Тема: Психологія виховання і самовиховання як цілеспрямованого процесу формування особистості

1. Психологічна сутність виховання особистості.

2. Психологічні механізми і умови формування особистості під впливом виховання.

3. Мотивація поведінки та шляхи її формування.

4. Психологічна характеристика самовиховання.

5. Психологічні основи методів і форм виховної роботи.

6. Психологічні основи виховного впливу праці.

7. Психологічні обґрунтування виховних впливів.

Література:

1. Крутецкий В.А. Основы педагогической психологии. – М., 1972. – С.202-235.

2. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников. – М., 1976. С. 209-248.

3. Богословский В.И. Психология обучения и воспитания школьников. - М., 1974.

4. Орлов Ю.М. и др. Психологические основы воспитания и самовоспитания. - М., 1989.

5. Ковалев С.М. Воспитание и самовоспитание. - М., 1986.

6. Рувинский Л.И., Соловьева А.Е. Психология самовоспитания. - М., 1982.

7. Педагогічна психологія / За ред. Л.М. Проколієнко, Д.Ф. Ніколенка. – К., 1991. - С.50-92.

Словник: виховання, установка, самовиховання, громадська думка, перевиховання, навіювання, заохочення, покарання, переконання.

1. Психологічна сутність виховання особистості

Психологія виховання, як найважливіша складова частина педагогічної психології, основними своїми завданнями має вивчення закономірностей активного і цілеспрямованого формування особистості людини в онтогенезі. Значення цих закономірностей є необхідною передумовою побудови програми і методів формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, якій притаманні широкий світогляд, моральна переконаність, естетична і фізична завершеність, активне і творче ставлення до дійсності.

Розробка психологічних основ наукової організації виховного процесу дає можливість забезпечити повноцінне формування особистості кожної дитини, попередити виникнення тих чи інших негативних рис.

Виховання - це багатогранний процес впливів на людину найрізноманітніших природних і соціальних факторів - сім'ї, школи, літератури, мистецтва, засобів масової інформації тощо. Воно може бути стихійним і організованим. У педагогіці виховання розглядається як спеціально організований суспільними інституціями (закладами) процес формування у людини фізичних, розумових, світоглядних, моральних, естетичних особливостей, якостей волі, рис характеру.

Психологія виховання розв'язує такі складні питання:

1. джерела, рушійні сили, психологічні механізми формування особистості;

2. з'ясовує, як дитина оволодіває суспільним досвідом, практикою міжлюдських взаємин, перетворюється на зрілого, активного члена суспільства.

Одне з найважливіших завдань психології виховання полягає у вивченні психологічних механізмів формування особистості. Воно є необхідною умовою успіху перетворення виховних вимог суспільства у внутрішні регулятори поведінки і діяльності зростаючої особистості.

2. Психологічні механізми і умови формування особистості під впливом виховання

Шепель В.М. виділяє такі механізми формування особистості під впливом виховання:

1. фізіологічні механізми;

2. психічні механізми;

3. психологічні механізми.

Фізіологічні механізми являють собою складне безпосереднє відображення нервовою системою людини зовнішнього світу. До фізіологічних механізмів належать рефлекторний механізм і механізм тимчасових нервових зв'язків. Завдяки діяльності цих первинних механізмів утворюються такі елементи психічного стану людини, як інстинкти ( в тому числі і соціальні, найпростіші емоції, потяги, навички, звички. Їх не можна віднести безпосередньо до духовного світу людини, проте разом з тим всі вони дуже тісно пов'язані з цим духовним світом. Головне в тому, що у виховній діяльності не можна не рахуватися з цими елементами, недооцінювати їх роль у формуванні духовного світу особистості.

