Загальна характеристика та види рахунків у іноземній валюті.

Необхідною умовою роботи банків на валютному ринку України є отримання генеральної або індивідуальної ліцензії, які видає НБУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам для здійснення валютних операцій на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Такими операціями можуть бути: вивезення, переказування і пересилання за межі України резидентами і нерезидентами відповідної суми іноземної валюти; ввезення, переказування, пересилання в Україну її власної валюти; надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; розміщення валютних цінностей на рахунках та у вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон, у тому числі через придбання цінних паперів. Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України. Уповноважені банки та фінансово-кредитні установи здійснюють операції з купівлі-продажу іноземних валют на міжнародних валютних ринках відповідно до правил, установлених на цих ринках, та нормативно-правових актів НБУ, що регулюють проведення операцій на міжбанківському валютному ринку України. На сьогодні правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України значно обмежується вільний доступ до купівлі валюти банками у зв’язку зі складністю економічної ситуації в державі. Купівля-продаж валют першої групи Класифікатора (американський долар, євро, німецька марка, російський рубль) за гривні між уповноваженими банками України проводиться в банківські дні лише у певний проміжок часу (Торговельна сесія), що встановлюється та змінюється на підставі окремого рішення НБУ. (Згідно з рішенням НБУ від 25 квітня 2000 р. Торговельна сесія триває всього дві години: з 12.30 до 14.30.) Купівля-продаж валюти банкам за гривні поза межами Торговельної сесії забороняється. В операційний час до початку сесії комерційні банки виконують заявки та доручення своїх клієнтів на продаж та купівлю іноземної валюти. Незадоволені заявки та доручення клієнтів банки групують у вигляді зведеної нетто-купівлі або нетто-продажу та подають до НБУ. Уповноважений банк може взяти участь у Торговельній сесії тільки як продавець або як покупець (обмеження участі банків з метою ліквідації спекулятивних операцій на валютному ринку). Одночасне подання заявок на купівлю та продаж валюти, зміна суми заявки або перевищення заявленого обсягу операцій під час сесії не допускається. Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи: договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з законодавством України має силу договору; вантажна митна декларація; акт здавання-приймання, акт виконаних робіт (наданих послуг) або інший документ, що свідчить про надання послуг, виконання робіт; документи, передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо); довідка державної податкової адміністрації (інспекції), в якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням інформації про основний поточний рахунок резидента в гривнях та поточний рахунок в іноземній валюті, що визначений резидентом як рахунок, з якого здійснюються всі перерахування з метою виконання зобов’язань резидента перед нерезидентами в цій іноземній валюті, у разі купівлі іноземної валюти першої групи Класифікатора (строк дії довідки 90 днів). Зазначена довідка подається клієнтом уповноваженому банку також під час купівлі та перерахування будь-якої іноземної валюти на користь нерезидентів, які розташовані в офшорних зонах. Купівля іноземної валюти з кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях здійснюється згідно з вимогами положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, затвердженого постановою Правління НБУ від 26 березня 1998 р. № 118. Міжнародні розрахунки здійснюються не тільки за експортно-імпортними операціями (рахунок торговельних операцій платіжного балансу держави). Країни ще мають певні зобов’язання за капітальними операціями (рух інвестиційного капіталу), для розрахунків за якими необхідна також іноземна валюта. В Україні купівля іноземної валюти на міжбанківському ринку резидентами з метою виконання зобов’язань за капітальними операціями здійснюється за тими ж правилами, що й купівля валюти для обслуговування експортно-імпортних операцій. Підставою для купівлі валюти є такі документи: а) оригінал кредитного договору (угоди позики), який свідчить про необхідність виконання резидентами (суб’єктами підприємницької діяльності) зобов’язань в іноземній валюті; оригінал реєстраційного свідоцтва або індивідуальної ліцензії НБУ на одержання резидентом кредиту, позики в іноземній валюті від кредитора, виданої НБУ з відміткою уповноваженого банку, що обслуговує кредит, про обсяг фактично одержаного резидентом від нерезидента кредиту; довідка уповноваженого банку із зазначенням даних про суму фактично одержаного резидентом кредиту, стан погашення заборгованості за кредитом (окремо за основною сумою боргу та окремо за сплатою відсотків, комісій тощо) та обсяг раніше придбаної іноземної валюти на погашення заборгованості за кредитом; документи (копії), передбачені чинним законодавством, про правомірність виконання таких зобов’язань (індивідуальні ліцензії НБУ та додатки до них, гарантії Кабінету Міністрів тощо); б) договір про інвестиційну діяльність, документ про фактичне інвестування, які свідчать про правомірність переказування за кордон прибутку (доходу), отриманого нерезидентом на законних підставах в Україні; документи з Державної податкової інспекції; в) виписка з рахунку клієнта банку про надходження іноземної валюти (з копією платіжного документа, отриманого через систему SWIFT) та підтвердження конвертації її у гривні; г) депозитний договір, ощадний (депозитний) сертифікат, які підтверджують необхідність виконання уповноваженим банком зобов’язань в іноземній валюті перед власником депозиту (вкладу); д) усі види договорів про забезпечення виконання зобов’язань в іноземній валюті. Угоди, які укладені банками на купівлю валюти, є дійсними тільки тоді, коли уповноважені банки та фінансово-кредитні установи підтверджують їх не пізніше дня укладення угод виключно через «Систему підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ». Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, пов’язані з міжнародними розрахунками, підлягають валютному контролю з боку державних органів управління. Головним органом валютного контролю є Національний банк України. Водночас відповідні функції валютного контролю мають також Державна податкова інспекція, Міністерство зв’язку України та Державний митний комітет.

Порядок відкриття та функціонування рахунків у іноземній валюті.

Під час вивчення питань щодо порядку відкриття, переоформ­лення, ведення та закриття рахунків в установах банків слід чіт­ко уявляти правовий режим банківських рахунків різних видів, а також поняття, зміст, порядок укладання договору банківського рахунка.

Необхідно виходити з того, що рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкриваються в будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків (див. табл. 7.1).

Умови відкриття рахунків та особливості їх функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом — власником рахунка. При цьому клієнти банку можуть відкривати лише один рахунок для формування статутного фонду господарського товариства (в іноземній та/або національній валюті) і один рахунок (в іноземній та/або національній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.

Чинним законодавством передбачено відкриття поточних, депозитних та інших рахунків у національній валюті. У зв’язку з цим варто звернути увагу на те, що до поточних рахунків у націо­нальній валюті належать:

— рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України;

— карткові рахунки (картрахунки), що відкриваються в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок відкриття, використання й закриття рахунків у національній та іноземній валюті та Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій із їх застосуванням.

Опрацьовуючи положення щодо відкриття уповноваженими банками України рахунків в іноземній валюті, необхідно засвоїти правові основи відкриття та ведення уповноваженими банками України рахунків у іноземній валюті, зокрема: види банківських рахунків у іноземній валюті (поточні та депозитні); особливості відкриття банками рахунків у іноземній валюті представництвами юридичних осіб — резидентів; режим поточних рахунків у іноземній валюті юридичних осіб-резидентів та їхніх відокремлених підрозділів; режим депозитних (вкладних) рахунків у іноземній валюті фізичних осіб; загальні положення відкриття таких рахунків фізичними особами-резидентами за межами України.

Крім того, слід розглянути порядок відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків — резидентів і нерезидентів у іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях. У зв’язку з цим потребують розгляду правові засади відкриття та функціонування в уповноважених банках рахунків банків-кореспондентів у іноземній валюті та у гривнях (порядок відкриття кореспондентських рахунків і встановлення кореспондентських відносин; форми кореспондент- ських відносин з іноземними банками; угода про встановлення кореспондентських відносин; порядок ведення кореспондентських рахунків у іноземній валюті; режим кореспондентських рахунків у іноземній валюті; порядок ведення кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях, відкритих в уповноважених банках України; порядок переоформлення та закриття кореспондентських рахунків).

Банківські операції. Депозитні та розрахункові операції банків. Відповідальність за порушення строків розрахунків. Кредитування господарської діяльності

Згідно зі ст. 339 ГК України фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій. Основними видами банківських операцій є:

- депозитні;

- розрахункові;

- кредитні;

- факторингові;

- лізингові операції.

Перелік банківських операцій визначається законом про банки і банківську діяльність. Так, згідно зі ст. 47 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-корес-пондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Депозитні операції банків полягають у залученні коштів у вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів. Депозити утворюються за рахунок коштів у готівковій або у безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що розміщені юридичними особами чи громадянами (клієнтами) на їх рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства та умов договору. Договір банківського вкладу (депозиту) укладається у письмовій формі.

У ст. 341 ГК України зазначено, що розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.

Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.

Під час оплати за договорами, укладеними державними, казенними, комунальними підприємствами та господарськими товариствами, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків, банки перевіряють наявність звіту про результати здійснення процедури закупівлі та інших документів, що підтверджують виконання такими підприємствами та господарськими товариствами вимог Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків.

Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн.

Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів.

Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн - учасниць розрахунків.

Загальні умови розрахункових відносин з іноземними державами визначаються міжнародними договорами. Порядок розрахунків і ведення банківських рахунків встановлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.

Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням).

Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та інші комерційні документи. Фінансовими документами, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків, є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу.

Кредитні операції згідно зі ст. 345 ГК України полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно зі ст. 49 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" кредитні операції можуть бути:

- консорціумні (для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик за наданим кредитом пропорційно до внесених у консорціум коштів).

- бланкові (банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів).

Банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.

Банкам забороняється:

- прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.

- надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним за депозитами. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

- надавати безпроцентні кредити, за винятком передбачених законом випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.

Стосовно кредитування підприємницької діяльності, то для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

У сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.

Кредити, які надаються банками, розрізняються за строками користування (короткострокові - до одного року, середньострокові - до трьох років, довгострокові - понад три роки); способом забезпечення; ступенем ризику; методами надання; строками погашення; іншими умовами надання, користування або погашення.

Банки також можуть надавати факторингові операції (ст. 350 ГК України), а саме придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі.

За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою. Факторингові операції банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних послуг.

Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.

Лізингові операції (ст. 351 ГК України) . Банки мають право при-дбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх у лізинг з дотриманням вимог, встановлених у ст. 292 ГК України. Загальні умови та порядок здійснення лізингових операцій визначаються законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідальність за порушення строків розрахунків передбачена у ст. 343 ГК України.

Платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом.