Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
вдм.1-14,16,17,18,20,22-24,26-32.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
120.84 Кб
Скачать

32. Групування слів за семантичним відношенням між ними (синоніми, антоніми, омоніми, евфемізми, дисфемізми, табу).

ТИПИ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ ЗА СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНИМИ ВІДНОШЕННЯМИ

За характером смислових відношень між компонентами словосполучення поділяються: 1) на атрибутивні, 2) об’єктні, 3) суб’єктні, 4) обста­винні, 5) комплетивні.

Атрибутивними словосполученнями виступають такі, у яких го­ловне слово позначає предмет, а залежне окреслює його ознаку: ста­ранний учень, виняткова причина, красива дівчина. З-поміж слово­сполучень з атрибутивними відношеннями домінують словосполучен­ня із залежним компонентом, який виражає узагальнену ознаку (прик­метник, займенник, дієприкметник).

Атрибутивні відношення часто виникають і при сполученні імен­ника з іншими частинами мови, яким не притаманний потенціал по­значення узагальненої ознаки: а) іменник + іменник без прийменни­ка: гілка бизки. крило літака: б) іменник + іменник з прийменником: сорочка в клітинки, будинок з дерева: в) іменник + інфінітив: бажан­ня вчитися, стремління малювати: г) іменник + прислівник: кава по-туреиьки.

Сино́німи (від грецького συνόνυμος /synonymos/ — однойменний), також сутямок — це слова, які мають близьке, або тотожнезначення, але відрізняються звучанням.

Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа

Слова протилежні за значенням називаються антонімами, слова різного значення, але однаковою вимовою — омонімами.

Евфемі́зм (від грец. euphémia — утримування від неналежних слів, пом'якшений вираз) — заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями.

Евфемізм є наслідком лексичного табу (заборони), який завдяки різного роду упередженням, марновірствам, релігійним віруванням накладається на вживання назв певних предметів і явищ навколишнього світу, внаслідок чого людина удається до виразів іносказань. Характерно, що нові позначення «непристойних» предметів і явищ з часом втрачають характер евфемізмів, починають сприйматися як пряма вказівка на «непристойний» предмет і в свою чергу стають «непристойними». Оскільки евфемізми широко використовуються у мовленні, то з часом вони втрачають свою функцію «прикрашення» істинної суті висловлення і тому потребують чергового евфемізму, який надасть нове значення для завуалювання та прикриття висловлювання, напр. «американець» замість «афроамериканець», «людина іншої орієнтації» замість «людина нетрадиційної орієнтації».

В основі явища евфемізму лежать:

  • глибоко архаїчні пережитки мовних «табу» (заборон вимовляти прямі найменування таких небезпечних предметів і явищ, як, наприклад, богів, хвороб або мертвих, оскільки акт назви, згідно з дологічним мисленням первісної людини, може викликати саме явище) — такі евфемізми типу: «нечистий» замість «чорт», «покійний», «небіжчик»;

  • чинники соціальної діалектології (евфемізми зумовлені соціальними, моральними та етичними нормами поведінки, так звані етичні і моральні евфемізми, напр. «повненький», «ширококостий», «пишний», «з надлишковою вагою» замість «товстий», «грубий»).

Іноді взаємодія евфемізму з будь-якою одиницею лексичної системи може призвести до виходу цієї одиниці із активного слововжитку або до суттєвого зниження частоти її використання. Існує два види такої «негативної» взаємодії:

  • Евфемізм витісняє мовну одиницю, яку заміняє;

  • Один евфемізм витісняє інший з активної зони синонімічного ряду в пасивну.

За найбільшими і найпродуктивнішими сферами утворення, евфемізми можна тематично розділити на такі групи:

  1. Евфемізми, пов'язані з дискримінацією: а). расовою, культурною, релігійною («нігер», «чорний» → «(афро)американець»); б). сексуальних меншин («гомік», «педик» → «гомосексуаліст», «людина іншої орієнтації»; в). інших видів;

  2. Евфемізми, які позначають страшні та неприємні явища дійсності: а). смерть («померти» → «піти у краще місце», «піти у вічність», «заснути вічним сном»); б). хвороба; в). природні потреби («піти в туалет» → «відвідати дамську кімнату», «піти в одне місце»; г). фізичні вади («сліпий» → «незрячий», «підсліпуватий»); д). розумові та психічні розлади («псих» → «людина з психічними розладами»);

  3. Евфемізми, пов'язані із впливом держави на життя людей: а). воєнні дії («в'язниця» → «місце позбавлення волі»); б). соціальні вади (алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність, напр. «алкоголік» → «людина з (алкогольною) залежністю»); в). бідність («бідний» → «економний», «скромний»); г). непрестижні професії («прибиральник» → «клінінг-менеджер»; ґ). сім'я («зраджувати» → «ходити наліво»; д). звільнення («піти за власним бажанням», «дати неоплачувану відпустку», «скоротити», «відпустити»); е). академічна неуспішність («двієчник» → «недостатньо вмотивований учень»);

  4. Евфемізми, які вказують на вік і зовнішність людини: а). вага («товстий» → «пишний»); б). вік («старий» → «підстаркуватий», «людина похилого віку», «людина з досвідом»); в). зовнішній вигляд («негарний» → «своєрідний»); г). ріст («карлик» → «людина невисокого зросту»);

  5. Дипломатичні евфемізми («вбити» → «прибрати», «ліквідувати», «нейтралізувати»);

  6. Евфемізми у мові реклами («дешевий» → «економний», «за доступну ціну»).

Існують різні способи евфемізації, найпоширеніші серед яких такі:

  • Вживання слів-визначників з дифузною семантикою: деякий, відомий, відповідний та ін.;

  • Використання іменників з досить широким значенням для називання конкретних подій або явищ: товар для позначення наркотиків чи матеріал у значенні мати на когось компромат;

  • Вживання вказівних чи неозначених займенників: «мені потрібно в одне місце» замість «мені потрібно до туалету»;

  • Використання іноземних слів і термінів через їхню незрозумілість для носіїв мови: деструктивний замість руйнівний, конфронтація замість протистояння;

  • Вжиток слів, які вказують на неповноту дії чи послаблену ступінь властивості: він недочуває замість глухий, призупинити в значенні закрити якусь організацію;

  • Використання абревіатур, що є характерним для репресивної та сфер, пов'язаних зі збереженням державних таємниць: ПКТ, тобто приміщення камерного типу замість камера.

Табу́ (від полінезійського слова tapu або tabu, що означало — заборона) — неґативні приписи (категоричні заборони) на різні дії людей, порушення яких повинно спричинити відповідні санкції. Виникли і сформувалися на соціальній, магічній і релігійній основі в період первісного суспільства, у якому вони регламентували і регулювали життя індивідів і груп (родини, роду, племені та ін.).

Сукупність Т., що накладаються жерцами і вождями, охоплювала різні сторони життя і поширювалася на слова (заборона вимовляти імена людей, небіжчиків, духів, богів, назви тварин і ін.); людей (жінок, воїнів, правителів тощо); тіло людини і частини тіла; спілкування, сексуальні і шлюбні відносини, різноманітні форми і види поведінки, дії повсякденного життя (відкриття обличчя, вихід з житла та ін.); їжу і питво; тварин, рослини, різні предмети і символи предметів (землю, зброю, амулети тощо), відвідування тих чи тих місць та багато ін. Відповідно до існуючих забобонів і традицій, порушення заборони мало наслідком кару надприродних сил (у вигляді причини, хвороби або смерті) і різноманітних соціальних санкцій з боку співтовариств та їх лідерів. У первісні і наступні часи Т. виступали як засіб соціального контролю і соціального керування. У процесі історичного розвитку частина табу трансформувалися та ввійшли у вигляді різних уявлень (наприклад, про гріх), цінностей і норм (наприклад, заборона зображувати людину в ісламськійкультурі та ін.) у мораль, релігію, право і повсякденне життя людей.

Вважається, що табуювання як звичай, уперше було відзначено в 1771 Дж. Куком в аборигенів островів Тонґа (Полінезія) під час кругосвітнього плавання.

У ряді концепцій, що пояснюють істотні моменти походження, змісту і функціонування Т. найбільший вплив мають: 1) магічна (розглядає заборони як негативну форму практичної магії, що відрізняється від чаклунства як позитивної форми магії — Фрезер та ін.); 2) релігіознавча (пояснююча Т. як «священні закони» і заборони, зв'язані з віруваннями в надприродних істот — Тайлор та ін.); 3) психологічна (надає психоаналітичне трактування Т. як вираження амбівалентних станів і стосунків, і підкреслює роль Т. як форму первісної моралі й одного з «пускових механізмів цивілізації» — Фройд та ін.); 4) антропологічна (що тлумачить Т. як форму соціального контролю — Маліновський та ін.) і їхні різні версії і комбінації.