Типові тестові завдання

Оберіть правильний варіант відповіді

1. Індекс ПФТС розраховується по методу:

1. середньогеометричного;

2. капіталізації;

3. середньоарифметичного.

2. Індекс Доу-Джонса розраховується за методом:

1. середньо геометричного;

2. капіталізації;

3. середньоарифметичного.

3. Чи можлива така ситуація, що індекс росте, а курс окремого цінного паперу, що входить до складу індексу, зменшується?

1. так;

2. ні.

4. Виберіть зі списку індексів біржові індекси:

1. індекс Української Торговельної Системи;

2. індекс S&P;

3. індекс FTSE;

4. Індекс ММВБ.

5. Якщо курс окремої акції підвищується швидше індексу, то значення β-коефіцієнта для цього паперу:

1. менше одиниці;

2. дорівнює нулю;

3. більше одиниці.

6. Оберіть індекси, в базу розрахунку яких входять акції менш ніж 100 компаній:

1. індекс ПФТС;

2. індекс S&P 500;

3. індекс DAX;

4. індекс Nikkei;

5. індекс Dow-Jones.

Практичні завдання

Задача 1

В таблиці 4.2 наведено дані про ціни та кількість проданих акцій за біржевий день.

Таблиця 4.2 – Дані про акції

Емітент	Курс акцій у базовому періоді (грн.)	Кількість акцій (тис.шт.)	Зміна ціни по відношенню до базового періоду (%)
А	40	24	+10
Б	50	30	-6
В	10	70	+15

За даними таблиці розрахувати індекси:

• аналогічні індексу Dow-Jones;

• аналогічні індексу FTSE;

• аналогічні індексу РТС (початкове значення дорівнює 100).

Задача 2

В таблиці 4.3 наведено дані про ціни та кількість проданих акцій за біржевий день.

Таблиця 4.3 – Дані про акції

Емітент	Курс акцій у базовому періоді (грн.)	Кількість акцій (тис.шт.)	Фактичний курс акцій (грн.)
А	70	45	65
Б	90	50	92
В	120	30	105

За даними таблиці розрахувати індекси:

• аналогічні індексу Dow-Jones;

• аналогічні індексу FTSE;

• аналогічні індексу РТС (початкове значення дорівнює 100).

5 Оцінка інвестиційних характеристик цінних паперів

Як будь-який товар у ринковій економіці, цінні папери мають споживчі властивості (інвестиційні характеристики), що безпосередньо впливають на їх ринкову вартість. Учасників фондового ринку в першу чергу цікавлять наступні інвестиційні характеристики цінних паперів – надійність, доходність, ліквідність.

Різні види фінансових активів мають різну ліквідність. Тільки грошовим коштам притаманна абсолютна ліквідність.

В інвестиційній практиці за критерієм витрат часу на реалізацію (ліквідність) фінансові активи класифікують так:

• швидколіквідні, до яких належать ті активи, які можуть бути трансформовані в грошову форму впродовж не більш як сім днів;

• високоліквідні фінансові активи – можливий термін реалізації або період трансформації у грошові кошти становить від восьми до тридцяти днів;

• середньоліквідні фінансові активи, які можуть бути реалізовані в термін від одного до трьох місяців;

• слаболіквідні фінансові активи з терміном можливої реалізації понад три місяці.

У процесі оцінювання ліквідності цінного папера застосовують два критерії, а саме: час трансформації інвестиції у гроші та розмір фінансових збитків за умови такої трансформації.

Ліквідність інвестицій за часом вимірюють у кількості днів, потрібних для реалізації на ринку фінансового інструменту. До фінансових збитків, пов’язаних із трансформацією фінансового інструменту в гроші, можна віднести часткову втрату первинного капіталу в разі продажу цінних паперів у період зниження їхнього ринкового курсу та інфляційне знецінення. До фінансових втрат, пов’язаних із ліквідністю, можуть бути віднесені суми податків, а також мито під час реалізації цінних паперів, сплата комісійних посередникам, операційні витрати, зумовлені придбанням цінних паперів.

Таким чином, ліквідність портфеля цінних паперів – це його потенційна здатність за стислий час трансформуватися в гроші без значних фінансових збитків. Тут для інвестора виникає компроміс між ризиком і ліквідністю. З огляду на таку мету, як ліквідність, не слід нехтувати безпекою заради високих доходів.

Економічна сутність такого зв’язку полягає в тому, що за умови, коли портфельний інвестор згодний на більший рівень фінансових втрат під час реалізації фінансових інвестицій, він матиме змогу швидше реалізувати їх (і навпаки). З’ясування такого взаємозв’язку вможливлює оцінювання портфельним інвестором рівня ліквідності фінансових активів, а шляхом варіювання показника рівня фінансових втрат управляти процесом трансферу їх у грошові кошти.

За інших рівних умов економічні орієнтири портфельного інвестора спрямовані на вибір високоліквідних активів, оскільки це надає йому додаткову можливість маневрування в процесі управління портфелем цінних паперів. Щоб інвестор був зацікавлений у залученні до портфеля середньоліквідних і слаболіквідних фінансових активів, він має бути заохоченим, тобто потрібні певні стимули у формі додаткового доходу – премії за ліквідність.

Премія за ліквідність – це надлишок, який додають до величини сталої ставки доходу за цінними паперами, якщо ці цінні папери не можуть бути конвертовані в гроші за короткий час і за вартістю, близькою до вартості придбання їх. Оскільки ліквідність є важливим показником інвестиційної якості цінних паперів, портфельні інвестори досліджують її рівень і враховують премію за ліквідність під час визначення ринкової ставки доходу за цінними паперами.

На практиці дуже важко визначити розмір премії за ліквідність, утім, існує різниця між розмірами премії за ліквідність для слаболіквідних і швидколіквідних фінансових інструментів за однакового рівня ризику. Для менш ліквідних фінансових інструментів треба встановлювати вищий розмір додаткового доходу або премію за ліквідність (Liguidity Premium).

Щоб вчасно сплачувати рахунки постачальників, фірмі потрібний певний рівень абсолютної ліквідності. Підтримка цього рівня пов’язана з певними витратами. Зазвичай за ціну за підтримку необхідного рівня ліквідності приймають можливий дохід від інвестування середнього залишку грошових коштів у високоліквідні державні цінні папери. Рівнем ризику, пов’язаного з ними, можна знехтувати. Гроші й зазначені високоліквідні цінні папери можна з певною умовністю віднести до класу активів з однаковим рівнем ризику.

За кордоном значну частину портфеля цінних паперів нерідко становлять короткотермінові ліквідні активи (ліквідні папери, тобто цінні папери, які можуть бути продані за короткий проміжок часу). Це пояснюється тим, що вони відіграють роль замінників готівки в касі й виконують функцію тимчасової інвестиції. Отже, у портфелі цінних паперів тримають ліквідні активи замість надмірних розмірів готівки в касі.

У разі виникнення додаткової потреби у готівці цю частину портфеля реалізують (якщо потреба в готівці перевищує її надходження). До цього вдаються й на випадок виникнення непередбачених ситуацій у разі можливого браку готівкових коштів.

Функцію тимчасової інвестиції ліквідні цінні папери виконують, наприклад, за умови задоволення певних фінансових потреб або сезонних циклічних трендів.

Стимулювальним мотивом залучення окремих цінних паперів є й те, що в деяких країнах (зокрема у США) значна частина дивідендного доходу не підлягає оподаткуванню. Для інвесторів низка цінних паперів відіграє роль майже готівкових резервів, тобто резервів, які можуть швидко та легко, з мінімальними витратами бути конвертовані у гроші.

Слід зазначити, що в США у разі виникнення надлишкових сум готівки, до портфеля цінних паперів як ліквідні активи залучають казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати, цінні папери євроринку та відомих корпорацій.

Цінні папери, що їх використовують для забезпечення високоліквідної частини портфеля цінних паперів у США, мають дохідність до 4% з терміном погашення до року або негайне. Саме вони, на думку фахівців із портфельного інвестування, є найдоцільнішими для залучення як майже готівкові резерви. Засадова концепція полягає в тому, що головна мета трансферу готівки у цінні папери – це зменшення суми наявної готівки для забезпечення безперервного функціонування фірми до необхідного мінімуму.

Таким чином, наявність у портфелі ліквідних цінних паперів, які можуть бути продані за короткий проміжок часу за цінами, що приблизно дорівнюють цінам їхнього придбання, може зменшити потребу в готівці. Ліквідні цінні папери виконують функції як замінника готівки, так і тимчасової інвестиції. Безпека – вирішальний критерій під час прийняття рішень щодо придбання ліквідних цінних паперів.

До грошових коштів можуть бути застосовані моделі, розроблені в теорії управління запасами, які дають змогу оптимізувати розмір необхідних підприємству (фірмі) грошових коштів (готівки). Йдеться про те, щоб оцінити загальний обсяг потрібних фірмі грошових коштів та їхніх еквівалентів у формі цінних паперів і встановити, яку частину готівки варто тримати на розрахунковому рахунку, а яку – у вигляді швидколіквідних цінних паперів, та коли й у якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію грошових коштів і швидкореалізованих фінансових активів. Для збалансування готівкових грошей і ліквідних цінних паперів у західній практиці застосовують моделі Баумоля і Міллера-Орра. Розглянемо можливість і принцип застосування на практиці моделі, запропонованої 1952р. Вільямом Баумолем (W. Baumol), яку можна застосовувати за реальних передумов лише в разі дотримання деяких вимог або за припущеннями.

Модель Баумоля застосовують за умови, що фірма починає свою діяльність, маючи на розрахунковому рахунку максимальний і доцільний для неї рівень грошових коштів, а потім цілковито використовує його впродовж певного терміну. Цей цикл постійний, кошти від реалізації фірма вкладає в короткотермінові високоліквідні цінні папери. Якщо запас грошових коштів на розрахунковому рахунку вичерпується (дорівнює нулю) або досягає прийнятного безпечного рівня, фірма продає частину цінних паперів і поповнює запас грошових коштів до початкового рівня.

Розрахунок оптимальної суми трансформації готівки (K¹_опт) в цінні папери (сума постійного циклічного поповнення) здійснюють за формулою:

, (5.1)

де Z – потреба фірми у готівці на певний термін (рік, тиждень);

L – необхідні постійні витрати на цикл конвертації грошових коштів у високоліквідні цінні папери;

R – дохідність короткотермінових фінансових вкладень (потенційні збитки від тримання готівки).

Середній запас грошових коштів становить K¹_опт/2, а загальна кількість операцій з конвертації ліквідних цінних паперів в грошові кошти (N) дорівнює:

. (5.2)

Загальні витрати (F) з реалізації такої політики управління грошовими коштами становитимуть:

. (5.3)

Перший додаток ( або ) у цій формулі становить прямі витрати, другий ( ) – неотриману вигоду (втрати доходу) від зберігання коштів на розрахунковому рахунку замість інвестування їх у цінні папери (альтернативні витрати).

Якщо вираз для визначення F диференціювати відносно K, отримаємо формулу для визначення K¹_опт.

Якщо сумарні грошові витрати компанії впродовж року, наприклад, становлять 1,5 млн. дол., ставка доходу за державними цінними паперами дорівнює 8%, а витрати, пов’язані з кожною їх реалізацією, сягають 25 дол., K¹_опт= 30618 дол., тобто:

(дол.).

Середній розмір грошових коштів на розрахунковому рахунку становитиме 15306 дол. Необхідна кількість операцій N з трансформації цінних паперів у грошові кошти за рік дорівнюватиме:

N = 1500000 дол./30618 дол. = 50 (операцій).

Таким чином, щойно кошти на розрахунковому рахунку вичерпуються, компанія має продавати частину високоліквідних цінних паперів приблизно на суму 30 тис. дол. Таку операцію треба виконувати щотижня. Оптимальний розмір грошових коштів на розрахунковому рахунку становитиме 30,618 тис. дол. (середній – 15,3 тис. дол.).

Модель, запропонована М. Міллером (M. Miller) і Д. Орром (D. Orr), надає фірмі рекомендації стосовно управління своїм грошовим запасом, якщо неможливо передбачити щоденний залишок або надходження грошових коштів. На практиці залишок коштів на розрахунковому рахунку зазвичай змінюється непередбачувано, причому можливі значні коливання.

Ліквідність портфеля цінних паперів реалізується також за рахунок операцій РЕПО (REPO, або repurchasing agreement), що становлять договори стосовно зворотного викупу цінних паперів. Договором передбачено два зобов’язання для його учасників – зобов’язання продажу та зобов’язання придбання.

Пряма операція РЕПО передбачає, що одна зі сторін продає іншій пакет цінних паперів із зобов’язанням за певний термін повернути його собі за договором за обумовленою ціною. Зворотне придбання здійснюють за ціною, що перевищує попередню ціну. Різниця між цінами відображає дохідність операції, зазвичай виражається у відсотках річних і називається ставкою РЕПО.

Доцільність такої операції полягає в тому, що одна сторона отримує терміново потрібну їй готівку, інша – тимчасово поповнює брак цінних паперів і водночас отримує дохід (відсотки) за надану готівку. Призначення прямої операції РЕПО – залучити необхідні фінансові ресурси. Зворотна операція РЕПО передбачає купівлю пакета цінних паперів із зобов’язанням продати його назад. Сутність такої операції – розміщення тимчасово вільних фінансових ресурсів.

Операції РЕПО переважно здійснюють із державними цінними паперами, вони належать до короткотермінових операцій – від кількох днів до кількох місяців. У світовій практиці найпоширенішими є 24-годинні договори РЕПО. Доволі популярними є також тристоронні РЕПО, коли між покупцем і продавцем пакета цінних паперів постає посередник. Зазвичай посередник – це банківська установа, обов’язки якої зумовлені договором. За таких умов учасники угоди відкривають власні рахунки з цінних паперів і грошових коштів у банку-посереднику. Тристороння угода РЕПО вважається відносно менш ризикованою порівняно зі звичайною.

У світовій практиці головні параметри операцій РЕПО стандартизовано. Їх широко застосовують у США, Японії, Канаді, Великій Британії, Франції, Німеччині. Операції РЕПО переважно проводять з інтервалом від 1 до 15 днів. В Україні запроваджено механізм рефінансування комерційних банків шляхом проведення операцій РЕПО.

Під надійністю цінних паперів звичайно розуміють ступінь ризику, якому піддається інвестор, коли він здобуває які-небудь цінні папери. Кожен інвестор, вкладаючи кошти в цінні папери, ризикує певним чином. Постійне існування ризику зумовлюється поліцентричним характером загальноринкової взаємодії. Він може бути великим чи меншим, або мінімальним; однак вкладення коштів у цінні папери практично завжди являє собою ризиковану справу.

Абсолютно безризикових цінних паперів не існує навіть теоретично. Під ризиком у даному випадку розуміється імовірність того, що емітент, що випустив визначені цінні папери, не зможе виконати цілком чи частково а також вчасно взяті на себе зобов'язання, про які повідомлене в умовах випуску.

Потенційний інвестор, ознайомившись з умовами випуску цінних паперів, оцінює, наскільки ризикованим для нього буде придбання даних цінних паперів, чи заслуговує довіри емітент, яка реальна імовірність того, що емітент не зможе виконати свої зобов'язання, або виконає їх частково, або несвоєчасно, наскільки доходною є галузь чи підприємство, або проект, у які емітент буде вкладати гроші інвестора і так далі.

Оцінивши ці, а також інші аспекти, потенційний інвестор приймає рішення щодо доцільності придбання даних цінних паперів. Цінні папери вважаються відносно надійними, якщо ризик, що існує при їхньому придбанні, є невеликим. І навпаки, чим більш ризикованим заходом є вкладання засобів інвестора, тим менш надійними для нього є дані цінні папери. Зворотна взаємозалежність між надійністю і ризикованістю впливає на вартість цінних паперів.

Остання є тим вище, чим менш надійними і більш ризикованими є конкретні цінні папери.

Отже, перед інвестуванням грошей в акції різних компаній важливо провести аналіз фінансової стійкості даного підприємства, визначити ймовірність повернення коштів.

Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства передбачає дослідження динаміки та структури фінансових результатів його діяльності, дозволяє визначити фактори, що вплинули на формування величини чистого прибутку (збитку) підприємства. За результатами аналізу робиться висновок щодо прибутковості або збитковості діяльності підприємства, тенденцій зміни фінансових результатів діяльності підприємства порівняно з попередніми періодами, основних факторів, що вплинули на формування кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється за даними балансу та дозволяє визначити спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов’язання. Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта покриття, коефіцієнта швидкої ліквідності, коефіцієнта абсолютної ліквідності та чистого оборотного капіталу (таблиця 5.1).

Таблиця 5.1 – Розрахунок показників ліквідності підприємства

№ п/п	Назва показника	Алгоритм розрахунку	Нормативне значення	Розрахунок по роках
				1	2	…	n
1	Коефіцієнт покриття	Ф1 р.260/Ф1 р.620	>1
2	Коефіцієнт швидкої ліквідності	Ф1 (р. 260-р.100-р.110-р.120-р.130-р.140)/Ф1 р.620	0,6-0,8
3	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	Ф1 (р.220+р.230+р.240)/Ф1 р.620	>0, збільшення
4	Чистий оборотний капітал, тис. грн.	Ф1 (р.260-р.620)	>0, збільшення

Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості й незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта платоспроможності (автономії), коефіцієнта фінансування, коефіцієнта забезпеченості власними оборотними засобами та коефіцієнта маневреності власного капіталу (таблиця 5.2).

Також необхідним етапом даного аналізу є встановлення можливості банкрутства компанії і часу, протягом якого воно може відбутися.

Більшість кількісних методів аналізу ризику банкрутства підприємства мають в основі алгоритм, який приведено нижче. Вперше його застосував Едвард Альтман при виведенні співвідношення, за яким можна провести діагностику можливості банкрутства підприємства. Даний підхід полягає в наступному.

Таблиця 5.2 – Розрахунок показників платоспроможності підприємства

№ п/п	Назва показника	Алгоритм розрахунку	Нормативне значення	Розрахунок по роках
				1	2	…	n
1	Коефіцієнт платоспроможності (автономії)	Ф1 р.380/Ф1 р.640	>0,5
2	Коефіцієнт фінансування	Ф1 (р.430+р.480+ +р.620+р.630)/Ф1 р.380	<1, зменшення
3	Коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом	Ф1 (р.260-р.620)/ Ф1 р.260	>0,1
4	Коефіцієнт маневреності власного капіталу	Ф1 (р.260-р.620)/ Ф1 р.380	>0, збільшення

Із урахуванням специфіки країни, в якій зареєстровано підприємство, та проміжку часу, на який проводиться аналіз, формується набір окремих фінансових показників підприємства, які за попереднім аналізом мають найбільше відношення до властивості банкрутства. Нехай таких показників N. В N-мірному просторі, утвореному виділеними показниками, проводиться гіперплощина, яка на підставі даних статистики відокремлює успішні підприємства від підприємств-банкрутів. Рівняння цієї гіперплощини має вигляд

, (5.4)

де – функції показників бухгалтерської звітності;

– отримані в результаті аналізу вагові коефіцієнти.

Здійснюючи паралельний перенос площини (5.4), можна спостерігати, як перерозподіляється число успішних і неуспішних підприємств, що попадають в ту чи іншу підмножину, відсічену даною площиною. Відповідно, можна встановити граничні нормативи і , для яких у випадку, коли Z˂Z₁ – ризик банкрутства підприємства високий, коли Z˃Z₂ – ризик банкрутства низький, Z₂˂Z˂Z₁ – стан підприємства невизначений.

Представлений підхід, розроблений у 1968 р. Едвардом Альтманом, був застосований ним для економіки США. Так, використовуючи метод лінійного дискримінантного аналізу, він виявив п'ять найбільш значимих фінансових індикаторів, що можуть бути використані для передбачення банкрутства. В результаті з'явилося широко відоме співвідношення:

, (5.5)

де К₁ – співвідношення власного оборотного капіталу до суми активів;

К₂ – співвідношення нерозподіленого прибутку до суми активів;

К₃ – співвідношення прибутку до сплати відсотків до суми активів;

К₄ – співвідношення виручки від реалізації до суми активів;

К₅ – співвідношення ринкової вартості власного капіталу до суми позикового капіталу.

Результати численних розрахунків по моделі Альтмана показали, що узагальнюючий показник Z може приймати значення в межах [-14; +22]. Альтман визначив інтервальні оцінки показника, для якого при Z˂1,81 існує висока ймовірність банкрутства, при Z˃2,67 – низька ймовірність банкрутства. Інтервал [1,81; 2,67] складає зону невизначеності.

Пізніше, у 1983 р. Альтман поширив свій підхід на компанії, чиї акції не котируються на ринку. Співвідношення (5.5) в цьому випадку набуло вигляд

, (5.6)

де К₅ – співвідношення балансової вартості власного капіталу до позикового капіталу.

При Z˂1,23 Альтман визначає високу ймовірність банкрутства.

Приведений метод дискримінантного аналізу Альтмана був згодом застосований ним та його послідовниками в ряді країн (Англія, Франція, Бразилія та ін.). Так, наприклад Таффлер і Тісшоу для Великобританії одержали таку залежність:

, (5.7)

де К₁ = прибуток від реалізації/короткострокові зобов'язання;

К₂ = оборотний капітал/сума зобов'язань;

К₃ = короткострокові зобов'язання/сума активів;

К₄ = обсяг продажів/сума активів.

При Z˃0,3 ймовірність банкрутства визначається як низька.

Давидова Г.В. та Бєліков А.Ю. застосували підхід Альтмана для умов російської економіки. В результаті було отримано таку модель:

, (5.8)

де К₁ = оборотний капітал/сума активів;

К₂ = чистий прибуток/власний капітал;

К₃ = обсяг продажів/сума активів;

К₄ = чистий прибуток/собівартість.

Ймовірність банкрутства підприємства за даною моделлю представлена в таблиці 5.3.

Таблиця 5.3 – Ймовірність банкрутства

Значення Z	Ймовірність банкрутства (%)
Меньше 0	Максимальна (90-100)
0-0,18	Висока (60-80)
0,18-0,32	Середня (35-50)
0,32-0,42	Низька (15-20)
Більше 0,42	Мінімальна (до 10)

Контрольні запитання

1. Які інвестиційні характеристики цінних паперів впливають на їх ринкову вартість?

2. Що таке надійність цінних паперів та емітентів?

3. Які існують показники доходності цінних паперів?

4. Які основні показники ліквідності цінних паперів? Як вони розраховуються?

5. Яка існує класифікація цінних паперів за ступенем ліквідності?

6. Назвіть вартісні характеристики цінних паперів.

7. Що таке внутрішня теоретична вартість цінних паперів?

8. Чи можливо віднести до факторів, які засвідчують надійність цінних паперів, їх наявність у лістингу фондової біржі та ТІС?

9. Як оцінити надійність цінних паперів, які не враховуються в рейтингах та біржових лістингах?