Загальна невропатологія і психіатрія.

2. До центральної нервової системи входять головний і спинний мозок, до периферійної – спин альні корінці, спин альні і черепні нерви, нервові вузли сплетення.

Нервова клітина – нейрон – це структурна, функціональна і генетична одиниця НС. За функцією нейрони є : рухові, чутливі і проміжні. Нейрон має паростки, якими збудження проводиться до клітини( дендрити) і від неї ( аксони). Нервове волокно складається із осьового циліндра, який проводить електричний імпульс і жирової (мієлінової) й клітинної оболонок які забезпечують електроізоляцію. Швидкість проведення збудження по нервовому волокну прямо залежить від товщини мієлінового шару. Найповільніше проводять збудження без мієлінові волокна. Зєднуються нейрони між собою та з робочими органами за допомогою синапсів, в яких здійснюється передача інформації хімічними речовинами (медіаторами). В межах периферійної НС нервові волокна утворюють нерви, а їх тіла – вузли. Сукупність нервових волокон формують білу речовину а тіла – сіру речовину.

Рефлекс – основна функція НС, реакція організму на зміни внутрішного і зовнішнього середовища, що здійснюються за допомогою НС. Анатомічним субстратом рефлексу є рефлекторне кільце, яке складається з привідного та відвідного нейрона, а ще є вставні нейрони, які переробляють інформацію і аналізують її. Всі рефлекси поділяються на прості і складні, набуті і вроджені, умовні та безумовні.

Характеристика безумовних рефлексів: вроджені, мають чіткий анатомічний субстрат, здійснюються без участі кори головного мозку, передаються по спадковості, регулюються корою гол. мозку.

Характеристика умовних рефлексів: індивідуальні реакції, рефлекси можуть зникати, не мають чіткого анатомічного субстрату, замикаються в корі.

Безумовні поділяються на: пропріоцептивні, екстероцептивні, інтероцептивні.

Також є три рухові системи: довільних рухів, екстра пірамідна, координації та рівноваги рухів.

Рецепція – це все що сприймається із зовнішнього та внутрішнього середовища.

Чутливість - забезпечується аналізаторами.

Аналізатор – аферентні структура, починається на периферії рецепторами, має висхідні шляхи і корковий гностичний центр. ( зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, поверхневої та глибокої чутливості).

3. Спинний мозок починається на рівні першого шийного хребця і закінчується на рівні верхнього краю другого поперекового хребця. Спинний мозок має 31 сегмент. Сегментом називається частина сірої речовини мозку функціонально й морфологічно пов’язана з парою передніх і парою задніх корінців.

Спинний мозок має 2 потовщення: шийне – іннервує руки і поперекове- ноги. Закінчується спинний мозок мозковим конусом. На поперечному зрізі центральну частину спинного мозку становить сіра речовина, яка формує задні, передні і бокові роги та передню сіру злуку. Навколо сірої знаходиться біла речовина сформована відростками нервових клітин. Спінальні нерви складаються з чутливих рухових і вегетативних волокон. Після виходу з між хребцевого отвору спинальний нерв поділяється на : передню гілку, задню, поворотну, сполучну. Передні гілки утворюють 5 сплетень: шийне, плечове, поперекове, крижове, куприкове.

Шлях при якому проводиться поверхнева чутливість три нейронний. Клітини першого нейрону знаходяться в спинномозкових вузлах,чутливі волокна проходять у складі периферійних нервів і сплетень. Клітини 2 нейрону знаходяться в задніх рогах спинного мозку. Клітини 3 нейрону знаходяться в таламусі.

Шлях провідників глибокої чутливості тож три нейронний: клітини 1 нейрону знаходяться в спинномозкових вузлах, клітини 2 нейрону знаходяться в ядрах Голя і бурдах довгастого, 3 нейрон знаходиться в таламусі.

Види чутливих розладів: суб’єктивні:

Парастезії – це відчуття повзання мурашок, холоду, жару, затерпання що виникають без впливу подразнення.

