19.Зміст заборони катування, нелюдського або такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання у практиці Суду. Принцип «мінімального рівня жорстокості».

У справі Данія, Франція, Норвегія, Швеція та Нідерланди проти Греції (Грецька справа (1969)) Комісія визначила такі ступені забороненого поводження: Катування: нелюдське поводження, метою якого є одержати інформацію чи зізнання або ж здійснити покарання. Нелюдське поводження або покарання: таке поводження, яке навмисно спричинює тяжке розумове чи фізичне страждання, що за даних обставин є невиправданим.Таке, що принижує гідність, поводження або покарання: поводження, яке грубо принижує особу перед іншими або примушує її діяти всупереч власній волі чи власним переконанням.

У справі Ірландія проти Сполученого Королівства (1978) Суд вніс деякі зміни до визначень:Катування: нелюдське поводження, що здійснюється навмисно і призводить до дуже серйозних та тяжких страждань.Нелюдське поводження чи покарання: спричинення сильних фізичних та душевних страждань. Таке, що принижує гідність, поводження: знущання, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання і почуття власної неповноцінності а також принизити її достоїнство, та, по можливості, зламати її фізичний і моральний опір.Для того, аби жорстоке поводження становило порушення ст.3 Конвенції, воно повинно досягнути мінімального рівня жорстокості. У рішенні у справі «Ірландія проти СК» Суд зазначив, що «оцінка цього мінімального рівня жорстокості має відносний характер; вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість даного поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках – стать, вік і стан здоров’я потерпілого». Стосовно оцінки такого рівня жорстокості у кожній конкретній справі Суд виробив певні принципи такої оцінки. Насамперед Судова практика розробила значення відмінності у формах нелюдського поводження: нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи нелюдське або таке, що принижує гідність, покарання та катування. Катування являє собою обтяжену форму нелюдського поводження, визнання якої Судом тягне негативні наслідки для держави. По-друге, Суд враховує при оцінці жорстокості поводження особистісні характеристики потерпілого – його вік, стать, а також у його зв’язку з тим, хто завдає йому страждань, зокрема співвідносність фізичної сили потерпілого з фізичною силою особи, яка здійснює арешт.

20.Зміст понять «катування», «нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження», «нелюдське або таке, що принижує гідність, покарання» у практиці Суду.

У Судовій практиці поняття «катування» застосовується у розумінні, що міститься у ст.1 Конвенції ООН проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, щопринижують гідність, видів поводження і покарання як «будь-яка дія, якою особі умисно завдається гострий біль чи страждання, фізичного чи психічного характеру, з метою,наприклад, одержання від неї або від третьої особи відомостей чи зізнання, покарання за дії,які вчинила вона чи третя особа або у вчиненні яких вона підозрюється; або з метою залякування її чи третьої особи; або за вчинення примусу; або з тієї чи іншої причини пов’язаної з дискримінацією будь-якого характеру, коли такий біль або стражданнязавдаються посадовою чи іншою особою, що діє як офіційна особа; або коли такі дії вчиняються за підбурюванням з боку таких осіб чи з їхнього дозволу або мовчазної згоди.Цим терміном не охоплюється біль чи страждання, що виникає суто як наслідок застосування законних санкцій і є їх невід’ємним складником чи неминуче супроводжує їх.Нелюдське поводження чи покарання може проявлятися як у свідомому застосуванні фізичного чи психічного насильства щодо особи, так і бути результатом невжиття певних заходів. На відміну від катування, кваліфікація дій чи бездіяльності державних органів як нелюдського поводження не вимагає наявності мети. Як нелюдське поводження Суд кваліфікував, наприклад, дії працівників міліції з побиття людини.