32. Коефіцієнт злочинності.

Другим показником злочинності є коефіцієнт злочинності (у кримінологічній літературі цей показник відомий також як відносний рівень, або індекс злочинності). Від рівня (або абсолютного рівня) злочинності коефіцієнт(або відносний рівень, чи індекс) злочинності відрізняється тим що розраховується на певну кількість населення, а саме: коефіцієнт злочинності є відношення кількості злочинів, вчинених на певній території (чи на певній адміністративно-територіальній одиниці), за означений період часу, а також злочинців, які визнання такими, згідно з законом, за вчинення злочинів на тій самій території (або адміністративно-територіальній одиниці) за той самий означений період часу до заздалегідь зумовленої кількості населення, що мешкає на тій самій території чи на тій самій адміністративно-територіальній одиниці, наприклад, з розрахунку на 1000, 10000, 100000 тощо.

Звідси випливає таке стисле визначення: коефіцієнт злочин ності — це рівень злочинності, обчислений з розрахунку на none редньо чи заздалегідь зумовлену кількість населення, наприклад 1000, 10000, 100000 і т.д.

Якщо рівень злочинності відомий, то коефіцієнт злочинносі можна визначити, співставляючи відповідну пропорцію. Порівняно з рівнем злочинності коефіцієнт злочинності вимірюється в відносних одиницях. Наприклад, якщо рівень злочинності в міст з населенням, рівним "Н", становить "С", то коефіцієнт злочин ності "К" з розрахунку на 100000 чоловік населення можна обчислити за допомогою такої формули:

С • 100000

К = -------------------- ;...(3)

Н

Аналогічно рівню злочинності коефіцієнт злочинності можна вимірювати в злочинах з розрахунку на певну кількість населення або в злочинцях з розрахунку на певну кількість населення Для підвищення точності розрахунків у формулі (3) замість загальної чисельності населення "Н", яке проживає на досліджуваній території або в досліджуваній державі чи регіоні, викори( товують чисельність населення, що досягло, згідно з законом, вік кримінальної відповідальності, а в окремих випадках цю чи сельність населення додатково обмежують не лише нижньої віковою межею (досягненням передбаченого законом вік кримінальної відповідальності), але й верхньою, виключаючи цієї чисельності осіб похилого віку "як криміногенно менш активних і небезпечних", оскільки цією частиною населення, як правило, вчиняється лише незначна кількість злочинів, які, до того ж,менш суспільне небезпечними порівняно з їх абсолютною більшістю. Зауважимо, що коефіцієнт злочинності можна розраховувати як стосовно окремих видів злочинів, так і злочинності у цілому. В цьому випадку в формулу (3) підставляють значення "С", що дорівнює кількості злочинів окремого виду, вчинених на тій чи іншій території за означений період часу або кількості злочинців, які вчинили ці злочини.

Підкреслимо, що оскільки коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинах, і коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинцях, як головні показники злочинності, мають велике теоретичне і практичне значення, то стає зрозумілим, чому останнім часом у літературі поступово окреслилась тенденція до їх роздільного і самостійного поіменування(37). Так, коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинах, отримав ще назву інтенсивності злочинності (якщо він обчислювався з розрахунку на 100 тисяч усього населення чи населення певної групи, певного адміністративно-територіального підрозділу) або коефіцієнта інтенсивності злочинності (якщо він обчислювався з розрахунку на будь-яку заздалегідь зумовлену кількість населення певного адміністративно-територіального підрозділу, чи одиниці). Коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинцях, отримав ще назву злочинної активності (якщо обчислювався з розрахунку на 100 тисяч усього населення чи населення певної групи, певного адміністративно-територіального підрозділу) або коефіцієнта злочинної активності (якщо обчислювався з розрахунку на будь-яку заздалегідь зумовлену кількість населення певного адміністративно-територіального підрозділу, чи одиниці). Як бачимо, на сьогодні ще не існує єдиної, загальноприйнятої, об'єднуючої всі точки зору термінології з цього питання.

Підсумовуючи, пропонуємо компромісне рішення щодо відокремлення й самостійного визначення і переіменування коефіцієнта злочинності, обчисленого у злочинах і злочинцях, як відповідно коефіцієнта інтенсивності злочинності і коефіцієнта злочинної активності, визначення яких наводимо нижче.

7. Коефіцієнти інтенсивності злочинності і злочинної активності. Під коефіцієнтом інтенсивності злочинності будемо надалі розуміти кількість злочинів, вчинених на певній території чи певній адміністративно-територіальній одиниці, або в підрозділі за означений період часу з розрахунку на заздалегідь зумовлену кількість населення, яке мешкає на тій самій території. Обчислення коефіцієнта інтенсивності злочинності можна зобразити формулою:

К1 = С\Н*H0;... (4),

де К, — коефіцієнт інтенсивності злочинності (чи коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинах);

С — рівень злочинності, обчислений у злочинах, згідно з формулою (1);

Но — заздалегідь означена і зумовлена кількість населення відносно якої обчислюється коефіцієнт інтенсивності злочин ності (наприклад, 1000, 10000, 100000, 1000000 і т.д.);

Н — кількість населення, яке мешкає на досліджуваній адміністративно-територіальній одиниці, для якої обчислюється коефіцієнт інтенсивності злочинності ( це може бути як усе населення, яке мешкає на вказаній території, так і певна його груп або частка), наприклад, населення "криміногенного віку".

Під коефіцієнтом злочинної активності слід розуміти кількість злочинців, які вчинили злочини на певній території чи певної адміністративно-територіальній одиниці, або в підрозділі, за означений період часу з розрахунку на заздалегідь зумовлену кількість населення, яке мешкає на тій самій території. Коефіцієнт злочинної активності можна виразити формулою: Ко = С0\Н*Но;... (5),

де Ко — коефіцієнт злочинної активності населення (або коефіцієнт злочинності, обчислений у злочинцях);

С1 — рівень злочинності, обчислений у злочинцях, згідно з формулою (2]

Н і Но — ті самі, що й у формулі (4). Зауважимо, що як ко ефіцієнт інтенсивності злочинності, так і коефіцієнт злочинно активності можуть бути обчислені по відношенню до злочинності у цілому, а також по відношенню до окремих видів злочинів.

Для порівняння рівнів і коефіцієнтів злочинності у різних країнах наведемо декілька прикладів. простійших варіантів структури злочинності, які можна отримати, класифікуючи злочини, що становлять злочинність, лише за деякими (для прикладу) критеріями. На наведеній нижче діаграмі показана структура виявленої МВС України організованої злочинності за 1996 рік за суб'єктами її викриття і попередження.

8. Приклади рівнів і коефіцієнтів злочинності. Наприклад, у 1990 році рівень злочинності, обчислений у злочинах, і коефіцієнт інтенсивності злочинності, також обчислений у злочинах, з розрахунку на 100 тисяч усього населення становили відповідно: в Україні — 369809 та 713, у колишньому СРСР (у цілому) — 2786 605 та 969, у США — 14350600 та 5820, у Франції — 3492712 та 6169, у Великобританії — 4542806 та 7956; в Японії — 2261076 та 1834, у ФРН — 4258573 та 7031 (38).

За 1996 рік рівні злочинності, обчислені в злочинах, становили по деяких областях України відповідно у Вінницькій — 15192, Волинській — 7371, Дніпропетровській — 80928, Донецькій — 58373, Житомирській — 14165, Закарпатській — 1752, Запорізькій — 32326, Івано-Франківській — 8769, Київській —15163, Кіровоградській — 24169, Миколаївській — 21379, Одеській — 33666, Полтавській — 19607, Рівненській — 6994, Сумській — 15931, Херсонській — 16517, Хмельницькій — 9948, Черкаській — 13029, Чернігівській — 11727, Чернівецькій —5300, м. Києві — 31308, м. Севастополі — 3872 тощо.

33. -Структура та характер злочинності

Структура злочинності - це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в за­гальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на ви­значеній території. Від того, яка структура злочинності, залежить і "напрямок головного удару" в боротьбі з нею. Структура ви­разно показує, що таке злочинність у безпосередніх конкретних умовах, яка визначаюча якість цього явища.

Аналізуючи структуру злочинності, необхідно виходити із суті та змісту самого соціального явища; розглядати злочинність у всій її різнобарвності, беручи до уваги той факт, що злочинність пере­буває в постійному русі та зміні, котрі зумовлюють і змінюють деякі аспекти; розкрити зв'язки та зумовленості різних видів структури як між собою, так і з іншими базовими й надбудов­ними суспільними явищами; досліджувати не тільки теоретичну, але й практичну значущість відповідного виду структури, зважаючи на поліпшення боротьби зі злочинністю.

Основним показником структури злочинності є питома вага. Питома вага - це співвідношення частини злочинності до її за­гальної кількості:

ПВ = Зв ? Ззаг х 100%

Зв - кількість злочинів певного виду

Ззаг - загальна кількість зареєстрованих злочинів

Як зазначає відомий російський кримінолог Н. Кузнецова40, основні показники структури злочинності такі:

співвідношення видів злочинів за їхньою класифікацією, поданою в Особливій частині КК;

питома вага найпоширеніших злочинів;

співвідношення видів злочинів за домінантною мотивацій­ною спрямованістю (насильницькі, корисливі, корисливо-насильницькі та необережні);

питома вага злочинності неповнолітніх;

питома вага групової злочинності, а всередині її - органі­зованої;

питома вага рецидиву;

"географія" злочинності, тобто розподіл її за регіонами й типами населених пунктів;

питома вага злочинів, пов'язаних з незаконним обігом зброї;

питома вага злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків;

"вуличні" злочини;

транснаціональні злочини.

Характер злочинності зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.

Отже, виходячи з наведеного визначення, характер злочин­ності проявляється через її структуру. Тому можна зробити висновок, що характер злочинності є одним з важливих по­казників її структури.

34.- Географія злочинності

Географія злочинності – це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.

Досвід роботи правоохоронних органів свідчить, що нерівномірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочинності пояснюється:

- конкретними соціальними умовами певного регіону;

- економічною його характеристикою;

- національним складом і структурою населення;

- послабленням соціального контролю за поведінкою людей;

- рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля та побуту населення;

- рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо.

Виявлення та взяття до уваги територіальної різниці в географії злочинності – ключ до ефективних заходів щодо запобігання злочинам. При цьому стають більш видимими й конкретні причини злочинів, умови їх скоєння, що має не тільки пізнавальне значення, але і слугує основою для організації конкретної практичної діяльності.

Поряд з поняттям “географія злочинності” існує і “топографія злочинності”, котре ввів у науковий обіг німецький учений Г. Шнайдер. Топографія злочинності – це безпосереднє місце вчинення злочину (магазини, вокзали, квартири, парки тощо).

35. -Динаміка злочинності

Динаміка злочинності – показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.).

На динаміку злочинності як соціально-правове явище впливають дві групи факторів. Перша – це причини та умови злочинності, демографічна структура населення й інші соціальні процеси та явища, що впливають на злочинність. Друга – зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинних діянь.

Диференціація соціальних і правових факторів впливає на статистичну криву злочинності, необхідну для об’єктивної оцінки реальних змін у її динаміці та прогнозі. Зниження чи зростання рівня злочинності відбуваються в результаті як реальних соціальних змін рівня та структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально-караних діянь, у повноті реєстрації та в інших юридичних факторах.

Статистична картина динаміки злочинності також пов’язана з ефективністю діяльності своєчасного виявлення та реєстрації вчинених злочинів, їх розкриття та викриття винних, забезпечення невідворотності справедливого покарання.

До основних показників динаміки відносять:

Рівень ряду – це показник абсолютної величини, рівня певного періоду, що відображений у конкретному ряді.

Абсолютний приріст (зниження) – це різниця між рівнями минулого та попереднього періодів, відображена в абсолютних показниках.

Темп росту (зниження) – відсотковий показник рівня минулого періоду до рівня попереднього, що береться як базовий (ланцюговий спосіб).

Темп приросту (зниження) – відсотковий показник відношення приросту (зниження) всіх наступних рівнів ряду до першого, що визначений як нерухомий базовий (базовий спосіб).