Болі – виникають при подразненні патологічним процесом чутливих аналізаторів на будь-якому рівні. ( місцевий, проекційний, іррадіюючий,реактивний, каузалгії, відображений, фантомний)

Обєктивні розлади: анестезія – повна втрата 1 або кількох видів чутливості, гіпестезія – зниження чутливості, гіперестезія – підвищення чутливості, дизестезія – спотворення чутливості, гіперпатія – неприємні больві відчуття, дисоціація – порушення одного виду чутливості.

Типи чутливих порушень:

1. периферійний – при ураженні 1 або декількох периферійни нервів або сплетень (моно-, полі-, невритичний і плексалгічний)

2. Сегментарний – при ураженні чутливих волокон на рівні сегменту ( сегментарнокорінцевий, сегментарно-дисоційований)

3. Провідниковий – при ураженні чутливих провідників в межах спинного і головного мозку.

Синдроми чутливих розладів:

1. Ураження периферійного нерва –проявляється парестезіями , болями, порушення чутливості, симптом рукавичок та шкарпеток.

2. Ураження заднього корінця спинномозкового нерва – випадіння всіх видів чутливості.

3. Ураження спинномозкового вузла – біль, втрата чутливості, висипка герметична.

4. Ураження заднього рогу спинного мозку – порушення больової і температурної чутливості.

5. Ураження шляхів Голя та Бурдаха – порушення глибокої чутливості за провідниковим типом.

6. Ураження половини поперечника спинного мозку – параліч, випадіння чутливості,

7. Ураження медіальної петлі – порушення всіх видів чутливості.

8. Ураження задньої центральної звивини - розлади чутливості на протилежному боці.

4. Центральний параліч - наслідок поразки як рухової зони кори мозку, так і будь-якого відділу нервової системи, що зв'язує її з периферичними руховими нейронами. Поряд з ураженням кори моторної зони великих півкуль причиною центрального паралічу може бути порушення функцій корково-ядерних, моно-і полісинаптичних корково-спин-номозгових шляхів на рівні променистого вінця, коліна і двох передніх третин заднього стегна внутрішньої капсули, ніжки мозку, стовбура мозку, спинного мозку.

При центральному паралічі збережені і до того ж розгальмовані периферичні мотонейрони, тому при ньому, як правило, виявляються надмірно високими сухожильні рефлекси, з'являються патологічні рефлекси і синкинезии. Таким чином, центральний параліч - неможливість довільних рухів при збереженні і навіть посиленні інтенсивності елементарних рефлекторних рухових актів. Для центрального, або спастичного, паралічу характерні такі ознаки:

1. Підвищення м'язового тонусу по контрактільность типу, або спастіч-ностьмишц, обумовлена ​​припиненням стримуючих впливів центральних нейронів на периферичні мотонейрони.

2. Підвищення сухожильних і надкостнічних рефлексів, також пов'язана з порушенням стримуючих впливів центральних нейронів на периферичні мотонейрони.

3. Виникнення клонусов, які можна розглядати як результат різко вираженою сухожильной гіперрефлексії, при цьому одноразове роздратування рефлексогенні зони веде до багаторазового ритмічного повторення стереотипного рухового відповіді.

4. Патологічні рефлекси, багато з яких викликаються у дітей раннього віку, а потім зникають. При розгальмованості периферичних нейронів у зв'язку з ослабленням стримуючого впливу церебральних структур ці вроджені рефлекси з'являються знову і вже розглядаються як патологічні.

5. Поява захисних рефлексів і патологічних синкинезий (супутніх рухів).

6. На відміну від периферичного паралічу при центральному паралічі відсутня реакція переродження (або дегенерації) м'язів і нервів.

Особливості периферичного паралічу (парезу)

1. Ураження периферичного нейрону в будь-якій його ділянці призводить не тільки до перериву рухового кірково-м’язового шляху, але й веде до розриву сегментарної рефлекторної дуги в її еферентній ланці. Тому за наявності периферичного паралічу стають неможливими як довільні, так і рефлекторні рухи. Виникає арефлексія або гіпорефлексія рефлексів, що замикаються на рівні ураження.

