16. Психологічні підходи до причин злочинності. Фрейдизм.

У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи. Дехто з кримінологів, вивчаючи злочинну поведінку, робить акцент на особі злочинця. Одночасно низька продуктивність психологічних досліджень пояснюється надмірним захопленням психологів соціальними, зокрема й математичними, методиками, що призводить до “психології без душі”.

Безперечно, психологія озброїла кримінологію методикою, а також психодіагностичними та психометричними методами. Важливе значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, запровадженню індивідуальних заходів запобігання повторній злочинній поведінці. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходів поетапної корекції поведінки засуджених.

Теорія небезпечного стану. Перевірена часом, ця теорія надає для практичного використання теоретично обґрунтовану комплексну методику клінічної роботи з метою запобігання злочинам. Першу працю в цьому напрямі “Критерії небезпечного стану” написав у 1880 р. Р. Гарофало. Після Другої світової війни видатним представником цієї теорії був відомий кримінолог Ж. Пінатель. Ця теорія значно поширена в США й називається клінічною кримінологією.

Згідно з цією теорією, у конкретних випадках злочин виникає на ґрунті певного психічного стану, що схиляє людину до конфлікту із соціальними нормами. Зазвичай, небезпечний стан є тимчасовим і відповідає внутрішній кризі, що змінюється емоційною байдужістю, після якої настає егоцентризм, а потім лабільність (нестійкість), яка може знову перерости в кризу.

Небезпечний стан діагностують спеціалісти. При цьому важливу роль відіграє порівняння результатів дослідження особи з даними ситуації, в якій вона перебуває. При оцінюванні ситуації беруть до уваги, зокрема, матеріальні умови, вплив з боку оточення, наявність психотравмувальних факторів та ін. Діагноз визначає суворо індивідуальні профілактичні заходи.

Робота спеціалістів з переборювання небезпечного стану полягає в тому, щоб консультаційно допомогти людині, яка переживає стрес, спрямувати її поведінку в певні соціальні межі, допомогти їй у розв’язанні проблем, відчути безпеку, проявити повагу до людини й надати їй підтримку. Важливе значення надається усуненню зайвих емоцій. На базі стаціонарів подається практична допомога з метою подолання небезпечного кризового стану як особам, які утримуються в місцях позбавлення волі, так і тим, хто перебуває на волі. На кримінологічну експертизу у формі прогнозу індивідуальної поведінки людини зважають при визначенні покарання за вчинений злочин, а також при вирішенні питання про звільнення від покарання.

Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856-1939). Його теоретичні погляди сформувались під впливом традицій класичного природничо-наукового матеріалізму та еволюціонізму в той час, коли вже намітилась криза традиційних уявлень про психічне життя людини, коли з усією очевидністю виявилось, що неможливо розкрити таємницю буття людини, виходячи лише з її природних характеристик. Психоаналіз З.Фрейда був спробою синтезу двох напрямків дослідження природи людини:

1) розкриття психічних поривань внутрішнього світу, смислу людської поведінки;

2) аналізу впливу культурного та соціального середовища на формування психічного життя людини та її психічних реакцій.

Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення. З.Фрейд, висуваючи свою концепцію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом дослідження класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості. Психіка ж людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони і визначають суттєві характеристики особистості. Поділ психіки на свідоме і несвідоме, писав З.Фрейд, є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя. Інакше кажучи, психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психічного, а має розглядати свідомість як якість психічного, яка може приєднуватись чи не приєднуватись до інших його якостей.

Спочатку психіка у З.Фрейда була представлена трьома інстанціями: несвідоме, передсвідоме і свідомість. Несвідоме — це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання та витіснені із свідомості ідеї. Передсвідоме — це зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленим (пам'ять, мислення та ін.). Свідомість Фрейд пов'язував в основному із сприйманням зовнішнього світу.

Своєрідними і неоднозначними є уявлення З.Фрейда про суб'єктивну реальність людини. У праці "Я і Воно" (1923) він розгортає структурну концепцію психіки, виділяючи в ній три сфери: "Воно" (іd, іg), "Я" (еgо, еrо) та "Над-Я" (super-еgо, super -еrо).

Під "Воно" Фрейд розуміє найпримітивнішу субстанцію, яка охоплює усе природжене, генетично первинне, найглибший пласт несвідомих потягів, що підкоряється принципу задоволення і нічого не знає ні про реальність, ні про суспільство. Вимоги "Воно" мають задовільнятися "Я".

"Я", як вважав Фрейд, — це сфера свідомого, це посередник між несвідомим та зовнішнім світом, що діє за принципом реальності. "Я" прагне зробити "Воно" прийнятним для світу і привести світ у відповідність до бажань "Воно".

