Р озділ VI

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ПРАВОВА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ДОВКІЛЛЯ

До недавнього часу, як вже зазначалося, ефективність проектованої технології та доцільність її впровадження у виробництво вирішувалися на основі економічного принципу господарювання. При цьому встановлювали, наскільки зведені витрати на додатково вироблену продукцію в проекті (З_п) менші за витрати на ту саму продукцію, вироблену за допомогою інших технологій (З_і). Порівнюючи різниці між З_і і З_п, вирішували, яка технологія ефективніша. Чим більша ця різниця - (З_і - З_п) > 0, тим ефективнішою вважали технологію.

Сучасна оцінка технологій ґрунтується на основі еколого-економічного принципу господарювання, за якого поряд з порівнянням зведених витрат на виробництво тієї чи іншої продукції враховують також величини збитків, заподіяних забрудненням навколишнього природного середовища W, і включенням їх до загальних зведених витрат. У цьому разі порівняльна нерівність має вигляд: (З_і +W - З_п) > 0.

3 цієї нерівності випливає, що в деяких випадках навіть відносно високовартісний технологіч­ний процес може бути ефективнішим порівняно з процесом, який спричинює значне забруднення довкілля.

Отже, ефективність проектованої технології істотно залежить від величини збитків, заподіяних навколишньому середовищу. Тому технічну досконалість тієї чи іншої технології вирішують шляхом порівняння витрат сировини й енергії, допоміжних матеріалів, капітальних вкладень на здійснення технології з обов'язковим урахуванням природоохоронних витрат на запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, а також величини трудових затрат на здійснення цієї технології.

Шкода, заподіяна забрудненням довкілля, може бути економічною, соціальною і моральною.

Економічна шкода – це зменшення врожайності сільсько­господарських культур, біопродуктивності лісів та інших біоценозів, зменшення тривалості експлуатації обладнання внаслідок корозії, руйнування будівель тощо.

Соціальна шкода визначається підвищенням захворюваності населення, втратами рекреаційних ресурсів (лісів, парків, пляжів та інших місць відпочинку).

Під моральною шкодою розуміють підвищення плинності кадрів та втрату престижності деяких професій внаслідок погіршення санітарно-гігієнічних умов праці й проживання в певному регіоні. Погіршення якості навколишнього середовища може спричинити міграцію населення з цієї місцевості.

Щоб прийняти вірне альтернативне рішення, обґрунтоване з еколого-економічних позицій, потрібно оцінити величину витрат альтернативних технологій, у тому числі існуючі та прогнозовані збитки від шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок використання цих технологій. При цьому потрібен певний компроміс як щодо необхідності впровадження певного виробництва, так і зменшення шкоди довкіллю, якої завдає його функціонування. Суспільство однаково зацікавлене як у тому, щоб не завдавати шкоди природі, так і в уникненні зайвих витрат на її збереження. В цьому разі витрати на природоохоронні заходи мають бути такими, щоб забезпечити санітарні норми вмісту забруднювальних речовин у навколишньо­му природному середовищі.

До природоохоронних затрат входять заходи, що запобігають забруд­ненню навколишнього природного середовища: очищення газодимових ви­кидів і стічних вод, перероблення й захоронення відходів виробництва, змен­шення акустичного впливу та інших фізичних забруднень, створення санітар­но-захисних зон тощо. До них також належать витрати на ліквідацію неба­жаного впливу екологічних змін на людей і майно, а також на ліквідацію наслідків цих змін: медичне обслуговування населення, що захворіло внаслі­док забруднення довкілля, додаткові послуги комунально-побутового гос­подарства в зоні забруднення; компенсація зниження рівня випуску продук­ції через хвороби робітників; компенсація втрат продукції лісових, земель­них і водних угідь; компенсація втрат продукції через вплив забруднення на основні фонди; евакуація населення з уражених зон; дезактивація території, приміщень та обладнання в разі радіоактивного забруднення тощо.

