2. Соболєв Дмитро Миколайович

Соболєв Дмитро Миколайович (1872–1949) видатний вчений геолог і палеонтолог, доктор геолого-мінералогічних наук.

Дмитро Миколайович родом з с. Хрінелі Костромської губернії. Закінчив Костромську духовну семінарію. Не маючи можливості, як семінарист, вступити до університету в центральній Росії, вступив до Варшавського університету, який закінчив у 1899 р. із золотою медаллю і ступенем кандидата природничих наук. Після закінчення університету – асистент кафедри геології Варшавського політехнічного інституту. Досліджував палеозойські відклади і тектоніку Келецько-Сандомирського кряжу (тема, якої він почав займатися ще на третьому курсі університету).

У 1911 р. захищає в Московському університеті магістерську дисертацію на тему «Середній девон Келецько-Сандомирського кряжу» і отримує ступінь магістра мінералогії і геогнозії.

У 1914 р. подає до Київського університету дисертацію на здобуття ступеня доктора геології, на тему «Наброски по филогении гониатитов». Дисертація була відхилена через цитати з Лукреція Кара, ухвалена непристойною. У тому ж році обраний завідувачем кафедри геології Харківського університету – посада, яку обіймав до самої смерті. Перший час після переїзду до Харкова продовжував дослідження в Польщі, але зважаючи на Першу світову війну і потім незалежності Польщі, зосередився на дослідженнях геології Україні.

Професор Харківського університету Дмитро Миколайович Соболєв належить до останньої генерації природодослідників-енциклопедистів. Його ім'я знаходиться в одному рядку з такими відомими фігурами, як В. І. Вернадський і Л. С. Берг. Для того, щоб зайняти гідне місце у світовій науці, Д. М. Соболєву достатньо було написати лише один твір – «Земля и жизнь» (у 3-х частинах, 1926 – 1928), де викладено теорію геологічних циклів і циклічного розвитку життя на нашій планеті.

Циклічність Д. М. Соболев вважав універсальним природним явищем, властивим як космосу, так і мікросвітові. Широчінь його поглядів вражала сучасників. Беззаперечним є значний внесок ученого в геоморфологію, геотектоніку, палеонтологію, регіональну та історичну геологію.

Вихованець Варшавського університету, Д. М. Соболєв з 1914 р. працював у Харкові. Цей період його життя ознаменувався не тільки 35-річним керівництвом університетською кафедрою геології, але й відбився у створенні при ній у 1922 p. науково-дослідної лабораторії, яку 1933 p. перетворено в науково-дослідний інститут геології. Його беззмінним директором Дмитро Миколайович залишався до кінця життя.

Вніс великий внесок у вивчення тектоніки і морфології Келецько-Сандомирського кряжу і України. У 1914 р. встановив паралельні ряди у викопних головоногих загону гоніатитів (найдавніша група амонітів), яким в 1924 р. дав ім'я «ізоморфних». Відкрив і описав ряд нових скам'янілостей, у тому числі девонського гоніатита «Eodevonaria zeuschneri» (по сучасній класифікації «Chonetes zeuschneri»). Цей вид, описаний в 1909 р. і названий на честь польського вченого Людвіка Зейшнера (першого дослідника Келецько-Сандомирського кряжу), виступає в якості типового виду для роду Devonaria.

У списку наукових досягнень Д. М. Соболєва – розробка схеми геоморфологічного районування Руської рівнини у відповідності до її геологічної будови, перше узагальнення відомостей про рельєф України («Эскиз геоморфологии Украины», 1928), детальне вивчення геоморфології і тектоніки Українського щита, Донецького кряжу і Донбасу. Досліджуючи будову річкових долин басейну Дніпра, він уперше виокремив неогенові тераси. Завдяки Д. М. Соболєву до наукового вжитку ввійшло поняття «палеогеоморфологія» – галузь палеогеографії, що вивчає давній похований рельєф.

Головне практичне значення палеогеоморфології полягає в прогнозуванні розташування покладів нафти і газу, виходячи з особливостей реконструйованих форм давнього рельєфу. Саме таким чином Д. М. Соболєв передбачив нафтогазоносність Дніпровсько-Донецької западини.

Автор понад 200 робіт, включаючи навчальні посібники [19].