28.Політичні погляди м. Грушевського.

Розгляд цього питання треба розпочати з діяльності М.С.Грушевського (1866—1934), видатного вченого-історика, політолога, публіциста і політичного діяча. Багато своїх праць Грушевський присвятив громадсько-політичній тематиці, охопивши майже всі сторони української політики, суспільного життя й культурного розвитку. Витоки своїх політичних поглядів сам М.Грушевський визначав у праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання». У цій праці розкривається сутність народницького світогляду вченого — ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства над інтересами держави. Цю ідею він відстоював протягом усієї своєї наукової та громадської діяльності. Виходячи із пріоритету ідеї народності, Грушевський звертається до дослідження історії українського народу як окремої етнокультурної одиниці, чому він присвятив десятки років наполегливої праці. Саме дослідження історії українського народу привели вченого до обгрунтування історико-юридичних прав цього народу на самостійність і власну державність. Досліджуючи проблему, вчений дійшов висновку, що селянство є основою української нації і самим історичним процесом воно навчено дивитися на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, що воно є сильним, активним і національно відмінним від селянства Московщини, що Україна взагалі є країна землеробська, мужицька, з мужицькою культурою. Не тільки ідея народності, але й ідея слов’янської федерації були тими підвалинами, на яких базувалася вся наукова і громадська діяльність М.Грушевського. Не випадково, навіть у моменти жорсткої кризи федералістських ідей в Україні в 1918 р., він називав федералістську традицію «провідною ідеєю нашого національного політичного життя». На початку 1918 р. IV Універсалом Центральної Ради Україна проголошувалася самостійною, незалежною республікою. Проте й тоді Грушевський залишався на позиціях федералізму, щоправда, в ширшому його розумінні. Підкреслюючи, що він «був і залишається далі федералістом, оскільки не вважає, як перед тим, так і тепер, самотнього державного відокремлення за політичний ідеал», вчений далі писав: «...Ми розглядаємо федерацію не як шлях до самостійності, але як шлях до нових перспектив, які вже давно відкрилися провідним розумам людства, як шлях до федерації Європи і в майбутньому — до федерації всього світу».

29.Влада як явище суспільного життя: поняття, структура, носії.

 Сутність влади. Термін «влада» багатозначний і відкриває широку можливість для самих різних тлумачень. В повсякденному житті ми говоримо, наприклад, про владу грошей, владу мафії, владу моди, владу батьків, владу церкви тощо. Різні науки по-різному трактують поняття влади. З урахуванням багатоаспектної влади можна дати лише найзагальніше її визначення.  Влада в загальному значенні є здатність, можливість здійснювати свою волю, надавати вирішальну дію на діяльність, поведінку людей за допомогою різного роду засобів - права, авторитету, примушення, волі, переконання. Влада - це право і можливість розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, підпорядковувати своїй волі. Такі ознаки влади, як воля, вплив, авторитет, переконання, примушення, сила є реальними проявами влади і процесу владарювання. Командування і виконання - два рівним чином універсальних принципу влади. Влада виступає в безлічі проявів. Вона володіє єдиним принципом діяльності - командуванням в різних його формах - розпорядження, директива, наказ. Вона виражається в законах, нормах, правилах, заборонах, розпорядженнях, вольових емоційних діях. Проте сам факт віддачі наказу, розпорядження ще недостатній для того, щоб можна було судити про наявність владних відносин. Окрім цього повинна існувати покора. Немає влади без покори. Тому концентрованим виразом влади є відносини панування-підкорення. Таким чином, влада є системою відносин панування і підкорення, головна мета якого полягає в забезпеченні виконання директиви, наказу, волі і т.д. за допомогою впливу, авторитету, різного роду санкцій і прямого насильства. При цьому влада спирається на загальноприйняті і юридично закріплені в даному суспільстві цінності і принципи, що визначають і регулюють місце, роль і функції, як окремої людини, так і соціальних груп в системі суспільних і політичних відносин. Влада і політика нероздільна і взаємообумовлена. Влада, поза сумнівом, представляє засіб здійснення політики. Боротьба за владу, за оволодіння нею і за її утримання - один з основних аспектів політичного життя суспільства. Влада додає політиці ту своєрідність, завдяки якій вона представляє особливий вид соціальної взаємодії. Це обумовлено нерівним положенням людей, включених у відносини панування – підкорення, управління – виконання, в ієрархічності системи взаємостосунків. Без наявності владних відносин неможливо координувати соціальні зв'язки, досягати взаємоприйнятих компромісів між різними соціальними спільнотами, прошарками і індивідами, підтримувати цілісність і стабільність суспільства. 5.2. Ресурси влади: поняття, типологія. Суспільна влада є складним явищем. Її складають, з одного боку, суб'єкт і об'єкт, а з іншою - ресурси влади.  Суб'єкти влади - носії влади, активна діюча величина в системі влади, від якої виходить вплив, дія, слідують розпорядження, вказівки. Об'єкти влади - явища, предмети, органи, установи, підприємства, населення, на керівництво (управління) якими згідно із законом або підзаконним актам направлена діяльність властей.  Безпосереднім суб'єктом влади звичайно виступають ті люди, що концентрують в своїх руках величезний вплив і довір'я, фінансову могутність, могутні важелі дії на інших людей, контролю над їх настроями, думкою, поведінкою і управління ними. Ресурси влади - сукупність засобів і методів, застосування яких забезпечує можливість суб'єкту влади здійснювати вплив на об'єкт (особа, групи, суспільство в цілому) і досягати поставленої мети. Ресурси знаходяться між суб'єктом і об'єктом влади і «матеріалізують» відносини залежності між ними.  На протязі розвитку суспільства ресурси владарювання змінювалися:

в примітивних суспільствах влада спиралася в основному на авторитет правителя (вождя, воєначальника і т.д.). Зміна характеру відносин між людьми, перехід від кровноспоріднених до майнових відносин привели до зміни ресурсів влади, якими стали багатство і сила;

в індустріальних суспільствах переважаючим ресурсом владарювання стає організація: бюрократія, партії, рухи;

в сучасних суспільствах владні відносини все більше залежать від того, хто володіє інформацією, яка при збереженні ролі інших ресурсів стає найважливішим засобом владарювання. Відсутність інформації викликає у людини відчуття страху, дискомфорту, бажання підкорятися.