- •1.Поняття критичних точок на діаграмі стану Fe-Fe3c.Критичні точки Ас1і Ас3.
- •2. Перетворення ферито-карбідної структури в аустеніт при нагріванні.
- •3.Ріст зерна аустеніту при нагріванні
- •4. Вплив величини зерна на властивості сталі.
- •5.Діаграма ізотермічного розаду аустеніту.
- •6. Поняття критичної швидкості охолодження
- •7. Перлітне перетворення
- •8. Перліт, сорбіт, тростит
- •9. Природа мартенситу
- •10. Механізм мартенситного перетворення.
- •17. Відпал 2 роду (фазова перекристалізація).
- •18. Повний відпал.
- •19. Ізотермічний відпал.
- •20. Неповний відпал.
- •21. Відпал нормалізаційний (нормалізація).
- •22. Залишковий аустеніт в структурі гартованого матеріалу.
- •23. Повне і неповне гартування.
- •24. Вибір температури гартування.
- •25. Гартування доевтектоїдних сталей.
- •26. Гартування заевтектоїдних сталей.
- •27. Структура загартованого матеріалу.
- •28. Механічні властивості мартенситу.
- •29. Загартовуваність сталей.
- •30. Прогартовуваність сталей.
- •31. Розпад мартенситу ( перше перетворення при відпусканні).
- •32. Утворення 𝛆- карбідів ( друге перетворення при відпусканні).
- •33. Зняття внутрішніх напружень і карбідне перетворення(третє перетворення при відпусканні)
- •34. Коагуляція карбідів при відпусканні. Зернистий перліт.
- •35. Вплив відпускання на механічні властивості
- •36. Низьке відпускання. Температура проведення, перетворення в структурі, кінцева структура і її механічні властивості.
- •37. Середнє відпускання. Температура проведення, перетворення в структурі, кінцева структура і її механічні властивості.
- •38. Високе відпускання. Температура проведення, перетворення в структурі, кінцева структура і її механічні властивості.
- •39. Стадії дифузійного насичення поверхневого шару матеріалу металами та неметалами.
- •40. Цементація твердим карбюризатором.
9. Природа мартенситу
Мартенсит у залізовуглецевих сталях– це твердий перенасичений розчин вуглецю в -залізі. Мартенсит володіє високою міцністю і твердістю. Твердість мартенситу залежить від вмісту вуглецю в сталі і може досягти 62-65 HRC.
Твердість мартенситу залежить від вмісту в ньому вуглецю і зростає при збільшенні цього вмісту. Сталь, яка містить 0,6% С після гартування має твердість на рівні 65HRC. Розрізняють наступні види мартенситу:
- низьковуглецевий (0.2-0.3 %С). Низьковуглецевий мартенсит володіє помірною ударною в'язкістю і тому може сприймати помірні динамічні і ударні навантаження.
- високовуглецевий ( більше 0.3 % С). Високовуглецевий мартенсит має практично нульову ударну в'язкість і тому в умовах динамічних навантажень не працює.
10. Механізм мартенситного перетворення.
Мартенситне перетворення відбувається тільки тоді, коли аустеніт за рахунок великої швидкості охолодження до низьких температур, при яких внаслідок низької енергії атомів дифузійні процеси неможливі, перетворюються по бездифузійному зсувному залізі в 𝛌 – гратку.
Мартенситне перетворення здійснюється шляхом зсуву і не супроводжується зміною складу твердого розчину. При зсувному механізмі окремі атоми зміщуються один відносно одного на відстань, що не перевищує міжатомну.
На початковій стадії кристали мартенситу когерентно зв’язані з граткою аустеніту. У процесі росту мартенситного кристалу, внаслідок питомих об’ємів аустеніту і мартенситу збільшуються об’ємні напруження в області когерентного спряження їх кристалічних граток, що призводить до утвореня міжфазової границі з невпорядкованим розміщенням атомів. Когерентність аустеніту порушується у процесі росту кристалами мартенситу зерна та ін.. дефектів кристалічної будови.
При порушенні когерентності кристалічних граток аустеніту і мартенситу подальший перехід атомів з аустеніту в мартенсит стає неможливим і ріст кристалу в мартенсит припиняється. Подальше перетворення аустеніту в мартенсит протікає в результаті утворення нових кристалів мартенситу. Дифузійний перехід атомів з кристалу мартенситу при низьких температурах неможливий. Рисунок див. у лекції №11.
11-16. В процесі
17. Відпал 2 роду (фазова перекристалізація).
В і д п а л д р у г о г о р о д у (фазова перекристалізація) – термічна обробка, що включає нагрівання сталі до температур, що перевищують Аc1 або Ac3, витримку і повільне охолодження, що має за мету забезпечення фазових перетворень і досягнення практично рівноважних (відповідно до діаграми стану системи Fe – Fe3C) фазового і структурного станів. Після відпалу структура сталей така: доевтектоїдних – Ф + П, евтектоїдних – П; заевтектоїдних – П + ЦІІ. Оскільки такий відпал забезпечує мінімальну твердість і найкращу оброблюваність сталі різанням, як правило, він є підготовчою термічною обробкою перед обробкою різанням. Проте в деяких випадках (наприклад, для крупних виливків) він може бути й остаточним видом обробки. Розрізняють такі основні види відпалу другого роду: повний, неповний, нормалізаційний, ізотермічний.