2. Спостерігається м’язова атонія або гіпотонія, оскільки внаслідок розриву спінальної рефлекторної дуги м’язові волокна не отримують тонічних імпульсів, тому периферичний параліч звуть в’ялим.

3. Через 2-3 тижні після початку пошкодження периферичних нейронів у відповідних м’язах спостерігається атрофія, бо до м’язів в результаті розриву рефлекторної дуги не надходять трофічні впливи. Три характерні ознаки периферичного паралічу: арефлексія, атонія м’язів, атрофія м’язів.

4. У разі хронічних прогресуючих процесів у передніх рогах спинного мозку або в рухових ядрах черепних нервів ( частіше за наявності бічного аміотрофічного склерозу) виникає подразнення тіл периферичних мотонейронів і у м’язах з’являються фібрилярні посмикування.

5. Поширення периферичного паралічу здебільшого обмежене, бо уражаються переважно:окремі ділянки передніх рогів, окремі передні корінці, периферичні нерви.

6. Периферичний параліч характеризується виникненням реакції переродження або дегенерації, яка проявляється змінами реакцій на електричний струм уражених нервів та м’язів, що ними іннервують ся.

5. Головний мозок складається з стовбура, мозочка, проміжного і великого мозку.

Мозковий стовбур поділяється на довгастий, міст і середній. У передніх відділах стовбура знаходяться нисхідні рухові шляхи, у задніх відділах розташовані висхідні , ретикулярна формація і ядра 10 пар черепно-мозкових нервів.

Довгастий мозок знизу межує з спинним мозком і зверзу з мостом. У його передніх відділах знаходяться пірамідні шляхи, а в задніх – волокна поверхневої і глибокої чутливості.

Міст знизу межує з довгастим мозком а зверху з ніжками мозку. Тут знаходяться рухові шляхи і власні ядра і висхідні чутливі шляхи.

Середній мозок між мостом і проміжним мозком, тут знаходиться медіальна петля, червоні ядра.

На протязі всього стовбура і в його покришці, знаходиться розгалужена сітка нервових клітин з численними відростками – ретикулярна формація. Вона забезпечує рефлекторну функцію. До неї відгалужуються волокна від усіх висхідних чутливих шляхів.

Півкулі мозку поділені між собою поздовжньою серединною щілиною і з’єднаних глибинними злуками: передньою, задньою і великою. У товщі півкуль є бокові шлуночки заповнені ліквором. Поверхня півкуль покрита корою і поділена борознами на звивини. Найважливіші звивини: лобна частка( передня, верхня, середня і нижня) тімяна частка ( задня, міжтімяна, надкрайова і кутова) , скронева частка ( верхня, середня і нижня), у потиличній частці звивини і борозни непостійні.

Симптоми ураження лобної долі : параліч погляду, лобна атаксія, Хватальний феномен Янішевського, розлади психіки, парези, опіпрепадки.

Симптоми ураження тімяної частки: астереогноз, розлади схеми тіла.

Симптоми ураження скроневої частки: скронева атаксія, епіпрепадки, галюцинації.

Симптоми ураження потиличної частки: зорова агнозія і галюцинації.

6. Мозочок розташований у задній черепній ямці над довгастим мозком, мостом і 4 шлуночком. Над ним знаходиться мочковий намет та потиличні частки півкуль головного мозку. Складається мозочок із двох півкуль та розміщеного між ними червяка. Трьома парами ніжок він з’єднаний з довгастим мозком, мостом і середнім мозком, що забезпечує його функціональний зв'язок з мозком. Функції мозочка: рівновага, координація, синергія рухів та регуляція м’язового тонусу.

