ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………..4
1 Функції фондового ринку……………………………………………….5
Контрольні запитання……………………………………………………..34
Типові тестові завдання…………………………………………………...35
2 Цінні папери та їх класифікація………………………………………...37
Контрольні запитання……………………………………………………..53
Типові тестові завдання…………………………………………………...53
3 Методи аналізу фондового ринку………………………………………57
Контрольні запитання……………………………………………………..83
Типові тестові завдання…………………………………………………...84
4 Фондові індекси………………………………………………………….85
Контрольні запитання……………………………………………………..93
Типові тестові завдання…………………………………………………...93
Практичні завдання………………………………………………………..95
5 Оцінка інвестиційних характеристик цінних паперів………………....96
Контрольні запитання……………………………………………………..106
Практичні завдання………………………………………………………..107
6 Оцінка боргових та пайових цінних паперів…………………………..110
6.1 Оцінка вартості акцій………………………………………………..110
Практичні завдання……………………………………………………...113
6.2 Оцінка вартості облігацій…………………………………………...114
Практичні завдання……………………………………………………...119
6.3 Сертифікати та векселі. Визначення ціни та доходності………….121
Практичні завдання……………………………………………………...124
Контрольні запитання……………………………………………………..125
7 Управління ризиком фінансових інструментів………………………..125
Контрольні запитання……………………………………………………..134
Практичні завдання………………………………………………………..135
8 Характеристика портфеля цінних паперів……………………………..135
Контрольні запитання……………………………………………………..146
Практичні завдання………………………………………………………..147
9 Моделі портфельних стратегій…………………………………………148
Контрольні запитання……………………………………………………..172
Практичні завдання………………………………………………………..172
Термінологічний словник…………………………………………………175
Використана література…………………………………………………...184
ВСТУП
Даний навчальний посібник присвячується такій важливій сфері фінансів, як ринок цінних паперів. У фінансовій системі держави ринок цінних паперів займає важливе місце, є її складовою частиною зі своєю організаційно-функціональною специфікою та інфраструктурою. Історія розвитку ринків цінних паперів у світі показує, що їх стан може відображати стан самої економічної системи і навіть приводити до криз різного масштабу. Фондовий ринок покликаний вирішувати такі актуальні завдання, як акумулювання грошових ресурсів з метою їх вкладення в найбільш ефективні галузі народного господарства, обслуговування державного боргу та покриття бюджетного дефіциту, перерозподілу прав власності, регулювання фінансових потоків, хеджування фінансових ризиків.
Всебічний розвиток різних секторів фондового ринку в Україні вимагає зусиль з підготовки фахівців. Матеріали навчального посібника «Фондовий ринок і цінні папери» охоплюють широке коло проблем відповідно до робочої програми курсу, зокрема розглянуто сутність та організацію функціонування ринку цінних паперів, функції фондового ринку, класифікація цінних паперів, методи аналізу фондового ринку, фондові індекси, оцінка інвестиційних характеристик боргових та пайових цінних паперів, управління ризиком фінансових інструментів, засадові теорії й концепції портфельного інвестування, характеристики портфеля цінних паперів, моделі портфельних стратегій.
За сучасних умов практики-аналітики ринку цінних паперів можуть ефективно діяти, лише спираючись на відповідне теоретичне підґрунтя та сучасні аналітичні підходи до оцінювання ринку цінних паперів і якості фінансових активів, фінансового стану фірм-емітентів, здійснюючи прогнозування ринкових цін з огляду на розроблення сучасної портфельної теорії. Деяким з цих основних питань, власне, й присвячено цей навчальний посібник.
1 Функції фондового ринку
Ринок цінних паперів зазвичай розглядають як складову фінансового ринку, який у найширшому сенсі є місцем, де зустрічаються ті, у кого в процесі господарської діяльності виникає потреба у коштах для розширення своєї діяльності, й ті, у кого накопичуються заощадження, що можна використати для інвестицій. Таким чином, саме на фінансовому ринку відбувається переливання коштів від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій.
Як економічна категорія фінансовий ринок відбиває економічні відносини між суб’єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, що визначається фінансовими активами. У системі національних рахунків фінансові активи визначають як об’єкти, що мають вартість і перебувають у власності економічних суб’єктів, від яких у майбутньому слід очікувати одержання прибутку або інших доходів. Їх класифікують у такі категорії: золото і спеціальні права запозичення (СПЗ), готівка і депозити, цінні папери, крім акцій, позики, акції та інший акціонерний капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до одержання або до сплати.
Фінансовий ринок, поряд з великою кількістю інших ринків, що взаємодіють між собою, є складовою загального ринкового простору. Поняття фінансового ринку охоплює різні ринки, котрі складаються з багатьох інститутів. Кожен ринок має справу з певним типом зобов’язань (цінних паперів), обслуговує певних його учасників і діє на відповідній території.
Слід зазначити, що деякі ринки, на яких обертаються однорідні матеріальні або фінансові активи, можуть входити до складу інших, об’ємніших ринків. Саме до такої категорії складних ринків належить фінансовий ринок.
Залежно від форми фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяють на два рівні: ринок грошей і ринок капіталів. Відповідно до організації руху фінансових ресурсів виокремлюють також низку його сегментів (рисунок 1.1).
Запропонована послідовність приблизно відповідає обсягам ринків у світовій економіці. При цьому обсяги товарних ринків сьогодні на порядок поступаються ринкам корпоративних акцій і облігацій, які, своєю чергою, менше ринків похідних фінансових інструментів (деривативів), що так само значно поступаються світовим валютним ринкам. Наголосимо, що розташовані в порядку зростання обсяги ринків майже цілковито відповідають хронології виникнення їх. Так, товарний ринок виник раніше за корпоративні фінансові інструменти, а ринки деривативів і світові валютні ринки у сучасному вигляді (типу FOREX) з’явилися відносно нещодавно.
Рисунок 1.1 – Структура фінансового ринку
Таку послідовність можна простежити і в українській економіці: спочатку спостерігався розквіт товарних бірж, потім найдохіднішими стали міжбанківські кредити, від кінця 1995р. – ринок державних облігацій, на початку 1997р. і до кризи 1998р. – ринок корпоративних цінних паперів. Очевидно, що за сучасних умов в Україні слід очікувати розвитку ринку деривативів.
Як правило, фінансові інструменти грошового ринку емітуються позичальником з високим рейтингом платоспроможності й на короткий термін. Найактивніші інструменти цього ринку – векселі, ощадні сертифікати (боргові цінні папери), хоча за своїми характеристиками вони належать до різних класифікаційних груп.
Ринок капіталів акумулює фінансові інструменти з терміном обігу понад рік, які можуть бути як борговими, так і інвестиційними. Існують також інструменти з терміном обігу менше року, однак вони належать до ринку капіталу (опціон).
Ринок цінних паперів є особливою формою торгівлі фінансовими ресурсами, сутність якої полягає у випуску та обігу цінних паперів.
Ринок цінних паперів складається з двох частин – фондового ринку та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткотермінових (до одного року) документів (рисунок 1.2). Таким чином, ринок цінних паперів ширше за фондовий ринок, хоча значення останнього є величезним (саме на ньому обертаються акції і облігації). Переважну частину досліджень і математичних обґрунтувань закордонні й вітчизняні фахівці здійснюють стосовно фондового ринку.
Ринок цінних паперів становить доволі розгалужену сукупність суспільних відносин, включно з державним та інституційно-правовим регулюванням їх. Він призначений для акумулювання капіталу з подальшим його перерозподілом у вигляді інвестицій у виробничу і соціальну сферу народного господарства шляхом випуску, придбання і вільного розпорядження цінними паперами їхніми власниками.
Рисунок1.2 – Ринок цінних паперів і його складові
Місце ринку цінних паперів у структурі світового інвестиційного багатства наведено на рисунку 1.3. У цій структурі фінансове багатство має найпитомішу вагу (57,7%) за рахунок вкладень інвесторів у такі інструменти, як облігації (26,6), акції (23,0%) і готівка (8,1%).
Головна відмінність ринку цінних паперів від ринку будь-якого іншого традиційного товару, наприклад нафти, полягає у тому, що товари виробляють (вирощують, видобувають), тоді як цінні папери випускають в обіг. Щоб товар дійшов до споживача, потрібна своя організація руху товарів, а для цінних паперів – своя. Товар продають один або кілька разів, а цінний папір може продаватися і купуватися необмежену кількість разів тощо.
Ринок цінних паперів – це складова ринку будь-якої країни. Підґрунтя ринку цінних паперів – це товарний ринок, гроші й грошовий капітал. Перший є надбудовою над другим, похідним стосовно нього.
Місце ринку цінних паперів у загальному обігу грошових ресурсів демонструє рисунок 1.4.
Рисунок 1.3 – Структура світового інвестиційного багатства
Рисунок 1.4 – Ринок цінних паперів і головні грошові потоки
До завдань ринку цінних паперів належать:
мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів з метою здійснення конкретних інвестицій;
формування ринкової інфраструктури, що відповідає світовим стандартам;
розвиток вторинного ринку;
активізація маркетингових досліджень;
трансформація відносин власності;
удосконалення ринкового механізму і системи управління;
забезпечення реального контролю над фондовими капіталом на засадах державного регулювання;
зменшення інвестиційного ризику;
формування портфельних стратегій;
розвиток ціноутворення;
прогнозування перспективних напрямів розвитку.
До найважливіших функцій ринку цінних паперів належать:
функція перерозподілу грошових коштів;
функція перерозподілу ризиків;
облікова;
контрольна;
збалансування попиту і пропозиції;
стимулювальна;
регулювальна.
Функція перерозподілу грошових коштів полягає у перерозподілі коштів між галузями і сферами діяльності; територіями і країнами; населенням і підприємствами, тобто набуття заощаджень громадян виробничої форми; між державою та іншими юридичними й фізичними особами. У разі фінансування дефіциту державного і місцевих бюджетів за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної та місцевих позик та реалізації їх здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави.
Функція перерозподілу ризиків – використання інструментів ринку цінних паперів (передусім так званих похідних інструментів) для захисту власників будь-яких активів (товарних, валютних, фінансових) від несприятливої для них зміни цін, вартості або дохідності цих активів. Цю функцію можна назвати функцією захисту (страхування) від ризику або, точніше, функцією хеджування. Однак хеджування неможливо в односторонньому порядку: якщо є той, хто бажає захиститися від ризику, то має бути й інша сторона, яка вважає можливим для себе прийняти цей ризик. За допомогою ринку цінних паперів можна перекласти ризик зі свого активу на спекулянта, який бажає ризикнути. Таким чином, сутність хеджування полягає у перерозподілі ризиків. Ця функція є відносно новою для ринку цінних паперів. У сучасному вигляді вона з’явилася лише на початку 1970-х років. Завдяки їй ринок, з одного боку, істотно зміцнів, з іншого – зросла його значущість, бо функція перерозподілу ризиків, ґрунтуючись на функції перерозподілу грошових коштів, різко прискорює і навіть спрощує переливання вільних (або вивільнених) фінансових капіталів.
Облікова функція полягає в обов’язковому обліку у спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, що обертаються на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, оформлених угодами купівлі-продажу, застави, трасту, конвертації тощо.
Контрольна функція передбачає контроль за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.
Функція збалансування попиту і пропозиції означає забезпечення рівноваги попиту та пропозиції на фінансовому ринку шляхом проведення операцій з цінними паперами.
Стимулювальна функція полягає у мотивації юридичних і фізичних осіб стати учасниками ринку цінних паперів, зокрема шляхом надання права на участь в управлінні підприємством (акції), права на отримання доходу (відсотків за облігаціями, дивідендів за акціями), можливості накопичення капіталу або права стати власником майна (облігації).
Регулювальна функція означає регулювання через конкретні фондові операції різних суспільних інтересів, наприклад, шляхом проведення операцій із цінними паперами регулюють обсяг грошової маси в обігу. Продаж державою цінних паперів на ринку скорочує обсяг грошової маси, а придбання їх державою, навпаки, збільшує цей обсяг.
До допоміжних функцій ринку цінних паперів можна віднести використання цінних паперів у приватизації, антикризовому управлінні, реструктуризації економіки, стабілізації грошового обігу, антиінфляційній політиці тощо.
Ринок цінних паперів обслуговує процес відтворення капіталу. Залежно від ролі, яку він відіграє у процесі відтворення, його поділяють на первинний і вторинний ринки.
Первинний ринок цінних паперів – це ринок, що обслуговує випуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або здійснюватися через брокерів і дилерів. Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі й нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо оприлюднення інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Первинні ринки є тимчасовими ринками і здебільшого – небіржовими. Доходи від продажу належать емітентові.
На первинному ринку відбувається розподіл вільних грошових коштів за галузями й сферами національної економіки. Критерієм цього розміщення за умов ринкової економіки слугує дохід, що приносять цінні папери. Це означає, що вільні грошові кошти спрямовуються у підприємства, галузі й сфери господарства, які забезпечують максимізацію дохідності. Первинний ринок виступає засобом створення ефективної з точки зору ринкових критеріїв структури національної економіки, підтримує пропорційність господарства. Таким чином, він є фактичним регулятором ринкової економіки.
Емітентом цінних паперів може бути держава (в особі уповноваженого органу), юридична особа та у випадках, передбачених законодавством, фізична особа (рисунок 1.5). Щодо фізичної особи, то вона може виступати у ролі емітента лише у випадку, передбаченому Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001р., тобто коли вона є векселедавцем.
Покупцями цінних паперів можуть бути індивідуальні й інституційні інвестори. При цьому співвідношення між ними залежить як від рівня розвитку економіки й рівня заощаджень, так і від стану кредитної системи. У розвинених країнах на ринку цінних паперів переважають інституційні інвестори. Це комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного інвестування тощо.
Хоча підґрунтям ринку цінних паперів слугує первинний ринок і саме він визначає його сукупні масштаби й темпи розвитку, нині його обсяг на Заході незначний. Випуск акцій з метою фінансування інвестицій у виробництво пов’язаний із заснуванням нових компаній і реорганізацією приватних компаній у галузях «високих технологій», що використовують венчурний капітал. При цьому джерелом венчурного капіталу є кошти індивідуальних та інституційних інвесторів, які, маючи великі активи, можуть дозволити собі ризикувати. Для більшості дрібних фірм, тисячі яких виникають у традиційних галузях економіки, реальної можливості досягти розмірів, що дозволяють випускати акції, не існує.
Головними причинами випуску акцій у розвинених країнах сьогодні є фінансування поглинання й необхідність зниження частки позикового капіталу у сукупному капіталі корпорацій. Перша причина емісії нових акцій – поглинання (злиття) компаній. Поглинання здійснюються у формі обміну акцій компаній, що поглинаються, на акції компаній, що поглинають. Поглинальні компанії активно виходять на первинний ринок цінних паперів через емісію нових акцій.
Рисунок 1.5 – Емітенти цінних паперів в Україні
Друга причина виходу сучасних корпорацій на ринок цінних паперів – необхідність зменшення частки позикового капіталу в сукупному капіталі корпорації.