38. -Особа злочиннця. Особливість злочинця

Про особу злочинця можна говорити лише стосовно особи, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. Інакше можна було б говорити лише про осіб, які вчинили зло­чини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу на зло­чинців і осіб, які вчинили злочини. Він логічно небездоганний, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці - це різновид людей, винних у зло­чинах. Однак з такою неточністю доводиться все-таки змири­тися, оскільки дотепер не вироблено відповідної термінології, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових зло­чинців від "закоренілих", навіть якщо вони відбувають по­карання за один злочин. Поодиноке одноактне діяння, вчинене з необережності чи навіть умисно (при збігові тяжких обставин у житті особи), не формує особи злочинця. Деформація та десоціалізація при цьому відбувається в результаті відбування по­карання в місцях позбавлення волі, тобто під впливом діяль­ності та спілкування в екстремальних умовах.

Отже, особа злочинця - це сукупність соціально значу­щих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характери­зують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

Вітчизняні кримінологи поділяють ці ознаки на такі основні групи:

-соціально-демографічні (стать, вік, освіту, місце народження та проживання, громадянство, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, належність до певної соціальної групи й інші відомості демографічного характеру);

-кримінально-правові (це дані не лише про склад скоєного злочину, але й спрямо­ваність і мотивацію злочинної поведінки, одноосібний або групо­вий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, , організатор, підмовник, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо);

-соціальні ролі й статуси (розкривають функції інди­віда, зумовлені його становищем у системі наявних суспільних відносин, належність до певної соціальної групи, взаємодію з іншими людьми й організаціями в різних сферах громадського життя (робітник або службовець, рядовий виконавець чи керів­ник, неодружений або глава сім'ї, працездатний чи непрацездат­ний, безробітний тощо);

-риси правової та моральної свідомості (світогляд, духовність, погляди, переконання, установки та ціннісні орієнтації);

-соціально-психологічні характеристики (спрямованості її особистості, мотиваційної сфери, від потреб і прагнень, установок та інтересів, тобто від системи її ставлень до дійсності).

Ознаки, що характеризують особу злочинця, перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності. Так, соціально-демо­графічні ознаки особи значною мірою визначають її соціальні ролі й поряд з останніми є вирішальним фактором у форму­ванні моральних і психологічних характеристик особи. Низка ознак може мати альтернативний характер, тобто одночасно їх можна віднести до кількох груп (наприклад, освіта - соціаль­но-демографічна ознака, водночас може вказувати на соціальну роль особи в суспільстві).

39.-соціально-демографічні і кримінально-правові ознаки.

Кримінально-правова характеристика особи злочинця - це дані не лише про склад скоєного злочину, але й спрямо­ваність і мотивацію злочинної поведінки, одноосібний або групо­вий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, , організатор, підмовник, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо. Така характеристика дає уявлення про особу злочинця з кримінально-правових позицій. Ця група ознак відображає риси, властиві саме особі злочинця, а не якій-небудь іншій особі, наприклад, аморальній, порушникові трудової дисципліни чи законослухняній людині.

Соціально-демографічні ознаки особи злочинця охоплюють стать, вік, освіту, місце народження та проживання, громадянство, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, належність до певної соціальної групи й інші відомості демографічного характеру. Ці ознаки властиві будь-якій особі й самі по собі не мають кримінологічного значення. Проте у статистичній звітності стосовно осіб, які вчинили злочини, соціально-демо­графічні ознаки дають важливу інформацію, без якої немож­лива повна кримінологічна характеристика особи злочинців.

40. -Роль психічних і фізичних аномалій у формуванні особистості злочинця

Під психічними аномаліями розуміють такі розлади психічної діяльності особи, які не виключають осудності, але спричинюють особистісні зміни, які можуть мати криміногенне значення. Такі аномалії ускладнюють соціальну адаптацію індивіда і зменшують його здатність усвідомлювати власні дії й керувати ними.

За певних умов психічні аномалії зменшують опір до впливу ситуацій, у тому числі конфліктних; створюють перешкоди щодо розвитку соціально корисних рис особи, особливо щодо її адаптації до зовнішнього середовища; послаблюють механізми внутрішнього контролю; звужують можливості вибору рішень і варіантів поведінки; полегшують реалізацію імпульсивних, випадкових, у тому числі протиправних вчинків. Усе це негативно позначається на розвитку особи і може призвести до злочинної поведінки.

