МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М. ОСТРОГРАДСЬКОГО

ФАКУЛЬТЕТ ЕЛЕКТРОНІКИ І КОМП’ЮТЕРНОЇ ІНЖЕНЕРІЇ

КАФЕДРА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

РОЗРАХУНКОВО-ГРАФІЧНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ:

«ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ»

НА ТЕМУ: «ОЦІНКА ХІМІЧНОЇ ОБСТАНОВКИ І ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ ПІСЛЯ АВАРІЇ НА ОБ’ЄКТІ З ВИЛИВОМ (ВИКИДОМ) СДОР»

РОЗРАХУНКОВО-ГРАФІЧНУ РОБОТУ ВИКОНАВ:

СТУДЕНТ ГРУПИ КС-12-1СП

КОСТАЄВ ДЕНИС СЕРГІЙОВИЧ

Н.З.К. 088039

КЕРІВНИК:

КАПЕЛЬКО ВІТАЛІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

КРЕМЕНЧУК 2012

З МІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….…3

Теоретична частина……………………………………………………………...5

Вихідні данні……………………………………………………………………..8

Практична частина……………………………………………………………….9

1 Визначення розмірів і площі хімічного забруднення…………………….…9

2 Визначення часу підходу зараженого повітря до населеного пункту від зони

розлиття СДОР………...…………………………………………….……..….9

3 Визначення терміну вражаючої дії СДОР, або її випаровування…………10

4. Визначення можливих втрат людей………………………………………....10

5 Визначення режиму хімічного захисту…………………………………..….10

6 Визначення для локалізації та ліквідації осередків ураження………...…..11

7 Визначення заходів для захисту населення від ураження СДОР…………12

Висновок……………………………………………………………………..…..14

Література……………………………………………………………………..…15

Додаток А Карта (схема) хімічної обстановки………………………………16

ВСТУП

У світі використовується в промисловості, сільському господарстві та для побутових потреб близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які належать до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) – найбільш токсичні для людей.

Сильнодіючі отруйні речовини – це такі речовини або сполуки, які за певної кількості, що перебільшує гранично допустимі величини концентрації, проявляють шкідливу дію на людей, тварин, рослин і викликають у них ураження різного ступеня тяжкості.

У господарстві України функціонує більше 1500 хімічно небезпечних об'єктів, в зоні розміщення яких проживає близько 22 млн. осіб. На кожному ХНО знаходиться в середньому 3-15-ти добовий запас СДОР, що може зберігатися в місткостях під великим тиском (до 100 атм.), в ізотермічних сховищах, або в закритих ємностях під атмосферним тиском і температурі навколишнього середовища.

Хімічна обстановка виникає при порушенні технологічних процесі на хімічно небезпечному виробництві, ушкодженні трубопроводів, ємностей, сховищ, транспортних засобів при перевезеннях СДОР, які призводять до викиду СДОР в атмосферу у кількостях, що становлять небезпеку масового ураження людей і тварин.

Прогнозування хімічної обстановки під час аварії на хімічно небезпечних об’єктах проводиться з метою виявлення масштабів можливого зараження, своєчасного оповіщення населення і організації заходів для його захисту.

Є два способи оцінки хімічної обстановки:

- за формулами – математичні розрахунки;

- за таблицями складеними відповідно до основних видів СДОР.

Під оцінкою хімічної обстановки розуміють:

- визначення масштабів і характеру хімічного зараження приземних шарів атмосфери і місцевості;

- аналіз їх впливу на життєдіяльність населення, роботу об’єктів і дію формувань ЦО;

- висновки і заходи по зниженню (запобіганню) можливих втрат, найбільш цілеспрямовані дії в даній ситуації.

Завдання, які вирішуються при оцінці хімічної обстановки:

- визначення розмірів району аварії (умови виходу СДОР у навколишнє середовище, площу зараження, глибину і ширину зони зараження);

- визначення числа потерпілих людей;

- визначення стійкості СДОР в навколишньому середовищі;

- визначення допустимого часу перебування людей в засобах захисту;

- визначення часу підходу зараженого повітря і часу вражаючої дії СДОР;

- визначення зараженості систем водопостачання, продуктів харчування та ін.

Для прогнозування масштабів зараження після аварії беруть конкретні дані, реальні метеоумови.

Оцінка хімічної обстановки при зараженні отруйними речовинами

Оцінюючи хімічну обстановку, що виникла в результаті потрапляння в навколишнє середовище небезпечних хімічних речовин, необхідно визначити: розміри зон хімічного ураження, площі зони зараження і тип хімічної речовини. На основі цих даних оцінюють глибину поширення зараженого повітря, стійкість хімічних речовин на місцевості, час перебування людей у засобах захисту шкіри, можливі ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин, зараження споруд, будинків, урожаю, кормів, продуктів, води.

Прогнозування і оцінка хімічної обстановки включає вирішення таких завдань:

– визначення напрямку осі сліду хмари викиду хімічних речовин, внаслідок аварії або руйнування технологічного обладнання чи ємностей для зберігання СДОР, за метеоданими;

– визначення розмірів зон забруднення, місцевості за очікуваними значеннями доз ураження;

– визначення прогнозування глибини зони ураження СДОР;

– визначення площі ураження СДОР;

– визначення часу підходу зараженого повітря до об'єкта і тривалості дії ураження СДОР;

– визначення можливих уражень людей, що знаходяться в осередку зараження;

– порядок нанесення зон ураження на карти і схеми.

Прогнозування розподіляється на довгострокове і оперативне. Довгострокове прогнозування здійснюється заздалегідь для визначення можливих масштабів зараження, сил і засобів, які залучатимуться для ліквідації наслідків аварії, складання планів запобігання аваріям.

Розглянемо методику розв'язання задач оцінки хімічної обстановки при зараженні отруйними речовинами.

Глибина поширення зараженого повітря визначається відстанню від повітряної межі району застосування хімічної зброї до межі поширення зараженого повітря з вражаючими концентраціями. Вона залежить від рельєфу місцевості, метеорологічних умов, щільності забудови населених пунктів, наявності лісових насаджень. Так, кожний кілометр глибини лісу в напрямку вітру зменшує на 2,5 км відстань, яку проходить хмара на рівній місцевості.

З метою визначення масштабів, характеру, ступеня впливу небезпечних хімічних речовин на людей, тварин, рослин, воду, корми, урожай і розробки доцільних дій рятувальних формувань і населення при ліквідації хімічного зараження й ведення робіт на об'єкті проводять оцінку хімічної обстановки методом прогнозування або за даними розвідки.

Вихідними даними для оцінки хімічної обстановки є:

— район і час зараження ОР;

— тип і кількість ОР;

— ступінь захищеності людей, тварин, продуктів харчування, кормів;

— умови зберігання і характер потрапляння в навколишнє середовище небезпечних хімічних речовин;

— топографічні умови місцевості, характер забудови, наявність лісових насаджень на шляху поширення зараженого повітря;

— метеоумови: швидкість та напрямок вітру в приземному шарі, температура повітря і ґрунту, ступінь вертикальної стійкості повітря.

Є три ступені вертикальної стійкості повітря: інверсія, ізотермія і конвекція.

Інверсія виникає при ясній погоді, малій (до 4 м/с) швидкості вітру, у вечірній час, приблизно за 1 год. до заходу сонця. При інверсії нижні шари повітря холодніші за верхні, що перешкоджає розсіюванню його по висоті й утворює найбільш сприятливі умови для збереження високих концентрацій забрудненого повітря.

Конвекція виникає при ясній погоді, малих (до 4 м/с) швидкостях вітру, приблизно через 2 год. після сходу сонця і руйнується приблизно за 2—2,5 год. до заходу сонця. При конвекції нижні шари нагріваються сильніше, ніж верхні, і це сприяє швидкому розсіюванню забрудненої хімічною речовиною хмари і зменшенню її вражаючої дії.

Ізотермія спостерігається в хмарну погоду і характеризується стабільною рівновагою повітря в межах 20—30 м від земної поверхні. Ізотермія, так само, як і інверсія, сприяє тривалому застою парів ОР.

Теоретична частина

Сірчистий ангідрид SO₂ ( інші назви: сульфітний ангідрид, сірчистий газ)- безбарвний газ, з різким задушливим запахом. Він важчий від повітря більше ніж у два рази. При охолодженні до —10 °С діоксид сірки скраплюється в безбарвну прозору рідину, а під тиском 2,5 атм скраплюється при звичайній температурі. Тому його можна зберігати і транспортувати в стальних балонах у рідкому стані. Випаровування рідкого SO2 супроводжується значним охолодженням (до —50 °С). У воді діоксид сірки розчиняється дуже добре: в одному об'ємі води розчиняється до 40 об'ємів SO2. Розчинність у воді 22,97 г/100 мл (0 °C) 11,58 г/100 мл (20 °C) 9,4 г/100 мл (25 °C). Діоксид сірки отруйний, хоч і значно менше, ніж сірководень. Наявність його в повітрі в кількості 0,33 мг/дм3 і більше викликає задишку і запалення легенів. Тому працювати з ним слід обережно.