У деяких країнах співвідношення між власним і позиковим капіталом встановлюється законом. Однак незалежно від наявності закону в кожній країні існує чітке уявлення про розмір межі позикових коштів. Вихід за цю межу пов’язаний зі значним ризиком для компанії загалом та її акціонерів зокрема. У цій ситуації корпорація регулює структуру свого капіталу шляхом емісії нових акцій, замінюючи ними свої боргові зобов’язання.
Отже, емісія нових акцій на сучасному етапі розвитку ринку цінних паперів у розвинених країнах дуже незначна і не завжди пов’язана з мобілізацією вільних грошових ресурсів для фінансування економіки. Це означає, що в розвинених країнах відбувається не лише зменшення масштабів первинного ринку цінних паперів, а й паралельно триває зниження його ролі як регулятора інвестицій та економіки загалом.
В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії становлення. За умов акціонування державних підприємств, створення нових акціонерних структур, які гостро потребують інвестицій, постійних позик коштів державою, первинний ринок слугує провідним сегментом ринку цінних паперів.
Первинний ринок цінних паперів передбачає обов’язкове існування вторинного ринку. Більше того, існування первинного ринку за умов відсутності вторинного ринку практично неможливе.
Вторинний ринок є ринком, де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінності паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, своєю чергою, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найстисліший термін за незначних варіацій курсів та невисоких витрат на реалізацію. Доход від продажу цінних паперів на цьому ринку належить не емітентові, як це має місце на первинному ринку, а власникам (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку у ролі продавців.
Вторинний ринок завжди містить елемент спекуляції. Оскільки мета діяльності на ньому – доход у вигляді курсової різниці, а курсова вартість формується під впливом попиту і пропозиції, існує багато способів впливу на курс цінних паперів у бажаному напрямі. Зрештою на вторинному ринку відбувається постійний перерозподіл власності, завжди спрямований від дрібних власників до великих.
Міграція капіталу відбувається у вигляді переливання його до місць необхідного докладання і відпливу капіталу з тих галузей або підприємств, де наявний надлишок його. Механізм цього руху такий: зростає попит на певні товари та послуги, зростають їхні ціни, збільшуються прибутки від їхнього виробництва, й у ці галузі спрямовуються капітали, вивільнені з тих галузей виробництва, на продукцію яких попит зменшується і які стають менш прибутковими.
Таким чином, вторинний ринок, на відміну від первинного, не впливає на розмір інвестицій і накопичення в країні. Він забезпечує лише постійний перерозподіл уже акумульованих через первинний ринок грошових коштів між різними суб’єктами господарської діяльності. Оскільки мета біржових спекулянтів – отримання максимального доходу у вигляді курсової різниці, вони продають цінні папери підприємств, що вичерпали свої можливості зростання прибутку, і купують цінні папери перспективних підприємств і галузей господарства.
У підсумку функціонування вторинного ринку забезпечує постійну структурну перебудову економіки з метою підвищення її ринкової ефективності і є так само необхідним для існування ринку цінних паперів, як і первинний ринок.
Утім, роль вторинного ринку цим не вичерпується. Він забезпечує ліквідність цінних паперів, можливість їхньої реалізації за прийнятним курсом і тим самим створює сприятливі умови для первинного розміщення їх. Можливість у будь-який момент перетворити цінні папери на форми готівкових грошей становить обов’язкову умову інвестування коштів у цінні папери, оскільки джерело інвестованого позикового капіталу – тимчасово вільні грошові капітали і кошти, які можуть бути використані лише відповідно до головних принципів кредитування.
Вторинний ринок цінних паперів, концентруючи попит і пропозицію цінних паперів в обігу, формує курс, за яким продавці згодні продавати, а покупці – купувати цінні папери, що необхідно під час розподілу позикового капіталу між галузями й сферами економіки, між суб’єктами господарювання.
Можливість перепродажу – важливий чинник, на який інвестор зважає в разі придбання цінних паперів на первинному ринку. Функціями вторинного ринку стають збалансованість ринку цінних паперів і забезпечення ліквідності. Ліквідний ринок характеризується незначним розривом між ціною продавця і ціною покупця; невеликими коливаннями цін від угоди до угоди. Більше того, ліквідність ринку тим вища, чим більшою є кількість учасників продажу й можливість оперативного перепродажу цінних паперів, а також чим вищий відсоток новизни запропонованих до продажу цінних паперів.
За рівнем ліквідності український ринок цінних паперів суттєво поступається ринкам розвинених країн. В Україні ліквідним є лише ринок державних цінних паперів, що має відповідну інфраструктуру, та ринок акцій не більш як восьми акціонерних товариств. Вторинний ринок акцій виробничих компаній перебуває у зародковому стані.
Форми організації ринку цінних паперів наведено на рисунку 1.6.
Рисунок 1.6 – Форми організації ринку цінних паперів
До вторинного ринку належать біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів.
Біржовий ринок – це торгівля цінними паперами, здійснювана на фондовій біржі. Це ринок з найвищим рівнем організації, що максимально сприяє мобільності капіталу й формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Зазначимо, що фондові біржі від свого імені або за дорученням клієнтів не купують і не продають цінні папери, що на них котируються. Їхнє призначення полягає у створенні й упровадженні організаційної й технічної системи, які вможливлюють швидке, впорядковане й ефективне укладання та виконування угод купівлі-продажу цінних паперів.
Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки.
Фондова біржа – це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона належить до вторинного ринку цінних паперів; зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу. На деяких фондових біржах реалізують також угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти і золота.
Фондова біржа виконує такі функції:
відкриває доступ підприємствам до позикового небанківського капіталу;
є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;
забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;
є своєрідним економічним барометром ділової активності.
Фондова біржа здійснює такі операції:
облік цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;
оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;
виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;
забезпечення централізованого інформування і курсового контролю;
правове оформлення угод.
Сучасні уявлення про фондову біржу – це уявлення про неї, як про:
складну систему торгівлі, значною мірою ґрунтовану на комп’ютерних засобах;
систему виявлення курсів акцій;
інститут, що в межах своєї компетенції відповідає за впорядкування ринкових відносин з приводу акцій та інших цінних паперів;
систему торгівлі, яка сприяє зростанню інтернаціоналізації обігу цінних паперів.
Потрібно пам’ятати, що фондові біржі не купують і не продають від свого імені або за дорученням клієнтів цінні папери. Їх призначення полягає у тому, що вони мають створити й запровадити організаційну і технічну системи, які вможливлюють швидке й ефективне укладання і виконання угод купівлі-продажу цінних паперів.
Фондові біржі як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів сприяють накопиченню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. Ефективність фондових бірж загальновизнана. Нині у світі налічують близько 200 фондових бірж, об’єднаних у Міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона і Токіо, на які припадає до 60% загальносвітового обсягу торгівлі акціями.
У кожній країні існує своя національна, історично сформована система бірж. З огляду на роль, яку відіграють біржі у національних фінансово-інвестиційних системах, можна вирізнити країни з моно- і поліцентричною організацією фондових бірж. Розглянемо фондові ринки окремих розвинених країн (таблиця 1.1).