Визначаючи взагалі вплив психічних аномалій на поведінку людини, необхідно зазначити, що вони автоматично не при­зводять до вчинення злочину. На індивідуальному рівні можна говорити тільки про ймовірності вчинення злочину особою з такими аномаліями. До того ж кримінально караній поведінці сприяють не власне психічні аномалії, а ті психологічні особ­ливості індивіда, що формуються під їхнім впливом. Тож криміногенність властива не психічній аномалії, а психологічній особ­ливості. При цьому психічні аномалії є не причинами, а умовами злочинної поведінки, впливаючи, переважно, не стільки на факт вчинення злочину, як на вид діянь, орієнтуючи останні в бік насильницьких або дезадаптивних злочинів.

41. -Морально-психологічні ознаки

Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя за­лежать від тих особливостей особи, що сформувалися на базі її психічних станів і процесів під час набуття власного соціаль­ного досвіду: від спрямованості її особистості, мотиваційної сфери, від потреб і прагнень, установок та інтересів, тобто від системи її ставлень до дійсності. Усі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили су­спільно небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямо­ваність їхньої особистості - антисоціальна; мотивація поведін­ки - анархічна, егоїстична, цинічна, корислива; їхні потреби соціально невиправдані й особистісно необгрунтовані, від­значаються "бідністю", мають перекручений характер; способи їх задоволення такі, що суспільно засуджуються.

Соціально-психологічна характеристика особи зло­чинця охоплює особливості її:

-інтелектуальних,

-емоційних;

-вольових характеристик.

Інтелектуальні риси передбачають: рівень розумового роз­витку, обсяг знань, життєвий досвід, широту чи вузькість по­глядів, характер і різноманітність інтересів тощо. Криміно­логічні дослідження показують, що більшість осіб, які скоїли злочини, особливо насильницькі, характеризуються зниженим рівнем загальноосвітніх знань, вузьким світоглядом, а то й ро­зумовою відсталістю, обмеженими здібностями до якоїсь су­спільно корисної діяльності.

До емоційних характеристик особи належать рівновага та рухливість нервових процесів (тип темпераменту); ступінь емоційного збудження; сила й темп реагування на різні зовнішні подразники, ситуації тощо. Особам, які скоїли насиль­ницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у стосунках з іншими людьми.

Вольові властивості особи полягають у вмінні свідомо регулювати свою поведінку, здатності приймати та виконувати правильні рішення, досягати поставленої мети. Варто зазначити, що певна частина злочинців має сильні вольові риси, але вони спрямовані на задоволення антисуспільних потреб та інтересів. Інші злочинці характеризуються слабкою волею, піддатли­вістю, неспроможністю протистояти впливові осіб, які втягують їх у злочинну діяльність.

43. -Співвідношення природного та соціального в особистості злочинця

Розглядаючи злочин як акт вибіркової людської по­ведінки, що регулюється соціальними законами, необ­хідно визнати соціальну зумовленість не тільки його змісту, але і його походження. Визнання соціальної природи злочин­ності та її причин не означає, що відкидається бодай якийсь уплив біологічних властивостей людини на її поведінку й, зокрема, на вчинення різних злочинів. У структурі будь-якої особистості біологічні властивості є необхідним компонентом.

Біологія людини - це і будова її тіла, і функції внутрішніх органів, і деякі психічні процеси; здоров'я та хвороби; потреби й можливості в певній сфері, нарешті, безліч зв'язків з навколиш­нім середовищем (їжа, одяг), без яких людина існувати не може.

Із погляду представників соціологічного напряму, відмінність злочинної поведінки від правомірної полягає в її спрямованості, цілях і системі мотивів. Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законо­слухняним громадянам. Вольові фізичні характеристики можуть сприяти чи перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допо­могою неможливо визначити, чому саме вчинено злочин.

Отже, предметом кримінологічного вивчення, що допоможе відповісти на питання про причини злочинної поведінки, по­винна бути така система особистісних характеристик, які законо­мірно виявляються в ній:

-сфера потреб і мотивації (потреби, інтереси, мотивація);

-ціннісно-нормативна сфера свідомості особи (погляди, установки, переконання, ціннісні орієнтації, спрямованість особи);

-соціальні позиції особи з відповідними соціальними нормами;

-діяльність особи, що має значення в соціальному, мораль­ному та правовому аспектах, її місце та роль у цій діяльності.

