45. Стратегія і тактика управління ризиками

Існує дві основні стратегії управління ризиками: пасивна захист і активне реагування. Пасивний захист - це стратегія різних видів і способів страхування. При пасивному захисті від ризиків фінансові менеджери можуть обирати різні способи страхування залежно від джерел ризику і напрямів діяльності, за якими може виникнути ризик. Можна використовувати страхування через страхування компанії, процедури хеджування, самострахування. Зі страховою компанією укладають договори страхування: • визначеного майна від втрати (загибелі), недостачі або пошкодження; • підприємницьких ризиків (від збитків в підприємницької діяльності) через порушення своїх зобов'язань контрагентами підприємства, змін умов діяльності по не залежних від підприємства обставин, неотримання очікуваних доходів; • відповідальності підприємства перед третіми особами за спричинені їм шкоди (наприклад, страхування відповідальності транспортного підприємства - перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, вантажовласникам, вантажоодержувачам; страхування відповідальності підприємств - джерел підвищеної небезпек за шкоду, заподіяну таким джерелом).

Крім того, зі страховою компанією можна укласти договір на надання комплексу послуг з менеджменту ризиків. Використовуючи процедури хеджування, можна застрахуватися від несприятливих змін цін за контрактами на купівлю (продаж) товарних ресурсів, цінних паперів або валютних цінностей. Існують ствуют певні інструменти хеджування. Наприклад, ф'ючерсний контракт (ф'ючерс) - це стандартний документ, який свідчить про зобов'язання продати (купити) відповідну кількість базового активу (товарів, цінних паперів або валюти) в певний час у майбутньому за ціною, зафіксованою в контракті під час його укладення. Форвардний контракт - це двосторонньої угоду в стандартній формі, що свідчить про обов’язок придбати (продати) відповідну кількість базового активу (товарів, цінних паперів, валюти) у визначений час і на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни під час заключения контракту.

Хеджування здійснюють на фондових і товарних біржах або позабіржовому ринку шляхом зустрічних покупок (продажів) ф'ючерсів або укладення форвардних контрактів. За участю підприємства в експортно-імпортних операціях в умовах нестійкості валютні курсу гривні та високому темпі інфляції доцільно використовувати валютні ф'ючерси та форвардні контракти для того, щоб якомога точніше планувати валютну і гривневу виручку, а також застрахуватися від коливань курсу. Своєрідним страховим полісом, що забезпечує захист від фінансового ризику при здійсненні угод з цінними паперами, товарами або валютними цінностями, є опціон. Опціон - це стандартний документ, що закріплює право (а не обов'язковістю, як при укладенні ф'ючерсних і форвардних контрактів) його власника на придбання (опціон на купівлю) або продаж (Опціон на продаж) у зазначений термін певної кількості відповідного активу за зафіксованою в опціоні ціною. Власник опціону може скористатися правом, яке закріплене в ньому. Якщо власникові опціону не вигідно його використовувати, він втрачає тільки премію (ціну, сплачену за опціон), складову, як правило, невелику частку ціни базового активу, на який випущений опціон.

Опціони, ф'ючерсні і форвардні контракти - це виробничі цінні папери (деривативи), які можуть звертатися на ринку, тобто вони самі є товаром, а не тільки способом страхування угод. В Україні порядок випуску та обігу деривативів встановлений Положенням Кабінету Міністрів України та Правилами Державної комісії з цінних паперів та фондовому ринку .

Самострахування - це спосіб захисту від ризику шляхом створення внутрішніх резервних фондів для фінансування можливих втрат. Цей спосіб доцільно застосовувати при високому рівні можливих збитків або коли вартість застрахованого майна відносно невелика в порівнянні з доходами фірми. Але на створення страхових резервних фондів відволікаються кошти, які могли б принести дохід, тому менеджери, з одного боку, прагнуть їх мінімізувати, а з іншого - знизити ризик втрат.

Визначити оптимальний розмір резервних фондів складно. Необхідно порівнювати витрати по виплатах страхових премій (у випадку укладення договору зі страховою компанією) з втратами доходу через відволікання коштів у внутрішній страховий фонд. Крім того, потрібно аналізувати збитки, понесені фірмою в результаті реалізації різних ризиків в минулі періоди, зіставляти очікувані втрати в майбутньому з ситуацією на страховому ринку і періодичного переглядати рівень внутрішніх страхових резерву.

Великі фірми мають більше можливостей для вибору варіанта страхування, часто вони комбінують різні способи, а також можуть вдатися до створення "власної" страхової компанії

(Кептіва), яка буде здійснювати управління створеним фірми страховим фондом. Кептів (captive) - акціонерна страхова компанія, що обслуговує повністю (або переважно) страхування інтересів засновників, а також підприємств, що входять до структури багатопрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп.

