49. Професійна самодопомога в діяльності практичних психологів

В професійній діяльності практичних психологів часто виникає потреба в професійній самодопомозі. Охарактеризуємо основні напрями самодопомоги психологів:

По-перше, замість обвинувачення когось корисно змінити себе самого, або умови роботи, наскільки це можливо. Знизити навантаження на роботі. Сполучити роботу з навчанням, дослідженням, писанням.

Оцінювати своє життя взагалі — чи живеться так, як хочеться. Організувати своє життя так, щоб було хобби, незв'язане з роботою.

Змінити соціальне життя (наприклад, важливо щоб друзі були не психологи, не лікарі, а якої-небудь іншої професії).

Приділити увага своєму здоров'ю: необхідно спати достатня кількість часу, уміти лікувати себе без ліків, хоча б від невротичних, психосоматических проблем, уміти медитировать.

Навчитися досягати того, чого хочеш. Знати ціну собі й своїй роботі.

Повноцінно відпочивати.Брати участь у семінарах, конференціях, де їсти можливість зустрітися з новими людьми й обмінятися досвідом з колегами. Важливо проходити постійно кваліфіковану професійну підготовку, що містить у собі: підвищення кваліфікації, участь у тренінгах особистісного росту (динамічні групи як клієнтів для рішення власних проблем більшого розуміння себе, свого життя), особиста терапія, супервизия, Баллинтовские групи, групи супервизии важких випадків із практики, самостійна робота

И все це для того, щоб усвідомити свої внутрішні конфлікти й зрозуміти, як вони впливають на професійну діяльність.

Важливо знати свої можливості й обмеження.

Важливо бути впевненим у собі й знати ці границі впевненості.

50. професійні викривлення та девіації практичних психологів в соціальній роботі

Професійна деформація представляється розширенням панування "Я професійного" в область діяльності "Я людського". Приходячи додому, людина продовжує поводитися як фахівець.

У професійній деформації можна припустити два компоненти:

1. Споконвічні схильності.

Ще до зіткнення зі своєю майбутньою роботою в людини вже є риси характеру й особливості особистості, властивим представникам цієї професії. Вони можуть усвідомлюватися їхнім власником, прийматися як бажані й викликати почуття гордості (наприклад, бажання допомагати людям) або, навпроти, бути неусвідомленими, придушуватися й ховатися (наприклад, інтерес до приватного життя інших людей).

2. Властиво професійна деформація.

Професійна діяльність розвиває ці особистісні особливості, окреслює й рельєфно виділяє їх. Іноді (у випадку з витиснутими й неприйнятими рисами) професійна діяльність виправдує їх, дає їм право на існування й прояв. Безсумнівно, споконвічні схильності впливають на вибір відповідної професії. Вони являють собою "сприятливий" тло, ґрунт, на якій надалі розвертає свою деформуючу діяльність професія. Така деформація починається вже під час навчання, коли в студентів руйнуються повсякденні установки й стереотипи й формується професійна картина миру. Що ж у цьому поганого? Дійсно, завдяки навчанню й подальшій роботі особистість людини перетворює, воно здобуває масу комунікативних навичок, починає краще розуміти себе. Ці явно позитивні зміни описуються вираженням "особистісний ріст", і про їх не йде тут мова. Нас же цікавить професійна деформація, тобто щось негативне, "переломлює" особистість.

Відзначимо деякі з таких щодо негативних наслідків, які виявляють себе в повсякденному житті й стосуються в основному суб'єктивної сфери людини - сфери відносини до себе, оточуючим людям і життю в цілому.

ПОЯСНЕННЯ ЖИТТЄВИХ ПРОБЛЕМ ПСИХОЛОГІЧНИМИ ПРИЧИНАМИ. Якщо в житті людини що-небудь трапляється, людина завжди знаходить для пояснення цього факту яку-небудь психологічну причину. Можливо, у тім, що відбулася якась подія (наприклад, хтось простудився), дійсно грають деяку роль психологічні причини, однак тут мова йде про гіперінтерпретацію, тобто про надмірний придавании значення психологічному фактору в поясненні найрізноманітніших подій.

ПРИДБАННЯ НАВИЧОК У РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ СВОЇХ ПРОБЛЕМ. Оволодіння психолого-психотерапевтичним понятійним апаратом і термінологією надає більші можливості для конструювання виправдань на всі випадки життя. На відміну від попереднього пункту, де має місце "роздування" психологічного фактору, тут мова йде про твір "розумних підстав" для своїх учинків і зручних (заспокійливих) пояснень поводження інших людей.

ГНІВ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ І НАВИЧОК. Практично кожний фахівець-психолог, навіть перебуваючи поза роботою, почуває на собі особливу відповідальність за психологічний стан навколишніх його людей. Якщо людина знає, як допомогти іншому, і в нього є така фізична можливість, він починає чути усередині себе імператив.

КОМПЛЕКС "ШЕВЦЯ БЕЗ ЧОБІТ". Древнє вираження пропонує: Medice, cura te ipsum - "Лікареві - вилікуйся сам". Медики вже не обертають на цю увагу, зате в психологів і психотерапевтів робота над собою поставлена в главу кута самоосвіти. На офіційному рівні це проявляється як "обов'язкове проходження особистої терапії", на персональному - у вигляді індивідуальних вимог до себе типу: "У мене все повинне бути добре. Я повинен уміти справлятися з конфліктами й неприємними емоціями. Інакше який же я тоді психолог, яке маю право консультувати інших людей."

ПОШУК ЛЮДЕЙ, ЩО БІДУЮТЬ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ ДОПОМОЗІ. Не завжди професійні навички гнітять і є перешкодою в особистому житті. Іноді людина зазнає насолоди від своєї "досвідченості", від переповнення знаннями про те, як допомогти людям, і шукає приводи для того, щоб їх виявити на ділі, наприклад, у роздачі рад.

ВТРАТА ЗДАТНОСТІ ДИВУВАТИСЯ. За час своєї роботи практичний психолог зустрічає тисячі різних життєвих ситуацій, спілкується з величезною кількістю самих різних людей. Нормальною реакцією є оволодіння цим потоком інформації: обмеження сприйняття, побудова типологій і ін. Це накладає відбиток як на професійну діяльність, так і на особисте життя фахівця. Зустрічаючи що-небудь нове на своєму життєвому шляху, людина рідко дивується цьому, оскільки це для нього не є новим, із цим або подібним цьому він уже зустрічався. Життя він спостерігає крізь координатну сітку класифікацій.

ПРОФЕСІЙНИЙ ЦИНІЗМ. Достаток важких життєвих ситуацій, з якими зустрічається практичний психолог, розвиває здатність до "незалучення" у їхнє переживання, а точніше - здатність відокремлено до них ставитися. Такий погляд з боку звільняє ці ситуації від емоційного вантажу й дозволяє виконувати з ними різні маніпуляції, наприклад, поміщати їх в інший контекст, наповнювати іншим емоційним утримуванням (іноді дуже веселим). Одні вважають, що це - цинізм, маючи на увазі щось неприйнятне для "вихованої людини", інші вважають, що це - захисна реакція, треті вважають це ефективною соціальною стратегією, що дозволяє "простіше ставитися до життя".

Звичайно ж, мої міркування про професійну деформацію не претендують на об'єктивність, вони не підкріплені якими-небудь експериментальними дослідженнями. Це лише спроба позначити тему, що вимагає більше уважного й серйозного підходу.