21. Дискреційна та автоматична фіскальна політика. Податки як функція національного доходу. Крива Лаффера. Мультиплікатори державних закупок, чистих податків та збалансованого бюджету
Фіскальна політика – це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного рівня виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох заходів. Виділяють стримувальну та стимулювальну (збільшення державних видатків, зменшення податків). Дискреційна – це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, для контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню. Недискреційна – це будь-який механізм національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під час спаду та індукує надлишок у роки інфляції та не потребує додаткових заходів з боку держави.
У національній економіці є кілька механізмів, що автоматично, без додаткових дискреційних дій уряду, дають змогу певним чином стабілізувати економічні процеси і впливати на відносні рівні державних видатків і податків. Ця "вмонтована стабільність" спрацьовує в більшості країн з ринковою економікою головно завдяки побудові податкових систем таким чином, що зі зростанням ВВП податкові надходження також зростають. Інакше кажучи, податкові надходження змінюються пропорційно до величини ВВП.
Проаналізуємо з допомогою рисунка 12.5, як податкова система створює вмонтовану стабільність. Припустімо, що державні видатки С не залежать від рівня ВВП і є незмінними. Податкові надходження змінюються пропорційно до рівня фактичного ВВП. Уряд не може визначати обсяг податкових надходжень, але він має змогу встановлювати податкові ставки, відповідно до яких стягуються податки. Якщо податкові надходження різко змінюються зі зміною ВВП, то лінія податкових надходжень Т матиме значний нахил, і віддаль по вертикалі між лініями G і Т, що характеризує надлишки і дефіцити державного бюджету, буде значною. За невеликих змін податкових надходжень при зміні ВВП нахил буде малий, а вмонтована стабільність — незначною. Нахил лінії податкових надходжень Т на рисунку 12.5 залежить від ступеня прогресивності податкової системи. За прогресивної системи оподаткування лінія Т буде крутішою, ніж за пропорційної.
Трансферні платежі впливають на стабільність економіки подібно до податків. Проте їхній вплив діаметрально протилежний. У фазі спаду трансферні платежі (допомога з безробіття, виплати малозабезпеченим тощо) збільшуються, що створює стимулювальний дефіцит державного бюджету. І навпаки, у фазі піднесення трансферні платежі зменшуються, що скорочує дефіцит і створює надлишок бюджету.
Однак автоматичні стабілізатори не можуть змінити циклічного розвитку ринкової економіки, вони лише скорочують амплітуду економічних коливань. Тому для подолання проявів макроекономічної нестабільності — безробіття та інфляції — уряд має застосовувати і заходи дискреційної фіскальної політики.
Оскільки збільшення оподаткування однаково знижує і рівень заощаджень, і рівень споживання, то дія мультиплікатора буде меншою на одиницю. Звідси мультиплікатор чистих податків = МРС/(1-МРС). Державний бюджет збалансований, якщо G= T. Отже, мультиплікатор збалансованого бюджету:
Криву Лафера пояснюють так. За нульових податкових ставок жодних податкових надходжень не буде, як і при 100% ставках, коли держава привласнюватиме всі результати праці громадян, бо вся національна економіка стане тіньовою. Якщо податкові ставки зростають від нуля, то податкові надходження збільшуються. Тоді за певного рівня ставок податків (чимало економістів вважають, що він становить 40%) люди починають менше працювати в офіційній економіці та спрямовують свою активність у тіньову економіку. Відтак державні податкові надходження фактично зменшуватимуться, навіть якщо податкові ставки збільшуватимуться. Хоча багато економістів скептично оцінюють криву Лафера, все ж підвищення податків як метод збалансування державного бюджету, вочевидь, є обмеженим.
