
- •Менеджмент і планування агротуризму
- •1. Досвід організації агротуризму зарубіжних країн.
- •1.1. Підходи до організації агротурихму у Великобританії та в скандинавських країнах.
- •1.2. Французький досвід організації рекреаційного сервісу в сільській місцевості.
- •1.3. Особливості організації агрорекреаційного сервісу в Іспанії та Італії.
- •1.4. Австрійські, угорські, ркмунські та польські «уроки» для України.
- •2. Становлення агротуризму як однієї з провідних субгалузей міжнародно-туристичної спеціалізації України.
- •2.1. Невичерпність агротуристичного потенціалу з огляду на традиції гостинності й збережену етнічну самобутність українського народу.
- •2.2. Форми організації відпочинку на селі.
- •2.3. Мале туристично-готельне підприємництво як основний вид діяльності сільських мешканців у курортно-рекреаційних районах держави.
- •2.4. Основні вимоги щодо облаштування агрооселі для прийому туристів.
- •2.5.Технологічні основи гостинності.
- •3. Організація та планування агротуризму.
- •3.1. Особливості менеджменту агротуризму.
- •3.2. Управління іміджем сільської території
- •3.3. Менеджмент людських ресурсів агротуризму.
- •3.4. Інформаційні технології просування та збуту європейського агрорекреаційного продукту в умовах глобалізації туристичного продукту.
3. Організація та планування агротуризму.
3.1. Особливості менеджменту агротуризму.
Метою менеджменту сільського туризму повинна стати довготермінова підтримка сталості цього сектора шляхом захисту місцевої культури та навколишнього середовища через механізми просування послуг сільського туризму та підтримання їх конкурентоспроможності.
Основним завданням менеджменту сільського туризму є визначення пріоритетності цілей та їх розподіл у часі.
Основною організаційною відмінністю сільського туризму є те, що туристичні послуги відвідувачам надають особи різних професій (сільськогосподарські робітники, працівники сфери побутового обслуговування, вчителі тощо), які постійно проживають у сільський місцевості.
Основним суб’єктом туристичної діяльності у забезпеченні відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає туристові житло, забезпечує харчування екологічно чистими продуктами, переважно виробленими у домогосподарстві, допомагає організувати дозвілля, забезпечує безпеку відпочинку тощо. Кожна родина, що працює у сфері сільського туризму є міні-туроператором, оскільки формує власний продукт. Для того, щоб привабити туристів необхідно подбати про змістовне дозвілля відпочиваючих. Господар повинен мати кілька варіантів організації дозвілля відпочиваючих, бути готовим показати своє господарство, розповісти про особливості його ведення, розповісти про своє село, край, його географію, історію, пам’ятки, звичаї тощо, надати необхідний інвентар, виконувати роль провідника й екскурсовода. Виникає проблема освіти господарів: вони повинні знати свої права і обов’язки, володіти основами бухгалтерського обліку, вміти надати першу медичну допомогу, бути краєзнавцями.
Власник садиби не зобов’язаний мати освіту за спеціальністю, щоб надавати послуги з розміщення і харчування туристів. Проте, в разі наявності семи або більше номерів, власник садиби буде зобов’язаний виконувати вимоги Правил користування готелями та аналогічними засобами розміщення й надання готельних послуг (Наказ Державної туристичної адміністрації України № 19 від 16.03.2004 p.).
Менеджмент сільського туризму передбачає потенційні вигоди, виступає важливим джерелом робочих місць для сільського населення. Оскільки робочі місця в сільському туризмі здебільшого не вимагають особливих навичок та високої кваліфікації, місцеві мешканці з початковими навичками здатні працювати в цьому секторі як прислуга, виробники продовольства для туристів, екскурсоводи, провідники, майстри кустарних промислів.
Саме сільський туризм поступово впливає на економічний розвиток територіальної громади через розширення можливостей реалізації продукції особистого підсобного господарства, розвиток народних промислів тощо. Сільський туризм за умови ефективного менеджменту здатний реально поліпшити якість життя у сільській місцевості. Потрібно довести до свідомості всіх селян регіону, що організація прийому гостей сприятиме зміцненню їхніх індивідуальних господарств. При цьому зацікавлені селяни більше переймуться проблемами збереження сільських ландшафтів та чистоти довкілля. До того ж, сільський туризм здатний підтримувати місцеву культуру в сільських районах, заохочувати місцеві громади до відновлення місцевих та регіональних пам’яток.
Місцеві державні адміністрації повинні прийняти програми розвитку туризму, зокрема, сільського. Такі програми повинні передбачати збір даних про власників садиб, які можуть надавати послуги з розміщення і харчування туристів, а також допомогу з інформування власників садиб про потенційних туристів.
Власник садиби має право отримувати інформацію, необхідну для своєї діяльності у сфері сільського туризму, в державних органах та сільських і селищних радах, а також брати участь у розробці місцевих програм розвитку сільського туризму (стаття 24 Закону України «Про туризм»).
Важливим механізмом менеджменту сільського туризму є налагодження діалогу й партнерства між бізнесом, спілками власників і громадськими інститутами.