Розлади координації рухів, які є основним симптомом ураження мозочка, проявляються незграбними, негармонійними, неточними рухами, а також порушенням рівноваги при ходьбі (динамічна атаксія) і стоянні (статична атаксія).

Для виявлення цих порушень існують спеціальні прийоми і проби.

1. Дослідження розлади ходи. Це розлад виявляють таким чином. Хворий спочатку з відкритими, а потім із закритими очима повинен кілька разів пройти вперед і назад в прямому напрямку, а потім зробити крокові рухи в сторони (флангова хода). Рекомендується проводити ці тести повільно, а потім швидко. Потім за наказом обстежуваний робить швидкий поворот (теж спочатку з відкритими, а потім із закритими очима). При ураженні мозочка під час цих тестів виявляється динамічна атаксія. Виражене прояв її - «п'яна» хода: хворий ходить похитуючись, широко розставляючи ноги, особливо при поворотах. Така хода обумовлена ​​не тільки порушенням рівноваги, але і асинергию, вірніше, діссінергіі (порушення поєднаних простих рухів в результаті втрати здатності їх контролю при виконанні складних рухових актів). Наявність асинергии визначають за допомогою проби Бабинського. Хворий лежить на спині на жорсткому ліжку без подушки. З такого становища він повинен сісти зі схрещеними на грудях руками. При виконанні такого руху у хворого піднімаються ноги, а не тулуб, причому нога на боці ураження мозочка піднімається вище.

Така хода позначається як атаксіческі-мозочкова. Динамічна атаксія проявляється у хворих також у дисметрии: їх ноги надмірно розгинаються і викидаються вперед (гіперметрія), тулуб як би відстає від них, тому хворий може впасти назад. При спробі хворого відкинути назад відсутня згинання (гіпометрія) у поперекових суглобах, що спостерігається у здорових людей. Поразки півкулі мозочка обумовлює похитування при ходьбі і падіння в бік вогнища. При ураженні хробака мозочка хворий хитається в різні боки.

Мозочкова хода відрізняється від ходи при ураженні провідників рухового аналізатора, що сприймають м'язово-суглобові роздратування, тобто від заднестолбовая атаксії, тим, що при останній хворий надмірно високо піднімає ноги під час ходьби, сильно згинаючи їх в колінних і тазостегнових суглобах і з зайвою силою опускаючи (штампующая хода). У таких хворих завжди порушено сприйняття невеликих тонких рухів у дистальних відділах кінцівок (особливо пальців рук і ніг). Заднестолбовая атаксія проявляється в меншій мірі, якщо координаторні тести робляться під контролем зору. Для виключення вестибулярної атаксії проводять додаткові тести на ходьбу, під час яких хворий повинен робити різні повороти голови в сторони. При вестибулярної атаксії поворот голови змінює напрямок, в якому обстежуваний падає. Спостерігається також системне запаморочення.

Остаточний висновок про наявність вестибулярної атаксії робиться після теплотворний та обертальної проб. Атаксія у дітей не старше 3 років виявляється шляхом систематичного спостереження за ними (як вони беруть рукою іграшку, як стоять, ходять, бігають).

7. 1 – нюховий нерв Функція: здатність людини сприймати запахи.

Анатомія: 1 нейрон в оболонці носа, 2 в нюхових цибулинах, 3 в нюховому трикутнику, 4 в скроневій частці.

2 – зоровий нерв Функція: чутливий

Анатомія: Після подразнення ока виникає нервовий імпульс, який по зорових нервах досягає зорового горба, потім до кори потиличной частки, в ділянці шпорнох борозни знаходиться центр зору.

3 – окоруховий нерв Функція: рухова і парасимпатична функція, іннервація мязів ока.

Анатомія: Група ядер на рівні чотиригорбикового тіла, їх волокна між ніжками і мостом.

4- блоковий нерв Функція: руховий нерв, іннервує верхній косий мяз ока.

Анатомія: ядро нерва розміщені в покрищі стовбура мозку.

5 – трійчастий нерв Функція: іннервація мозкових оболонок, жувальної мускулатури.

Анатомія: В мезаенцефальтній ділянці і в Гасеровому вузлі.

6- відвідний нерв Функція: руховий іннервує зовнішній прямий мяз ока.

Анатомія: Передній трикутник Варолієвого моста.

7 – лицевий нерв Функція: руховий нерв, керує мімічною мускулатурою.

Анатомія: ромбоподібна ямка

8- присунково-завитковий Функція: чутлий, слухова, вестибулярна.

Анатомія: Кортіїв орган, ромбоподібна ямка, кірковий центр слуху.

9 – язикоглотковий нерв Функція: іннервація мязів глотки, слизовой язика, глотки,середнього вуха.

Анатомія: на рівні довгастого мозку.

10 – блукаючий нерв Функція: рухова, чутлива, парасимпатична.

Анатомія: в довгастому мозку.

11- додатковий нерв Функція: іннервує трапецієподібний та грудинноключичнососкоподібний мяз.

Анатомія: довгастий мозок, передні роги спинного мозку.

12- підязиковий нерв Функція: руховий, забезпечує іннервацію мязів язика.

Анатомія: дно ромбоподібної ямки.

8. 1- нюховий нерв: гіпосмія- зниження сприймання запахів, аносмія, гіперосмія

2- зоровий нерв: амбліопія- зниження гостроти зору, амавроз – сліпота, скотома- випадання части поля зору, аноксія – випадання полів зору., зорові фотопсії або галюцинації, атрофія дисків зорового нерва.

3- окоруховий нерв: опущення верхньої повіки, косоокість, двоїння предметів, розширення зіниці, неможливість повернути око, відсутність реакції на світло.

4- блоковий нерв: двоїння при погляді вниз

5 – трійчастий нерв: випадає чутливість, знижуються рефлекси, виникає біль, герметична висипка на шкірі і слизових, і рогівці, може спричинити сліпоту

6- відвідний нерв: збіжна косоокість, двоїння при погляді в бік ураження.

7- лицевий нерв: асиметрія обличчя в спокої і рухах, на боці ураження очна щілина більша, згладжена носо-губна складка, кут рота опущений, хворий немоде насупити брови, показати зуби.

8- присінкооі-завитковий: зниження гостроти слуху,зору, шум у вусі, слухові галюцинації.

9- язикоглотковий – відхилення язичка в здорову сторону, зниження піднебінного і глоткового рефлексів, біль в ділянці кореня язика.

10 – блукаючий нерв: утруднене ковтання, хриплий голос, вегетативні розлади.

11-додатковий нерв: утруднений поворот голови в здорову сторону, неможливість підняти плече.

12- Підязиковий: язик відхиляється в здорову сторону, посмикування мазія язика, язик нерухомий, мова гнемодлива. Утруднене ковтання.

9. Автономна нервова система (вегетативна) – це частина нервової системи, що інервує внутрішні органи, а саме: органи серцево-судинної системи, травного, дихального та сечостатевого апаратів, непосмуговані м’язи та всі залози внутрішньої секреції, де б вони не знаходились. Таким чином вегетативна нервова система інервує ті органи та тканини, функції яких майже не залежать від нашої свідомості.

До автономної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалуженнями, які іннервують переважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції та ін. Автономна нервова система, в свою чергу, поділяється на симпатичну і парасимпатичну.

Симпатична частина автономної нервової системи бере початок у передній частині спинного мозку, де містяться тіла перших нейронів, відростки яких закінчуються в нервових вузлах двох симпатичних ланцюгів, розміщених по обидва боки і спереду від хребта. В цих ланцюгах містяться тіла інших нейронів, відростки яких безпосередньо іннервують робочі органи.

Парасимпатична частина автономної нервової системи утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому й довгастому мозку та в II—IV сегментах крижового відділу спинного мозку. Парасимпатичні вузли, в яких знаходяться тіла других нейронів, розміщені в органах, на діяльність яких вони впливають.

1. ураження вищих центрів кори – призводить до різних емоційних зрушень, найчастіше виникає при травмах голови, інфекційних захворюваннях, інтоксикаціях. Хворі стають дратівливими, збудливими, швидко виснажуються, у них спостерігається підвищена пітливість, нестійкі судинні реакції, трофічні порушення. Подразнення лімбічної системи призводить до розвитку нападів болю у серці, шлунку.

2. Ураження вегетативних центрів гіпоталамуса спричиняє різноманітні трофічні порушення, а також розлади процесів обміну, терморегуляції, сну та бадьорості. Часто проявляється у вигляді нападів які проявляються головним болем чи болем у серці, аритмії, зміни артеріального тиску, ознобом, почуттям страху.

3. Ураження периферійних відділів вегетативної нервової системи призводить до функціональних змін внутрішніх органів або різних тканин організму. Виникають вегетативно-судинні, секреторні та трофічні порушення у тих сегментах тіла, які іннервують ся ураженими вегетативними структурами. Найчастіше виникають больові синдроми які отримали назву симпаталгії – пекучі болі, тиснучий і розпираючий характер, може поширюватися на сусідні ділянки тіла. Також може порушуватися судинний характер: змінюється забарвлення шкіри, шкірна температура. Характерна певна локальність і асиметрія розладів.

Порушення функції тазових органів. Тут аорушуютьяс функції сечового міхура та прямої кишки. Може бути мимовільне сечопускання, нетримання сечі, також може бути затримка сечі , вона в більшості настіпає після мимовільного сечопускання яке триває певний час. Таком може бути нетримання калу з одночасним нетриманням сечі, і затримка калу але її не слід плутати з запором.

10. СПИННОМОЗКОВА РІДИНА (лат. liqnor cerebrospinalis) утворюється в шлуночках мозку шляхом пропотівання плазми крові крізь стінки судин, а також секретується клітинами судинних сплетінь. З шлуночків вона надходить у цистерни мозку та суб­арахноїдальний простір. За добу в нормі утворюється 400–600 мл С.р.

11. Головний мозок отримує кров з парних внутрішніх сонних і хребетних артерій. Внутрішні відходять від загальних, які зліва починаються від дуги аорти а справа від плечо-головного стовбура, а останні від аорти. Потім вони починають галузитися на: очну, задню сполучну, передню ворсинисту, передню і середню мозкові артерії.

Хребетні артерії є гілками підключичних, вони проходять через отвори в поперечних відростках шести шийних хребців і через великий потиличний отвір вступають у порожнину черепа, де на базальній поверхні моста зливаються утворюючи основну артерію яка розгалужується на дві задні мозкові.

Хребетні і сонні артерії утворюються на основі мозку артеріальне ( вілізійове) коло, що забезпечує перетікання крові при закупорці 1 або декількох магістральних артерії голови.

Спинний мозок живиться за рахунок передніх і задніх радикуломедулярних артерії. Передніх менше. Чим менше артерій тим більший ризик розладів спинального кровообігу. Значно краще забезпечуються кровю задні відділи спинного мозку, де чисельніші корінцеві артерії. Найчастіше судинні розлади виникають у басейні артерії поперекового потовщення, яка іноді одна васкуляризує спинний мозок нижче 2 грудного сегмента.

12. Екстрапірамідна система – моторні шляхи які не проходять через піраміди довгастого мозку. Екстрапірамідна система, яка складається із еферентних нервових шляхів починається в пре моторній і моторній ділянках півкуль головного мозку і включає цілу низку підкіркових та стовбурових утворів: хвостате ядро, лушпина, латеральна та медіальна бліді кулі, субталамічне ядро, червоне ядро та чорну речовину. Сюди ще належить медіальне ядро зорового горба, мигдалеподібне ядро, вестибулярні ядра Дейтерса, нижні оливи, ядра Даркшевича, ретикулярна формація.

Хвостате тіло і лушпину об’єднують в стріарну систему.

