1.2.4 Уява

Уява - це універсальна людська здатність до побудови нових цілісних образів дійсності шляхом переробки змісту сформованого чуттєвого, інтелектуального і емоційно-смислового досвіду. Уява - це спосіб опанування людиною сферою можливого майбутнього, що надає його діяльності цілеполягающий і проектний характер, завдяки чому він виділяється з «царства» тварин. У психології існує традиція розглядати уяву як окремого психічного процесу поряд зі сприйняттям, пам'яттю, увагою. Останнім часом все більшого поширення набуває що йде від І. Канта розуміння уяви, як загальної властивості свідомості. Уява детермінує протікання конкретних пізнавальних, емоційних та інших процесів, констатуючи їх творчу природу, пов'язану з перетворенням предметів. Уява - це образне конструювання змісту поняття про предмет. Для уяви характерно те, що знання ще не оформилися в логічну категорію, тоді як своєрідне співвідношення загального і ідентичного на чуттєвому досвіді вже зроблено. Завдяки цьому в самому акті споглядання окремий факт відкривається у своєму універсальному ракурсі, виявляючи свій цілеспрямований по відношенню до певної ситуації сенс. Уява не є ні довільним наділенням об'єкта будь-якими властивостями, ні простим комбінаторикам елементів минулого досвіду. Один з парадоксів уяви полягає в тому, що предметне ціле відтворюється ним із самого початку адекватно, фактично безпомилково. Провідним механізмом уяви є перенесення будь-якої властивості об'єкта. У психології розрізняють довільну і мимовільну уяву. Іноді виділяють і творчу уяву. Особлива форма уяви утворює мрія. Вона звернена до сфери більш-менш віддаленого майбутнього і не передбачає негайного досягнення реального результату, а також його повного збігу з образом бажаного. Разом з тим мрія може стати сильним мотивуючим чинником творчого пошуку. Уява включена в процеси самих різних видів людської діяльності.

Образи, якими оперує людина, не обмежуються відтворенням безпосередньо сприйнятого. Перед людиною в образах може стати й те, чого він безпосередньо не сприймав, і те, чого взагалі не було, і навіть те, чого в такий саме конкретній формі насправді й бути не може. Під уявою в самому широкому сенсі слова іноді розуміють будь-який процес, що протікає в образах. Уява у власному своєму специфічному сенсі слова може бути тільки у людини. Тільки у людини, яка як суб'єкт суспільної практики, реально перетворює світ, розвивається справжня уява. У процесі розвитку воно спочатку - наслідок, а потім і передумова тієї діяльності людини, за допомогою якої він реально змінює дійсність.

1.2.5 Мислення

Мислення - це психічний процес відображення дійсності, вища форма творчої діяльності людини. Мислення процес відображення об'єктів, воно є творче перетворення їх суб'єктивних образів у свідомості людини, їх значення і сенсу для вирішення реальних суперечностей в обставинах життєдіяльності людей. Мислення - це є цілеспрямоване використання, розвиток і збільшення знань.

1.3 Зони мозку і психічні процеси

Зв'язок ділянок мозку с певними психічними функціями вчені досліджують, спостерігаючи за людьми вивчають його роботу, методами електроенцефалографі, томографії, тощо.

Відомо, що за зорові відчуття і сприйняття відповідають потиличні ділянки кори головного мозку, слухові відчуття виникають і об’єднуються в образи слухового сприйняття в скроневих відділах кори. У тім’яній ділянці кори виникають окремі тактильні відчуття і формуються цілісні образи дотику. Поряд з цією зоною розташована рухова кора - це ділянка мозку яка забезпечує довільні рухи. Ліва півкуля містить ділянки, що відповідають за сприйняття звуків мови і за артикуляцію (рухи, завдяки яким ці звуки вимовляються). Спільна робота цих центрів забезпечує людське мовлення.

У здійсненні психічних функцій беруть участь і інші відділи головного мозку. Так, гіпокамп відповідає за пам'ять, а гіпоталамус, ретикулярна функція і лімбічна система мозку – за потреби й мотивації людини. Про те роль диригента психіки відіграє саме кора головного мозку.

Мозок людини має дивовижну рису, яку називають пластичністю: виконання функцій пошкоджених ділянок мозку, можуть частково брати на себе інші його ділянки.

1.4 Види психічних процесів

Психіка людини нагадує добре зіграний ансамбль у якому кожний психічний процес виконує свою партію. Розрізняють три групи психічних процесів: пізнавальні, універсальні, регуляторні.

1.4.1 Пізнавальні процеси

Пізнавальні процеси, за допомогою цих процесів людина отримує знання про світ і саму себе. Відчуття постачають нам елементарну інформацію, а сприйняття пов’язють її в цілісні образи довкілля, людей, які нас оточують, тощо. Мислення дає змогу виявляти зв’язки між об’єктами, аналізувати їх відшукувати способи розв’язання життєвих проблем, формувати відповідні плани поведінки.

1.4.2 Універсальні процеси

Універсальні процеси, це ті процеси які весь час супроводжують будь – яку діяльність людини. Пам'ять утримує минулий досвід, увага допомагає зосередитися на поточні ситуації, уява дає можливість прогнозувати майбутнє. Уже той факт, що ви познайомились з цим матеріалом є проявом роботи не лише вашого сприйняття, але й пам’яті й уваги.

1.4.3 Регуляторні процеси

Регуляторні процеси – вони зумовлюють зміни поведінки людини. Потреби і мотивації спонукають нас до дій, емоції відображають значущість для нас подій або явищ. Воля організує нашу поведінку, примушує зосередитися і діяти, у разі потреби долаючи перешкоди.

Завдяки розумінню закономірностей розвитку психіки ми можемо обирати ефективні способи навчання і виховання.

ІІ ПСИХОБІОЛОГІЧНЕ НАВАНТАЖЕННЯ УЧНІВ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