Сільські господарі садиб під час надання послуг з сільського туризму мають право змінювати тривалість перебування туриста, вид транспортного обслуговування, спосіб забезпечення безпеки туриста та збереження його майна. Також власники садиб мають право збільшувати обумовлену вартість туру більш як на 5%, але лише за згодою туриста і за умови повідомлення його про це не пізніше ніж за 20 днів до початку туру. Можливим є також розірвання договору про надання туристичних послуг без відшкодування туристу збитків у разі виникнення форс-мажорних обставин, а також тоді, коли не було зібрано мінімальної кількості туристів, необхідної для створення групи (туристів повідомляють не пізніше ніж за 20 днів до початку туру).
Власники садиб зобов’язані:
— надавати туристам у повному обсязі та у визначені терміни оплачені послуги у кількості та якості, обумовлених договором;
— забезпечувати особисту безпеку туристів та збереження їх майна;
— нести матеріальну та моральну відповідальність за свої дії по організації відпочинку туристів;
— відшкодовувати туристам відповідно до чинного законодавства України збитки, завдані їм у разі ненадання або надання в неповному обсязі чи неналежної якості туристичних послуг з своєї вини чи з вини партнерів по організації обслуговування;
— компенсувати шкоду, заподіяну з їх вини забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище;
— надавати туристам повну інформацію про організацію відпочинку туристів, їх права, обов’язки та правила поведінки, умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг;
— надавати інформацію щодо місць розташування та роботи об’єктів сфери обслуговування, поліклініки, міліції, пошти, телеграфу тощо;
— здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;
— здійснювати збереження навколишнього середовища;
— мати укомплектовану аптечку для надання першої медичної допомоги та систематично поповнювати набір медикаментів;
— забезпечити протипожежну безпеку;
— забезпечити туристів предметами особистої гігієни. Господар садиби не може збільшити загальну вартість туру більш як на 5%, якщо це не обумовлено договором.
Важливою підвалиною організації сільського туризму є особисті якості господарів агросадиб. Господар повинен пропонувати гостям розмаїття можливостей проведення вільного часу, використовуючи ресурси довкілля, доступний інвентар, місцеві святкування, а також пропозиції інших сервісних служб.
Господар повинен визначити, чи має він усе необхідне для того, щоб започаткувати власну справу. Це вимагає мотивації, вивчення ринку, коштів, таланту керівника. Він також мусить реально оцінити фактори, що спонукають туриста відвідати саме його агросадибу. Сьогодні виграватимуть ті власники агросадиб, котрі будуть більш якісно обслуговувати клієнтів, працювати в різних нішах ринку, направляти свою ініціативу, творчість, гнучкість на досягнення ринкової переваги.
Використання досвіду у формуванні меню для туристів є необхідним. Пропозиції місцевої кухні є екзотикою і додають привабливості, однак це має бути узгоджено з врахуванням особливостей організму людини. Таким чином, необхідно формувати сировинну базу для забезпечення збалансованого та безпечного харчування. В умовах окремої сім’ї або невеликого комплексу це зробити непросто. Тут добре вписуються заклади дрібно гуртової торгівлі, які мають потужності для зберігання товарів та можливості оновлення їх асортименту.
Особлива роль відводиться сільському туризму і у розбудові сучасної загальної інфраструктури. При певному нагромадженні кількості відпочиваючих з’являється погреба в задоволенні їх різноманітних запитів, що в свою чергу, стимулює розвиток транспортних послуг, послуг зв’язку, служби побуту, медицини, послуг закладів культури, відпочинково-розважальних та інших.
Розвиток сільського туризму спонукає до покрашення благоустрою сільських садиб, вулиць, сіл та туристичних районів. Він стимулює розбудову соціальної інфраструктури, відродження та збереження пам’яток історико-культурної спадщини. Щодо розвитку інфраструктури сільської місцевості, то саме надання туристичної послуги передбачає передусім наявний рівень технічної забезпеченості садиби та присадибної ділянки. Звичайно, на перших порах прийом та обслуговування туристів відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності поліпшується комунальне облаштування житла, вулиць, відбуваються зміни на краще у загальних закладах сфери обслуговування, що одночасно сприяє розвитку села в цілому.
Власники садиб сільського туризму повинні оберігати свій туристичний продукт через збереження не відновлюваних природних ресурсів. Вони повинні посилити свою діяльність, орієнтуючись на клієнтів, зацікавлених у екологічному та соціальному туризмі. Вони повинні працювати з галузевими структурами для забезпечення обізнаності з реаліями сучасності та створення середовища з більш високим рівнем стандартів, а також використовувати зв’язки з місцевим населенням для кращого інформаційного забезпечення. Власники осель сільського туризму повинні забезпечувати своїм клієнтам можливість ознайомлення з місцевою культурою — попит на це є.
Серед потенційних можливостей можна назвати народні промисли, традиційні страви, розваги, тури у супроводі гіда, сільські тури, надання інформації про місцевість та інші види туристичного продукту, які пов’язані з традиційним місцевим укладом. Села або групи будинків повинні поєднати свої ресурси та розглянути можливість спільної роботи в групі з метою розширення ринку.
Менеджмент та організація сільського туризму пов’язані з потребою у різного роду посередниках — надавачів туристичних послуг, оскільки приватний господар не може повного мірою охопити та забезпечити різнорідні потреби споживача. Відповідно, виникає необхідність тісних зв’язків з постачальниками, торговими посередниками, фінансово-кредитними установами, супутніми обслуговуючими організаціями.