2.2 Психологічні основи формування особистості

Джерелами особистісного розвитку дитини виступають освоювані нею форми соціальної активності, які виявляються у взаємодії людей, у їх культурі, звичаях і традиціях, у системі виховання, ідеології і моралі. Саме вони утворюють потенціал майбутнього особистісного розвитку. Однак реалізується цей потенціал у персональній індивідуальності лише при наявності певних умов.

Умовами особистісного розвитку є:

своєчасне включення дитини в систему соціальних людських взаємин;

наявність рядом з дитиною розвинутих і різноманітних особистостей, психологію яких вона може освоїти і поведінці яких вона спроможна наслідувати;

наявність ефективних методів виховання, які мають передати дитині все необхідне для її особистісного розвитку.

Психологічні механізми формування особистості

Традиційна виховна практика орієнтується насамперед на використання методів зовнішнього підкріплення (заохочення, покарання).. Основними психологічними механізмами у формуванні особистості при цьому виступають зовнішнє обумовлення, наслідування, ідентифікація. Ці механізми забезпечують оволодіння дитиною соціальними нормами і вимогами в межах між особової взаємодії (правда, вони ж зумовлюють водночас засвоєння і соціально несхвальної та відверто антисоціальної поведінки). Виховний процес у таких умовах носить значною мірою ситуативний характер, він не досить керований.

Згадаємо у цьому зв’язку слова видатного українського психолога Г.С. Костюка: “виховання за своєю суттю – це керівництво індивідуальним становленням людської особистості… виховувати – це проектувати поступове становлення якостей майбутньої особистості і керувати здійсненням накреслених проектів ”.

Зі сказаного випливає, що психологічні механізми формування особистості в процесі виховання мають включати також рефлексивно-вольові процеси, співпереживання, позитивне емоційне оцінювання та ін., тобто механізми, які апелюють насамперед до самосвідомості людини, до її свідомого, творчого ставлення до суспільних норм і цінностей.

Формування особистісних цінностей не зводиться до засвоєнням учнями відповідних етичних знань та способів їх реалізації у соціальній поведінці. Їх осмислення має вестись з позицій усвідомлення вихованцем себе, свого образу “Я” (особистісна рефлексія) у співставленні з певною моральною вимогою чи колізією. Важлива роль тут належить тим емоційним переживанням, які породжуються безпосередньо внутрішньою активністю дитини в процесі розв’язання моральних проблем.

Формування моральної свідомості

Дитина знайомиться з основами людської моралі в процесі задоволення своїх актуалізованих бажань, прагнень, намірів. Деякі з них отримують схвалення, підтримку з боку дорослих, інші ж осуджуються і гальмуються. Поступово в свідомості дитини формується стійке уявлення, що певні моральні вимоги є способом розв’язання тих чи інших конкретних практичних задач. При цьому мається на увазі не лише досягнення дитиною власних цілей, але й встановлення чітко окреслених за змістом взаємин з іншими людьми (дорослими та однолітками).

Характер таких взаємин стає визначальним у конкретному вчинку чи дії підростаючої особистості, що вона і відчуває, попервах сама ще не усвідомлюючи цього. Згодом у дитини формуються поняття “добра і “зла ” як певного способу її реальних взаємин з людьми.

Для періоду дитинства взагалі характерне засвоєння моральних норм (і перетворення останніх у регулятори поведінки та діяльності дитини) через наслідування відповідних дій дорослих. Такий спосіб опанування дитиною основами моралі є природним. Проблема полягає не в тому, щоб відмовитися від нього, а в необхідності більш раннього розвитку у дитини моральної свідомості та самосвідомості.

З педагогічної точки зору – це орієнтація на максимальне усвідомлення (в межах вікових психологічних можливостей) дитиною тих моральних вимог, що їх постійно ставить перед нею життя, орієнтація на природну творчість дитини.