
- •1. Вихідні засади Конвенції. Її структура та зміст.
- •2. Протоколи до Конвенції.
- •3.Загальна характеристика змін до Конвенції, внесених згідно з протоколами 11 і 14.
- •5.Права, які закріплені у протоколах до Конвенції: загальна характеристика
- •6. Порядок формування і склад Європейського суду з прав людини (далі – Суд) згідно з Конвенцією та Регламентом Суду.
- •7.Організаційна (внутрішня) структура Суду (Секретаріат, Бюро тощо).
- •8. Форми діяльності Суду (пленарні засідання, одноособовий склад, комітет, палата, Велика палата).
- •9. Юрисдикція Суду: ratione personae, ratione materiae, ratione temporis, ratione loci.
- •13.Порядок розгляду справ Судом згідно з Конвенцією та Регламентом Суду.
- •19.Зміст заборони катування, нелюдського або такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання у практиці Суду. Принцип «мінімального рівня жорстокості».
- •20.Зміст понять «катування», «нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження», «нелюдське або таке, що принижує гідність, покарання» у практиці Суду.
- •21.Обовязки держави,що випливають зі ст.3 Конвенції.
- •22.Поняття рабства та примусової праці у практиці суду
- •23.Зміст та сфера дії права на свободу та особисту недоторканність у практиці Суду (ст. 5 Конвенції). Вимоги до позбавлення свободи у практиці Суду.
- •24.Гарантії права людини на свободу та особисту недоторканність.
- •25.Підстави правомірного позбавлення свободи, передбачені ч. 1 ст. 5 Конвенції, у практиці Суду.
- •26.Право на суд у розумінні ст.6 Конвенції та його елементи. Обмеження права на суд.
- •27.Поняття «суд», «цивільні права та обов’язки» і «кримінальне обвинувачення» у практиці Суду.
- •28.Право на справедливий судовий розгляду у інтерпретації Суду.
- •29.Право на розгляд справи упродовж розумного строку у та право навиконання остаточного судового рішення інтерпретації Суду
- •30.Презумпція невинуватості: тлумачення Судом ч.2 ст.6 Конвенції.
- •31.Права обвинуваченого у практиці Суду як гарантії права на суд.
- •32.Зміст права на повагу до приватного і сімейного життя, на повагу до житла та таємниці кореспонденції.
- •33.Поняття «приватне життя», «сімейне життя», «житло», «кореспонденція» в інтерпретації Суду.
- •34.Допустиме втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя. Межі прав, передбачених ст.8 Конвенції.
- •35.Обов’язки держави, що випливають зі ст.8 Конвенції.
28.Право на справедливий судовий розгляду у інтерпретації Суду.
Праву людини на справедливий судовий розгляд кореспондує певний обов’язок держави в особі судових органів – провести ефективне дослідження доводів, аргументів і доказів сторін, за винятком оцінки стосовно рішення, яке треба винести. Вимога справедливості судового розгляду стосується процесу у цілому, а не тільки змагальних слухань.
Принцип «справедливого судового розгляду» застосовується одночасно як у цивільних, так і у кримінальних справах.
Органічні гарантіїсправедливості судового процесу передбачають певні обов’язки держави, які роблять можливим ведення справедливого судового розгляду (до них належать: публічність процесу, незалежність і безсторонність суду).Функціональні гарантії спрямовані на рівність сторін та змагальність процесу протягом усього його перебігу. Стосовно сфери доказів судова практика виробила такі принципи, які лише підтверджують принципи, що регулюють кримінальне судочинство у демократичних країнах. Тягар доказування повинен бути покладений на сторону обвинувачення, а будь-які сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. З цього випливає, що на обвинувачення покладається зобов’язання надання доказів, достатніх для обґрунтування заяви про винність підсудного. Докази повинні надаватися обвинуваченому на відкритому засіданні задля того, аби забезпечити принцип змагальності За загальним правилом, поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для обвинуваченого бути присутнім на засіданні. Ця можливість випливає із об’єкта і цілі ст.6 Конвенції, оскільки здійснення прав, гарантованих ст.6 Конвенції, передбачає можливість обвинуваченого бути вислуханим, а також необхідність перевірити точність його тверджень і співставити їх з показами потерпілого, інтереси якого підлягають захисту, а також з показами свідків. Законодавець має позитивний обов’язок попередити невиправдане відсторонення обвинуваченого від участі у судовому засіданні. З практики Суду випливає такий принцип: коли національне законодавство дозволяє рух процесу незважаючи на відсутність «обвинуваченого», останній повинен мати право на перегляд справи щодо обґрунтованості пред’явленого йому обвинувачення за його присутності. «Право бути вислуханим» не обмежується першою інстанцією, але й поширюється на апеляцію та касацію, за умови наявності таких інстанцій у конкретній державі (рішення Суду у справі «Константінеску»).
Стосовно органічних гарантій справедливості судового розгляду, які стосуються як цивільного, так і кримінального процесу, Суд зазначає, що публічний судовий розгляд, є однією з суттєвих гарантій справедливого судового розгляду. Вона захищає підсудних від не публічного правосуддя без контролю з боку громадськості та є одним із засобів збереження довіри до суду. Право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом також є гарантією права на справедливий судовий розгляд. Для вирішення питання про те, чи можна конкретний суд вважати незалежним, з точки зору Конвенції та практики Суду, слід взяти до уваги спосіб призначення його членів, строки перебування їх на посадах, існування гарантій від зовнішнього тиску і наявність у органу зовнішніх ознак незалежності. Серед обставин, які ставлять під сумнів незалежність судді, Суд виокремив незмінність суддів протягом строку їх повноважень. Право приймати обов’язкові рішення, які не можуть бути змінені несудовою владою на шкоду стороні у справі є невід’ємним правом самого суду та невід’ємним компонентом його незалежності.
Стосовно вимоги безсторонності суду, Суд у справі Фріндлей вказав, що вона має два аспекти: 1) суд повинен бути суб’єктивно вільний від особистих упереджень чи переваг у конкретній справі; 2) суд повинен бути об’єктивно безстороннім, тобто повинен гарантовано виключати який-небудь обґрунтований сумнів щодо конкретної справи.