Представники цього напряму не заперечують можливостей упливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Проте, на їхню думку, власне психічні аномалії, здебільшого, не успадко­вуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок упливу сім'ї, форм виховання, ситуації в колективі тощо. Вони вважають, що в боротьбі зі злочин­ністю осіб, які мають психічні аномалії, необхідно вживати за­ходів як правового, так і медичного характеру.

Біологічна природа людини не може орієнтуватися на норми права, оскільки вони мають не біологічний, а соціальний характер.

Від біологічних особливостей, насамперед, залежить те, що візьме особа від навколишнього середовища, які громадські відносини ввійдуть до її структури. Інакше кажучи, природа наділяє людей ніби своєрідним фільтром, через який не кожний соціальний фактор може пройти. Біологічне постає як об­ставина, під впливом якої формується система суспільних відносин, які складають сутність особистості.

Генетичні й інші біологічні, фізіологічні відхилення, звичайно, певною мірою впливають на поведінку людини. Це безперечний факт, який, однак, вимагає правильного тлумачення. Отож вказані негативні особливості, що не ви­ключають осудності особи, є соціально зумовленими, їхній характер залежить від соціальних факторів, адже особистість формується під провідним впливом соціального середовища.

Соціально-біологічні ознаки в криміногенній детермі­нації є не причинами й умовами злочинності взагалі, а також окремих її видав, а умовами (не причинами) деяких насильницьких злочинів, злочинів неповнолітніх, дезадаптивних злочинів і низки необережних злочинів, пов'язаних з використанням техніки. Якщо ці ознаки стали безпосередньою причиною суспільно небезпечної поведінки, то йдеться про неосудну поведінку, що виключає зло­чинність і кримінальну караність.

Соціальне - це не що інше, як особливо організоване біо­логічне, а особа людини формується під впливом двох потоків інформації - соціальної та генетичної, - що діють одночасно. Генетично успадковується темперамент, від якого значно за­лежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдаро­ваність. Підструктура біологічно зумовлених рис особи - тем­пераменту, здібностей, типу нервової системи, а також пато­логії психіки - бере дійову участь у процесі саморегуляції, а іноді навіть є визначальною. Деякі види психопатії за певних умов визначають протиправну поведінку особи, а патологічні відхилення психіки зумовлюють підвищений ризик насиль­ницьких посягань на життя, здоров'я, честь і гідність інших.

Отже, соціальне та біологічне в людині не суперечать одне одному, тим паче не є взаємно виключеними, а перебувають у взаємодії та взаємозв'язку.

44. -Класифікація злочинців та їх типологія

Класифікація - це розподіл статистичної сукупності на групи за певними чітко визначеними ознаками. У межах класифікації фактично вивчається не особа в комплексі її ха­рактеристик, а сукупності злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи тих ознак.

У кримінології найчастіше використовують класифі­каційні групування за такими критеріями:

-за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта): чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, зокрема 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою та вищою освітою;

-за ознаками соціального становища й роду занять: робіт­ники, службовці, працівники сільського господарства, військо­вослужбовці, приватні підприємці, студенти, безробітні, пенсіонери;

-за ознаками місця проживання та тривалості проживання: мешканець міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;

-за інтенсивністю й характером злочинної діяльності: по­вторність, рецидив (спеціальний або загальний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;

-за даними про стан особи в момент вчинення злочину: у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час від­бування покарання у виправно-трудовій установі;

-за видами вчиненого злочину: грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.

Тож, окрім таких, які беруть до уваги лише одну ознаку, використовують і складніші групування, що охоплюють одночасно дві-три ознаки. Так, у регіонах з'ясо­вується, якого саме віку та роду занять злочинці вчинили певні злочини. При багатомірній класифікації можуть застосовува­тися математичні методи, що дають можливість певним чином систематизувати контингент злочинців для їх ретельнішого вивчення, зокрема, виявлення напрямів змін у цьому контин­генті, груп, які потребують першочергової профілактичної уваги, тощо. Та з'ясування тільки статистичних показників ще не відповідає на запитання про характер зв'язків між різ­ними ознаками цієї сукупності. Типологія є глибшим розпо­ділом злочинців на категорії за ознаками, що причинно по­в'язані зі злочинною поведінкою.

Типологія — це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними.

Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох підставах: