2. Глобальні проблеми

Етапи осмислення глобальних проблем:

1. проблеми економіки і ресурсів;

2. нерівномірності розвитку;

3. технологій, глобальної злочинності, тероризму, миру.

Пріоритетні глобальні проблеми:

1. Сталого розвитку (економіка, екологія, політика);

2. Управління (справедливий розвиток всіх країн і народів та справедливий розподіл благ);

3. Соціалізації розвитку (етнічні, конфесійні проблеми, цивілізаційне і культурне різноманіття).

Розглянемо, як приклад, демографічну проблему.

Демографічний перехід – механізм, який пояснює гіперболічний ріст населення Землі і пізніший зворотній стабілізаційний тренд. Перша фаза демографічного переходу – різке зростання приросту населення внаслідок різкого падіння смертності. Фактори: ріст ВВП, покращення харчування, мед. обслуговування. Друга фаза – падіння народжуваності і, в наслідок цього, відбувається лише заміщення поколінь, так як народжуваність і смертність зрівнюються, а коефіцієнт демографічного росту = 0. Фактори: зміна ставлення до дітей, збільшення грамотності (зокрема жінок), ефективність пенсійної системи.

Другий демографічний перехід – зниження народжуваності нижче рівня відтворення (що спостерігається в країнах Європи). Фактори: зменшення ролі інституту шлюбу, відхід від традиційних цінностей, перехід від дітоцентричної моделі до індивідуалістично-орієнтованої пари, перехід від контрацепції до свідомого планування, плюралістичні моделі сім’ї.

Зони демографічного ризику: країни з дуже високим рівнем народжуваності і країни з дуже високим рівнем спадання (розвинені і відносно розвинені країни).

Ризики демографічного тиску:

1. пряма залежність між аграрним суспільством і військовими конфліктами;

2. залежність між рівнем харчування населення та політичною стабільністю;

3. при великому зростанні населення зростає радикалізм;

4. зростання люмпенізованих (деморалізовані та декласовані верстви населення) мігрантів з сільської місцевості.

Тема 7: Тенденції у сфері політики та міжнародних відносин

Рівні співжиття та легітимності влади: глобальний, регіональний, національний, локальний.

Суб’єкти глобалізації:

1. країни-глобалізатори;

2. країни, яки глобалізують;

3. учасники – весь світ;

4. учасники – країни ОЕСР;

5. ТНК і капітал.

Періодизація глобалізації:

Корені глобалізації	античні ідеї глобальної еволюції ідеї світового правління прогресистське бачення нового часу цивілізовані і нецивілізовані народи колоніалізм
Індустріальні зміни 19-20 століття	розвиток торгівлі мореплавство фінансові відносини регулюванння технічних питань ідеї світової революції Маркса
Суасний етап 1970-х рр..	ТНК, транснаціональний капітал жертви глобалізації імперіалізм США глобальні проблемами глобальні кризи

Сфери глобалізації:

1. економічна;

2. політична;

3. інформаційно-комунікаційна;

4. культурно-духовна;

Плюси і мінуси глобалізації

+ Можливості збільшення справедливості; Вирішення глобальних проблем; Боротьба зі злочинністю; Використання технологій третім світом

- Поглиблення розшарування; Ослаблення демократії та сумнівна легітимність влади; Неможливість управління надскладними системами з одного центру; Бідні завжди позаду; Ослаблення традицій і соціологічних зв’язків; Відступ Заходу від традиційних цінностей; Зростання відчуження.

 екологізація

 модернізація

 вестернізація

Глобалізація  імперіалізм Заходу

контрколоніалізм

 стадія капіталізму

 екологізація

Концепції нового світового порядку:

1. універсальні вартості;

2. «новий» феодалізм Джеймс Розенау;

3. мультиполярний корпоратизм;

4. глобальна ієрархія;

5. космополітична демократія;

6. децентралізована система управління.

Новий феодалізм:

1. суттєве збільшення міжнародних акторів;

2. сучасний світ схожий до феодалізму;

3. стихійна анархічна координація і взаємодія;

4. координація/конкуренція різних інститутів і зіткнення їх юрисдикції;

5. екстериторіальність щодо власності;

6. відчуження між глобалістськими містами і між фрагмент ними місцями/околицями;

7. зростаюча нерівність і декласованість територій;

8. розширеність кризових зон, де правило не діє;

9. етнічні конфлікти і мультикультуралізм.

Неомедівеолізм – близька концепція неофеодалізму.

Глобальне управління МВФ

Критика глобалізму і глобалізації за Зігмундом Бауманом:

1. глобалісти – поза територіальні;

2. стирання міжнародної політики і бізнесу;

3. інші - насильно – територіальні;

4. туристи (ті, що глобалізовані) vs бродяги;

5. маргінали – 2/3 світу (ті, що не глобалісти);

6. ліквідація громадських просторів;

7. паноптикон/синонтикон (Джеремі Бентан – один сидить і наглядає за всіма)

Синоптикон - (Томас Матісон) – модель контролю в глобалізованому середовищі: більшість наглядає за меншістю (наприклад, знаменитість по телевізору).

