33. Психологічна практика як профілактика та корекція залежної поведінки

Профілактика, корекція й психотерапія алкогольної й наркотичної залежностей

Профілактика, за рекомендацією Всесвітньої організації охорони здоров'я, ділиться на первинну, вторинну й третинну.

Під первинною профілактикою мають на увазі роботу з популяцією умовно здорових людей, у якій існує певна кількість осіб із груп ризику. Ця робота містить у собі дії, спрямовані на формування позитивних стресостійких форм поводження з одночасною зміною дезадаптивних, уже сформованих, порушених форм поводження.

Вторинна профілактика спрямована на популяцію людей, у яких поводження ризику вже сформовано, і містить у собі систему дій по зміні вже сформованих дезадаптаційних форм поводження й позитивному розвитку особистісних ресурсів і особистісних стратегій.

Третинна профілактика - це профілактика рецидивів, спрямована на зменшення ризику поновлення вживання наркотиків або інших психоактивних речовин і на активізацію особистісних ресурсів, що сприяють адаптації до умов середовища й формуванню соціально-ефективних стратегій поводження.

Будь-які заходи щодо профілактики, корекції й психотерапії залежностей повинні додержуватися основних принципів, до яких відносять принципи: добровільності, усвідомленості, відповідності (адекватності), доцільності, допустимості й гуманності.

У якості ефективної й адекватної методики профілактики й корекції залежного поводження у вигляді алкогольної або наркотичної адикції застосовується розроблений антиципаційний тренінг.

Профілактичні програми повинні обов'язково враховувати вік аудиторії. Працюючи з дітьми, що не досягли 12 - 13 років, можна наголошувати на страху смерті. Підлітки часто не дуже високо цінують своє життя, однак їх страшать перспектива втратити здоров'я, убогість. Молодь 18 - 19 років і більше може високо оцінювати можливу соціальну неспроможність, невідповідність положення в суспільстві віку.

Основні завдання психотерапевтичної допомоги при алкогольній залежності.

Психотерапія - це комплексний лікувальний вплив за допомогою психологічних коштів на психіку хворого, а через неї й на весь його організм. До психологічних коштів відносять мову, міміку, мовчання, емоційність і так далі. У вітчизняній наркологічній практиці традиційно більшу роль займає гіпносугестивна терапія (у тому числі емоційно-стресова). В останні роки поряд із цим напрямком застосовуються психодинамічна терапія, біхевіоральна терапія, трансактний аналіз, психодрама.

Психологічна корекція потяга до алкоголю відбувається комплексно й на різних рівнях психічної діяльності. На когнітивному рівні це подолання анозогнозії, на рівні самосвідомості - вплив на самооцінку й самоповагу, на емоційному - комплексне лікування афективних порушень, на рівні поводження - зміна стилю й способу життя й вплив на середовище пацієнта, на мотиваційному - створення й зміцнення мотивів, альтернативних стосовно патологічного потяга до алкоголю.

Головна мета психотерапевтичного впливу при алкоголізмі - досягнення хворими повного утримання від уживання алкоголю. Для успішного досягнення цієї мети необхідне виконання наступних завдань.

1. Формування емоційно пофарбованих, довірчих відносин між психотерапевтом і хворим, зниження афективної напруги, створення атмосфери конструктивної взаємодії.

2. Подолання алкогольної анозогнозії, тобто формування адекватного відношення до хвороби й установки на повне утримання від алкоголю.

3. Група завдань, спрямована на осьовий симптом алкоголізму - патологічний потяг до алкоголю:

• установлення типу потяга до алкоголю;

• ослаблення фрустрацій, що зіграли провідну роль у становленні потяга до алкоголю;

• зниження інтенсивності потяга до алкоголю шляхом методів поведінкової або сугестивної психотерапії, що викликають індиферентне відношення до смаку, заходу, зовнішньому вигляду спиртних напоїв;

• аналіз можливостей хворих у плані створення в них альтернативної стосовно потяга до алкоголю мотивації.

Індивідуальна психотерапія починається із установлення конструктивних довірчих взаємин між фахівцем і хворим. У процесі індивідуальної психотерапії можна виділити три етапи.

1. Діагностичний етап

2. Інтерпретація психотерапевтом життєвого шляху хворого.

3. Етап актуалізації у свідомості хворого проблем, які з'являться в нього після стаціонарного лікування.

Групова психотерапія осіб з алкогольною залежністю. У цьому виді психотерапії використовується феномен внутрігрупової взаємодії на хворих. Групова психотерапія має у своєму розпорядженні значні можливості для подолання алкогольної анозогнозії, дозволи або ослаблення внутріособистісних конфліктів і труднощів міжособистісної взаємодії.

Сімейна психотерапія алкоголізму.

Сімейна психотерапія спрямована на формування в членів родин алкоголіків правильного відношення до захворювання й лікування хворого, ослаблення в них невротичної симптоматики, зміна системи внутрісімейної взаємодії. Важливим завданням сімейної психотерапії при алкоголізмі є аналіз і руйнування патологічних і манипулятивних взаємин хворих з їхніми найближчими родичами. Це складне завдання, без дозволу якої неможливе побудова щира довірчих відносин у родині хворого.

Сімейна психотерапія найчастіше реалізується в тріаді "психотерапевт - хворої - дружин хворого". На завершальних етапах стаціонарного лікування й при підтримуючій терапії важливу роль грає групова психотерапія подружніх пар.

Як показує практика, чоловіка (чоловік) алкоголіка часто є самим тонким діагностом динаміки потяга до алкоголю. Відомо, що дружини алкоголіків мають свою "шкалу" інтенсивності потяга й можуть досить точно пророчити наближення рецидиву. Це може допомогти в лікувальному процесі, особливо при аналізі мотивів, пов'язаних з алкогольним потягом.

Психологічне консультування залежних від алкоголю особистостей.

Психологічне консультування може проводитися самостійно, а може бути частиною лікувального процесу й здійснюватися паралельно з лікарською психотерапією. Страждаючим алкоголізмом можуть дотримуватися наступних неконструктивних способів міжособистісної взаємодії.

Ефективність психологічного консультування визначається по таких ознаках, як підвищення впевненості в собі клієнта, усвідомлення їм причин своїх утруднень, ступінь совладання з важкою життєвою ситуацією. Людина може виявитися на прийомі в психолога задовго до того, як йому буде поставлений діагноз "алкоголізм". Причини обігу можуть бути досить далекі від пияцтва. При виявленні того, що в основі проблем клієнта - зловживання алкоголем, психологові не коштує відразу "передавати" його в руки наркологів. Це можна зробити тільки після вироблення в клієнта установки на лікування в лікаря.