49. Поняття, система та правові засада публічних доходів

50. Податкове право та податкові правовідносини

Податкове право — це підгалузь фінансового права. Воно містить закони і підзаконні нормативні акти, правові норми, якими закріплюються принципи побудови податкової системи, права, обов'язки та відповідальність учасників податкових правовідносин, види платежів. Іншими словами, податкове право — сукупність правових норм, якими регулюються відносини в галузі податків.    Суспільні відносини, які виникають при сплаті податків та інших платежів і врегульовані нормами фінансового, адміністративного, цивільного та кримінального права, є податковими правовідносинами. З цього визначення випливає, що податкові правовідносини — це перш за все суспільні відносини, тобто відносини між державними фінансовими (податковими) органами і особами (фізичними і юридичними) щодо обов'язкових платежів у бюджети всіх рівнів. Податкові правовідносини становлять форму вираження економічних, політичних та інших відносин.     Податкові правовідносини торкаються досить широкого кола питань — від розробки і закріплення тієї чи іншої форми платежу до контролю за правильністю його обчислення і вчасного внесення в бюджет відповідного рівня. Маючи свої особливості, податкові відносини дещо відрізняються від інших фінансових та адміністративних відносин. Цими особливостями е суб'єкти та об'єкти податкових правовідносин. Так, суб'єктами відносин є платники податків і державні податкові органи. При цьому механізм правового регулювання є такою схемою: правова норма — учасник правовідносин (податкові органи — платник податку). Цивільно-правова схема має вигляд: правова норма — правосуб'єктність — юридичний факт. Об'єктом податкових правовідносин є доходи платників податків, що виступають у двох формах: у грошовій (прибуток від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг тощо) та в майновій (придбаний будинок, автомобіль тощо).      Предметом податкового права є система фінансово-правових відносин” яка регулює податкові відносини державних податкових органів і платників податків щодо встановлення, зміни та стягнення з платників податків частини їхніх доходів у відповідний бюджет (державний, місцевий).

51. Податки у системі обов’язкових платежів, їх особливості та функції

Податки — основне джерело бюджетних доходів. Конституція України встановила обов'язок кожного, хто має доходи, спла­чувати податки.

Ст. 2 Закону "Про систему оподаткування" дає ви­значення не тільки податку, але й одночасно збору: "Під податком і збором (обов'язковим платежем) в бюджети і в державні цільові фонди слід розуміти обов'язковий внесок у бюджет відповідного рівня або державний цільовий фонд, гцо здійснюється платниками в порядку і на умовах, гцо визнача­ються законами України про оподаткування".

Податок відрізняється від усіх інших плате­жів такими особливостями:

1. вводяться податки тільки законами;

2. при справлянні податків відбувається відчуження власності фізичних і юридичних осіб на користь держави або органу місцевого самоврядування;

3. законом установлюється обов'язковість сплати;

4. існує Індивідуальна безвідплатність;

5. відсутність цільового призначення;

6. застосування примусової сили при невиконанні припису держави.

Таким чином, зважаючи на ці особливості платежів у фор­мі податків, є можливість визначити податок як обоє 'язковий, індивідуально безвідплатний платіж, що справляється з юри­дичних і фізичних осіб у формі забезпеченого державним при­мусом законного відчуження належних їм на праві власності, господарського відання або оперативного управління коштів, з метою фінансування завдань та функцій держави та місцевих органів самоврядування.

Функції податків, що визначають їхню сутність, є похідними від функцій фінансів і виконують такі самі завдання, але у вужчих межах. Виходячи з цього, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні та додаткові. Основні функції податку.

Найважливішою функцією податків є фіскальна. Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення — насичення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства.

Регулююча функція слугує своєрідним доповненням попередньої і стосується як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об’єктивно і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим виробникам чи галузям.

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. З допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети у сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює кілька видів функцій.

1. Розподільна функція являє собою своєрідне відображення фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів і т. ін.). Це дозволяє говорити про існування первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за рахунок податків.

Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробничої діяльності. Як і регулюю¬ча, вона може бути пов’язана із застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і головну — з позицій реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов’язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна.