2.5. Форми та методи регулювання товарного ринку

Створення соціально зорієнтованого ринкового господарства можливе лише за умови гнучкого поєднання регулювального впливу держави із дією механізму ринкового саморегулювання. Державне регулювання здійснюється з метою ство­рення сприятливих умов для ефективного функціонування всіх суб’єктів ринкових відносин і реалізації державної економічної політики.

Конкретні умови соціально-економічного розвитку, стан кон’юнк­тури ринку та стратегічні орієнтири держави зумовлюють необхідність використання різноманітних методів регулювання (рис. 2.1). Теорія державного регулювання економіки класифікує їх за формами та засобами впливу і поділяє за:

• формами впливу — методи прямого та непрямого впливу;

• засобами впливу — правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.

Кожен із названих методів ґрунтується на використанні сукуп­ності певних важелів (інструментів) регулювання.

Інструментом прямого економічного впливу на суб’єктів ринкових відносин є державне замовлення.

Державне замовлення визначає обсяг виробництва та закупок певних товарів за кошти державного бюджету, розміщується серед виконавців на конкурсних засадах та оформлюється у вигляді державного контракту. Водночас державне замовлення є інструментом адміністративного регулювання. Воно є обов’язковим для підприємств, які цілком або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів.

Рис. 2.1. Класифікація методів державного регулювання

До важливих інструментів прямого впливу належать товарне квотування обсягів виробництва та продажу окремих видів товару й ліцензування певних видів діяльності.

Останні мають адміністративно-правовий характер. У законодавстві України та відповідних нормативних актах визначено види діяльності, що підлягають ліцензуванню. Так, Закон України «Про підприємництво», ухвалений у 1991 році, передбачає 11 видів діяльності, для здійснення яких потрібна ліцензія. Але впродовж наступних років кількість їх зросла до 112, до того ж ліцензування поширилося майже на 1000 видів робіт. Це стало істотною перешкодою на шляху розвитку малого й середнього бізнесу, гальмом ринкових перетворень. З огляду на це у 1997 році було ухвалено Закон України «Про внесення змін до Закону Украї­ни «Про підприємництво», згідно з яким кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, скоротилася до 42. Закон визначає, що ліцензуються лише ті види діяльності, які становлять потенційну небезпеку здоров’ю людини, довкіллю та безпеці держави. Наприклад, «виробництво, ремонт та реалізація спортив­ної, мисливської, вогнепальної зброї та боєприпасів до неї», «виробництво та реалізація лікарських препаратів» тощо.

Товарне квотування означає встановлення для суб’єктів ринку певної долі у виробництві й реалізації товару і здійснюється з метою створення конкурентного середовища, запобігання монополізації ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.

Суттєвим важелем економічного впливу є норми та нормативи, які визначають органи державного управління. Під нормою розуміють певну міру (взірець), наприклад, науково обґрунтовану міру суспільно-необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції певної якості. Норматив — поелементна складова норми, що характеризує відносну кількість використаних у виробництві (споживанні) товарів (ресурсів) на будь-яку одиницю виміру, скажімо на одну гривню виготовленої продукції, на душу населення тощо. За допомогою норм і нормативів здійснюють планово-економічні розрахунки у сферах виробництва, товарного обігу, споживання.

Невиконання суб’єктами господарської діяльності встановлених норм і правил тягне за собою застосування до них штрафних санкцій у вигляді штрафів, пені, неустойки тощо. Санкції — це передбачені нормативними актами заходи примусового впливу, спрямовані на покарання суб’єктів ринку, які не виконують встановлені правила діяльності.

Важлива роль у регулюванні товарного ринку належить стандартам і сертифікатам.

Стандарт — це нормативно-технічний документ, який встанов­лює єдині обов’язкові вимоги щодо типів, розмірів, якості норм та інших основних властивостей товару. Сертифікат (від лат. cer­tus — безсумнівний і facio — роблю) — документ, що посвідчує той чи той факт (наприклад, сертифікат якості). Дотримання державних стандартів є обов’язковим для всіх суб’єктів товарного ринку; не сертифікований відповідно до встановлених правил товар вилучається з обігу.

Інструментом прямого адміністративного регулювання також є ціни. Таке регулювання має на меті запобігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку, а також соціальний захист людини. Державне регулювання здійснюють шляхом встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів підвищення їх, запровадження механізму декларування зміни цін тощо.