Діоксид сірки застосовують у різних галузях промисловості. Найбільші його кількості йдуть на виробництво сульфатної кислоти. Діоксид сірки має здатність убивати різні мікроби, тому ним обкурюють складські приміщення, підвали, винні бочки тощо, а також овочі і фрукти, щоб запобігти їх загниванню.

Діоксид сірки знебарвлює різні органічні барвники і застосовується для відбілювання вовняних і шовкових тканин, соломи тощо. Але його відбілююча дія має інший характер, ніж кисню і хлору. Кисень і хлор руйнують забарвлюючі речовини, а SO2 утворює з ними безбарвні речовини. Деякі з них з часом можуть поступово розкладатися. Наприклад, відбілена сульфітним газом солома, з якої роблять капелюхи, під впливом сонячного світла поступово жовтіє, повертаючи свій попередній колір.

Сьогоднi в основу органiзацiї медичної допомоги постраждалим в надзвичайних ситуацiях, зумовлених викидом СДОР, покладена двохетапна система лiкувально-евакуацiйних заходiв з евакуацiєю за призначенням. Сутнiсть її полягає в тому, щоб забезпечити надання першої лiкарської допомоги ураженим з пiдготовкою їх до евакуацiї в стацiонарнi лiкувальнi заклади.

Перший етап – надання першої медичної, першої лікарської допомоги ураженим. Медична допомога надається рятівниками рятувальних загонів, бригадами швидкої медичної допомоги, спеціалізованими бригадами постійної готовності першої черги та лікарями-спеціалістами загонів медицини катастроф у відповідно визначених об’ємах.

Другий етап –– надання кваліфікованої медичної допомоги та лікування в спеціалізованих медичних закладах до кінцевого результату.

В умовах надзвичайної ситуацiї багато залежить вiд сортування, особливо при великiй кiлькостi уражених та при впливi декiлькох СДОР. Принцип сортування полягає в розподiлi уражених на групи, виходячи iз потреби в однорiдних лiкувально-евакуацiйних заходах.

При сортуваннi видiляються такi категорiї постраждалих: 1 – ураженi, яким необхiдно надати лише разову допомогу (категорiя легкоуражених); 2 – якi отримали не загрозливі для життя ураження i потребують лiкування в стацiонарi (середнього ступеню важкостi); 3 – із загрозливими для життя ураженнями, якi потребують надання невiдкладної медичної допомоги (важкоуражені).

Видiляють 3 фази, коли повинна залучатися медична служба.

Перша фаза (тривалiстю до З0 хвилин) – пiсля безпосереднього контакту людей з токсикантом. Необхiдне виведення постраждалих iз хiмiчного вогнища, деконтамiнацiя та екстрене симптоматичне лiкування, нацiлене на усунення розладiв життєво важливих функцiй (набряк легень, ларинго- та бронхоспазм тощо).

Друга фаза (години): – надання спецiальної медичної допомоги, з урахуванням вiдомостей про характер дiї токсиканту, можливостi антидотної терапiї; при наявностi латентного перiоду можливе застосування запобiжного лiкування.

Третя фаза (днi, тижнi) – реабiлiтацiя, з урахуванням характеру дiї отрути.

Перша фаза здiйснюється на догоспітальному, а друга i, частково, третя фази лiкування – на госпiтальному етапах.

Вiдповiдно сучасним уявленням необхiдно розглядати такi напрямки лiкування отруєнь:

– припинення мiсцевої дiї отрути та її подальшої резорбцiї;

– форсоване виведення отрути з органiзму;

– застосування специфiчних протиотрут (антидотiв);

– пiдтримання життєво важливих функцiй органiзму, сталостi внутрiшнього середовища;

– усунення патологiчних змiн з боку окремих органiв i систем;

– запобiгання ускладненням та їх лiкування.

До першочергових вiдносяться заходи, якi спрямованi на припинення мiсцевої дiї отрути та її резорбцiї шляхом використання iндивiдуальних засобiв захисту, виходу (виносу) постраждалих за межi зараженої зони, проведення санiтарної обробки. Застосування широкого спектру дiї патогенетичних та симптоматичних засобiв показано при рiзко вираженому больовому синдромi, гострiй дихальнiй та серцево-судиннiй недостатностi, комi, психомоторному збудженні, судомах, якi часто спостерігались безпосередньо у вогнищах уражень. Отруту iз кровi можна видалити шляхом стимуляцiї природних видiльних процесiв (форсований дiурез та гiпервентиляцiя).