Таблиця 1.1 – Найбільші розвинені біржові фондові ринки
Країна |
Міста розташування бірж |
США |
Нью-Йорк (2 біржі), Бостон, Чикаго, Сан-Франциско, Цінціннаті, Філадельфія, Вашингтон (NASDAQ) |
Японія |
Токіо, Осака, Нагоя, Кіото, Хіросіма, Фукуока, Ніігата, Саппоро |
Великобританія |
Лондон, Глазго, Манчестер, Ліде, Белфаст, Бірмінгем |
Німеччина |
Франкфурт-на-Майні, Дюссельдорф, Мюнхен, Гамбург, Берлін, Штутгарт, Ганновер, Бремен |
Франція |
Париж, Бордо, Лілль, Ліон, Марсель, Нансі, Нант |
Канада |
Монреаль, Торонто, Оттава, Ванкувер, Калгарі, Вінніпег |
Швейцарія |
Цюріх, Женева, Базель |
Італія |
Мілан, Рим, Турін, Генуя, Болонья, Флоренція, Неаполь, Палермо, Трієст, Венеція |
Австралія |
Сідней, Мельбурн |
Для фондового ринку Японії притаманна моноцентрична модель біржової системи, тобто домінує одна фондова біржа, розташована у фінансовому центрі країни. Такою біржею є Токійська (заснована у травні 1878р.), частка якої становить 80% усього обігу цінних паперів, решта бірж у Кіото, Хіросімі, Фукуоці та інші мають місцеве значення.
На Токійській біржі заборонена торгівля на термін. Купівля-продаж цінних паперів здійснюється в кредит, коли ординарний член реалізує угоди клієнтів у встановлені терміни й за власний рахунок, а клієнтам дає у борг або гроші на купівлю цінних паперів, або цінні папери, призначені для продажу на встановлений термін, який максимально сягає 6 місяців.
Токійська фондова біржа – одна з небагатьох фондових бірж, де зберігається принцип фіксованих комісійних. Вважається, що це одна з причин високої прибутковості японських брокерсько-дилерських фірм.
Великобританії, подібно до Японії, притаманна моноцентрична модель біржової системи. У цій країні мережа фондових бірж охоплює 22 фондові біржі. Провідною фондовою біржею є Лондонська, яка концентрує понад 60 % усіх операцій із цінними паперами. Однак головна її особливість полягає в тому, що понад 50% торгівлі припадає на цінні папери іноземного походження, оскільки Лондон є одним зі світових фінансових центрів. Зараз на Лондонській біржі котирується близько 3500 цінних паперів, включно з іноземними акціями та облігаціями.
У середині 1980-х років у діяльності біржі відбулися значні події. По-перше, було припинене проведення аукціонів «з голосу», замість них введено електронну торгівлю цінними паперами, і, по-друге, ця біржа злилася з Організацією з регулювання міжнародних цінних паперів. До цього часу акції однієї країни, наприклад Англії, не могли купуватися американцями і вивозитися до США. Майже в усіх країнах існували обмеження на іноземні інвестиції. Нова система торгів дозволила торгувати не лише англійськими акціями, а й цінними паперами європейських, американських і японських емітентів. Завдяки цьому Лондонська фондова біржа перетворилася на Лондонську міжнародну фондову біржу.
Члени цієї біржі об’єднані в чотири групи:
брокерсько-дилерські фірми, головна функція яких – виконання доручень інвесторів на купівлю-продаж цінних паперів, хоча вони здійснюють також угоди за власний рахунок;
маркет-мейкери – члени біржі, що котирують певні цінні папери впродовж робочого дня;
брокери дилерів виступають посередниками між маркет-мейкерами;
грошові брокери, що мають право позичати іншим членам біржі гроші та цінні папери.
Корпорації, які бажають, щоб їхні акції котирувалися на Лондонській біржі, мають надати інформацію про виробничу діяльність за п’ять попередніх років, а також відповідати таким стандартам:
ринкова вартість акцій, наданих до лістингу (допущення цінних паперів для торгів на біржі), не має бути меншою 700 тис. фунтів стерлінгів;
приватні особи мають володіти не менш як 25% акціонерного капіталу.
У Франції головною є Паризька фондова біржа. Проте функціонують шість регіональних бірж.
Особливістю біржової системи Німеччини є те, що фондові біржі мають менше значення в фінансуванні економіки, ніж в інших країнах, тоді як головну роль тут відіграють комерційні банки.
Вважається, що Німеччині властива поліцентрична біржова система, коли поряд з головною біржею у різних фінансових центрах функціонує ще декілька великих (рівноправних) бірж. Система фондових бірж включає у себе вісім великих бірж, що діють у Франкфурті-на-Майні, Дюссельдорфі, Гамбурзі, Мюнхені, Штутгарті, Бремені, Ганновері, Берліні. Проте роль біржі у Франкфурті-на-Майні посилюється, і вона поступово займає провідне місце.
На думку фахівців, не тільки в Німеччині, а у таких країнах з поліцентричною біржовою системою, як Канада і Австралія, спостерігаються характерні ознаки переходу до моноцентричної системи.
Стосовно ж Франкфуртської фондової біржі, то процес об’єднання Європи, формування єдиного європейського фондового ринку, провідна роль німецької економіки в об’єднаній Європі загалом уможливлюють перетворення Франкфуртської біржі на європейський центр фондових операцій.
Фондові біржі Німеччини є державними установами, основними суб’єктами яких є курс-маклери та вільні маклери. Курс-маклери є професійними брокерами, які не мають права здійснювати операції від свого імені й за власний рахунок. Вони мають фіксувати курси цінних паперів, на яких спеціалізуються. Вільні маклери можуть здійснювати біржові угоди не тільки від імені клієнта, а й від свого імені. Брокерські фірми в Німеччині не є членами бірж.
Для США характерна змішана модель біржової системи. Найвідомішими фондовими біржами, що торгують акціями та облігаціями, є Нью-Йоркська (NYSE) й Американська (AMEX). Обидві біржі розташовані в Нью-Йорку. Серед інших американських фондових бірж відомі біржі Середнього Заходу, Тихоокеанська, Філадельфійська і Бостонська. Вони належать до категорії регіональних бірж і в сукупності обслуговують до 10% обігу акцій фондових бірж США. Регіональних бірж усього 13, кожна з яких торгує передусім цінними паперами місцевого і регіонального значення.
Щоб потрапити до біржового списку Нью-Йоркської фондової біржі, корпорація має надати аудиторський фінансовий звіт за останній рік та іншу детальну інформацію, зокрема й ту, що підтверджує поширення її акцій серед населення. Крім цього, на біржі встановлено низку мінімальних кількісних стандартів, головними з яких є:
розмір доходів корпорації за останній звітний рік до сплати податків не має бути меншим за 2,5 млн дол., а за два попередні роки – не менше 2 млн дол.;
мінімальний розмір чистих матеріальних активів має становити 16 млн дол.;
окремі громадяни мають бути власниками не менш як одного мільйона акцій ринковою вартістю не менше 16 млн дол. Мінімум 2000 акціонерів повинні мати по 100 і більше акцій.
Відкриті корпорації можуть випускати прості або привілейовані акції. Акцій на пред’явника не існує – усі акції мають бути зареєстрованими.
Якщо корпорація не відповідає вимогам Нью-Йоркської фондової біржі, вона може надати свої цінні папери для включення до біржового списку інших фондових бірж, наприклад Американської, де вимоги менш жорсткі.
Спочатку регіональні біржі були головними ринками цінних паперів, що випускалися дрібними компаніями, котрі котирувалися на NYSE і AMEX. Але цю роль вони втратили з виникненням у 1971р. NASDAQ, яка сьогодні є підґрунтям американського позабіржового обігу.
Дилери позабіржового ринку США контактують із продавцями і покупцями цінних паперів саме через цю систему, що передає останні курси попиту і пропозиції за 5100 акціями. Ці акції обирають з числа тих, які на позабіржовому ринку продаються найактивніше.
