3.8. Проблеми розвитку інфраструктури товарного ринку

Формування товарного ринку, адекватного до вимог соціально-зорієнтованої ринкової економіки, вимагає подальшого вдосконалення його інфраструктури.

Для сучасного етапу розвитку інфраструктури характерні недостатній рівень культури ринкових відносин, великі транспортні витрати, відсутність надійної й повної інформації про функціонування товарного ринку, недостатній розвиток тарно-пакувальної бази, різке скорочення обсягу й асортименту виробничо-техно­логічних і транспортно-експедиторських послуг.

Недостатній розвиток інфраструктури перешкоджає зниженню рівня трансакційних витрат та підвищенню ефективності товарних ринків. Треба раціонально розташувати на території держави торговельних посередників і складське господарство, виз­начити оптимальні форми посередницького, складського, транспортного й інформаційного обслуговування товарного обігу, підвищити якість рекламного забезпечення.

Створення прогресивної інфраструктури товарного ринку вима­гає розв’язання комплексу завдань, які стосуються всіх її елементів.

Перш за все слід сформувати оптимальну мережу торговельно-посередницьких організацій, складського господарства для здійснення ефективної оптової торгівлі, подрібнення партій пос­тавок, надання послуг зі збереження, фасування, комплектування замовлень та доставки їх із найменшими втратами.

Актуальним є створення транснаціональних корпорацій з оптово-посередницької діяльності, а також мережі складів-готелів, консигнаційних і митних складів.

Наявне складське господарство підлягає реконструкції й онов­ленню, із одночасним удосконаленням технологій складського оброблення товарів, запровадженням нових видів обладнання, механізацією й автоматизацією складських робіт.

Важливим є розвиток інфраструктури виставково-ярмаркової діяльності.

Удосконалення складського господарства безпосередньо пов’яза­не із розвитком тарно-пакувального обслуговування. Для цього треба:

• створити науково-технічну базу виробництва нових видів тарно-пакувальних матеріалів та обладнання, а також перероблення використаної тари й упаковки;

• розвивати виробничу базу виготовлення конкурентоспроможних тарно-пакувальних матеріалів та обладнання;

• розширити виробництво конкурентоспроможної тари й упаковки;

• розвивати виробництво обладнання для збирання та перероблення використаної тари й упаковки та створення системи її збирання і перероблення.

Розвиток транспортно-експедиторського обслуговування товарного ринку передбачає:

• створення й розвиток транспортних потужностей і засобів, за допомогою яких забезпечується виконання вантажно-розван­тажувальних операцій та безперервність торговельно-складських і збутових процесів;

• створення торговельно-транспортних фірм;

• створення та розвиток транспортних терміналів, здатних забезпечити комплексне обслуговування транспортом, складськими приміщеннями, вантажно-розвантажувальними засобами, розвантажувальними, фасувальними цехами, тарно-пакувальни­ми засобами, торговельними площами тощо;

• скорочення строків доставки вантажів і забезпечення збереження товарів у процесі транспортування.

Інформаційне забезпечення товарних ринків передбачає:

• створення загальнодоступної системи забезпечення виробників, торговельних посередників і покупців оперативною інфор­мацією;

• створення загальноукраїнського та мережі регіональних інформаційно-маркетингових центрів;

• розроблення й упровадження інформаційно-аналітичних мереж зі стратегічного маркетингу, використання геоінформаційних систем для передання й оброблення інформації;

• формування системи спостереження за станом товарних ринків і механізмів поширення інформації й реклами;

• розроблення методичного та програмного забезпечення, формування інформаційних банків даних.

Удосконалення кредитно-розрахункового страхового забезпечення товарних ринків передбачає:

• організацію раціонального товарного обігу на підставі безготівкових грошових розрахунків за товарні поставки, скорочення до мінімуму бартерних операцій між суб’єктами ринку;

• розроблення оптимальних схем лізингу, експортних поставок;

• розвиток різноманітних видів кредитування;

• створення методичної бази ціноутворення у суб’єктів інфраструктури товарного ринку;

• розвиток страхування фінансових ризиків під час торговельних операцій, діяльності інвесторів і кредиторів суб’єктів інфраструктури.

Кадрове забезпечення суб’єктів інфраструктури передбачає:

• організацію підготовки висококваліфікованих кадрів;

• об’єднання на добровільних засадах суб’єктів інфраструктури товарного ринку в асоціації для підготовки й перепідготовки персоналу, проведення наукових досліджень економічного та соціального спрямування, обміну інформацією, підготовку та видання професійної літератури, вироблення загальної стратегії розвитку на перспективу;

• розроблення нормативно-методичних документів з торгівельної та постачальницько-збутової діяльності.

Реалізація цих напрямів удосконалення інфраструктури товар­ного ринку сприятиме створенню організаційно-технічних, економічних, соціальних і нормативно-правових умов функціонування сучасного товарного ринку. Це, своєю чергою, становитиме підґрунтя для розбудови у вітчизняній економіці ефективної ринкової системи господарювання.

Питання для самоконтролю

1. Окресліть головні підходи до визначення ІТР.

2. У чому виявляються властивості послуг ІТР?

3. Назвіть головні складові елементи ІТР.

4. Схарактеризуйте функції ІТР стосовно складових товарного обігу.

5. Висвітліть сутність та роль маркетингових посередників як підґрунтя ІТР.

6. Якими є найважливіші показники оцінювання стану ІТР?

7. Розкрийте роль сучасного маркетингу в розвитку суб’єк­тів інфраструктури.

Економічна діяльність суб’єктів інфраструктури товарного ринку спрямована на здійснення товарного обігу, забезпечення функціонування ринкового механізму та задоволення потреб споживачів.

Під економічною діяльністю розуміють процес поєднання дій, що вможливлюють отримання відповідного результату — продуктів чи послуг. Вид діяльності має місце тоді, коли трудові ресурси та речові чинники поєднують для створення виробництва конкретної продукції або надання послуг. Таким чином, вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції або наданням послуг.

Видом діяльності, спільним для переважної більшості суб’єктів інфраструктури товарного ринку, є торговельна діяльність. Вона здійснюється у формі внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля — це торгівля однієї країни з іншими країнами зарубіжжя товарами та послугами включно із оплачуваним вивезенням (експорт) та ввезенням (імпорт) їх.

Внутрішня торгівля — це діяльність з реалізації товарної продукції на внутрішньому ринку країни суб’єктами господарювання всіх форм власності. Вона охоплює як товари виробничо-технічного призначення, так і особистого споживання. Внутрішня торгівля включає оптову торгівлю та посередництво в торгівлі, роздрібну торгівлю та торговельно-виробничу діяльність.

Серед цих трьох складових найбільша питома вага в загальному обсязі товарообігу припадає на оптову торгівлю. У 2000 році в Україні цей показник становив понад 83 %, а виручка від оптової реалізації перевищила 175 млрд грн.

Для характеристики сутності оптової торгівлі в сучасному рин­ковому процесі важливим є визначення її місця в сфері товарного обігу (див. рис. 4.1).

Рис. 4.1. Фази товарного обігу

Оптова торгівля започатковує сферу товарного обігу, вона вис­тупає торговим посередником між виробниками товарів і роздрібною торгівлею, іншими виробниками і споживачами товарів. На початковій фазі товарного обігу товари зі сфери виробництва надходять до сфери обігу для подальшого розподілу та просування їх до покупця. Кінцева фаза опосередковується роздрібною торгівлею і є завершенням товарного обігу, коли товар реалізується безпосередньо кінцевим споживачам для їхнього власного некомерційного використання.

Таке місце оптової торгівлі у сфері товарного обігу зумовлює її сутність. У Класифікації видів економічної діяльності (розділ 51) вона сформульована так: «Оптова торгівля і посередництво у торгівлі включає перепродаж (продаж без внесення змін) нових або уживаних речей чи виробів роздрібним торговцям або споживачам у промисловості і в торгівлі, групам користувачів або професійним користувачам, а також іншим оптовикам чи посеред­никам, які купують ці товари або вироби від імені роздрібних торговців, споживачів або груп користувачів».

Дещо інше визначення оптової торгівлі дає теорія маркетингу, в якій під нею розуміють будь-яку діяльність, пов’язану з продажем товарів та послуг для подальшого перепродажу чи комерційного використання їх.

Ці визначення не суперечать одне одному, але недостатньо висвітлюють сутність явища як виду економічної діяльності на початковій фазі товарного обігу.

Оптову торгівлю можна визначити як підприємницьку діяльність з продажу, перепродажу із відповідними перетвореннями товарів підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб’єктам підприємницької діяльності для подальшого перепродажу чи професійного використання їх.

Як економічна категорія оптова торгівля — це сукупність економічних, організаційних і правових відносин між суб’єктами товарного ринку стосовно купівлі-продажу (поставки, обміну) великих партій товару для його подальшої реалізації або професійного використання.

Головним завданням оптової торгівлі є створення найсприятливіших умов суб’єктам товарного ринку для здійснення раціонального товарного обігу з метою якомога повнішого задоволення попиту організованих споживачів та підприємств роздрібної торгівлі в зручний для них час, у необхідній кількості та якості й потрібному асортименті.

Опосередковуючи початкову фазу товарного обігу, оптова тор­гівля забезпечує:

• формування товарних потоків і спрямування їх від виробників до покупців із мінімальним рівнем витрат обігу та максимальною швидкістю товароруху;

• формування, збереження й управління запасами товарів, необхідними для своєчасного забезпечення суб’єктів товарного ринку в разі зміни кон’юнктури;

• стале забезпечення попиту покупців за тимчасової відсутності виробництва чи споживання (наприклад, сезонні перерви у виробництві, транспортуванні водними шляхами тощо);

• формування попиту на нові товари, просування їх на товар­ний ринок;

• спонукання товаровиробників до виготовлення нових товарів, відповідно до змін запитів та вподобань покупців, підвищення їхньої купівельної спроможності. Оптова торгівля відстежує зміни кон’юнктури ринку, попиту споживачів і справляє тиск на товаровиробників з метою реагування на них;

• професійне обслуговування й консультування покупців, особливо стосовно технічно складних товарів і товарів спеціального призначення.

Оптову торгівлю на товарному ринку здійснюють маркетингові оптові посередники та суб’єкти господарювання, яких у сукупності називають суб’єктами оптової торгівлі.

До них належать:

• комерційні структури промислових, сільськогосподарських та інших підприємств-виробників і постачальників товарів;

• комерційні структури підприємств і організацій, що закуповують товари для професійного використання;

• підприємства та підприємці роздрібної торгівлі, які купують товари для подальшого продажу;

• оптові підприємства з торгівлі товарами виробничо-технічного призначення;

• оптові підприємства, які обслуговують роздрібну торгівлю;

• оптові закупівельні підприємства;

• лізингові фірми.

Не належать до суб’єктів оптової торгівлі маркетингові посередники, які не беруть безпосередньої участі в торговельних операціях, а лише сприяють здійсненню їх. Це такі організатори оптового товарообігу, як товарні біржі, оптові ярмарки, виставки-ярмарки, аукціони.

Завдяки діяльності суб’єктів оптової торгівлі вона виконує свої завдання та сприяє підвищенню ефективності товарного обігу, надає низку переваг товаровиробникам, підприємствам роздрібної торгівлі та професійним споживачам.