6. Політична концепція Дж. Локка.

Джон Локк. Співвітчизник Гоббса Джон Локк дав інше трактування природному стану і відносинам людей з державною владою після підписання договору. Він вважав, що більшість людей наслідують природним правам через свою розумність і доброту, хоча можуть тягтися до владної вигоди. Тому вони потребують незалежного суддю. Створивши державу (своєрідного опікуна), народ виступає як його підопічний і як його засновник. Останнє дає право народу відміняти закони, які протирічать його інтересам.

Більше того, народ має право відібрати владу у правителів, які порушують його природні права. Дж.Локка називають батьком лібералізму. Саме його уявлення про природні права людини лягло в основу формування ліберальної ідеології.

До природних, невідсуджуваних прав людини він відніс такі:

• право на життя, що захищає безпеку людини;

• право на свободу, що знищує пригнічення людини і дає можливість визначити своє життя відповідно до своїх бажань;

• право на власність - право працювати і володіти результатами своєї праці. Дж. Локк виправдовував приватну власність, бо вважав, що вона створюється індивідуальними зусиллями й ініціативою.

7.Суб’єкти та об’єкти політики.

В системі політичних відносин діють суб’єкти і об’єкти. Суб’єкти політики – це всі учасники політичних відносин (окремі громадяни, соціальні групи, громадсько-політичні організації, держави, коаліції держав тощо). Об’єктом політики, як вже зазначалось, є політична влада. Втім, суб’єкти політики можуть бути як активними, так і пасивними. Активні суб’єкти політики, тобто ті сили, які реально здійснюють регулювання політичних відносин, яким тією чи іншою мірою належить політична влада, називають суб’єктами влади. Це перш за все держава та її органи, політичні партії та громадсько-політичні організації, органи місцевого самоврядування, окремі політичні діячі або групи політиків, певною мірою – у демократичних режимах – увесь народ. Натомість пасивні суб’єкти політики – пересічні громадяни, соціальні та етнічні групи або народ в цілому, а також інші сили, яки не мають на даний час доступу до влади, є об’єктами влади. Власне, народ завжди, навіть у найрозвинутіших демократіях, є об’єктом влади, – адже влада й виникає для того, щоб керувати суспільством. Відмінності між державами полягають лише в тому, наскільки народ та окремі його частини є одночасно і суб’єктами влади. Отже, суб'єкти політики активні за своєю природою. Рушійною силою такої активності, цілеспрямованої політичної діяльності є наявність політичного (у сукупності й у залежності з іншими) інтересу. Суб'єкти політики мають свої особливі функції, дії яких регулюються правовими відношеннями і нормами. Так, основна функція таких політичних суб'єктів як держава і її органи - організація і підтримка політичної влади. До групових або колективних суб'єктів політики відносяться соціальні спільності людей. Між суб'єктами політики існує динамічна система взаємовідносин - залежності, підпорядкування, відносної автономності та ін. Політичні об’єкти можуть бути індивідуальними і колективними за своїм значенням та спрямованістю, внутрішніми та зовнішніми. Об’єкт у політиці обмежує поле діяльності суб’єкта і стає елементом регулювання процесу взаємодії між ними. Звідси витікає відносність характеру взаємодії суб’єкта і об’єкта у політиці.