Сьогодні існує конкуренція між NASDAQ і Нью-Йоркською фондовою біржею. Різниця між ними, втім, незначна. У NASDAQ попит і пропозицію на акції координує електронна система, а на біржі це роблять люди. Перевагою системи є те, що котирування виставляються в десятковій системі, тоді як на біржі – у дрібній. Таким чином, ціни в NASDAQ визначаються точніше.
Від середини 1980-х років європейські й американські біржі почали перетворюватися на акціонерні товариства, щоб із неприбуткових організацій, що існують за рахунок членських внесків, перейти до категорії комерційних організацій, які отримують прибуток, сплачують дивіденди і залучають кошти за рахунок емісії акцій.
На початку 1999р. Нью-Йоркська фондова біржа і NASDAQ стали прибутковими організаціями. Процес акціонування перетворив біржу на альянс з комп’ютерними гігантами Microsoft, Intel, Cisco Systems Inc. і Dell Computer Corp. Те саме відбувається з Лондонською фондовою біржею та німецькими біржами.
За сучасних умов змінюються принципи функціонування бірж. Біржі почали масово об’єднуватися й концентрувати торгівлю фондовими інструментами у межах окремих країн. Біржа тепер об’єднує різні ринки (первинний, вторинний) і здійснює кліринг, розрахунки, надає депозитарні послуги. Це відбулося на біржах Парижа, Амстердама, Франкфурта й Гельсінкі, що дало змогу покупцям знизити витрати, а інвестори дістали можливість зменшувати розрахункові та банківські ризики.
Окрім цього, біржі почали укладати угоди щодо крос-лістингів, тобто торгівлі одними й тими самими паперами на ринках різних країн. Наприклад, NASDAQ уклав таку угоду з Австралійською фондовою біржею і планує укласти із Шанхаєм і Гонконгом. Біржі почали обмінюватися не лише акціями, але й брокерами. У 1998р. біржовики країн Бенілюксу створили альянс, і члени кожної з трьох бірж автоматично ставали членами всіх трьох бірж Бенілюксу, що дістало назву крос-членства.
Нині в Україні триває активний процес розвитку ринку цінних паперів, формування його інфраструктури. Успішне досягнення цієї мети безпосередньо залежить від створення необхідної правової бази у сфері цінних паперів.
Торгівля цінними паперами здійснюється на біржовому та позабіржовому фондовому ринку, де обертаються пайові, боргові та похідні цінні папери.
Діяльність фондових бірж в Україні регламентує Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23 лютого 2006р., де визначено, що фондова біржа – це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами
У цьому Законі визначено, що фондова біржа може бути створена у формі акціонерного товариства, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу й здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства (ст. 33).
Відмітною рисою фондової біржі є некомерційний характер її діяльності. Головна мета діяльності біржі – створення належних умов для широкомасштабної й ефективної торгівлі цінними паперами – не сумісна з комерційними підходами до її роботи.
Фондова біржа отримує свої доходи за рахунок:
акцизу (податку на угоду), що стягується з членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговій залі; плати компаній за включення їхніх акцій до біржового списку;
щорічних внесків компаній, які біржа використовує на підтримання їхнього лістингу в належному стані;
плати компаній за зміни в лістингу, наприклад у зв’язку зі змінами в їхньому капіталі, тощо;
вступних внесків нових членів;
епізодичних внесків членів біржі на покриття поточних збитків або створення необхідних резервів.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про цінні папері і фондовий ринок», фондову біржу в Україні можуть створювати не менш як 20 засновників – торговців цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної й комісійної діяльності з цінних паперів.
Законодавством України, зокрема Положенням про реєстрацію фондових бірж і торговельно-інформаційних систем і регулювання їхньої діяльності визначаються мінімальні вимоги, які фондові біржі мають висувати до цінних паперів, допущених до котирування.
Так, правила фондової біржі мають передбачати наявність допуску (лістингу) цінних паперів до офіційного й неофіційного котирування. Умовами допуску визначаються вимоги, згідно з якими в офіційному котируванні мають перебувати цінні папери, емітенти яких задовольняють певні економічні та фінансові критерії, встановлені біржею, та регулярно поширюють інформацію про свою діяльність.
Допуск цінних паперів емітента має передбачати мінімальний рівень розповсюдження невеликих пакетів цінних паперів, який не перевищує рівня, встановленого біржею для офіційного котирування. Порядок допуску цінних паперів до котирування на біржі має визначатися окремим положенням, що передбачає подання емітентом заяви про допуск до офіційного котирування на фондову біржу (безпосередньо або через уповноважену ним особу), згідно з якою емітент бере на себе зобов’язання:
надавати на біржу звіти чергових або позачергових загальних зборів акціонерів;
негайно інформувати біржу про внесення до статутних документів змін та про рішення емітента, що стосуються його цінних паперів;
узгодити з біржею графік випуску та передплати (розміщення) цінних паперів, а також проведення будь-якої іншої фінансової операції, що включає пільгові права, тобто права, які стосуються цінних паперів, допущених до офіційного котирування;
узгодити з біржею графік проведення технічних процедур будь-якої операції з власними цінними паперами, зокрема виплати відсотків і дивідендів;
інформувати біржу про будь-який новий факт, який може відчутно вплинути на біржовий курс чи на майновий або фінансовий стан емітента та його діяльність;
надсилати біржі всі поширювані ним офіційні повідомлення або публікації, а також будь-який матеріал, що містить економічну й фінансову інформацію, яку емітент має намір опублікувати;
забезпечувати на ринку цінних паперів безкоштовне для власників іменних цінних паперів обслуговування своїх цінних паперів і виплату відсотків, погашень і дивідендів, а також попереджувати біржу про будь-які зміни у призначенні посередників, котрі здійснюють її фінансове обслуговування;
періодично повідомляти біржу про загальну кількість голосів для подальшої публікації відповідного повідомлення в офіційному виданні біржі;
публікувати в офіційному виданні біржі інформаційні повідомлення про перший і наступні випуски своїх цінних паперів;
виконувати накази, які видаються Державною комісією та іншими органами державної влади щодо захисту інтересів інвесторів та їхніх прав на інформацію.
До прийняття рішення про лістинг цінних паперів емітента до офіційного котирування біржа має укласти з ним двосторонню угоду про підтримання лістингу згідно з положенням про допуск. В інтересах ринку цінних паперів та інвесторів біржа може обмежити допуск особливими умовами, які емітент зобов’язаний виконати.
Емітента, який подав заяву, біржа має повідомляти про своє рішення впродовж визначеного нею терміну, починаючи від дня надходження заяви про допуск цінних паперів до офіційного котирування, або, якщо біржа вимагає від емітента додаткових відомостей, – упродовж 30 днів від дня надходження цих відомостей.
Допуск цінних паперів має оголошуватися через офіційне повідомлення, оприлюднюване в офіційному виданні біржі. У повідомленні мають зазначатися умови котирування й дата першого котирування.
Правила лістингу мають передбачати процедуру вилучення цінних паперів з котирування (делістингу), або цю процедуру оформляють окремим положенням.
Цінний папір може бути вилучений з офіційного котирування на вимогу емітента, державного представника або з ініціативи біржі, що має бути належним чином обґрунтована.
Біржа може ухвалити рішення стосовно вилучення цінного папера з офіційного котирування у таких випадках:
незначне співвідношення щоденного обсягу операцій щодо цього цінного папера до загальної кількості одиниць цього цінного папера, яка перебуває в обігу, й до кількості котирувань за рік;
відсутність виплати відсотків, дивідендів чи погашень упродовж останніх трьох років;
незначне співвідношення кількості одиниць цінного папера, які перебувають у власників невеликих пакетів, до їхньої загальної кількості;
порушення емітентом своїх зобов’язань щодо інформування власників цінних паперів та біржі про свою діяльність;
порушення правил біржі;
подання заяви про неплатоспроможність емітента;
ліквідація емітента.