Особливого значення З.Фрейд надавав "Над-Я", яке є джерелом моральних та релігійних почуттів. Якщо "Воно" зумовлене генетично, "Я" — індивідуальним досвідом, то "Над-Я" є результатом впливу інших людей. "Над-Я" — це внутрішня особистісна совість, інстанція, що уособлює в собі установки суспільства. Ці теоретичні положення стали засадними для нового погляду на природу психічного.

Вчення З.Фрейда, не будучи філософським, містить у собі значний світоглядний потенціал, перш за все, завдяки специфічному осмисленню сутності людини і культури. Продовжуючи психоаналітичну практику, він від дослідження індивідуальної поведінки звертається до соціальної. Всю історію людства, соціальні події, суспільне життя Фрейд намагається тлумачити з позицій власної теорії психоаналізу та біогенетичного закону.

18.- Культоролочічні концепції

Близькі до соціологічних теорій культурологічні концепції причин злочинності кримінологи пояснюють конфліктом між нормами культури суспільства і субкультури окремих соціальних груп, навчанням протиправній поведінці при сприйнятті норм і цінностей злочинних груп (Е. Сатерленд).

Біологічні концепції причин злочинності в чистому вигляді кримінологи формулюють дуже рідко. Біологічної теорії причин злочинності в чистому вигляді дотримувався тільки на початковому етапі своїх досліджень її засновник Ч. Ломброзо. Біологічні теорії причин злочинності не дістали великого поширення у кримінології (у тому числі у вітчизняній та російській). Більшість прихильників цієї теорії визнають значущість соціальних факторів і тому такі теорії правильніше називати біосоціальними або соціально-біологічними залежно від того, якому витоку — соціальному чи біологічному — надається пріоритет. Згідно з біопсихологічними теоріями причина злочинності полягає в особистості й природі людини.

19. Методи криміналогічного дослідження

При розгляді питання про методи кримінологічного дослідження, необхідно відзначити, що кримінологія являє собою соціально-правову науку. Це відіграє важливу роль при виборі того чи іншого методу для дослідження.

До методів кримінологічного дослідження можуть бути віднесені наступні:

1) спостереження;

2) експеримент;

3) опитування;

4) аналіз документальних джерел інформації;

5) статистичний метод і т.д.

Спостереження як метод кримінологічного дослідження передбачає безпосереднє сприйняття досліджуваного явища дослідником-кримінологів.При цьому від загальносоціального спостереження кримінологічне спостереження відрізняється лише змістом, за формою залишаючись незмінним.

Об'єктами спостереження в даному випадку можуть бути окремі особи або їх група (їх поведінка, висловлювання і т.д.), конкретні явища та інші, які можуть викликати інтерес у вчених-кримінологів. При цьому спостереження може бути як у природних умовах (конкретні процеси і явища об'єктивного світу, взяті під спостереження - без відриву від їхнього природного середовища протікання), так і в штучних (тобто змодельованих в, наприклад, лабораторних умовах).

Кримінологічне спостереження може бути розділене на види залежно від ролі спостерігача:

1) спостереження з боку.Характеризується тим, що спостерігач не робить ніякого впливу на об'єкт спостереження;

2) спостереження, що припускає занурення спостерігача в середу, в якій знаходиться об'єкт спостереження (наприклад, відвідування тих місць, які відвідує певна категорія осіб, дослідження якої ведеться спостерігачем-кримінологів). У даному випадку також виключається факт впливу кримінологи;

3) спостереження, що здійснюється при безпосередній дії спостерігача на досліджуваний об'єкт.Прикладом в даному випадку може бути спостереження за злочинцями працівниками правоохоронних органів при здійсненні ними своїх повноважень.

Сам процес кримінологічного спостереження не обмежується власне наглядом, він передбачає також фіксацію отриманої інформації (спостерігач-кримінолог заздалегідь вибирає спосіб спостереження і фіксації його результатів), її аналіз, оцінку та застосування.

Іншим не менш поширеним методом кримінологічного дослідження є експеримент. Він проводиться у випадках, коли необхідно впровадження в практику нових методів попередження злочинності, перевірки тих чи інших теоретичних припущень, ідей і т.д. У даному випадку необхідність експерименту обумовлена, наприклад, неприпустимістю застосування на практиці нових, невипробувані методик, спрямованих на боротьбу зі злочинністю, які в силу своєї недосконалості не в змозі замінити існуючі або можуть тим чи іншим чином перешкодити діяльності правоохоронних органів.

Проведення експерименту передбачає постановку задачі, яку даний метод кримінологічного дослідження повинен буде вирішити. Проведення експерименту передбачає також обгрунтування його необхідності, узгодження зазначеного заходу з відповідними правоохоронними органами, можливе застосування таких частнонаучних коштів збору необхідної для експерименту інформації, як спостереження, опитування, експертні оцінки тощо

Розрізняють два види експериментів:

.а) експеримент в реальній ситуації. У даному випадку, як правило, здійснюється перевірка нових методів попередження злочинності, організації роботи правоохоронних органів. Прикладом такого експерименту може служити перевірка ефективності такого виду виправно-трудової установи, як колонії-поселення.

