66

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Хімічний факультет

Кафедра екології та охорони навколишнього середовища

С.В. Галла-Бобик, С.Ю. Чундак

“Екологічна експертиза”

навчальний посібник

(для самостійної роботи студентів хімічного факультету спеціальності-6. 070801 - “екологія та охорона навколишнього середовища”)

Ужгород - 2003

Курс лекцій “Екологічна експертиза” призначений для ознайомлення студентів спеціальності “Екологія та охорона навколишнього середовища” з суттю, метою, принципами, методами і типами екологічної експертизи, критеріями екологічної оцінки об’єктів, правовою основою екологічної експертизи та її нормативною базою.

Курс лекцій “Екологічна експертиза” дає студентами навички виконувати нескладну екологічну експертизу природних і антропогенних об’єктів, визначати ступінь їх забрудненості і ступінь екологічної витривалості екосистем, виявляти причини та передбачати наслідки забруднення довкілля.

Курс лекцій “Екологічна експертиза” розроблено у відповідності з програмою дисципліни “Екологічна експертиза”, яка затверджена на засіданні кафедри екології та охорони навколишнього середовища, протокол № 1 від 27.08.2002 року та рекомендаціями нормативних актів Міністерства освіти та Мінекоресурсів України.

Рекомендовано до друку

Методичною комісією та Радою хімічного факультету УжНУ,

Видавничою Радою УжНУ

Протокол № 3 від 13 грудня 2002 року

ISBN 966-7400-26-2

Автори:

Галла-Бобик Світлана Василівна, к.х.н., викладач кафедри екології та охорони навколишнього середовища;

Чундак Степан Юрійович, д.х.н., професор, завідувач кафедри екології та охорони навколишнього середовища.

Рецензенти:

Лендєл Василь Георгійович, к.х.н., доцент, завідувач кафедрою органічної хімії, декан хімічного факультету УжНУ,

Урись Ігор Омельянович, начальник відділу державної екологічної експертизи, розробки і координації екологічних програм держуправління екоресурсів в Закарпатській області.

“Екологічна експертиза”. Навчальний посібник (для самостійної роботи студентів).-Ужгород, Ужгородський національний університет, 2003. - 67с. Наклад 100 примірників.

Тема 1 Екологічна експертиза– гарантія екологічної безпеки навколишнього середовища

План:

1. Екологічна безпека і механізм її гарантування.

2. Функції екологічної експертизи раніше і зараз.

3. Вибір видів діяльності для екологічної оцінки.

4. Співвідношення між екологічною експертизою і екологічним інспектуванням, погодженнями і санкціонуванням.

Сучасна екологічна обстановка багатьох регіонів країни характеризується як катастрофічна та екологічно небезпечна для людини і навколишнього середовища. В цих умовах на державному і громадському рівні застосовуються заходи щодо попередження та ліквідації екологічної небезпеки, сукупність яких прийнято називати системою екологічної безпеки.

Існує багато визначень безпеки ( економічна, екологічна, техногенна і.т.д. )

[ 1 ]. Згідно С.А. Боголюбова (1997) , безпека - це здатність предмету, явища або процесу зберігати свої основні характеристики при патогенних, руйнівних впливах з боку інших предметів, явищ і процесів. Безпека передбачає відсутність, обмеження або ліквідацію небезпеки. Але парадокс полягає в тому, що безпеки без небезпеки не буває. Безпека починає існувати в зв’язку з появою загроз. Сукупність заходів по обмеженню, запобіганню, пом’якшенню їх реалізації і є забезпеченням безпеки. Найбільше розповсюдження одержали поняття “екологічна безпека”, “техногенна небезпека”, “еколого-техногенна небезпека”. Близькі за змістом, вони суттєво відрізняються за об’ємом, широті охоплення, наслідкам.

І.І. Дедь (1990 ) вважає, що “екологічна безпека – це будь-яка діяльність людини, що дозволяє виключити шкідливий вплив на навколишнє середовище”. Але найбільш повне визначення було запропоновано Н.Ф.Реймерсом ( 1993 ). Згідно нього екологічна безпека – це:

1) сукупність дій, станів і процесів, які прямо або опосередковано не призводять до життєво важливих збитків ( або загроз таких збитків), які наносяться природному середовищу, окремим людям і людству;

2) комплекс станів, явищ і дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі, в будь-яких її регіонах на рівні до якого фізично, соціально-економічно, технологічно і політично готове ( може без серйозних збитків адаптуватися) людство.

Існує чотири основні рівні екологічної безпеки:

1) екологічна безпека індивідууму;

2) екологічна безпека регіональна;

3) екологічна безпека національна (загальнодержавна);

4) екологічна безпека глобальна.

За часом дії екологічна безпека може бути короткочасна і тривала. За масштабом - вузькомасштабна і широкомасштабна.

Суб’єктами екологічної безпеки можуть бути: індивідуум, суспільство, екосистема, геосистема, держава, біосфера.

Об’єктами екологічної безпеки є життєво важливі інтереси суб’єктів безпеки: права, матеріальні і духовні потреби особистості, природні ресурси і природне середовище як матеріальна основа державного і суспільного розвитку.

Механізм гарантування екологічної безпеки об’єднує 3 основні групи заходів:

• превентивні,

• регулятивно-розпорядні,

• виконавчо-охоронні.

Одним з вирішальних факторів забезпечення охорони навколишнього

середовища є екологічна експертиза. Екологічна експертиза – це встановлення відповідності запланованої і іншої господарської діяльності екологічним вимогам і визначення можливості реалізації об’єкта екологічної експертизи з метою попередження можливих несприятливих впливів цієї діяльності на навколишнє середовище і пов’язаних з ними соціальних, економічних та інших наслідків.

Екологічна експертиза відноситься до превентивних заходів забезпечення екологічної безпеки , оскільки вона здійснюється до початку екологічно небезпечної діяльності, вона також є гарантом виконання еколого- правових приписів.

Тривалий час екологічна експертиза була переважно засобом нормативного упередження екологічно несприятливих наслідків від реалізації діяльності народногосподарських об’єктів і грунтувалася не на нормах законодавчих актів, а здебільшого на правилах стандартів, будівельних і санітарних норм, оскільки тоді експертиза проводилася переважно стосовно проектів будівництва (реконструкції) об’єктів. Тому нормативний підхід до деякої міри влаштовував і замовника, і виконавця. Траплялися випадки, коли проект проходив експертизу і будувався екологічно несумісний об’єкт. Юридичні заходи до осіб, причетних до цього, було майже неможливо застосувати внаслідок відсутності законів.

Зараз функції екологічної експертизи значно розширені, практично немає обмежень щодо об’єктів експертизи. Їй підлягають передпланові, передпроектні, проектні матеріали, збудовані і функціонуючі народногосподарські об’єкти, особливо екологічно небезпечні, екологічні ситуації, нові речовини, винаходи, технічні та технологічні засоби. Тому для експертної оцінки застосовують комплексний підхід з урахуванням багатьох обставин, зокрема екологічної ємності природної та соціальної системи, демографічних, кліматичних та інших умов, тобто застосовують міждисциплінарний підхід. Звідси випливає, що екологічна експертиза це не тільки форма профілактичного контролю за додержанням екологічних вимог в процесі планування, проектування чи похідна від екологічного контролю. Екологічна експертиза – це самостійна функція соціального і державного управління в сфері екології поряд з державним контролем за використанням і охороною навколишнього середовища.

Для реалізації цієї функції на державному рівні створено відповідні еколого-експертні органи в системі Міністерства екології та природних ресурсів України. Їх діяльність, як і діяльність екологічних інспекцій, регулюється відповідними законодавчими актами. Екологічна експертиза відрізняється від екологічного контролю з точки зору правового регулювання порядку проведення. Скажімо, останній (екоконтроль, інспекції) найчастіше виникає при вчиненні екологічного правопорушення з боку підприємства, організації, установи, а також громадян. В цих випадках контролюючі органи складають протокол, встановлюють обставини порушення і застосовують до винних заходи превентивного реагування (припинення, обмеження чи заборона діяльності) або притягнення винних осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Підставою ж для проведення екологічної експертизи є перелік екологічно небезпечних об’єктів та видів діяльності, який затверджується Кабінетом Міністрів. В окремих випадках, наприклад загострення екологічної ситуації чи обстановки змушує органи державної влади чи виконавчі органи приймати рішення про необхідність проведення екологічної експертизи. Такі рішення можуть прийматися і на вимогу громадськості. Надання експертних послуг здійснюється у відповідності до укладеного договору. В таких договорах відображають предмет виконання, умови проведення експертизи, права і обов’язки сторін, вартість виконуваних робіт та їх строки, порядок розрахунків між сторонами, відповідальність сторін.

Чи потрібний відбір видів діяльності, які підлягають екологічній експертизі?

З одного боку, вимога проведення екологічної експертизи для максимально широкого кола видів діяльності має сенс, оскільки чим ширше охоплення екологічною оцінкою, тим ніби „ суворіше”, а отже краще для навколишнього середовища екологічне законодавство. З іншого боку, існує принаймі дві причини утримуватися від такої спокуси.

Перша причина – економічна: примушуючи ініціаторів всіх підряд проектів витрачати кошти і час на екологічну експертизу, ми створюємо невиправдані бюрократичні бар’єри для нового підприємництва. Інша, значно вагоміша, причина пов’язана з тим, що встановлюючи однакові стандарти проведення екологічної оцінки, приміром, для нафтового терміналу і для бензоколонки, ми здійснюємо одну з двох помилок. Або ( в тому випадку, якщо пропонована процедура більше відповідає нафтовому терміналу, ніж бензоколонці) ми створюємо закон, який наперед виконати неможливо, а отже з самого початку закладаємо можливість ухилення від закону і нерозривно пов’язаної з цим корупції, або ( в тому випадку, якщо пропонована процедура більше відповідає бензоколонці) ми свідомо знижуємо стандарт екологічної оцінки для дійсно небезпечних об’єктів.

З іншого боку, необхідно провести чітке розмежування між екологічною експертизою і різними формами санкціонування, погодження, що проводяться контролюючими органами охорони навколишнього природного середовища..

Санкціонування – це визнання органами охорони природи якогось рішення, як такого, що відповідає вимогам екологічної безпеки. Погодження – це практично форма попереднього контролю відповідності нормативним актам.

Висновки органів, що погоджують екологічно значимі рішення можуть бути оскаржені в вищестоящому органі, а висновки екологічної експертизи є обов’язковими до виконання і можуть бути оскаржені тільки через суд.

Запитання і завдання для самоперевірки

Що таке екологічна безпека ?

До якої групи заходів гарантування екологічної безпеки належить екологічна експертиза?

Проаналізуйте функції екологічної експертизи раніше і зараз.

Для чого необхідний відбір видів діяльності, які підлягають екологічній оцінці?

Які основні відмінності між екологічною експертизою і санкціонуванням та погодженням?