Біржа має право ухвалювати рішення стосовно вилучення одного виду цінного папера емітента з одночасним вилученням інших видів цінних паперів того самого емітента з офіційного котирування.
Дата фактичного вилучення цінного папера має публікуватися в офіційному виданні біржі.
Вимоги, що фондові біржі висувають до емітентів, які бажають торгувати на них своїми цінними паперами, визначають статути й правила бірж. Вони часто відрізняються навіть на біржах однієї держави. Як правило, одні фондові біржі висувають жорсткіші вимоги, інші – менш суворі.
Наприклад, на Українській фондовій біржі рішення про допуск цінних паперів до офіційного котирування приймається за умов відповідності емітента вимогам, встановленим Положенням про допуск (лістинг) цінних паперів і вилучення їх з обігу та котирування на Українській фондовій біржі.
Зокрема, мінімальний статутний фонд емітента має становити не менш 50000 мінімальних заробітних плат, а мінімальна загальна кількість засновників (акціонерів) не має бути меншою тисячі юридичних і фізичних осіб.
Учасниками біржових торгів на українських біржах є:
брокери, які діють на підставі доручень від брокерських контор, відкритих при біржі;
спеціалісти, які є представниками апарату біржі, ведуть торги та реєструють угоди;
помічники спеціалістів;
торговці цінними паперами, які не є членами біржі, але сплатили разовий або строковий абонемент із правом укладання угоди.
Біржові операції – це купівля та продаж цінних паперів. Вони здійснюються з різною метою. Цінні папери купують для одержання доходів за ними у вигляді дивідендів або відсотків. Крім того, цінні папери купуються і продаються з метою одержання доходів у вигляді курсової різниці.
Розуміння структури й функціонування ринку цінних паперів – це лише перший крок у розробленні надійної інвестиційної програми: інвестор має також приймати рішення про участь в операціях і укладанні угод. Тому він має знати, яким чином укладаються угоди і які різновиди наказів він може давати брокерові.
Для продажу або купівлі цінних паперів інвестор має обрати брокера, який діє на підставі домовленості з брокерською конторою-представництвом, відкритим при біржі. Законодавства зарубіжних країн, де вже давно функціонують фондові біржі, вимагають, щоб усі брокери були зареєстровані й мали ліцензію на право діяльності. Для її отримання брокери мають скласти кілька іспитів, щоб підтвердити знання фінансових операцій із цінними паперами, певних законодавчих актів тощо.
Доручення клієнтів брокерам на купівлю-продаж оформлюють у вигляді замовлення на угоду (order for transactions). Його форма однакова для лістингових (внесених до біржового списку) і нелістингових (інших) цінних паперів.
Для проведення операцій із цінними паперами брокер використовує різні накази. Вибір наказу залежить від того, яку мету ставить собі інвестор і що він очікує отримати від угоди. Існують три основні види наказів: ринковий, лімітований і стоп-наказ.
Ринковий наказ (market order) – доручення на купівлю або продаж за поточною ринковою ціною. Якщо клієнт не вказує ціну, наказ вважається ринковим. Під час реалізації цього наказу на аукціонних біржових торгах брокери намагаються реалізувати угоду за найвигіднішою ціною і якомога швидше.
Лімітований (обмежений) наказ (limit order) – доручення на купівлю або продаж, за якого клієнт указує ціну. Угоди на купівлю здійснюють за цією ціною або нижчою, а на продаж – за встановленою ціною або вищою.
Стоп-наказ (stop order) – доручення на купівлю або продаж, яке за можливості має бути реалізоване, щойно ринкова ціна цінних паперів сягне раніше зумовленої клієнтом величини. Наприклад, клієнт купив акції компанії за ціною 60 дол. за акцію. Побоюючись зменшення курсу акцій, він відкриває брокеру стоп-замовлення на їхній продаж, щойно ціна зменшиться до 50 дол. або нижче. Це означає, що як тільки ціна на акції сягне межі 50 дол. або внаслідок стрибка зменшиться ще, брокер намагатиметься продати ці акції за найсприятливішою ціною.
Залежно від часу дії лімітовані накази і стоп-накази поділяють на денні (day orders) та відкриті (до погашення – until canceled). Денний наказ – це наказ із денним терміном виконання. Якщо в наказі не визначено термін дії, він вважається денним. Відкритий наказ – це наказ, який залишається чинним, доки не буде скасований або виконаний.
Накази клієнтів брокерам за характером можуть бути елементарними і комбінованими операціями. Елементарна угода – це угода, яка вважається виконаною, якщо купівля-продаж цінних паперів відповідає їхній кількості у наказі. Це означає, що брокер має продати або купити все, що йому було доручено. Комбінованою угодою буде угода, якщо виручка від продажу одних цінних паперів спрямовується на купівлю інших або одночасно купуються одні цінні папери і продаються інші.
Якщо цінні папери пройшли процедуру лістингу безпосередньо на фондовій біржі, розпочинається робота з реалізації угоди. У разі, якщо цінні папери компанії не занесені до біржового списку, за угодою з клієнтом може початися збирання потрібних для проведення експертизи і наступного лістингу документів. Якщо клієнт не погоджується на лістинг або надходить заборона котирувальної комісії, брокерські або дилерські контори можуть здійснювати торгівлю цінними паперами на позабіржовому ринку.
Механізм виконання наказів на українських фондових біржах є аналогічним тому, що застосовують у багатьох зарубіжних країнах у процесі біржової торгівлі. Він складається з таких елементів: одержання брокерською конторою наказу від клієнта, передання нею наказу своєму біржовому брокеру, виконання наказу та повідомлення брокерською конторою клієнта про результати його виконання.
Відносини між клієнтом і брокерською конторою оформлюють письмовою угодою на обслуговування на біржі. Брокерська контора після перевірки документів клієнтів і встановлення наявності у клієнта цінних паперів та грошових коштів відкриває у кліринговій установі й депозитарії відповідні рахунки своїх клієнтів.
Взаємовідносини між клієнтом і брокерською конторою будуються у такий спосіб. Клієнт надсилає конторі наказ у вигляді брокерської записки. Накази клієнтів передають на ринок у вигляді замовлень брокерської контори стандартизованої форми. Отримавши наказ від клієнта, брокерська контора складає і підписує відповідне замовлення, яке надає на фондову біржу.
Брокерська контора передає замовлення на фондову біржу через брокерів, які презентують інтереси цієї контори на біржі. Якщо брокер укладає угоду, він сповіщає про це свою брокерську контору, а остання – клієнта; якщо він не виконає замовлення, має сповістити контору, і остання повідомляє про це клієнта. Брокерська контора надсилає письмово клієнтові повідомлення впродовж доби.
За виконання наказу клієнт у десятиденний термін сплачує брокерській конторі винагороду. Брокерська записка вважається виконаною, якщо кошти надійшли на рахунок клієнта у разі продажу або після поставки акцій на рахунок клієнта під час їх купівлі. Про законність укладеної угоди свідчить реєстрація її фондовою біржею.
На фондових біржах світу й у практиці українських біржових операцій у разі угод із цінними паперами допускаються до виконання такі операції: операції з готівкою (касові операції); строкові операції; операції з премією; операції з опціоном.
Операції з готівкою означають, що оплату куплених цінних паперів здійснюють негайно або, через технічні причини, у встановлені біржею мінімальні терміни (скажімо, за облігаціями – наступного дня, за акціями – на п’ятий робочий день) за курсом дня здійснення угоди.
