24.Політика як наука та мистецтво. Знання та інтуїція в політиці.

Говорити про політику як науку й мистецтво можна лише умовно, оскільки сама по собі як практична діяльність вона не є ні наукою, ні мистецтвом у прямому значенні цих слів. Поширені в літературі з політології характеристики політики як науки й мистецтва пов'язані з образною оцінкою її В. І. Леніним, який писав, що «політика є наука і мистецтво, яке з неба не падає, даром не дається»16. Політика як мистецтво має справу з суб'єктивною стороною здійснення влади. Вона пов'язана з людьми, багато в чому залежить від індивідуальних здібностей політика, його особистої ініціативи й навіть інтуїції. Політика — це сфера продуманих кроків, заходів, маневрів, компромісів, угод, поступок, обходів, натисків, розрахунків тощо. Мистецтво політичного діяча виявляється в умінні вибрати найоптимальніші для даних конкретних умов форми й засоби досягнення політичних цілей. Тому політику називають іще мистецтвом можливого. Успіх у політиці значною мірою залежить від уміння політика працювати з людьми, його здатності оцінити не тільки їхні ділові, а й психологічні якості — комунікабельність, рішучість, відповідальність тощо. Мистецтво в політиці включає інтелектуальні, раціональні та інтуїтивні засади. За наявності відповідних знань оволодіти мистецтвом політики можна або на власному досвіді, або вивчаючи досвід інших та пропускаючи його крізь свої знання, здібності й можливості. Безумовну перевагу потрібно віддати другому шляху, бо перший — шлях спроб і помилок — обходиться суспільству надзвичайно дорого. Помилки і прорахунки в політиці є найбільш згубними для суспільства. Вони страшніші, ніж навіть помилки в медицині, бо помилка лікаря завдає шкоди окремій людині, тоді як від помилок політиків можуть постраждати все суспільство й загинути мільйони людей. Лише органічна єдність науки, що стала надбанням політика, й мистецтво реалізації науки про політику забезпечують політичне керівництво та управління суспільством із найбільшою ефективністю і найменшими втратами. І навпаки, відсутність у політика наукових знань про керівництво та управління суспільними процесами, здійснення влади, вміння і досвіду творчого застосування їх на практиці обертається для суспільства та його окремих ланок, долі багатьох людей вкрай негативними наслідками.

25.Типи партій і партійних систем.

Найбільш поширена типологія партійних систем ґрунтується на кількісному критерії — кількості партій, які реально борються за владу або здійснюють вплив на неї. Відповідно вирізняють: однопартійну, двопартійну та багатопартійну системи. Ця типологія належить М. Дюверже, який виокремлює також «систему двох з половиною партій»— проміжний варіант між двопартійною та багатопартійною системами, коли сили двох партій врівноважуються. Типологія партійних систем Дж. Сарторі базується на якісних критеріях і охоплює: 1. Однопартійну систему, що має такі ознаки: — існування тільки однієї легальної партії та заборона утворення інших; — зрощення партійного апарату з державним; — тоталітарний політичний режим. 2. Систему з гегемоністською партією — існує декілька партій, але одна є постійним політичним гегемоном. 3. Систему домінуючої партії — домінуюча партія демократично співіснує з іншими партіями. 4. Двопартійну систему, яка характеризується такими рисами: — наявністю кількох політичних партій; — існуванням двох партій, значно пріоритетніших за інші; — формуванням складу уряду однією з двох партій, яка перемогла на виборах; — впливовою опозиційною партією, яка програла вибори; — демократичним політичним режимом. 5. Систему поміркованого (обмеженого) плюралізму: — наявність у країні багатьох політичних партій; — репрезентація в парламенті лише кількох партій; — репрезентація в уряді деяких із представлених у парламенті партій; — відсутність позасистемної опозиції; — демократичний політичний устрій. Залежно від механізму формування уряду вирізняють декілька варіантів системи обмеженого плюралізму: — однопартійне правління — уряд формується партією, яка дістала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах; — двоблокова коаліція — уряд формується одним із двох блоків, що перемогли на виборах; — мультипартійна коаліція — уряд формується з представників декількох партій на основі їх пропорційного представництва в парламенті за результатами виборів. 6. Систему крайнього (поляризованого) плюралізму: — наявність багатьох політичних партій; — гострота ідеологічного розмежування між ними; — присутність серед опозиційних партій позасистемних; — формування уряду партіями центру; — наявність двосторонньої деструктивної опозиції; — демократичний політичний режим. 7. Атомізовану партійну систему: — наявність і незначна впливовість усіх партій; — присутність серед опозиційних партій позасистемних; — формування уряду на позапартійній основі або на основі широкої коаліції; — демократичний або авторитарний політичний режим. Існують два різновиди атомізованої системи: — система крайнього плюралізму — уряд формується або на широкій коаліційній основі, або за позапартійними критеріями; — авторитарна псевдопартійність — багато партій ведуть боротьбу, але реальна влада і контроль над ситуацією в країні перебуває в руках військової верхівки.