б) експеримент на, так званої, математичної моделі. Даний метод на даний час знаходить широке застосування в наукових колах (роботи у сфері прогнозування злочинності, індивідуального злочинної поведінки і т.д.).

Опитування - це такий метод збору інформації, при якому в опитуваних осіб з'ясовуються цікавлять кримінологів відомості про об'єктивні процеси та явища, знаннях, думках і т.д.

Говорячи про ефективність опитування, необхідно відзначити залежність достовірності одержуваної інформації від:

а) об'єктивних факторів (місце, час опитування і т.д.);

б) суб'єктивних чинників (наприклад, зацікавленість опитуваного особи в існування тієї чи іншої інформації).

К методам криминологического исследования могут быть отнесены следующие. Перший передбачає безпосередню участь дослідника в опитуванні. У даному випадку в ролі опитуваних можуть бути особи, засуджені за вчинення злочинів, представники їхнього оточення, працівники правоохоронних органів і т.п.

При анкетному опитуванні складаються анкети. У них міститься перелік спеціально підібраних питань, відповіді на які дозволять вивчити інтересуемой явище чи процес. Питання складаються таким чином, щоб на них давалися прості і конкретні відповіді («так», «ні»).

Аналіз документів являє собою метод кримінологічного дослідження, коли необхідна інформація збирається з різних документальних джерел. У даному випадку до документів відносяться різні довідки, договори, кримінальні справи, графічні позначення, відео-, аудіокасети та інші предмети, створені людиною і призначені для зберігання і передачі інформації.

Існують різні класифікації документів.Зокрема, в залежності від форми викладу вони поділяються на:

1) письмові;

2) графічні;

3) на машинних носіях.

Також існує поділ документів на неофіційні та офіційні.Для кримінологічного дослідження найбільший інтерес представляють саме офіційні документальні джерела. До них відноситься кримінальну справу, вивчення якого має ряд переваг:

1) зручне розташування матеріалу;

2) відносна простота документа;

3) можливість перевірки міститься в ньому інформації;

4) легкість обробки інформації і т.д.

Говорячи про мінуси даного виду збору інформації, слід відзначити і явну обмеженість матеріалу, що міститься в кримінальній справі, неможливістю кримінологи-дослідника вийти за межі міститься в ньому і, як наслідок, неможливість розгляду інтересуемой проблеми в повному обсязі.

20. -Програма кримінологічного дослідження.

Програма кримінологічного дослідження - це науко­вий документ, який містить схему логічно обґрунтованого пере­ходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване явище до використання інструментарію та виконання дослід­ницьких процедур (збирання, обробки й аналізу інформації).

Вона є стратегічним документом, який дає змогу дійти ви­сновків щодо концептуальних засад, методики проведення, спрогнозувати результативність дослідження.

У програмі визначається тема, мета та завдання дослідження; дається його обґрунтування; формулюється гіпотеза, котру необ­хідно перевірити; вказується характер і обсяг необхідної інфор­мації до теми дослідження; описуються методи та наукові зна­ряддя дослідження; визначаються форми подання висновків і шляхи їх втілення; визначається склад дослідницької групи та загальні терміни проведення дослідження

Процес планування складається з п'яти основних етапів:

1) організаційно-підготовчого;

2) інформаційно-аналітичного;

3) безпосередньої розробки плану;

4) організації виконання плану;

5) оцінювання запобіжної діяльності й висновків.

На організаційно-підготовчому етапі відповідний орган виконавчої влади приймає рішення про розробку плану, створює спеціальну комісію (робочу групу), попередньо визначає джерела матеріально-технічного забезпечення роботи комісії, джерела необхідної інформації, розподіляє обов'язки.

На другому, інформаційно-аналітичному, етапі комісія вивчає та аналізує злочинність у регіоні, динаміку й тенденції. У разі потреби комісія організовує конкретно-соціологічні дослідження, витребовує відомості кримінологічного характеру з правоохоронних органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ), а також збирає іншу необхідну інформацію: про територіальну, економічну, демографічну характеристики регіону, матеріальні та житлово-побутові умови населення, соціально-політичну ситуацію в регіоні, соціальну інфраструктуру, міграцію населення тощо.

Безпосередньо розробка комплексного плану профілактики злочинів передбачає:

а) статистичну обробку й аналіз отриманої інформації, її оцінку та формулювання висновків;

б) кримінологічне прогнозування на певний строк;

в) розробку планових запобіжних заходів із визначенням строків виконання та конкретних виконавців;

г) узгодження, рецензування й обговорення проекту плану, його коригування та доопрацювання;

ґ) затвердження плану.

Організація виконання комплексного кримінологічного плану полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, проведенні нарад з виконавцями.

Запобіжну діяльність оцінюють не за формальними ознаками намічених заходів, а на основі реальної ефективності, тобто за станом правопорядку в регіоні