Економічним оптимумом якості природного середовища вважають рівень екологічних порушень, який відповідає мінімуму сумарних приро­доохоронних затрат при забезпеченні встановлених норм забруднюваль­них речовин у природному середовищі (воді, повітрі, ґрунті). Цей міні­мум досягається в тому разі, коли обрана система природоохоронних за­ходів забезпечує максимум перевищення відвернутих економічних збит­ків над потрібними природоохоронними витратами. Відвернутий економічний збиток В₃ дорівнює різниці між розрахунковими величина­ми збитку до здійснення природоохоронних заходів W_поч і залишкового збитку після здійснення цих заходів W_зал: В₃ = W_поч - W_зал.

Усі природоохоронні заходи поєднують у три групи.

До першої групи від­носять одноцільові заходи, спрямовані на зменшення забруднень нав­колишнього природного середовища: впровадження досконаліших техноло­гій газо- і водоочищення, зменшення відходів виробництва та розсіюваних відходів.

До другої групи належать одноцільові ресурсозберігаючі техноло­гії, спрямовані на зменшення витрат сировини, палива та енергії (ресурсозбе­рігаючі технології).

Третю групу складають багатоцільові заходи, що сприя­ють зменшенню розсіюваних відходів виробництва та ресурсозбереження.

Оцінку економічної ефективності природоохоронних заходів здійсню­ють на тій самій методичній основі, що й аналіз ефективності нової техніки та капітальних вкладень. Специфічною особливістю розрахунків є необ­хідність урахування економічного збитку, спричинюваного забрудненням довкілля.

Економічну ефективність впроваджуваних природоохоронних заходів визначають за допомогою показників загального екологічного та загаль­ного соціально-економічного результатів.

Загальний екологічний резуль­тат полягає в зменшенні антропогенного впливу на довкілля і, таким чином, поліпшення його стану.

Загальний соціально-економічний резуль­тат полягає в підвищенні рівня життя населення та ефективності суспіль­ного виробництва. До соціальних результатів належать поліпшення здо­ров'я населення, збереження природних ландшафтів тощо. Економічним результатом є зменшення витрат природних ресурсів і трудових затрат.

Економічне обґрунтування природоохоронних заходів у проектова­ному виробництві здійснюють шляхом зіставлення економічних резуль­татів із затратами на їх реалізацію за допомогою показників загальної та порівняльної економічної ефективності природоохоронних затрат і чис­того економічного ефекту природоохоронних заходів. Чистий економічний ефект – Е_еф природоохоронних заходів визначають зіставленням досягнутого завдяки цим заходам економічного результату – Р із затратами на них – З:

Е_еф = Р – З.

Економічний результат природоохоронних заходів – Р для одноцільових заходів виражають величиною відвернутого ними річного збитку від забруднення середовища – В₃:

Р = В₃.

Для багатоцільових середовищезахисних заходів:

Р = В₃ + ΔД,

де ΔД – річний приріст додаткового доходу від поліпшення виробничих результатів діяльності підприємства.

Затрати на природоохоронні захо­ди З визначають за формулою:

З = С + Е_нК,

де С – річні експлуатаційні затрати на природоохоронному об'єкті;

К – капітальні вкладення на будівництво природоохоронного об'єкта;

Е_н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень природоохоронного призначення.

Прийнято, що Е_н = 0,12. Тоді:

З = С + 0,12К.

Загальну економічну ефективність природоохоронних затрат (капі­тальних вкладень у природоохоронні заходи) – Е_к визначають діленням річниці між величиною річного обсягу економічного результату – Р і величиною експлуатаційних затрат на обслуговування природоохоронних об'єк­тів – С на величину капітальних вкладень – К:

Е_К = (Р-С)/К.

У разі розроблення довгострокових програм охорони довкілля певного регіону виникає потреба в оцінюванні кількох варіантів технічних рі­шень, які забезпечують заданий рівень якості навколишнього природно­го середовища. Для цього визначають порівняльну ефективність приро­доохоронних затрат. Із розглянутих варіантів для впровадження обира­ють той, що характеризується мінімальними затратами, визначеними за фор­мулами:

З = С + Е_нК та З = С + 0,12К.

Еколого-економічні засади раціонального природокористування в Україні ґрунтуються на економічних методах управління, в основу яких покладено платежі за ресурси та забруднення природного середовища, надання пільг в оподаткуванні підприємств, надання на пільгових умо­вах позичок для реалізації проектів раціонального використання природ­них ресурсів та охорони навколишнього природного середовища. Сюди також відносять звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля, передачу деякої частини коштів позабюджетних фондів охорони довкіл­ля на довготривалих договірних умовах суб'єктам господарювання для гарантованого зменшення розсіюваних відходів у навколишнє середови­ще, на розроблення екологічно безпечних технологій („зелених” техноло­гій), інвестиції на охорону довкілля, створення екологічних фондів тощо.

6.1. Оцінка природних ресурсів

Одним з дієвих засобів впливу на політику природокористування є плата за природні ресурси. Розміри такої плати визначають за допомогою економічної оцінки, в основу якої покладено диференційну ренту. Розрізняють шість видів платежів за ресурси:

1. платежі за право користування природними ресурсами;

2. плата за відтворення та охорону природних ресурсів;

3. рентні платежі за експлуатацію природних ресурсів, що мають пев­ні переваги на ринку;

4. штрафні платежі за понаднормове використання природних ресурсів;

5. компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із цільового використання або погіршення їхньої якості, спричинені їх використанням;

6. плата підприємств за використання середовища для розміщення відходів виробництва. Нормативи платежів диференціюються залежно від типу ґрунтів, виду сільськогосподарських угідь тощо.

Вартісна оцінка природних ресурсів ґрунтується на їх представленні як елемента національного багатства, що використовується у виробни­цтві, її кількісне визначення ґрунтується на двох показниках: витрати на підготовку та використання та прибуток виробника, одержаний у резуль­таті використання ресурсу. Перший показник – Ц₁ передбачає, що чим ближ­че до поверхні землі сировина, тим менші затрати на її видобуток і тим менша її ціна. Другий показник – Ц₂ орієнтований на споживчу вартість ресурсу і, отже, дає змогу врахувати якість ресурсу, світові ціни, напрям використання, дефіцитність тощо. Реальна вартісна оцінка ресурсу – Ц знаходиться в інтервалі Ц₁ < Ц < Ц₂.

Регіональна оцінка ґрунтів враховує вид землекористування, властивості ґрунту, забезпеченість водою, транспортом та енергією. Ресурси лісу оцінюють як витрати на ведення та відновлення лісового господарства. Сума цих витрат залежить від типу лісу й видів деревини. Лісовідновлен­ня передбачає підготовку ділянок, посадку сіянців та догляд за молодим лісом. Тривалість процесу лісовідновлення для хвойних порід становить 80–100, для листяних 20–30 років.

Оцінка води залежить від її дефіцитності. За умов нестачі води її оцінка ґрунтується на принципах рентних платежів. При цьому враховують виграти на підготовку й очищення води та її постачання споживачеві. Вартість води диференціюється за басейнами рік і коливається в широких межах. Атмосферне повітря за відсутності дефіциту поки що залишається безкоштовним.

Найпростіший спосіб оцінки родовищ корисних копалин полягає в підрахунку витрат на видобуток усієї маси копалин. Оцінку родовища можна здійснювати також через диференційну ренту.

6.2. Платежі за забруднення довкілля

До економічних методів управління природокористуванням належать також платежі за екологічні збитки.

Екологічний збиток – це зміна корис­ності довкілля внаслідок його забруднення. Він оцінюється, як витрати суспільства, пов'язані зі зміною природного середовища, і складається з таких витрат:

- додаткові витрати суспільства у зв'язку зі змінами в навколишньому природному середовищі;

- витрати на повернення довкілля в попередній стан;

- додаткові витрати майбутнього суспільства у зв'язку з безповорот­ним використанням частини дефіцитних природних ресурсів.

Для оцінки збитків довкіллю використовують такі базові величини, як витрати на зменшення забруднень.