Сутність строкових операцій полягає в тому, що кінцевий грошовий розрахунок за угодою, що здійснюється на біржі в день Х, проводять у день Y, визначений клієнтом (зазвичай до місяця). Це означає, що покупцеві в день Х не потрібні гроші, а продавцеві – цінні папери. Строкові контракти належать до похідних фінансових інструментів (деривативів). Саме вони найбільшою мірою відповідають інтересам тих, хто професійно грає на біржі цінних паперів. Щоб запобігти масовій спекуляції, на фондових біржах строкові угоди дозволяється здійснювати лише з цінними паперами окремих компаній і в кількості, не меншій за встановлений мінімум.
Операції з премією та опціоном побудовані за принципом строкових операцій, але дають можливість відмовитися від своїх зобов’язань при сплаті клієнту раніше зумовленої суми (премії або опціону). Ці операції відрізняються одна від одної, головним чином, тривалістю відстрочення кінцевих розрахунків. У першому випадку відстрочення триває від одного до трьох місяців, у другому – від одного до дев’яти місяців.
На фондових біржах використовують численні варіанти угод з премією. Ціна акцій у разі таких операцій складається з котирування їх при строкових угодах плюс спеціальне котирування плюс величина премії. Розміри премії та спеціального котирування залежать від тривалості відстрочення платежу, за якого покупець має більше часу для ухвалення остаточного рішення, а також від виду цінних паперів і компанії.
Операції з опціоном уможливлюють здійснення угод із цінними паперами як для покупця, так і для продавця з використанням тривалішого відстрочення для прийняття остаточного рішення.
Існує метод продажу з опціоном, коли продавець, який пропонує цінні папери, може відмовитися від їхнього продажу. При цьому він поступається грошовою сумою у вигляді опціону на користь покупця, який не отримує в результаті угоди свою покупку.
Треба зазначити, що операції з премією та опціоном дають можливість клієнтам не тільки купувати акції у кредит і мінімізувати можливі втрати, зводячи їх до розміру премії або опціону, але й грати з метою отримання доходу від купівлі-продажу цінних паперів унаслідок коливання біржових цін на них.
Така гра на курсах цінних паперів є ризикованою для її учасників. Але якщо такі угоди можливі, то головною умовою є проходження їх у межах встановлених правил, вони не мають бути масовими і впливати на діяльність біржі.
Сьогодні в Україні діє 11 фондових бірж. Разом із тим, світовий досвід доводить, що можливі варіанти щодо кількості бірж у країні. Доцільно розглянути можливість формування в Україні моноцентричної біржової системи, тобто єдиної загальнонаціональної фондової біржі, розташованої у Києві, яка може мати філії в інших великих містах, з’єднаних з головною конторою комп’ютерною мережею, що працює у режимі реального часу.
На користь цієї системи свідчать такі аргументи:
незначна капіталізація сьогоднішнього фондового ринку і незначні комісійні винагороди;
великі фінансові й людські витрати торговців цінними паперами на членство в біржових системах;
концентрація попиту і пропозиції в одній системі дасть змогу підвищити ліквідність ринку та його інформативність;
можливість створення в біржовій торгівлі єдиного клірингового та депозитарного центру.
Своєю чергою, підвищення доступності українського ринку цінних паперів для інвесторів, зокрема й іноземних, централізація і відтворення цілісності організованого ринку, прискорення й удешевлення на ньому угод, підвищення ліквідності цінних паперів сприятимуть інтенсифікації та прискоренню процесів припливу і перерозподілу капіталу між галузями виробництва в Україні. Розширення можливостей для ефективного просування іноземних цінних паперів на український ринок сприятиме перерозподілу потоків капіталу між вітчизняними й іноземними ринками цінних паперів, створюючи тим самим передумови для їхньої інтеграції.
Позабіржовий ринок – це сфера обігу цінних паперів поза біржею. Здебільшого на цьому ринку відбуваються первинне розміщення та перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають або з об’єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу. Позабіржовий ринок організований дилерами, які можуть бути або не бути членами фондової біржі.
Значення позабіржових ринків у різних країнах відрізняється. В одних державах торгівля поза біржею не відіграє істотної ролі, а в інших навіть заборонена. Водночас у деяких країнах, наприклад у США, позабіржовий ринок набув бурхливого розвитку.
Що стосується України, то на вторинному ринку цінних паперів, як і на первинному, провідні позиції посідає позабіржовий обіг. Саме поза межами фондових бірж здійснюється реалізація основної частки вперше емітованих цінних паперів і практично вся вторинна торгівля.
Варто наголосити, що крім біржового, принципи організаційно оформленого ринку мають поширюватися й на позабіржовий сектор ринку. Всупереч поширеній думці, цивілізований позабіржовий ринок в Україні донедавна був фактично відсутній, адже угоди, що в Україні традиційно вважалися позабіржовими, згідно зі світовою практикою належать до так званих «угод за домовленістю». Позабіржові угоди мають здійснюватися в межах торговельно-інформаційних систем (ТІС), створених торговцями цінними паперами.
Торговельно-інформаційною системою визнається юридична особа, яка здійснює діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або керує електронною торговельно-інформаційною мережею (ЕТІМ) або іншою системою засобів, що вможливлює обмін пропозиціями купівлі та продажу цінних паперів. Статус ТІС юридичні особи набувають після реєстрації у НКЦПФР (Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку).
ТІС створюються для:
забезпечення умов для здійснення купівлі-продажу цінних паперів через ЕТІМ;
інформування учасників ТІС та їхніх клієнтів про кон’юнктуру, що склалася на позабіржовому ринку цінних паперів;
забезпечення швидкого, точного, надійного й достовірного збирання, оброблення, поширення та оприлюднення інформації про котирування й операції з цінними паперами, забезпечення достовірності такої інформації;
забезпечення можливості отримання зацікавленими особами на прийнятних умовах інформації про котирування та операції із цінними паперами;
запобігання використанню, поширенню або публікації недостовірної чи шахрайської інформації про котирування та операції з цінними паперами;
захисту учасників ТІС та їхніх клієнтів від можливих зловживань.
Основними завданнями ТІС є:
розроблення й запровадження єдиних правил здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів і вимог до учасників ТІС та осіб, уповноважених учасниками ТІС на укладення угод;
розроблення й запровадження механізму розв’язання спірних питань між учасниками та учасниками і клієнтами;
розроблення й вжиття заходів щодо захисту клієнтів і учасників ТІС від зловживань і правопорушень під час здійснення угод із цінними паперами;
контроль за дотриманням учасниками ТІС вимог законодавства та встановлених ТІС правил і вимог.
Порядок створення й діяльності таких систем в Україні визначений Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи, затвердженим наказом НКЦПФР від 23 грудня 1996р. №328.
Згідно з цим порядком, діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів можуть здійснювати юридичні особи, створені відповідно до Закону України «Про господарські товариства» як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю не менш ніж 20 торговцями цінними паперами.
Частка статутного фонду, що належить одному засновникові, не може перевищувати 5%. Організація торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів є видом діяльності, що здійснюється за торговельними правилами, затвердженими НКЦПФР.
Об’єднання торговців цінними паперами, у складі членів яких налічується не менше 20 торговців цінними паперами, можуть здійснювати організацію торгівлі на позабіржовому ринку шляхом створення ТІС у формі підприємства.
Прибуток від діяльності ТІС має спрямовуватися винятково на розвиток статутної діяльності ТІС.