Психічні механізми – це механізми чуттєвого і раціонального пізнання. Чуттєве пізнання – це пізнання людиною навколишньої дійсності за допомогою відчуття і сприймання. Раціональне пізнання – це пізнання людиною об'єктивного мислення за допомогою пам'яті, мислення та уяви. В процесі виховної роботи слід враховувати індивідуальні та вікові особливості відчуття, сприймання, пам'яті, мислення та уяви дітей, створювати у процесі виховання сприятливі умови для позитивного впливу тих чи інших виховних засобів на перелічені вище психічні пізнавальні процеси дитини з метою формування у неї важливих елементів внутрішнього духовного світу. Наприклад, на основі відчуттів формуються емоції учня, а на основі сприймання – почуття, і ці сформовані емоції та почуття дитини потрібно враховувати при організації виховного процесу, а також створювати сприятливі умови для розвитку позитивно забарвлених емоцій та почуттів учня під впливом виховання.

Психологічні механізми є найбільш складними, оскільки:

1. вони базуються на роботі фізіологічних і психічних механізмів. В силу цього якість роботи названих механізмів має безпосереднє значення для функціонування психологічних механізмів;

2. завдяки психологічним механізмам здійснюється більш якісне пізнання суспільних умов життя, всього, що пов'язане з соціалізацією і вихованням людини;

3. психологічні механізми ніби завершують роботу раніше названих механізмів, активно сприяють формуванню самосвідомості.

Психологічні механізми включають:

1. повсякденну (емпіричну) свідомість;

2. теоретичну (науково-систематизовану) свідомість.

Повсякденна свідомість включає в себе результати діяльності пізнавальних процесів (чуттєвого і раціонального пізнання) на рівні власних можливостей людини сприймати інформацію, оцінювати її, робити свої узагальнення. На формування повсякденної свідомості впливає характер емоційно-чуттєвого складу особистості, індивідуальні якості її мислення, пам'яті, уяви, особисті схильності та актуальні потреби. На зміст повсякденної свідомості здійснюють вирішальний вплив власний життєвий досвід людини, сім'я, учнівський чи трудовий колектив, товариські компанії. Для повсякденної свідомості важливим є «особистий смисл» у засвоєнні знань, у спілкуванні, у трудовій діяльності. Особливо повсякденної свідомості слід враховувати у процесі виховання.

Теоретична свідомість – це той рівень психічної діяльності, в результаті якої у духовному світі особистості формується система вищих почуттів (інтелектуальних, моральних, естетичних) та науково-світоглядних переконань. Технологія роботи цієї свідомості така: засвоєння інформації особистістю за допомогою прийомів наукової логіки і з позицій наукових знань. Теоретична свідомість – результат всього процесу суспільного формування особистості, найважливішими складовими частинами якого є соціалізація, виховання та самовиховання.

У вихованні не можна недооцінювати повсякденну свідомість школярів, оскільки пряме звертання вихователя до теоретичної свідомості учнів без врахування їх особистих поглядів, соціальних установок і стереотипів, настроїв веде до помилок у процесі виховання.

Крім механізмів формування особистості у науковій літературі виділяють також умови формування особистості під впливом виховання:

1. Особистістю людина не народжується, а стає в процесі життєдіяльності при оволодінні людиною соціальним досвідом людства. Кожний віковий період є сензитивним для розвитку певних властивостей і якостей особистості. Процес виховання повинен будуватися таким чином, щоб у кожний віковий період максимально використовувати його можливості для становлення особистості.

2. Особистість являє собою єдине ціле, в ній всі властивості і якості взаємопов'язані, тому певна властивість, якість особистості дитини набуває своє значення в залежності від поєднання цієї властивості з іншими властивостями і якостями особистості. Вся виховна робота повинна бути спрямована на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

3. Для формування особистості головною є її власна діяльність. У вихованні важливою є організація правильного морального, суспільного життя дитини.

4. Формування особистості дитини відбувається за своїми внутрішніми законами і умовами, які слід враховувати в процесі виховання.

5. Для формування особистості важливою є не лише власна діяльність дитини, але й формування мотивів цієї діяльності.

6. На формування особистості дитини впливає значною мірою співвідношення самооцінки, рівня домагань особистості та її реальних можливостей.