1.3. Функції та завдання дисципліни

Вивчення дисципліни «Інфраструктура товарного ринку» як складової економічної теорії передбачає реалізацію різних функцій і передусім пізнавальної. Сутність її полягає у висвітленні механізму дії економічних законів у сфері товарного обігу, форм та особливостей вияву їх у функціонуванні суб’єктів ринкової інфраструктури.

За умов перехідної економіки діяльність інфраструктурного комплексу не досліджували, стан його розвитку не оцінювали, що й досі негативно впливає на економіку України. Тому вивчаючи ці процеси, маємо змогу визначити шляхи поліпшення взаємодії суб’єктів інфраструктури із суб’єктами господарювання суспільного виробництва.

Важливою є методологічна функція дисципліни. Використовуючи методологію й інструментарій економічної теорії, розробляють власні методи та засоби дослідження економічних процесів, які відбуваються у сфері товарного обігу та діяльності суб’єктів інфраструктурного комплексу. Достовірність та об’єктивність аналізу економічних процесів досягається завдяки використанню економіко-математичних методів аналізу системи економічних показників.

Пізнавальна й методологічна функції спрямовані на реалізацію практичної функції дисципліни. Всебічний і глибокий аналіз економічних показників інфраструктури із застосуванням сучасного інструментарію вможливлює ефективний пошук та обґрунтування шляхів оптимізації діяльності суб’єктів інфраструктури.

За умов товарного виробництва розв’язання питань стосовно структури та обсягів виробництва економічних благ здійснюють, як правило, суб’єкти інфраструктури. Тому важливою функцією дисципліни є прогнозування. Використовуючи доробок щодо попередніх функцій можна прогнозувати розвиток товарного ринку та його суб’єктів на більш-менш тривалий період.

Урахування перелічених функцій дає змогу реалізувати голов­ну мету дисципліни: вивчити теорію розвитку ринкової інфраструктури, зокрема інфраструктури товарного ринку, засвоїти практичні вміння та навички управління її діяльністю з розподілу, просування, збереження та продажу товарів і послуг, забезпечення суспільних і особистих потреб споживачів, опанувати вміння знаходити й реалізовувати рішення стосовно інтенсифікації товарного обігу, підвищення ефективності діяльності інфраструктури комплексу.

1.4. Генеза дисципліни, логіко-структурна схема побудови її

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, подолання вад адміністративно-командної економічної системи формуються нові напрями науки та навчальні дисципліни. Закономірності наукового пізнання зумовлюють потребу відмовитися від застарілих знань, що не відповідають запитам сучасної практики, розробляти нові варіанти моделей розвитку, які б забезпечували ефективне розв’язання соціально-економічних завдань, що постають перед суспільним виробництвом.

Для адміністративно-командної системи всі ресурси суспільного виробництва були власністю держави, яка й здійснювала централізоване управління на всіх його рівнях. Однією з найважливіших організаційно-господарських функцій держави був цент­ралізований розподіл економічних ресурсів і централізоване ціноутворення. В централізованому порядку визначалися потреби і відповідні обсяги виробництва. Держава вирішувала, що, як і для кого виробляти. Органи державного управління закріплювали споживачів за виробниками, регулювали черговість і строки виконання замовлень.

У прикладних економічних дисциплінах, до яких належала «Організація та планування матеріально-технічного постачання», досліджували систему товарного обігу за цих умов, вивчали методи визначення потреб споживачів, оптимізації розподілу матеріальних ресурсів, раціонального закріплення споживачів за виробниками. Критеріями оптимальності розв’язання цих завдань виступали народногосподарські витрати, сукупні матеріальні запаси, витрати на транспортування та збереження товарів у процесі обігу тощо.

Суттєвим недоліком цієї системи була відсутність дієвих економічних стимулів розвитку на рівні підприємств. Запити й інтереси конкретного споживача розчинялися й не могли достатньою мірою враховуватися на галузевому й загальнодержавному рівнях. Це призводило до незбалансованості виробництва та споживання, неефективного використання матеріаль­них ресурсів, різкого зростання матеріальних запасів у сфері виробництва.

