43. Модель особистості практичного психолога в системі соціальної роботи

Практичний психолог - це професія, де міра впливу визначається ступенем відкритості іншої людини в ситуації професійної взаємодії та можливістю психолога використовувати цю відкритість для створення нових динамічних тенденцій у внутрішньому мірі людини.

Теоретичним концепціям властива позиція, відповідно до якої успіх роботи практичного психолога визначається, насамперед, системою застосовуваних психотехнік, при цьому особисті характеристики психолога вважаються, чимсь другорядним.

Гуманістична позиція полягає в тому, що розвиваючий і оздоровлюючий ефект виникає в результаті створення атмосфери емпатії, щирості, саморозкриття й особливих теплих взаємин між психологом і клієнтами. Неможливо насильно привести на щастя, неможливо здійснювати особистісний розвиток ззовні стосовно особистості. Отже, потрібно, щоб психолог мав такі особистісні характеристики, які дозволили б йому піклуватися про створення максимально сприятливих умов для розвитку самосвідомості, здійснення особистісних змін.

Практичному психологові бажано мати наступні риси:

- концентрація на клієнті, бажання й здатність йому допомогти;

- відкритість до відмінного від власних поглядам і судженням, гнучкість і терпимість;

- емпатичність, сприйнятливість, здатність створювати атмосферу емоційного комфорту;

- автентичність поводження, тобто здатність пред'являти групі справжні емоції й переживання;

- ентузіазм і оптимізм, віра в здатності учасників групи до зміни й розвитку;

- урівноваженість, терпимість до фрустрації й невизначеності, високий рівень саморегуляції;

- упевненість у собі, позитивне самовідношення, адекватна самооцінка, усвідомлення власних конфліктних областей, потреб, мотивів;

- багата уява, інтуїція;

- високий рівень інтелекту.

44. Психологічна корекція професійного вигорання практичних психологів соціальної роботи

Синдром вигорання визначається як відчуття емоційного і фізичного виснаження разом з відчуттям розладу і невдачі.

«Професії вищого типа» виділені за ознакою «необхідності постійної позаурочної роботи над предметом і собою», тоді як професії середнього (ремісничого) типа мають на увазі роботу тільки над предметом, а професії нижчого типа після навчання не вимагають роботи ні над собою, ні над предметом.

Аналіз показав, що група вищих професій «абсолютно особлива», якщо звернути увагу: 1) моменти і умови роботи; 2) апарат, що проводить цю роботу; 3) значення для виробництва кожного окремого працівника; 4) роль, яку робота грає в психофізіологічному житті кожного працівника. Перша особливість полягає в тому, що робота «завжди нова», ряд моментів абсолютно не доступний зовнішньому спостереженню і обліку, а доступні моменти вимагають особливого психологічного аналізу: механічні елементи підпорядковані творчому початку (їх збільшення свідчить або про надзвичайну ненормальність умові, або про профнепридатність).

Друга — в тому, що у працівників механічної праці властивості продукту визначаються знаряддям виробництва, а тут — характером і властивостями самого виконавця, причому, «наявність всіх особливостей психологічного профілю не робить людину педагогом-творцем», оскільки ще необхідне і покликання; кожен створює індивідуальну цінність і будь-яке знаряддя робить виразником своєї індивідуальності.

Третя — в тому, що необхідне шляхом спеціальної підготовки розвивати до досконалості психічні і фізіологічні здібності, бо інакше здійснюється «насильство над психікою» і як результат «пригніченість, змучена, дратівливість».

Четверта — в тому, які, окрім названих емоцій, можуть бути психофізіологічним слідством такої роботи: в першу чергу слід зазначити перевтома із-за «високої участі вольового стимулу» і постійної активної роботи свідомості; перевтома пояснюється також великою кількістю позаурочної роботи і складністю комплексу робочих дій; вище перелічене посилюється частою напруженістю у вигляді «специфічних емоцій».

Створення профілактичних і «оновлюючих» програм є дуже перспективним і ефективним видом допомоги «вигоряючим» працівникам.

Дії, які направлені на те, щоб здолати синдром вигорання, припускають як самодопомога, так і надання зовнішньої професійної допомоги. У першому випадку «вигоряючим» працівникам потрібно навчитися усвідомлювати симптоми психологічного стресу і управляти ним, оволодіти широким спектром прийомів саморегуляції і подолання перших симптомів стресу на роботі. Якщо ж така допомога самому собі виявиться недостатньою, буде потрібно професійна — для профілактики і подолання синдрому вигорання.

Hобота з первинними дефіцитами, заповненню яких служить безпосередня робота психотерапевта, може істотно понизити ризик вигорання в професійній діяльності психолога-консультанта.

Психологічна допомога «вигоряє» ґрунтується на припущенні про те, що головна причина вигорання порушення комунікативної складової міжособових відносин, відновлення якої сприяє ослабленню синдрому.

Пропонується декілька етапів відновлення комунікацій, суб'єктами яких найчастіше бувають колеги психолога.

Перший етап — це соціальна інтеракція. Під цим досить розмитим терміном розуміється просте неструктуроване спілкування, що складається головним чином на пікніку або під час обіду, сама обстановка якого ненав'язливо грає роль айс-брейкера (що розтоплює лід, холодність спілкування).

На другому етапі пропонується обмін думками в групі: фасілітатор плавно переводить її в режим більш структурованої дискусії, темою якої гущавині всього виступає синдром вигорання і його дія на професійне спілкування. До такої роботи застосовні ті ж принципи, що і до стандартної Т-групи або групи зустрічей.

Завершальний етап — повернення до неструктурованого спілкування, під час якого члени групи можуть поділитися враженнями і зав'язати соціальні контакти.

Групові заняття проводяться постійно, і створювані або відновлювані навики соціальної комунікації стають основою для зниження стресів і ризику вигорання.

Розробка профілактичних заходів повинна враховувати особливості професійної діяльності і специфічних для неї чинників ризику, а також вік, підлогу і стаж роботи в даній області.