Ядра екстра пірамідної системи пов’язані між собою, а також з іншими підкірковими структурами та з корою великого мозку, особливо з пре моторною ділянкою і лімбічною системою.

Функції екстра пірамідної системи: регуляція м’язового тонусу, перерозподіл тонусу мязів під час руху, здійснення точних рухів, реалізація як безумовно-рефлектоних захисних і спів дружніх рухів, так і завчених, стереотипних, автоматизованих, в тому числі професіональних навичок. Вона бере участь у виразних мімічних реакціях, жестикуляціях, у здійсненні емоцій.

Симптоми ураження екстра пірамідної системи:

При ураження палідарного відділу екстра пірамідної системи виникає синдром ознаками якого є бідність рухів, підвищення м’язового тонусу і поява тремору. Хворі відчувають утруднення при переході від спокою до рухів і навпаки. Характерно поза манекена, хода човгаючи дрібними кроками, уповільнена, тяжко зробити перший рух, обличчя маскоподібне, мова тиха, монотонна. Почерк дрібний. У хворих з синдромом паркінсонізму можуть бути вегетативні та психічні порушення. При ураження стріатного відділу екстрапірамідної системи виникає стріатний- гіперкінетично-гіпотонічний синдром. Характерна поява таких форм:

1.Рузовий спазм – гіперкінез, може розвинутися загальний тонічний спазм усіх мязів кінцівок. Порушення мови. 2. Хорея- поліморфні швидкі вимушені рухи, гіперкінези неритмічні, нестереотипні.Хвирий мимоволі змахує руками, гримасує, згинає голову або ногу. Мова не модульована. Тонуся мязів знижений. 3. Торзійний спазм – обертальні штопороподібні парадоксальні рухи, судоми повторюються, може певний час завмерти в одній і тій самій позі. 4. гемібалізм- швидкі розмашисті рузи, які захоплюють проксимальні відділи кінцівок. 5. Міоклонії – блискавичні ритмічні посмикування мязів, язика, глотки, діафрагми, не супроводжуються переміщенням кінцівок. 6. Тик- швидкі насильні стереотипно повторювальні сіпання мязів обличчя та шиї. Хворий здійснює мигальні рухи, морщить чоло, рухає бровами. 7. Тремор.

13. До субєктивниз розладів належать:

Парестезії- це відчуття повзання мурашок, холоду, жару, затерпання, поколювання, що виникають без впливу подразнення. Часто вони є першими ознакми ураження НС.

Болі – можуть виникати при подразненні патологічним процесом чутливих аналізаторів на будь-якому рівні. Види болю: місцевий, поекційний, іррадіюючий,реактивний, каузалгії, відображений, фантомний)

До об’єктивний розладів належать: анестезія( повна втрата одного або кілька видів чутливості), гіпестезія ( зниження чутливості), гіперестезія( підвищення чутливості), дизестезія( спотворення чутливості), гіперпатія( неприємні больві відчуття, що виникають рпи нанесення сильних подразнень), Дисоціація ( порушення одних видів чутливості при збереження інших).

Синдроми чутливих розладів:

• Ураження периферійного нерва ( парестезії, болі, порушення всіх видів чутливості за периферійним типом в зоні іннервації нерва, при ураження багатьох то розлади чутливості за типом рукавичк і шкарпеток)

• Ураження заднього корінця спинномозкового нерва ( випадіння всіх видів чутливості за сегментарним типом в зоні іннервації)

• Ураження спинномозкового вузла ( такі ж симптоми плюс герпетична висипка)

• Ураження заднього рогу спинного мозку ( порушуються больва і температурна чутливість)

• Ураження шляхів Голя та Бурдаха – порушення глибокої чутливості за провідниковим типом.

• Ураження половини поперечника спинного мозку – параліч, випадіння чутливості,

• Ураження медіальної петлі – порушення всіх видів чутливості.

• Ураження задньої центральної звивини - розлади чутливості на протилежному боці.