34. Психологічні особливості девіантної поведінки у підлітків

Психологічні особливості тісно пов'язані з девіантним, що відхиляється від прийнятих норм поводженням. Наприклад, знижена самооцінка й негативний Я-Образ позитивно корелюють із 26 видами поводження, що відхиляється: нечесністю, членством у кримінальних групах і здійсненням правопорушень, наркоманією, алкоголізмом, агресивним поводженням і різними психічними розладами.

Основним джерелом відхилень у психоаналізі вважається постійний конфлікт між несвідомими потягами, що утворять структуру «Воно», і обмеженнями, що виходять від «Я» і « Понад-Я». Нормальний розвиток особистості припускає появу оптимальних захисних механізмів, що врівноважують сфери свідомості й несвідомого. Фрейд також припустив, що лібідо шукає виходу в будь-якій творчій діяльності; людина прагне до волі й самоствердження. Однак воля обмежується разом з розвитком культури. Придушення, витиснення лібідо веде до сублімації сексуальної енергії, змінам поводження аж до садизму й злочинів.

Неофрейдисти природу делинквентості розглядають поряд з іншими формами поводження, що відхиляється, - неврозами, психастеніями, сексуальними розладами, станами нав'язливості, різними формами соціальної дезадаптації особистості, що відрізняють почуття підвищеної тривожності, агресивність, ригідність, комплекс неповноцінності. Особлива увага приділяється природі агресивності, що у психоаналітичних роботах уважається першопричиною насильницьких злочинів. Агресивну енергію руйнування викликають уроджені неусвідомлювані потяги: лібідо; прагнення до влади, перевазі над іншими; мазохистичні прагнення до смерті, стражданню. Однак подальші дослідження показали, що сутність девіації не можна пояснити лише на основі аналізу психологічних факторів.

Послідовники Фрейда бачать причини відхилень у дефіциті емоційних контактів, теплого спілкування з матір'ю в перші роки життя, як найважливіший фактор формування особистості виділяють структуру родини. Різне положення дитини в цій структурі й відповідний тип виховання роблять часто вирішальний вплив на виникнення відхилень. Наприклад, гіперопіка веде до розвитку помисливості, інфантильності й комплексу неповноцінності. Таким чином, у дослідженнях учених психоаналітичної орієнтації більша роль приділяється соціальним, діючим факторам.

Гуманістичний підхід розглядає відхилення в поводженні як наслідок втрати дитиною згоди зі своїми власними почуттями й неможливість знайти зміст і самореалізацію в сформованих умовах виховання, агресія є результат перекрученого процесу соціалізації, зокрема, зловживань батьків покараннями, жорстоким відношенням до дітей.

Представники біхевіоризму й необіхевиоризма доводять, що навколишнє середовище повністю визначає поводження людини: через навчання людина опановує досвідом, наслідку поводження визначають імовірність його повторення.

В останні десятиліття на Заході одержав широке поширення емпіричний, феноменологичний підхід до визначення відхилень, що використовує для їхнього опису поняття синдрому - стійкого утворення в структурі особистості - як одного із чотирьох типів аномалій. Так, перший тип (синдром порушень поводження), включає наступні симптоми: неслухняність, запальність, деструктивність, безвідповідальність, нахабність і ін. Другий тип (порушення особистості) - тривожність, спілкування, нерозвинена самосвідомість, почуття неповноцінності та ін. Третій тип - незрілість - характеризується наступними проявами: незграбність, пасивність, мастурбація; а четвертий (асоціальні тенденції) - прогулами, наявністю поганих товаришів, відданістю асоціальним групам.

Деякі вчені поводження, що відхиляється, уважають наслідком відхилень у формуванні особистості або патології формування особистості як перекручування норми, представлене в психічних захворюваннях. Вони, будучи проявом індивідуальності дитини, за певних умов можуть привести до девіаціям поводження. У той же час вони можуть служити необхідним для дитини етапом індивідуального розвитку й сприяти формуванню здорової особистості.

Вітчизняна психологія, не заперечуючи впливу вроджених особливостей організму на властивості особистості, стоїть на позиціях того, що людина стає особистістю в міру включення в навколишнє життя (Виготський Л.С.). Особистість формується при участі й під впливом інших людей, що передають накопичені ними знання й досвід; не шляхом простого засвоєння суспільних відносин, а в результаті складної взаємодії зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (психофізичних) задатків розвитку, являє собою єдність индивідуально-значимих і соціально-типових рис і якостей. Отже, особистість і її аномалії розглядаються в соціально обумовленій, що розвивається життєдіяльності, у зміні відносин дитини до навколишньої дійсності. Ситуативне поводження індивіда стає залежним від особистісних структур, або полегшуючий прояв девіантних якостей, або обладаючих по відношенню до них преградним змістом.

Причиною протиправних учинків можуть виступати такі якості особистості людини, як жадібність, жорстокість, хитрість, заздрісність, облудність. Причому, ці небезпечні якості, коли вони стають синергетиками, можуть свідчити про "преднастройці" до непередбачених ситуацій з демонстрацією негативних якостей, провокувати девіантне й делинквентне поводження.