкі за своєю природою процеси згортання підприємницької діяльності, зокрема й іноземними структурами, які вивозять за межі держави не лише отриманий прибуток, а й вилучають кошти із статутних фондів.

126. Світовий кредитний ринок.

Св кред рин - сфера рин - х відносин, де осущ рух позикового кап між стр на умовах поворотності і сплати %

Ділиться на дві частини:

1. Св грошовий ринок - об'єднує короткострокові депозітно-ссудніє опернациі від 1 дня до року + ринок євро вал (Евтро вал - конвертована вал, який - або країни, переведена на рахунки іноземних банків і ісполузуємая ними для операцій у всіх країнах)

2. Св ринок кап, традиційні середньо- і довгострокові кредити, ринок євро кредиту

Форми євро кредиту:

1. кредит по твердій ставці на весь термін і в повній сумі(2-4 року)

2. по плаваючій ставці

3. кредити «стенд бай» -- банк зобов'язується надати заємнику обумовлену торбу на весь термін, що договорив, який ділиться на періоди 3, 6, 9, 12 мес під визначений % на кожен період

4. синтезований кредит - 2-40 кредитних установ різних країн

св фін ринок - частина ринку позикового кап, де переважно здійснюється еміссия, купівлі - продаж ц.б, у тому числі і в євро вал

Інструменти:

1. банківські, казначейчкие,комер векселі

2. банків акцепти

3. депозитні сертифікати

4. облігації, акції

5. євро комерційні векселі

6. євро акції і євро облігації

Особливості світової фін і кредитний ринок:

1. величезні маштаби

2. відсутність чітких просторових і тимчасових меж

3. інституційна особливість (Основні заємникі: 1. ТНК 2. уряд м/н вал -кред і фін організ)

4. універсальність і глобалізація

5. упращенная стандартізованная с-ма вал операцій

6. вища прибутковість в євро вал, чим в нац

*