6. Основні психологічні теорії та їхній вплив на психосоціальну практику

Основні психологічні теорії: психодинамічні теорії особистості. Історичних корінь психодинамічних теорій особистості сходять до психоаналізу Фрейда. Фрейд виділяв два основних потяги: «ерос», тобто орієнтований на відтворення життя інстинкт, і «танатос» – руйнівний інстинкт прагнення до смерті й фізичної агресії. Також Фрейд виділяв у структурі особистості три частини: «Ід», «Его» і « Супер-Его».

Гуманістичні теорії особистості. Зусилля Э.Фромма були спрямовані на гуманізацію психоаналізу. З його погляду, навіть якщо всі фізіологічні потреби людини задоволені, психічне здоров'я залежить від задоволення певних властиво людських потреб.

Два інших представники культурологічної школи психоаналізу, Хорні й Салліван, підкреслювали соціально-культурні детермінанти особистості. Салліван, наприклад, назвав свій підхід «міжособистісною» теорією психіатрії, перетворюючи тим самим психіатрію в розділ соціальної психології. Визначаючи особистість як «відносно стійкий зразок повторюваних міжособистісних взаємин», Салліван шукав причини психічних порушень у культурі.

Поведінкові теорії особистості. Згідно Скіннеру, поводження людини управляється навколишнім середовищем, а не внутрішніми чинностями. Кожний індивід перебуває під контролем випадкових обставин, що підкріплюють його поведінкові реакції. Разом з тим Скіннер - оптиміст, тому що впевнено в тім, що людина в стані правильно організувати те середовище, що його контролює; отже, людина може творити й переробляти власну натуру й робить це постійно, хоча й не прямих, а опосередкованим - через середовище - шляхом.

Теорії емоцій. Теорія Джемса – Ланге. Ця теорія ототожнює емоції із соматичними (тілесними) змінами, які супроводжують сприйняття стимулів. Інакше кажучи, затверджується, що емоція і є сприйняття цих соматичних змін.

Теорія Кеннона – Барда. У. Кеннон запропонував свою власну «нейральну» теорію емоцій. Кеннон відзначив насамперед той факт, що зміни у внутрішніх органах виникають не до, а після виникнення емоційних переживань.

Атрибутивна теорія емоцій. Щоб штучно викликати певний емоційний стан у тварин, Кеннон уводив їм адреналін, а фізіолог Г.Маранон робив те ж саме з людьми. Те, що переживали його випробувані, Маранон назвав «холодною емоцією» - «як би емоцією». Випробувані говорили: «Я почував, начебто я був переляканий» або «Я почував, начебто мене очікує велике щастя». В умовах, коли емоційні стани викликалися штучно, вони не переживалися як справжні. Оскільки Mаранон не давав своїм випробуваним підходящої підстави для емоційних відчуттів, справжніх емоційних реакцій на адреналін не виникало. Інакше кажучи, випробувані мали потребу в чомусь, чому можна було б приписати свої почуття.

Когнітивна теорія емоцій. В експериментах із введенням адреналіну було показано, що на тлі однакової фізіологічної дії препарату на всіх випробуваних емоційний ефект був неоднозначним і залежав від специфіки пізнавальних процесів випробуваних, тобто від того, як вони інтерпретували свій стан. Випробувані, котрим заздалегідь повідомили про введення саме адреналіну й про характер його дії, не піддавалися емоційному впливу; ті ж, які думали, що одержують вітамінний препарат з якимось побічним ефектом, поводилися так само, як і спеціальні «підсаджені качки», включені в експеримент як контрольна група. У результаті випробувані, що перебувають поруч із тими «утоками», які демонстрували ейферичне поводження, поводилися в такий же спосіб, що тоді як перебувають поблизу тих, хто виражав обурення, теж ставали агресивними. Отже, те, що ми почуваємо (або думаємо, що почуваємо), багато в чому зв'язане, по-перше, з нашим розумінням того, що ми робимо, і ситуації, у якій перебуваємо, а по-друге, з тим, як інші поводяться в тій же ситуації. Із цієї причини люди іноді п'яніють від безалкогольного напою, якщо приймають його за алкогольний, особливо в п'яній компанії.

Теорія перехідного переживання. Інша група психологів, особливо німецьких учених (Бюлер, Ліндворський і ін.), заперечують проти висновку Келера по інших міркуваннях. На їхню думку, той факт, що мавпи вирішують настільки складні завдання, ще не доводить того, що вони якимось образом звертаються до розумових актів.