Виникла потреба у докорінній перебудові економіки, у запровадженні такої форми господарювання, за якої місце матеріально-технічного постачання як форми централізованого розподілу й доведення матеріальних ресурсів до споживачів має заступити матеріально-технічне забезпечення на засадах оптової торгівлі товарами виробничо-технічного призначення. Тому вдалися до спроби розширити самостійність суб’єктів господарювання у фор­муванні обсягів виробництва й реалізації готової продукції за збереження загальнодержавного централізованого планування.

Такі кроки вимагали внесення змін у сукупність прикладних економічних дисциплін. Важливе місце серед них посіла наука про управління матеріальними ресурсами, що вивчала особливості дії економічних законів у сфері товарного обігу за наявності централізованого управління матеріально-технічним забезпеченням на макрорівні та обмеженої господарської самостійності на мікрорівні. Головним завданням цієї дисципліни було вивчення сутності товарного обігу, розроблення методів управління матеріально-технічним забезпеченням на засадах товарно-грошових відносин за допомогою оптової торгівлі. Разом із тим, хиби наявної соціально-економічної системи заважали розв’язанню цих зав­дань.

Формування соціально-зорієнтованої ринкової економіки пот­ребує вжиття заходів із роздержавлення й демонополізації сфери обігу, зняття з держави більшості функцій господарського управління, надання всім формам підприємств рівних прав на свободу господарської діяльності в межах закону.

Аналіз економічної ситуації у країні засвідчує, що окремі механізми ринкових відносин уже створено, але повноцінного цивілізованого ринку поки немає. Причиною цього є глибока економічна криза, що охопила всі ланки й механізми суспільного виробництва, і характеризується значними структурними дис­пропорціями та розбалансованістю економіки, падінням рівня виробництва майже в усіх галузях господарства, розвалом системи матеріально-технічного забезпечення. Тому, розв’язуючи проблеми стабілізації економіки, без чого неможливий прогрес у створенні ринкового господарства, доцільно вивчати та роз- робляти шляхи формування сучасної ринкової інфраструктури як найважливішої умови функціонування механізму ринкових відносин.

Саме на розв’язання цих завдань спрямована навчальна дисципліна «Інфраструктура товарного ринку». Вона ввібрала все найкраще із суміжних дисциплін, узагальнює нагромаджений досвід реформування сфери товарного обігу, вивчає й розробляє методи підвищення ефективності діяльності суб’єктів ринкової інфраструктури на товарному ринку.

Структура дисципліни охоплює три блоки тем: теоретичний, функціональний та економіко-організаційний. У них висвітлено сутність інфраструктури ринкової економіки, особливості інф- раструктури товарного ринку, функціональне призначення її складових і зміст виконуваних функцій, організацію й економічні засади діяльності суб’єктів господарювання інфраструктурного комплексу.

Питання для самоконтролю

1. Сформулюйте сутність категорії «інфраструктура».

2. У чому полягає відмінність предмета ІТР від предмета економічної теорії?

3. Якими є головні функції ІТР?

4. Якими є головні складові ІТР?

5. Якими є головні напрями розвитку ІТР за сучасних умов?

6. Схарактеризуйте найважливіші категорії економічної теорії.

Головні питання суспільного виробництва: що виробляти (які товари та послуги й скільки), як виробляти (за допомогою яких засобів виробництва) та для кого виробляти (хто їх споживатиме) в кожній економічній системі розв’язують по-різному. Світовий досвід вирізняє дві основні форми організації економіки: командну та ринкову.

У ринковій економіці, за висловом А. Сміта, «незрима рука» ринку об’єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам. Це зумовлює необхідність чіткого усвідомлення сутності категорії «ринок», передумов та умов його формування та функціонування, механізму дії.

Розвиток суспільного поділу праці, економічна відокремленість суб’єктів господарювання за різних форм власності, необхідність обміну продуктами праці стали об’єктивними причинами виникнення ринку.

Поняття «ринок» формувалося та змінювалося разом із розвит­ком суспільного виробництва. Спочатку це був базар, площа, де відбувався обмін. Поглиблення поділу праці, розвиток товарного виробництва спричинюють ускладнення й розширення між- господарських зв’язків, формування самостійної сфери товарного обігу.

Ринок виступає як форма господарських зв’язків між товаровиробниками та споживачами шляхом купівлі-продажу товарів. Здійснення цих актів пов’язане із певними організаційно-право­вими й економічними відносинами.

Як економічна категорія ринок — це сукупність відносин, що виникають у сфері обігу внаслідок купівлі-продажу товарів.

Товарно-грошові відносини, здійснювані за допомогою ринку, передбачають господарські зв’язки з доведення товару до споживача (виробництво-ринок-споживач) та зворотні (споживач-ри­нок-виробництво). Зворотний зв’язок характеризується рухом грошових коштів і відповідної інформації про потреби й платоспроможний попит споживачів.

Матеріальним підґрунтям ринкових відносин є рух товару і грошей, що відбувається на засадах вільної взаємовигідної угоди за умов конкуренції.

Наслідком ринкових відносин є задоволення платоспроможного попиту споживачів (покупців), відшкодування витрат і отримання прибутку продавцями (товаровиробниками і посередниками).

Конститувальними параметрами ринку виступають попит, пропозиція, ціна, кон’юнктура, рівновага.

Кон’юнктура (лат. conjunctura, від conjungo — з’єдную) — це економічна ситуація на ринку, яка характеризується співвідношенням між попитом і пропозицією, рухом цін і товарних запасів у кожен момент часу. Оптимальним станом кон’юнктури є рівновага, тобто такий рівень кон’юнктури, за якого досягнуто рівність між попитом і пропозицією за обсягом і структурою товарів, у межах яких виробник і споживач мають намір продовжувати поставки і закупівлі, причому лише за такою рівноважною ціною.

Обов’язковими атрибутами ринку є конкуренція, монополія, олігополія.

Під конкуренцією розуміють змагальність між товаровиробниками за вигідніші умови виробництва й збуту товарів. Це та сила, що змушує виробництво і ринок досягати рівноваги. Взаємодія попиту, пропозиції й ціни за умов конкуренції визначає виникнення механізму ринкового саморегулювання.

Рівень конкуренції залежить від кількості суб’єктів ринку: товаровиробників, продавців, покупців (споживачів).

Монополія означає такий стан ринку, на якому є один постачальник певних товарів і послуг.

Олігополія характеризується груповою монополією, коли панівне становище на ринку або в окремій галузі виробництва посідає значна кількість великих фірм (підприємств), що ведуть між собою переважно нецінову конкуренцію.

Ринок виконує важливі економічні функції, до яких належать:

• узгоджувальна — узгоджує асортиментну структуру вироб­ництва та споживання економічних ресурсів; балансує попит та пропозицію за обсягом і товарною структурою;

• регулювальна — регулює пропорції між виробництвом і споживанням шляхом встановлення цінових еквівалентів для обміну товарів;

• оцінювальна — виявляє цінність товару за допомогою виз­начення не лише кількості витраченої праці, а й її віддачі, порівнює витрати і результати;

• стимулювальна — мотивація виробників до підвищення ефективності виробництва, створення товарів із найменшими вит­ратами та отримання прибутку, реалізації у виробництві науково-технічних досягнень;

• ощадна — забезпечує економічність споживання, скорочення витрат обігу як у сфері виробництва, так і в сфері споживання.

Завдяки виконанню цих функцій ринок формує структуру й обсяг пропозиції та попиту, врівноважує їх, забезпечує збалансованість економіки, «викидає» неконкурентоспроможні підприємства, морально застарілі вироби та виробництва.