Тема 5. Оплата праці

Оплата праці – будь-який заробіток, розрахований в грошовому вигляді, який за трудовою угодою власник або уповноважений ним орган виплачує робітнику за виконану роботу або надані послуги.

Основна заробітна плата – залежить від результатів праці робітників і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, надбавками і доплатами в розмірах не вище встановлених діючим законодавством.

Рівень додаткової оплати праці залежить від кінцевих результатів. Сюди відносяться премії, заохочувальні, компенсуючи виплати, надбавки, доплати, які не передбачені діючим законодавством.

Номінальна оплата праці – абсолютна сума грошей, яку отримує робітник за визначений період.

Реальна оплата праці – кількість матеріальних благ та послуг, які можуть бути придбані робітником при даному рівні його номінальної заробітної плати.

Державна політика оплати праці реалізується через механізм регулювання – оплату праці та соціальний захист.

Тарифна система – сукупність нормативів, положень, показників, коефіцієнтів і характеристик робіт для оцінки праці у залежності від його умов, якості та факторів виробництва.

Тарифно-кваліфікаційний довідник – збірник кваліфікаційних характеристик різних видів робіт, які виконують робітники будь-якої професії з рахунком важкості і складності робіт.

Тарифна сітка – шкала тарифних розрядів і відповідних до них тарифних коефіцієнтів різних груп робітників, за яким визначається співвідношення оплати праці в одиницю часу.

Діапазон тарифної сітки – співвідношення між тарифними коефіцієнтами крайніх розрядів.

Тарифна ставка – це рівень оплати праці робочого за годину, зміну, тобто ціна години робочого часу.

Відрядна оплата праці – форма оплати праці, при якій розмір заробітної плати залежить від кількості виробленої продукції (виконаної роботи).

Почасова оплата праці – форма оплати праці, при якій розмір заробітної плати залежить від відробленого часу з урахуванням його професійного рівня і умов праці.

Розцінка відрядна – розмір оплати праці за одиницю виробленої продукції або зробленої роботи.

Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції – відтворювальну, стимулюючу, регулюючу й соціальну.

Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності.

Функція стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці.

Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань.

Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне й договірне її регулювання, а також реалізувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.