Активне реагування передбачає наступні методи управління ризиком: поділ ризиків; передача ризиків; скорочення ризиків за рахунок здійснення різних технічних заходів і навчання персоналу; диверсифікація діяльності. Фірми можуть також застосовувати комбінований підхід, тобто одночасно використовувати всі перераховані методи або частину з них. Поділ ризиків здійснюється, як правило, розосередженням майна підприємства в цілях скорочення можливих втрат за одна подія (треба враховувати, що при цьому одночасно збільшується кількість випадків ризику). Майно можна зосередити двома шляхами: відокремити фізично (наприклад, відкрити рахунки в різних банках для зберігання коштів; зберігати вибухонебезпечні речовини в невеликих кількостях в різних приміщеннях); розділити майно між власниками (наприклад, між материнською компаній і дочірніми підприємствами, між корпорацією та довірливим суспільством).

Передача ризиків передбачає укладання контрактів, в котрих передбачається, які ризики бере на себе інша сторона (Наприклад, договір підряду на будівництво, коли підрядна організація бере на себе всі ризики, пов'язані з будівництвом; договір про зберігання і перевезення вантажів, по якому транспортної компанії передаються ризики, пов'язані з псуванням або пропажею вантажів).

Технічні способи скорочення ризиків можуть включати використання різних технічних пристроїв для запобігання аварій, пожеж, крадіжок і реалізації інших ризиків.

Навчання персоналу необхідно для скорочення ризиків на всіх стадіях виробничого процесу і реалізації продукції (робіт, послуг), так як відсутність технічних знань, безпечність, халатність персоналу фірми може виявитися причиною суттєвих збитків.

Диверсифікація діяльності може здійснюватися за двома напрямами - виробничої та фінансової. Виробнича диверсифікація здійснюється в результаті реальних інвестицій (капіталовкладень) в освоєння виробництва нових видів продукції, розширення асортименту

продукції. Фінансова диверсифікація здійснюється за допомогою фінансових інвестицій. При цьому в результаті прямих фінансових інвестицій в придбання інших підприємств або значної частки у статутному фонді, що дозволяє контролювати підприємство, в засновництво

дочірніх підприємств, злиття з іншою фірмою або її поглинання, формування фінансово-промислових груп зазвичай опосередковано досягається виробнича диверсифікація. Фінансова диверсифікація може бути спрямована на розвиток підприємства шляхом горизонтальної та вертикальної інтеграції, створення спільних підприємств, концентричній і конгломератної диверсифікації.

Горизонтальна інтеграція передбачає об'єднання (або набуття) з підприємством, який випускає таку ж (подібну) продукцію. Іншими словами, це стратегія поглинання конкурентів.

Такий шлях, звичайно, може істотно знизити ризик діяльності окремого підприємства, але викликає ризик монополізації ринку. Тому треба враховувати, що дії менеджерів в цьому напрямок у всіх країнах обмежуються антимонопольним законодавством.

Вертикальна інтеграція полягає у встановленні контролю над підприємствами-посередниками (або їх придбання), між підприємством і кінцевим споживачем або над посередниками (Або виробниками), постачальними підприємство сировиною, матері-

алами, комплектуючими.

Організація спільних підприємств з іноземними партнерами може істотно знизити ризик виробничо-господарської діяльності за рахунок вибору країн, які в змозі надавити необхідні ресурси (фінансові, трудові, матеріальні, сировинні) на вигідних умовах; об'єднання можливостей партнерів з різних країн дозволяє знизити витрати, збільшити доходи, зменшити вірогідність втрат.

Концентрична диверсифікація - це проникнення в нову середовище діяльності, але з високою сумісністю з поточної діяльністю шляхом придбання підприємств, продукція яких, ринки, канали розподілу, технології та ресурсна база споріднені, але не ідентичні власним.

Конгломератна диверсифікація здійснюється за допомогою набуття найбільш вигідних, високорентабельних підприємств незалежно від видів їх діяльності. Такий напрям вимагає значних фінансових інвестицій та доступно тільки дуже великим фірмам. Створені таким шляхом величезні конгломерати стають малоуязвіми майже для всіх ризиків, оскільки втрати в однії сфері діяльності перекриваються доходами в інших.

Кожне підприємство підходить з різними критеріями до вибору оптимального варіанта диверсифікації своєї діяльності. Слід враховувати, що бажання зменшити фінансові ризики, диверсіфікація інвестиції, у свою чергу, породжує нові ризики, якими також необхідно управляти. Крім того, не всі ризики можна зменшити за допомогою диверсифікації. Наприклад, ризики, обумовлені макроекономічними процесами (економічні кризи, рух ставки банківського відсотка і т. д.), є недиверсифікованими (або систематичними).

Після вибору стратегії і тактики управління ризиком менеджери приступають до здійснення конкретних процедур – оформленню договорів страхування, укладання ф'ючерсних контрактів, набуттю опціонів, фінансуванню проектів диверсифікації та до інших дій у відповідності з розробленою програмою управління ризиками.