50

ТЕМА: Аудит як форма контролю фінансово-господарської діяльності

Лекція 1. Суть і предмет аудиту

План лекцій

1.1. Необхідність, місце й роль аудиту в ринковій економіці.

1.2. Сутність і мета аудиту.

1.3. Предмет та об’єкти аудиту.

1.4. Класифікація аудиту.

1.5. Організаційне й методологічне управління аудиторською діяльністю в Україні.

1.6. Організаційні основи здійснення аудиторської діяльності.

1.1. Необхідність, місце й роль аудиту в ринковій економіці

Історія виникнення і розвитку аудиту формується на необхідності розмежування інтересів осіб, які безпосередньо зацікавлені в фінансово-господарській діяльності підприємства (власники, інвестори, акціонери, менеджери). В середині ХІХ ст. в наслідок поширення випадків банкрутства (особливо акціонерних компаній), а також фактів шахрайства з боку адміністрації, в 1844 р. в Великобританії пройшла офіційна реєстрація перших професійних аудиторів.

Завдання незалежного професійного аудитора полягало у перевірці достовірності фінансової інформації та звітності.

Причини, що обумовили необхідність аудиту, полягають у:

• Існуванні вірогідності надання адміністрацією компанії необ’єктивної інформації користувачам фінансової звітності (власникам, інвесторам, кредиторам);

• Залежності наслідків рішень, які приймаються на підставі поданої фінансової звітності, від якості інформації;

• Необхідності спеціальних знань для перевірки інформації;

• Відсутності у користувачів інформації, доступу до неї для оцінки її якості.

Термін «аудит» походить від латинського слова «audio» - слухати, вислуховувати.

Перші згадки про аудиторів збереглися з VII ст. до н.е. У Китаї існувала посада Головного (Генерального) аудитора, який визначав чесність чиновників, які розпоряджались державним майном та грошовими коштами.

В Україні офіційне визнання обов’язкового аудиту відбулося 1993 р. у зв’язку з набуттям дії Закону України «Про аудиторську діяльність».

Розвиток аудиту в Україні пройшов три етапи:

1. 1987 – 1992 рр. – створення перших аудиторських структур;

2. 1993 – 1998 рр. – формування нормативно-правової бази аудиту в Україні;

3. З 1999 р. і до теперішнього часу – діяльність аудиту на новій нормативно-правовій базі.

У 2003 р. АПУ було прийнято в якості національних Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики.

Користувачі результатів аудиту умовно можуть бути розподілені на дві умовні групи:

• Внутрішні користувачі: власники підприємства та вищий управлінський персонал, менеджери різних сфер діяльності (фінансові, виробничі, з маркетингу тощо);

• Зовнішні користувачі: дійсні та потенційні інвестори, банківські та інші кредитні установи, постачальники, кредитори, органи державного регулювання і контролю (ДПІ, Фонд державного майна, органи державної статистики), профспілки, громадськість.

Розвиток аудиту сприяв появі великих транснаціональних аудиторсько-консалтингових фірм, які мають свої філіали у багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні, (Ernst & Young, Delloite&Touche & Thomatcu, KPMG, Pricewaterhouse Coppers и т. д).

Спеціалістів з аудиту у різних країнах називають по-різному: у США – суспільні бухгалтери, в Англії – ревізори та присяжні бухгалтери, в Германії – контролери книг, у державах СНГ – аудитори. Не дивлячись на різні назви, всі вони виконують одну і ту ж функцію – проводять незалежний фінансовий контроль.

1.2. Сутність і мета аудиту

Сутність аудиту полягає у визначенні його поняття. Закон України «Про аудиторську діяльність» розрізняє визначення аудиторської діяльності і аудиту (рис. 1).

Основні сутнісні ознаки аудиту:

• Аудит пов'язаний з проведенням процедур перевірки фінансових звітів;

• У процесі аудиту висловлюється незалежна думка;

• Сформоване судження має ґрунтуватись на концепції суттєвості інформації, яка міститься у фінансових звітах. Суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті рішення на основі фінансових звітів;

• Перевірка здійснюється в інтересах певних осіб (користувачів фінансової звітності);

• Для досягнення об’єктивності та задоволення потреб усіх користувачів аудитор повинен визначити, якою мірою перевірені факти відповідають критеріям і стандартам;

• Істотні відмінності між аудитом, судово-бухгалтерською експертизою і ревізією фінансово-господарської діяльності зумовлені юридичною природою, їх цілями та завданнями, які вони вирішують. Якщо ревізія комплексно досліджує ФГД підприємства з метою подальшого її вдосконалення, то судово-бухгалтерська експертиза вивчає окремі недоліки, виявлені ревізією для документального обґрунтування позовних вимог, пред’явлених у слідчі або судові органи до конкретних матеріально-відповідальних чи посадових осіб;

• Аудит досліджує лише ті питання, які вказані замовником у договорі.

1.3. Предмет та об’єкти аудиту

Предмет аудиту – це інформація, що підлягає збору, оцінці та вивченню з метою розкриття змісту та вивчення фактів про функціонування систем господарського механізму на стадіях розширеного відтворення.

Предметна область аудиту надана на рис. 2.

Зокрема, предметами аудиту є: облікова інформація, матеріали звітності, дані про працю і її оплату, реалізація готової продукції тощо

Під об’єктами аудиту розуміють окремі і взаємопов’язані економічні, організаційні, інформаційні та інші форми функціонування системи, що вивчається, стан яких може бути оцінено кількісно та якісно.

Об’єкти аудиту можуть бути також класифіковані на:

• прості – тобто ті об’єкти, які містять декілька елементів, структура яких легко простежується;

• складні – об’єкти з невизначеною структурою, яку необхідно досліджувати.

Необхідно розрізняти об'єкти, стан яких оцінюється в минулому, теперішньому та в майбутньому часі.

Види об’єктів аудиту надано на рис. 3.

Минулий стан об'єкта аудиту оцінюється тоді, коли необхідно мати висновок про достовірність бухгалтерської звітності і доцільність господарських операцій, ефективність використання ресурсів.

Фактичний (теперішній) стан об'єктів оцінюють під час перевірки наявності матеріальних цінностей і коштів, тобто коли з'ясовують реальний стан бухгалтерського обліку, систем планування і стимулювання.

Оцінка майбутнього стану об'єкта - результат аудиторського дослідження проблем удосконалення відповідних сторін системи управління.

Віднесення об'єктів до конкретної групи часто залежить від завдань, котрі вирішує аудитор. Якщо він оцінює стан бухгалтерського обліку з погляду достовірності звітності, тоді облік розглядається в теперішньому часі, але якщо аудитор досліджуватиме його з метою вдосконалення, то він буде визначати майбутній стан.