У процесі своєї діяльності ТІС здійснює:
облік учасників ТІС;
облік укладених угод з купівлі-продажу цінних паперів і контроль за виконанням їх;
обмін інформацією з депозитарними та розрахунково-кліринговими установами щодо укладених угод;
зберігання інформації щодо укладених угод упродовж п’яти років;
надання інформаційних послуг у сфері організації торгівлі цінними паперами.
Відповідно до чинного законодавства України ТІС має право:
здійснювати контроль за діяльністю своїх учасників у порядку, встановленому статутом, правилами та вимогами ТІС;
застосовувати санкції до порушників правил та інших вимог ТІС, зокрема робити попередження, накладати штраф, якщо це передбачено угодою, або тимчасові обмеження на проведення певних видів операцій на учасників або фізичних осіб, уповноважених учасниками здійснювати операції у системі ТІС, виключати зі складу учасників ТІС;
порушувати питання про призупинення дії або відкликання анулювання дозволів (ліцензій) своїх учасників перед НКЦПФР;
презентувати інтереси учасників ТІС у НКЦПФР;
розробляти й упроваджувати вимоги до учасників ТІС та осіб, уповноважених учасниками здійснювати операції з цінними паперами;
розробляти й упроваджувати звітність для учасників ТІС, вести облік і звітність щодо операцій із цінними паперами.
Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи передбачено також обмеження в діяльності ТІС, зокрема забороняється:
застосовувати обмеження до окремих учасників ТІС у здійсненні ними інших, крім торговельних, видів діяльності, які не заборонені законодавством;
встановлювати мінімальні розміри винагороди за послуги;
здійснювати інші організаційні та координаційні заходи, спрямовані на порушення антимонопольного законодавства;
встановлювати різні розміри плати за надання інформаційних послуг користувачам;
втручатися в господарську діяльність учасників ТІС;
вести реєстри власників іменних цінних паперів і надавати учасникам депозитарні та розрахунково-клірингові послуги;
здійснювати діяльність із випуску та обігу цінних паперів, а також діяльність, не пов’язану з метою створення ТІС.
З огляду на важливе значення та функції ТІС на ринку цінних паперів України, НКЦПФР здійснює жорсткий контроль за їхньою діяльністю. Так, відповідно до Положення про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи, НКЦПФР має право:
пропонувати кандидатури керівників органів управління ТІС;
призначати державних представників на ТІС;
установлювати в межах, передбачених законодавством, обов’язкові для виконання вимоги щодо функціонування ТІС;
вимагати від ТІС дотримання порядку ведення та зберігання документації впродовж встановленого нею терміну, який не може бути меншим за п’ять років;
вимагати надання інформації про поточну діяльність ТІС;
здійснювати планові та позапланові перевірки ведення документації ТІС;
на підставі отриманої інформації перевіряти факти порушення ТІС законодавства у сфері ринку цінних паперів, Статуту, правил чи інших документів, які регламентують її діяльність;
у разі порушень ТІС законодавства, Статуту, правил чи інших документів, які регламентують її діяльність, попереджати, надсилати письмові вимоги про усунення виявлених недоліків чи порушень із зобов’язанням повідомити Державну комісію про усунення недоліків, скасовувати реєстрацію ТІС, а також застосовувати інші санкції в межах, передбачених законодавством. У разі прийняття рішення про застосування санкції Державна комісія має письмово повідомити про це ТІС із зазначенням факту порушення, обґрунтуванням причини застосування санкції та довести це до відома громадськості. Рішення Державної комісії про застосування санкції до ТІС може бути оскаржене в суді або арбітражному суді;
розглядати скарги учасників ТІС щодо застосованих до них санкцій;
розглядати скарги учасників ринку цінних паперів про відмову в прийнятті до складу ТІС.
Після створення правової бази діяльності ТІС в Україні активізувалися тенденції розвитку організаційно оформленого позабіржового ринку цінних паперів.
ПФТС заснована асоціацією торговців цінними паперами спільно з КРМG / Barents Group і USAID у 1995р. з метою створення позабіржової електронної торговельно-інформаційної системи, яка запрацювала у червні 1996 р.
ПФТС складається з Асоціації (до неї входять тільки компанії – торговці цінними паперами, що мають ліцензію НКЦПФР) і Технічного центру ПФТС (100 %-ве дочірнє підприємство Асоціації). Джерелами доходів Технічного центру є продаж інформації й щомісячна абонентська плата. Ця плата однакова для всіх торговців, незалежно від кількості та обсягу укладених угод. Єдина відмінність полягає в обсязі отриманої інформації. За цим критерієм внески можуть коливатися від 60 до 120 дол.
У ПФТС запроваджено електронну систему торгів цінними паперами – PORTAL. З метою оцінювання привабливості акцій, що виставляються на продаж, для емітентів запроваджено трирівневу систему лістингу. До першого рівня належать цінні папери, які перебувають в обігу не менше року, широковідомих і авторитетних в Україні емітентів. Папери емітентів другого рівня викликають зацікавленість лише торговців певного регіону і лише впродовж відносно короткого терміну. Котирування цінних паперів третього рівня переважно мають інформаційний характер.
У 2000р. ПФТС розпочала ретрансляцію своїх торгів у режимі реального часу за допомогою двох інформаційних агенцій – «Reuters» і «РосБізнесКонсалтинг». Система «ПФТС Оn line» дозволила операторам ринку через Інтернет стежити за котируванням з п’ятихвилинною затримкою.
У 2002р. ПФТС презентувала торговельну систему ДАТЕКС, в якій торги здійснюються за технологією «поставка проти оплати» з попереднім 100 %-м депонуванням цінних паперів і грошових коштів на рахунках в уповноваженому банку ВАБанк і депозитарії «Міжрегіональний фондовий союз». Особливістю і перевагою ДАТЕКС є те, що покупець і продавець можуть виставляти по кілька котирувань безпосередньо від клієнтів, а мінімальна вимога до розміру лота – від 200 грн. Також існує гарантія виконання угод, а розрахунки здійснюють одразу після укладання їх.
Торговці сподіваються, що запровадження систем торгівлі цінними паперами через Інтернет допоможе залучити на фондовий ринок кошти приватних інвесторів і він зможе конкурувати з ринком банківських депозитів. На думку брокерів, саме Інтернет-торгівлі цінними паперами в майбутньому належатиме лідерство.
Контрольні запитання
Хто є основними учасниками фондового ринку?
Яку роль відіграє держава на ринку цінних паперів?
Які основні задачі первинного та вторинного ринків цінних паперів?
Що таке позабіржевий ринок цінних паперів?
Які основні чинники впливають на курс цінних паперів?
Що таке фінансовий ринок як економічна категорія?
Як можна сегментувати фінансовий ринок?
Що таке ринок цінних паперів?
Дайте характеристику основних і допоміжних функцій ринку цінних паперів.
Яка існує класифікація ринків цінних паперів?
Чим вторинний ринок цінних паперів відрізняється від первинного?
Які емітенти цінних паперів існують в Україні й що вони випускають?
У яких випадках емітентом цінних паперів є фізична особа?
Висвітліть сутність і функції фондової біржі.
Якою є процедура допуску цінних паперів емітента до торгів на фондовій біржі?
У яких випадках біржа може прийняти рішення про вилучення цінного папера з офіційного котирування?
Що таке біржові операції? Якими вони бувають?
У чому полягають національні особливості фондових бірж?
Дайте характеристику організації біржової торгівлі в Україні.
З якою метою створюють торговельно-інформаційні системи?
Які переваги мають торговельно-інформаційні системи порівняно з біржовою організацією торгівлі?
Висвітліть основні тенденції розвитку ринку цінних паперів.
Які етапи розвитку пройшов вітчизняний ринок цінних паперів?
У чому полягають напрями розвитку ринку цінних паперів в Україні?