3.3. Менеджмент людських ресурсів агротуризму.

Роль людських ресурсів у продукуванні туристичних послуг є визначальною. Тим паче, якщо мова йде про послуги сільського зеленого туризму, де відсутні можливості росту автоматизації в наданні послуг.

Власник агрооселі повинен завжди пам'ятати таку аксіому: "Моє агротуристичне господарство творять люди, і мій агротурпродукт також творять люди".

На оцінку гостем якості пропозиції найбільшою мірою впливає атмосфера, що панує в господі сторони, що приймає. Якщо ця атмосфера приязна і приємна, гості почуваються комфортно й безпечно, то вони здатні оцінити й відповідно винагородити зусилля власників агроосель.

Господар агрооселі повсякчас повинен здійснювати менеджмент людського ресурсу свого господарства, адже саме кадровий менеджмент — це основа успішного існування на ринку дрібнотоварного агрорекреаціного сервісу.

Варто ретельно планувати потреби в кількості працівників. Крім загальноспискового складу, господар має враховувати сезонні коливання потреби в персоналі. Тому в сільському зеленому туризмі зростає значення сезонно найманих працівників, а отже, існують певні проблеми з їх навчанням, мотивацією до якісного виконання свої обов'язків, умінням спілкуватися з гостями — вихідцями з іншого соціокультурного середовища міста.

Власник агрооселі повинен дуже відповідально ставитися до відбору і плинності кадрів. Про всяк випадок (скажімо, у пікові новорічно-різдвяні та вік-ендові напливи гостей), "під рукою" господаря агрооселі повинен бути запланований резерв персоналу, який уже раніше залучався і має мінімальний досвід роботи з туристами.

Обсяги зарахування чи скорочення працівників агротуристичного господарства визначаються на підставі обсягу робіт і балансу робочого часу одного працівника в певний календарний період.

Вагомим аспектом менеджменту людських ресурсів сільського зеленого туризму є управління ефективністю праці персоналу. До підсобних робіт в обслуговуванні туристів господар може залучити до десятка сільських мешканок, однак, не дбаючи про ефективність їх праці, чим можна лише занапастити справу прийому "зелених" туристів у своїй господі (туристів може відлякати зайва метушня, гармидер й набридливе сновигання перед очима численного обслуговуючого персоналу).

Господар агрооселі повинен мати на увазі: його обслуга має бути "невидимою" для гостей, з'являтися перед ними тільки тоді, коли її потребують, і зникати одразу, як тільки потреба в ній вичерпується.

У ринкових умовах при сезонному залученні додаткової найманої праці її оплата в більшості країн світу здійснюється на погодинній основі. Тому власник агрооселі повинен навчитися оперувати таким показником, як "людино-година".

Одна людино-година — показник, що дорівнює фактичній праці, виконаній 1 робітником за годину. Господар повинен наперед визначити й обумовити у контракті планову годинну норму оплати праці, а також надбавочні коефіцієнти оплати понаднормової праці.

Наступним аспектом менеджменту людських ресурсів сільського зеленого туризму є управління продуктивністю праці персоналу.

Продуктивність праці — це обсяг наданих послуг за одиницю часу. Вона має кількісний та якісний виміри. Скажімо, скільки галушок за годину зможе приготувати помічниця кухарки (кількісний вимір) та наскільки смачні галушки зуміє швидко приготувати гостям помічниця кухарки (якісний вимір).

Існує спеціальний економічний закон переходу кількісних змін у якісні при продукуванні туристичних послуг. Простіше кажучи, часто при збільшенні кількості наданих послуг втрачається їхня первинна якість. Отож, організатори сільського турсервісу постійно стоять перед дилемою — знайти оптимум між обсягом реалізації та якістю послуг.

Головним способом стимулювання ефективності й продуктивності праці в сільському зеленому туризмі є зарплатня. Оскільки агротуристичні послуги надаються доволі обмеженою кількістю працівників, господар повинен продумати і прорахувати доцільність встановлення індивідуального виробіткового підходу до нарахування заробітної плати. Крім того, йому варто подбати про премії, надбавки та інші форми фінансових заохочень працівників з метою їх згуртування, зростання мотивації й відчуття особистого зацікавлення у процвітанні агрооселі.

Форма оплати від виробітку: зарплата нараховується залежно від обсягу роботи, виконаної у встановлений проміжок часу.

Власник приватного агротуристичного господарства також має широкі можливості щодо інших (негрошових) форм підвищення ефективності праці своїх працівників. Це може бути господарсько-соціальне заохочення (придбати дітям працівників підручники та шкільне приладдя перед початком нового навчального року, організувати сільськогосподарську техніку для допомоги у польових роботах селян на їхніх ділянках, допомогти придбати ліки, посприяти вирішенню житлово-побутових проблем своїх працівників тощо).

Забезпечуючи селян працею, власник агрооселі має право вимагати від них не лише високої працевіддачі, а й кваліфікованого підходу до надання гостям тих чи інших послуг. З цією метою він повинен дбати про навчання задіяного у його садибі персоналу. Йому доцільно скористатися системами тренінгів, які пропонуються обласними Спілками сприяння розвитку сільського зеленого туризму та іншими громадськими організаціями, центрами зайнятості та навчальними закладами. Менеджмент людських ресурсів сільського туризму повинен відбуватися в руслі стимулювання самоосвіти і підвищення культурного рівня особи.

Вимагаючи постійного вдосконалення від своїх працівників, господар агрооселі мусить дбати і про свій культурно-професійний рівень. Йому варто стажуватися в колег з інших регіонів і країн з метою вивчення і запозичення їхнього досвіду організації сільського зеленого туризму. Кожен власник агрооселі повинен пройти спеціальні курси менеджменту й маркетингу сільського зеленого туризму при профільних навчальних закладах чи освітніх центрах Спілок сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Набуті під час курсів, тренінгів, стажування теоретичні, практичні знання та навики стануть у добрій нагоді тому господареві, який вірить у свою справу і сподівається мати з неї довготерміновий прибуток.