
- •1. Предмет політології, її методи
- •2. Політична концепція н. Макіавеллі
- •3.Політика як суспільне явище. Походження політики.
- •4. Політична концепція т. Гоббса.
- •5.Становлення політики, політичних відносин та інститутів як результат суспільного розвитку.
- •6. Політична концепція Дж. Локка.
- •7.Суб’єкти та об’єкти політики.
- •8.Ідеї правової держави і принцип розподілу влад у працях ш.-л. Монтеск’є.
- •9.Політична система: підходи до визначення поняття.
- •10.Політичні погляди т. Джефферсона.
- •11.Структура і функції політичної системи.
- •12. Політико-правові концепції в німецькій науковій школі
- •13. Типології політичних систем.
- •14.Політичні ідеї Аристотеля.
- •15. Особливості і проблеми розвитку політичної системи України.
- •16.Основні напрямки розвитку політичної думки України в хіх і на початку хх ст.
- •Держава як центральний елемент політичної системи.
- •М. Вебер як один з фундаторів політичної науки.
- •19.Правова та соціальна держава: визначення понять та ознаки
- •20.Теоретичні підходи до державотворення в працях д. Донцова та в.Липинського.
- •Поняття політичної партії, походження і сутність.
- •Український гуманізм епохи Відродження.
- •23. Ґенеза політичних партій, їх основні функції.
- •24.Політика як наука та мистецтво. Знання та інтуїція в політиці.
- •25.Типи партій і партійних систем.
- •Типи партій
- •26.Зміст теорії поділу влад
- •27.Особливості багатопартійності в Україні.
- •28.Політичні погляди м. Грушевського.
- •29.Влада як явище суспільного життя: поняття, структура, носії.
- •30.Політичні ідеї в працях Платона.
- •31. Вибори та виборчі системи.
- •32. Політичні погляди в. Винниченка.
- •33. Поняття еліти в політиці. Еволюція теорії еліт.
- •34.Функції політичних партій.
- •35. Походження, види і функції політичних еліт.
- •36. Порівняльний аналіз поглядів Платона та Аристотеля на державу.
- •37.Політичне лідерство: трактування, сутність, функції.
- •38. Політичні аспекти прав людини
- •39.Легітимність політичної влади та її ресурси.
- •40. Основні етапи розвитку політичної думки в Україні: головні ідеї та провідні мислителі.
- •53. Політичні режими: трактування поняття та типологія.
- •Типологія
- •54.Західна політична думка раннього і класичного Середньовіччя.
- •55.Громадсько-політичні об’єднання та рухи.
- •56. Міжнародна політика та міжнародні відносини.
- •57. Поняття громадянського суспільства: витоки і сучасне розуміння.
- •58. Політологія в системі гуманітарних наук.
- •59. Теоретичні підходи до розуміння політичного лідерства.
- •60. Внесок римського права в розвиток світової політичної думки
27.Особливості багатопартійності в Україні.
Особливість процесу формування багатопартійності в Україні полягає в тому, що її вихід на державний рівень передує її становленню, тобто повноцінній розбудові вертикальних і горизонтальних партійних структур, формуванню власної соціальної бази тощо. Розвиток подій наприкінці 80-х — на початку 90-х років зумовив імовірність виникнення фракції у Верховній Раді навіть не створеної партії. Процес розвитку багатопартійності відкрив простір Для партій досить різнобарвного політичного спектра, але всі вони фактично належать до трьох класичних політичних напрямів — лівого, правого та центристського. Кістяк лівого крила утворюють Комуністична партія України, Соціалістична партія України та Селянська партія України. Найпомітнішими партіями правого спрямування є НРУ, УНР, Українська республіканська партія, Конгрес українських націоналістів, Християнсько-демократична партія України, Українська національна асамблея, Демократична партія України. Ці політичні партії лівого та правого напрямів найбільш організаційно та ідейно-політично сформовані, досить структуровані в центральних керівних органах та на місцях. Декілька десятків партій політичної палітри України вважають себе центристськими, базуючи свою діяльність на ідеях соціал-демократії або лібералізму. Парламентські вибори 1998 р. показали слабкість центристських сил — лише чотири центристських партії (Партія зелених України, Народно-демократична партія, Всеукраїнське об´єднання «Громада» та Соціал-демократична партія України (об´єднана) — зуміли подолати 4-відсотковий бар´єр і потрапити до Верховної Ради. Характерними ознаками розвитку багатопартійності на сучасному етапі є: 1. Мультипартійність. Йдеться про значну кількість політичних партій. Так, до проголошення незалежності в Україні було зареєстровано 4 партії, в грудні 1993 р. — 27, на початку 1998 р. політичний спектр республіки налічував 52 партії, а нині більше 100. 2. Нечисленність партійних лав. Станом на квітень 1993 р. загальна кількість членів усіх партій не перевищувала 200 тис. осіб, що становило майже 1% усіх виборців України. Останнім часом ця статистика суттєво змінилася. Зокрема, найпотужніша ліва сила — Комуністична партія — налічувала в 1998 р. у своїх лавах 140 тис. осіб, а найвпливовіша права — Народний Рух України — 55 тис. Однак більшість політичних партій, за оцінкою експертів Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, є фактично партіями-карликами. Так, із 28 центристських партій 18 налічують у своїх лавах від тисячі до кількох тисяч членів. 3. Невизначеність соціальної бази. Більшість партій У своїх програмних документах, намагаючись розширити сферу ідеологічного впливу, не вказали, виразниками інтересів яких груп вони є. їх програми надзвичайно схожі й характеризуються загальнодекларативними гаслами та апелюванням до всього народу. 4. Створення значної частини партій не на основі консолідації навколо ідеї. Інтегративним стрижнем виступали, як правило, лідер чи група авторитетних людей. 5. Локальність партійного впливу. Спостерігається обмеженість партійної діяльності столицею, недостатня поширеність партійних структур у провінції. 6. Порівняно чітка географічна зорієнтованість партій. Націонал-демократи домінують у Західній Україні, партії лівої орієнтації — у Східній. 7. Поява на політичній арені незареєстрованої «партії влади», що має серйозний вплив на перебіг подій у країні. До неї належать колгоспно-радгоспна еліта, директорський корпус державних підприємств, апарат місцевих рад. Наприкінці 90-х років багатопартійність була значною мірою формальною. Слабкість вітчизняних партій пояснюється недостатньою структурованістю українського суспільства; низьким рівнем політичної культури населення; штучністю створення багатьох партій; програмною непослідовністю та суперечливістю проголошених гасел, які часто не відповідають реальній політичній діяльності; амбіціями та протистоянням деяких політичних лідерів тощо. Помаранчева революція кардинально змінила конфігурацію вітчизняної багатопартійності, зробивши опозиційні партії «провладними», а колишні «провладні» перемістила у табір опозиції. Табір «провладних» політичних сил представляють партії, які підтримали В. Ющенка на президентських виборах 2004 р. і делегували своїх представників до складу нового уряду («Батьківщина», новостворений «Народний союз "Наша Україна"», СПУ, ПППУ, ПРП, УНП, НРУ). Більшість із них виступила єдиним блоком під час виборчих президентських перегонів 2004 р. Після здобутої перемоги дедалі відчутнішими стали розбіжності між окремими з них. Це зумовлено, очевидно, різними їх ідеологічними орієнтирами, політичною вагою, амбіціями їх лідерів та ін.