4. Психологічна характеристика самовиховання

Починаючи з підліткового віку з'являється новий фактор виховання - самовиховання – свідома, систематична робота школярів по формуванню у себе суспільно цінних якостей особистості, подоланню недоліків поведінки, негативних рис і якостей. І.П. Павлов вказував, що людина є системою, єдиною за найвищою саморегуляцією, яка сама себе вдосконалює.

Потреба у самовихованні та можливість його реального здійснення виникають лише на певному, досить значному рівні розвитку особистості учня. За даними психолого-педагогічних досліджень, здатність до самовиховання вперше з'являється в учнів підліткового віку, у невеликої частини учнів-підлітків в середині цього вікового періоду, значно частіше під кінець підліткового віку.

Варто зауважити, що виникнення у підлітковому віці потреби у самовихованні значною мірою зумовлюється особливостями виховання дітей на більш ранніх вікових етапах – у дошкільному та молодшому шкільному віці, що є необхідною підготовчою «базою», яка – залежно від її суті – може мати різний вплив на самовиховання дитини у наступні вікові періоди. Керування процесом самовиховання вимагає від учителя особливої майстерності і такту в індивідуальній роботі з учнями. Справа в тому, що самовиховання – процес інтимний і поряд з загальними. Спільними для багатьох учнів особливостями, характеризується індивідуальною своєрідністю у кожної дитини, що зумовлюється конкретними цілями, специфікою засобів і форм самовдосконалення. Допомагаючи учням в здійсненні самовиховання, вчитель ні в якому разі не може нав'язувати їм своєї волі, тим більше ставити з власної ініціативи якісь регламентовані ним цілі або влаштовувати перевірку процесу самовиховання учнів.

В цій справі доречно у тактовній формі давати учням поради у виборі цілей самовиховання, у плануванні, в оволодінні формами самоконтролю, схвально оцінювати, підтримувати досягнуті успіхи.

Вчитель повинен допомогти підліткам не допустити помилок у самовихованні.

Помилки школярів у здійсненні самовиховання:

1. Багато підлітків і старших школярів неправильно розуміють і оцінюють деякі якості особистості: позитивно оцінюють, наприклад, впертість, грубість, негативно оцінюють скромність, чуйність. В результаті виникає прагнення розвивати якості, які школярі оцінюють як позитивні, але які об'єктивно є негативними, і долати негативні, з їх точки зору, але об'єктивно позитивні якості.

2. Школяр не може знайти правильні шляхи самовиховання і використовує неправильні прийоми, наївні засоби чи штучні, відірвані від життя вправи.

У керівництві самовихованням школярів вчитель, вихователь повинні досягти таких завдань:

1. збудити (чи підтримати) прагнення школяра розвинути в себе позитивні риси особистості і позбавитися від тих чи інших негативних сторін своєї поведінки;

2. допомогти школяреві критично поставитись до своєї особистості, уважно і об'єктивно розібратися в особливостях своєї поведінки, чітко побачити свої недоліки, усвідомити свої прорахунки;

3. вчитель, вихователь допомагають школяреві класти програму самовиховання, помітити і вирішити, які особливості слід розвивати, а які долати;

4. вчитель, вихователь вказують розумні шляхи самовиховання, озброюють школяра найбільш доцільними та ефективними прийомами роботи по формуванню позитивних рис особистості і подоланню недоліків.