30. Показники злочинності

Стан злочинності характеризують кількісні та якісні показ­ники.

Кількісні показники стану злочинності визначаються кіль­кістю злочинів, зареєстрованих на певній території за певний час, і кількістю виявлених осіб, які вчинили злочини на певній території за певний час. Ці показники характеризують два ос­новних аспекти злочинності — правопорушення їх "авторів", тобто осіб, які їх вчинили. Кількісне вираження цих показ­ників не збігається, оскільки не всі злочини розкриваються і відповідно не всі особи, які їх вчинили, виявляються. Ці кіль­кісні показники є абсолютними й іноді їх ще називають показ­никами рівня злочинності. Проте останні доцільно використо­вувати лише в аналізі стану злочинності та її динаміки в межах одного регіону, оскільки їх неможливо порівняти з відповідни­ми показниками в інших регіонах через те, що вони однобічні, тобто враховують географічні й часові межі, проте не врахову­ють чисельності населення регіону. З метою усунення цього не­доліку і уможливлення співвіднесення абсолютних показників з чисельністю населення регіону для кількісної характеристи­ки стану злочинності застосовують відносні показники — ко­ефіцієнти (індекси) інтенсивності злочинності й злочинної ак­тивності населення.

Коефіцієнт (індекс) інтенсивності злочинності — це кіль­кість зареєстрованих злочинів на 10000 або 100000 населення регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності. Роз­раховують цей коефіцієнт так:

Кі = (З/Н) ■ 10000 (або 100000),

де З — кількість злочинів; Н — чисельність населення регіону віком старше 14 років (вік, з якого настає кримінальна відпові­дальність).

Коефіцієнт злочинної активності населення відображує частоту вчинення кримінальних правопорушень мешканцями регіону, іншими словами, це кількість виявлених осіб, що вчинили злочини, з розрахунку на 10000 або 100000 населен­ня регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності, тобто

Ка = (Оз/ Н) ■ 10000 (або 100000),

де Оз — кількість виявлених осіб, що вчинили злочини.

Наприклад, щоб визначити в яких областях України рівень злочинності найвищий, необхідно розрахувати відповідні ко­ефіцієнти інтенсивності злочинності й порівняти їх. Рівень зло­чинності різних груп населення в певних регіонах можна ви­значити за допомогою коефіцієнтів, які розраховують стосовно відповідної групи і порівнюють з рівнем злочинності в регіоні загалом. Наприклад, можна визначити коефіцієнти інтенсив­ності злочинності серед неповнолітніх, чоловіків і жінок, міських і сільських мешканців, серед осіб, що раніше були засуджені.

До кількісних показників злочинності можна зарахувати і так звану ціну злочинності.

Ціна злочинності — це економічні, соціальні, моральні, фізичні й інші шкідливі наслідки вчинених злочинів. Обчис­люється цей показник за кількістю вбитих і покалічених по­терпілих, пограбованих, обкрадених і принижених внаслідок вчинення злочинів; розмірами матеріальної шкоди, завданої злочинами, і витратами держави на лікування потерпілих і по­новлення їх здоров'я; витратами на утримання відповідних установ і правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю. Ціну злочинності необхідно визначати для харак­теристики її суспільної небезпечності, а також для розрахунку бюджетних асигнувань на боротьбу із злочинністю. Без відпо­відного фінансового забезпечення програми попередження зло­чинності неможливо реалізувати.

Структура злочинності є її якісним показником. Сутність структури злочинності полягає в описі співвідношення між гру­пами й видами злочинів, вчинених різними категоріями пра­вопорушників. Цей показник відображує співвідношення час­ток цілого. Найпоширенішими підставами для виокремлення певних груп злочинів у структурі злочинності є соціально-де­мографічні ознаки засуджених, юридичні властивості злочинів і кримінологічна класифікація злочинів. Згідно з цими крите­ріями розрізняють три основних типи структур злочинності: соціально-демографічну, кримінально-правову та криміноло­гічну.

Соціально-демографічна структура розкриває співвідно­шення між кількістю злочинців за статтю, віком, родом занять (жінки, чоловіки, повнолітні, неповнолітні, службовці, робочі, працівники сільського господарства, підприємці, особи, які не працюють, та ін.).

Кримінально-правова структура охоплює такі критерії, як спрямованість, тяжкість злочинів, форма вини, мотивація зло­чинів.

