Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

Геолого-географічний факультет

Кафедра фізичної географії та картографії

Історія географії України

Доповідь на тему: «Харківська геоморфологічна школа»

Виконав:

студент V курсу ГГФ Шуліка Б. О.

групи ГГ-51

Перевірив:

д. тех. наук, проф. Черваньов І. Г.

Харків

2012

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3

1. Загальна характеристика Харківської геоморфологічної школи…...4

2. Напрями сучасного розвитку………………………………...………..6

3. Основні представники школи……………………….……………….11

3.1. Дмитрієв Микола Ізмайлович ……………………………………..11

3.2. Соболєв Дмитро Миколайович…………………………………….14

3.3. Едельштейн Яків Самойлович …………………………………….16

3.4. Черваньов Ігор Григорович…………………………….…...….......18

Висновки………………………………………………………………………21

Список використаної літератури………….………………………..………..22

Вступ

Харківська геоморфологічна школа є давнішою навіть у порівнянні з віком геоморфології. Але натепер, через непопулярність геоморфології у суспільстві та особливо – у середовищі шкільних викладачів (абітурієнти не знають навіть назви цієї галузі географічної науки), в широкому загалі відбувається втрата престижу дійсно наукової школи, що становить одне з досягнень Харківського університету. На сьогоднішній день, дана школа вже не має своєї окремої кафедри в стінах Харківського університету, а її представники працюють на інших кафедрах та факультетах.

Тому, дана доповідь становить собі за мету подати у систематизованому вигляді відомості про Харківську геоморфологічну школу – найдавнішу в Україні, і конспективно показати її основні сучасні здобутки і тренди розвитку. Крім цього, також будуть висвітлені основні, найбільш яскраві наукові постаті даної наукової школи.

При складанні тексту доповіді використовувалися, в основному, статті представників школи в різних періодичних виданнях, а також їхні наукові праці.

1. Загальна характеристика Харківської геоморфологічної школи

Перші дослідження рельєфу тут було здійснено майже одночасно геологами професорами Харківського університету М. Н. Борисяком, особливо ж І. Ф. Леваковським та його учнем О. В. Гуровим у 70-рр. ХІХ ст., тобто ще до офіційного оформлення геоморфології. Засновниками геоморфологічних досліджень в Харківському університеті вважають професорів І. Ф. Леваковського і О. В. Гурова. Професор І. Ф. Леваковський, учень Н. Д. Борисяка, вивчаючи геологічну будову південних губерній Росії, також зібрав багато даних фізико-географічного характеру Харьківщини, особливо про її рельєф. Всебічному і систематичному опису південної Росії він присвятив цілу низку видатних праць, які базуються як на чужих, так і, головним чином, на власних спостереженнях. У цих працях чимало нових висновків. За свідченнями проф. Н. І. Дмитрієва геологічні дослідження І. Ф. Леваковського розпочалися ще 1849 року. До нього вивченням рельєфу України, зокрема її Лівобережної частини ніхто грунтовно не займався. Започатковане І. Ф. Леваковським геоморфологічне дослідження України з успіхом продовжив його учень О. В. Гуров. Він, як і Леваковський, був геологом і почав свою діяльність в кінці шестидесятих років ХІХ століття. О. В. Гуров в основному правильно вирішив деякі важливі питання для пояснення історії розвитку рельєфу території України в неогенову епоху. Він дав першу геоморфологічну характеристику лівобережного Середньодніпров’я, в якій поставив і частково вирішив цілий ряд важливих питань морфогенезу цієї території.

Зазначимо, що в цей час розпочав працювати на ниві геоморфології студент-геолог Харківського університету Яків Едельштейн. Після завершення освіти він працював в Геологічному комітеті Росії ставши видатним дослідником Сибіру й Далекого Сходу. До речі, Я. С. Едельштейн був засновником Геоморфологічної комісії АН СРСР і головним редактором «Большого советского атласа Мира» (1937).

Справжнього розвитку систематичні геоморфологічні дослідження набули у першій чверті ХХ ст. у працях Д. М. Соболєва, котрий і вважається засновником Харківської університетської геоморфологічної школи. Д. М. Соболєву належить оригінальна інтерпретація рельєфу Європи і складання скульптурно-структурної карти Європи, що досі залишаються неперевершеними досягненнями в Європейській геоморфології.

Тривалий час – майже протягом 100 років – харківські геоморфологи здійснювали прискіпливе вивчення рельєфу за історико-генетичною парадигмою. Другий після Д. М. Соболєва класик вітчизняної геоморфології М. І. Дмитрієв уперше узагальнив відомості про рельєф України у книзі «Рельєф УСРР», що тривалий час слугувала єдиним підручником з регіональної геоморфології. М. І. Дмитрієвим було докладно викладено історію геоморфології у Харківському університеті з нагоди 150-річчя, тобто на середину ХХ ст., де більш детально викладено відповідний (на середину ХХ ст.) історичний етап поступу Харківської геоморфологічної школи 3.

М. І. Дмитрієв разом із Д. М. Соболєвим та послідовниками (Д. П. Назаренко, І. М. Ремизов та ін.) встановили й досконало вивчили номенклатуру терас (до 9 надзаплавних терас пліоцен-четвертинного віку) рік басейнів Дніпра з лівобережними притоками й Сіверського Дінця. В жодній іншій геоморфологічній школі немає такого детального аналізу терас рік Чорноморського водозбору.

Окремою й вельми яскравою сторінкою здобутків харківських геоморфологів є наукова діяльність С. І. Проходського, котрий уперше в Україні здійснив планомірний (за охопленням території й методикою досліджень) структурно-геоморфологічний аналіз сучасного рельєфу рівнинних регіонів України для виявлення площ, перспективних на пошуки нафти й газу. Натепер біля 10 тодішніх прогнозів, здійснених у Дніпровсько-Донецькій низовинній рівнині та Волино-Подільській височині, вже підтверджено й освоєно як родовища. Найвагомішим теоретичним здобутком С. І. Проходського є започаткування ним історичної геоморфології як наукового напряму пізнання просторово-часового процесу рельєфоутворення та відображення етапності геоморфогенезу шляхом дослідження викопних поверхонь [10]. Л. Б. Поліщук детально вивчила історичну геоморфологію неогену цього ж таки регіону, поглибивши й деталізувавши наукові уявлення про неоген Східної України геологів наукової школи Д. М. Соболєва.