Для розвиненої ринкової економіки характерним є застосування економічних інструментів регулювання ринку. Надаючи суб’єктам ринку право самостійного і вільного господарювання, держава створює такі економічні умови, що спонукають їх діяти в руслі загальнодержавних інтересів.

Економічне регулювання здійснюють через відповідну фіскальну, бюджетну, податкову, грошово-кредитну, амортизаційну на інші напрями державної економічної політики.

Суттєвим важелем фіскальної політики є державні закупівлі товарів та послуг, а також податки.

Державні закупівлі здійснюють з метою забезпечення державних потреб у продукції (роботах, послугах) за рахунок бюджетних коштів. Бюджетні видатки також йдуть на фінансування охорони здоров’я, потреб науки й освіти, оборони, соціальних та інвестиційних програм.

Податкова політика має на меті наповнення державного бюд­жету й стимулювання науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, реалізацію інноваційних стратегій. Її здійснюють за двома напрямами:

• визначення видів податків і встановлення ставок оподаткування;

• надання податкових пільг окремим суб’єктам господарювання.

Види податків, порядок обчислення та сплати їх регулює Податковий Кодекс України, а також відповідні нормативні акти.

У регулюванні товарного ринку особливу роль відіграє грошово-кредитна політика, що охоплює грошову емісію, операції із державними цінними паперами, зміни норми обов’язкових резервів та облікової ставки.

Завдяки цим інструментам держава збільшує або зменшує гро­шову масу, що перебуває в обігу, й у такий спосіб безпосередньо впливає на ділову активність суб’єктів ринку.

Конче важливим для розвитку товарного ринку є здійснення ефективної амортизаційної політики. Запровадження механізму прискореної амортизації сприяє розвитку нових видів ринкових процесів, швидшому оновленню виробничого обладнання й устат­кування.

Взаємодію держави як регулювальної системи й товарного ринку як об’єкта регулювання схематично можна зобразити так (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2. Взаємодія механізмів регулювання товарного ринку

де В_Т — важелі впливу на кількість, якість та безпеку товарів;

Т — обсяг товару, що надходить в обіг;

В_у — важелі державного впливу на стан товарного ринку;

І — інформація про стан і тенденції зміни товарного ринку;

В_гк — важелі впливу на обсяг грошової маси на товарному ринку;

В_з — вплив зовнішнього середовища;

Г — вихід керованої системи, матеріальні та фінансові ресурси на державні потреби.

Досвід ринкових перетворень в Україні свідчить, що державне регулювання товарного ринку має чітку межу й за певних обставин може стати суттєвою перешкодою на шляху його розвитку. Це зумовлює потребу в оптимальному поєднанні регулювального впливу держави із дією механізмів ринкового саморегулювання. Серцевиною цього механізму є ринкове ціноутворення за умов конкуренції.

В економічній теорії та практиці ринкового господарювання відомо чимало моделей і методів ціноутворення. Так, В. Я. Кардаш аналізує чотири моделі ціноутворення: «середні витрати плюс прибуток», «забезпечення цільового прибутку», «ціна відчуття цінності товару», «ціна за аналогією».

За всієї різноманітності методів ціноутворення вони мають спільну рису — ціна має відшкодувати витрати виробництва та обігу й забезпечити створення прибутку власникові товару. Важ­ливою характеристикою ринку є те, що ринкова ціна формується під впливом співвідношення попиту і пропозиції за умов конкуренції. За наявності великої кількості покупців і продавців кожен із них не в змозі помітно вплинути як на загальний обсяг пропозиції, так і на ринкову ціну. Тож для отримання прибутку, товаровиробник змушений шукати шляхи підвищення конкурентоспроможності власної продукції, скорочення витрат на її виготовлення. Завдяки цьому конкуренція стає могутнім стимулом технічного прогресу, виведення на ринок нових видів товарів, зниження витрат виробництва.

Щоб вистояти у конкурентній боротьбі, товаровиробник має пропонувати продукцію, якій віддають перевагу покупці й яка забезпечує йому вищий і стабільний прибуток. Саме останній спонукає підприємця розширювати виробництво одних товарів і скорочувати пропозицію інших. З метою отримання більшого прибутку виробники запроваджують ресурсозберегальні технології. Коригування за допомогою цінового механізму обсягу пропозиції різних товарів уможливлює встановлення на ринку на деякий час балансу виробництва й споживання, певного оптимуму в розподілі ресурсів між сферами та видами виробництва.

За цих умов задоволення суспільних потреб забезпечується за ефективного використання обмежених ресурсів, тобто досягається мета взаємодії регулювального впливу держави та ринкового механізму саморегулювання.