За спрямованістю розрізняють злочини, передбачені відпо­відними главами Особливої частини КК України: злочини про­ти особи, власності, громадського порядку, посадові, госпо­дарчі та ін.

За тяжкістю розрізняють злочини тяжкі, менш тяжкі і такі, що не становлять значної суспільної небезпеки.

За формою вини злочини бувають умисні та з необережності.

За мотивацією розрізняють злочини, вчинені з корисливих мотивів, із хуліганських спонукань і антидержавні.

Загальновизнаної кримінологічної структури поки що не розроблено. На думку А. Зелінського [8], підставою для такої класифікації повинна стати кримінологічна класифікація зло­чинів за ознаками способів вчинення злочинів, мотивації, особ­ливостей особи злочинця. А. Зелінський пропонує класифіку­вати злочини шляхом розподілу на такі кримінологічно однорідні групи: крадіжки і шахрайство; корисливі насиль­ницькі злочини (пограбування, розбій, бандитизм, вимагання); привласнення, розтрата, розкрадання через зловживання служ­бовим становищем, а також крадіжки на виробництві; посадові корисливі злочини, що не є розкраданням (хабарництво); гос­подарчі злочини, що вчиняються без використання службового становища; вбивства і тілесні ушкодження, що вчиняються умисно; статеві злочини; хуліганство й інші агресивні посяган­ня на порядок управління і громадський порядок; умисні на­сильницькі порушення порядку управління і громадського по­рядку; умисні посягання на особу, що вчиняються без застосу­вання насилля; умисне знищення і пошкодження матеріальних та культурних цінностей (вандалізм); злочини проти держави; злочини з необережності. О. Литвак [26] пропонує розрізняти чотири відносно одно­рідних блоки злочинності:

* загальнокримінальна корислива (крадіжки, шахрайство, пограбування, розбої, вимагання);

* агресивна некорислива (умисні вбивства, тілесні ушкоджен­ня й інші, які вчиняють без корисливих спонукань);

* економічна (корупція посадових осіб, розтрата, привлас­нення чужого майна, контрабанда, наркобізнес);

* неагресивна і некорислива (усі інші некорисливі й нена­сильницькі злочини, у тому числі й ті, які вчиняють з не­обережності).

Підставами для такої класифікації вибрано особу винного, особливості мотивації і способи вчинення злочинів.

У кримінологічній структурі виокремлюють ще й такі кри­мінологічні групи: злочинність професійна, організована, реци­дивна, побутова, пов'язана з наркотиками і алкоголізмом, транснаціональна та ін.

Географія злочинності — це поширеність злочинності на певній території, що характеризується кількісними та якісними (структурними) показниками злочинності в різних регіонах. Географія злочинності може зумовлюватись економічними, істо­ричними, етнічними особливостями регіонів, концентрацією міського населення й іншими особливостями (наприклад, наяв­ність транспортних вузлів, безпосереднє розташування поблизу державного кордону).

Динаміка злочинності — це рух злочинності в часі в бік її зменшення, збільшення або стабілізації. Динаміку характери­зують зміна рівня і структури злочинності в часі, тобто зміна кількісних та якісних показників злочинності на певній тери­торії за певний час.

На динаміку злочинності впливає багато детермінант, які за механізмом дії і змістом можна згрупувати у три напрями:

* правового характеру;

* соціально-демографічні;

* соціально-економічні, політичні, управлінські.

Детермінанти правового характеру пов'язані зі станом кри­мінального законодавства і правозастосовчою практикою. Роз­ширення або звуження сфери кримінальної відповідальності, криміналізація або декриміналізація діянь неминуче впли­вають на рівень і структуру злочинності. Недоліки у правоза-стосовчій практиці органів, що здійснюють боротьбу із злочин­ністю, нереагування на окремі нетяжкі злочинні прояви так само позначаються на динаміці злочинності.

Демографічні зміни справляють не причинний, а функціо­нальний вплив на злочинність. Так, низька питома вага зло­чинності неповнолітніх у країні в 1958 р. — 5 % — пояснюєть­ся ще й тим, що після війни серед населення країни значно зменшилася кількість неповнолітніх осіб.

Соціально-економічні, політичні та управлінські детермі­нанти чинять найістотніший, причинно зумовлений вплив на злочинність і її динаміку як у країні загалом, так і в окремих її регіонах. Проаналізувавши ці детермінанти, можна спрогно-зувати динаміку злочинності.