Антиглобалісти За: Особисті якості Національне і релігійне почуття Різноманіття ідей Творча самореалізація Оорона довкілля Самоорганізація взаємодопомога

Альтерглобалісти Проти: Комерціалізація Засилля реклами і брендів Всевладдя корпорацій, МВФ і СОТ, фінансових спекуляцій

Футурологія. Лекція 8: Культура.

Культура - надбіологічний спосіб адаптації людства, форми і способи комунікації людства, соціальна пам'ять людства, система життєвої орієнтацій людини, сукупність досягнень людство, сфера духовної, ціннісної, комунікативної організації суспільства яка визначає норми поведінки, мислення, почуттів.

Є матеріальна та духовна культура (в залежності, можна чи не можна помацати шкраклями).

Найпоширеніша - лінійна періодизація культури, яка має достатньо недоліків.

Розглянемо краще циклічні концепції розвитку культури:

Концепція Арнольда Тойнбі, 12-томник "Дослідження історії", який спричинив вагомий вплив на розвиток різних наук. Цивілізація - група країн і народів, пов'язаних спільними долею і світоглядом; ієрархічна структура, універсальна держава. Періоди розвитку цивілізації: зародження (епоха найбільшої креативності); епоха кризи; перемога якоїсь однієї одиниці - період найбільшої могутності, або епоха універсальної держави/імперії; золота осінь.

Концепція Освальда Шпендлера, "Занепад Європи": культура - живий організм. Етапи культури: народження, юність, старість і смерть. На завершальних стадіях

Цивілізація - мумія культури. Гомологічна структура культури - в різних культурах на однакових періодах розвитку - однакові явища (піраміди в Єгипті та хмарочоси на теперішньому етапі). Індійська культура з 1500 року, антична з 1100, арабська з 0, західна з 900.

Весна: народження міфу як вираження нового відчуття Бога (Веди, олімпійський міф), раннє містико-метафізичне формулювання погляду на світ.

Літо: міський і критичні рухи, близький до зрілості стан, реформація як протест проти великих форм древності, початок чисто філософського формулювання світовідчуття, раціональне збідніння релігійного начала.

Осінь: інтелігенція великого міста, найвища точка розумової творчості, просвітництво та віра в торжество розуму, культ природи і розумна релігія, найвища точка математичного мислення, великі завершальні системи.

Зима: цивілізація світового міста, згасання духовної та творчої сили, математичний світогляд, культ практичної користі і щастя, завершальні ідеї.\

Концепції кризи культури

Концепція Йогана Гейзинга: ознаки стану культури: гармонійна рівновага між матеріальними і духовними цінностями, спрямованість до загальнозначимого ідеалу, що базується на метафізичних цінностях, обґрунтоване панування над природою. Зараз таке не спостерігається - значить, глибока криза. Надвиробництво при існуючій бідності. Приватні інтереси груп, які суперечать один одному. В пануванні над природою людина перейшла всі межі дозволеного.

Концепція Пітіріма Сорокіна: змінюється не сама культура, а її тип. Типи культури: ідеаційний (базується на надчуттєвих нематеріальних цінностях), чуттєвий (базується на чуттєвих цінностях: корисність, насолода, щастя, гедонізм, евдемонізм, 14-20 ст.), ідеалістичний (перехідний, культура базується і на чуттєвих і на надчуттєвих цінностях, 13 ст.).

Наука і техніка як фактор кризи культури

В минулому існували локальні культури, де панував аристократичний відбір цінностей, а ядро цінностей було незмінним. Інформатизація та комунікація унеможливлює існування локальних культур. Наука і техніка є антигуманними. Вони вийшли з під контролю людини й існують за власними принципами, людина лише підпорядковується цій системі, а її благополуччя залежить від того, як вдало вона підпорядковується. Культура замінюється набором стереотипів, людина-розумна замінюється людиною-функціональною. Вихід - збудження нервової системи. Віра в науку підриває загальнолюдські цінності. Небезпечна не сама наука, а віра в неї. Професіоналізм переростає в професійний ідіотизм. Людина не має часу на засвоєнні культурних цінностей, культурні досягнення подаються в максимально розжованому вигляді. Наука і техніка унеможливлює діалог культури. Наука і техніка розширює псевдокультурне поле спілкування.

Масова культура.

Концепція Хосе Ортега-і-Гассета, "Бунт мас" 1930. Маса - це люди, які не дають собі обґрунтованої оцінки; маса вважає, що вона - ідеал; маса розчавлює під собою все добірне, індивідуальне, незвичайне; має психологію розпещеної дитини; маси цікавляться виключно своїм добробутом; маси інертні та розслаблені; маса почувається досконалою; маси існують за принципом безпосередньої дії, на відміну від нормального примітиву; варварство спеціалізації, це означає, що сучасний науковець - прообраз мас.

Шляхетну людину характеризує дисциплінованість, служіння вищим цінностям і авторитетам.

Забужко «Нотр Дамде Юкрейн-Українка в конфлікті міфологій» ← цікаво почитати.

фільм "Чорне дзеркало"

Тамара Гундорова "Кіч"

Характеристики масової культури:

• вона комерційна;

• вона підпорядковується економічним міркуванням;

• використовує всі технічні новинки;

• уніфікація та стандартизація, інтернаціоналізація, глобалізація;

• вбирає в себе і переробляє інші засоби - кіч.

Лекція 9: Теорія постмодернізму

Модернізм – заснована на філософії позитивізму парадигма штучної і підконтрольної розуму зміни соціального середовища і соціальних відносин.

Ознаки модернізму:

1. перевага форми над змістом;

2. в архітектурі: функціоналізм;

3. в літературі: потік свідомості, конструювання міфів;

4. в мистецтві: абстракціонізм, сюрреалізм.

Постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, продукт постіндустріальної епохи: притаманно розпад цілісного погляду на світ, руйнування світоглядно-філософських, політико-економічних систем (останнє десятиліття 20 століття, приблизно 70 рр. 20 століття).

Головні філософи постмодернізму: Жак Деріда, Жак Франсуа Ліотар, Мішель Фуко, Ролан Барт, Жак Бодріяр, Юлія Кристелан.

Причини виникнення постмодернізму:

1. Белл, Хабермас  реакція на неоконсеватизм (домінуюча роль економіки);

2. Умберто Еко  відповідь модернізму, реакція на офіційну культуру, на модерністський культ нового, на масову культуру.

3. Постмодернізм заперечує ідеї ідеологічних концептів,минула епоха великих ідей та цінностей, а настала епоха тотального релятивізму, відбувається перевиробництво масового споживання.

Ознаки постмодернізму:

1. Максимум інтелектуального, ігрового, рефлексивного, деструктивного;

2. Мінімум змістостворюючого, етичного, естетичного, конструктивного;

3. Вічні цінності – це тоталітарні і параноїдальні ідеї-фікс, які перешкоджають творчій реалізації;

4. Ідеал постмодернізму – хаос, первинний стан невпорядкованості, нескутих можливостей;

5. Постмодернізму притаманно шизоїдне начало творчого становлення, що протистоїть параноїдальному началу задушливого порядку;

6. Ідеальне не витримує випробування комфортом, душа програє сексу, вічне - щохвилинному;

7. Творчість втрачає первородність і стає художнім виробництвом.

Терміни постмодернізму:

Дискурс – складна єдність мовної практики і екстралінгвістичних факторів ( значима поведінка, яка маніфестується в доступному почуттєвому сприйнятті формах), необхідних для розуміння. Параметри дискурсу: завершеність, цілісність, зв’язність: розглядається одночасно як процес і як наслідок у вигляді фіксованого тексту.

Деконструкція – метод текстологічного дослідження, який полягає у виявленні внутрішніх суперечностей тексту у виявленні прихованих і неполітичних залишкових смислів, слідів слідів, закріплених у мові у формі неусвідомлюваних розумових стереотипів, стверджує неминучість багато осмисленості і нескінченності інтерпретативного процесу.

Деконструктивізм – напрям літературознавства, специфічна практика аналізу художнього тексту.

Епістема – ввів М. Фуко – спільний простір знання, специфічний для конкретної епохи.

Текстуальність – уявлення про культуру як суму дискурсів чи текстів.

Інтертекстуальність – діалог між текстами: уявлення про культуру як про єдиний інтертекст, в якому безособові тексти до безкінечності посилаються один на одного.

Наратив – оповідання, розповідь – соціально-прийнятий тип оповіді, який задає параметр повсякденно і наукового дискурсів, визначає правила і способи ідентифікації об’єктів, які підлягають включенню до дискурсивного простору. Історично- і культурнообгрунтована інтерпретація певного аспекту світу з певної позиції.

Метанаратив – великі ідеї, історії, які організовують культуру епох. Виступають домінантами цих епох; універсальна система понять, знаків, символів і метафор.

Приклади метанаративів: ідея прогресу, гуманізму, свободи особистості, діалектика духу Гегеля.

Структуралізм (не притаманний постмодернізму) – інтелектуальний рух, для якого характерне прагнення до розкриття моделей, які лежать в основі соціальних та культурних явищ.

Постструктуралізм – підходи філософії і соціологічних наук, пов’язані з подоланням структуралізму, осмислення всього неструктурного в структурі, виявлення парадоксів, які виникають в процесі пізнання.

Симулякр – образ відсутності реальності, гіперреальний об’єкт (Бодріяр).