
- •Предмет, завдання, місце і значення науки про мову. Галузі мовознавства. Наукове і практичне значення мовознавства.
- •Міжнародні природні та штучні мови.
- •9). Дослідні методи в мовознавстві.
- •16, 17.Класифікація звуків
- •18) Фонетичне членування мови: поняття про склад; складові й нескладові звуки; наголос; проклітики й енклітики; такт (фонетичне слово).
- •24. Поняття інтерфікса, циркумфікса, нульової флексії й нульового суфікса.
- •27.Словозмінна (реляційна), формотворча і словотвірна (дериваційна) функції афіксів.
- •32. Групування слів за семантичним відношенням між ними (синоніми, антоніми, омоніми, евфемізми, дисфемізми, табу).
32. Групування слів за семантичним відношенням між ними (синоніми, антоніми, омоніми, евфемізми, дисфемізми, табу).
ТИПИ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ ЗА СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНИМИ ВІДНОШЕННЯМИ
За характером смислових відношень між компонентами словосполучення поділяються: 1) на атрибутивні, 2) об’єктні, 3) суб’єктні, 4) обставинні, 5) комплетивні.
Атрибутивними словосполученнями виступають такі, у яких головне слово позначає предмет, а залежне окреслює його ознаку: старанний учень, виняткова причина, красива дівчина. З-поміж словосполучень з атрибутивними відношеннями домінують словосполучення із залежним компонентом, який виражає узагальнену ознаку (прикметник, займенник, дієприкметник).
Атрибутивні відношення часто виникають і при сполученні іменника з іншими частинами мови, яким не притаманний потенціал позначення узагальненої ознаки: а) іменник + іменник без прийменника: гілка бизки. крило літака: б) іменник + іменник з прийменником: сорочка в клітинки, будинок з дерева: в) іменник + інфінітив: бажання вчитися, стремління малювати: г) іменник + прислівник: кава по-туреиьки.
Сино́німи (від грецького συνόνυμος /synonymos/ — однойменний), також сутямок — це слова, які мають близьке, або тотожнезначення, але відрізняються звучанням.
Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа
Слова протилежні за значенням називаються антонімами, слова різного значення, але однаковою вимовою — омонімами.
Евфемі́зм (від грец. euphémia — утримування від неналежних слів, пом'якшений вираз) — заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями.
Евфемізм є наслідком лексичного табу (заборони), який завдяки різного роду упередженням, марновірствам, релігійним віруванням накладається на вживання назв певних предметів і явищ навколишнього світу, внаслідок чого людина удається до виразів іносказань. Характерно, що нові позначення «непристойних» предметів і явищ з часом втрачають характер евфемізмів, починають сприйматися як пряма вказівка на «непристойний» предмет і в свою чергу стають «непристойними». Оскільки евфемізми широко використовуються у мовленні, то з часом вони втрачають свою функцію «прикрашення» істинної суті висловлення і тому потребують чергового евфемізму, який надасть нове значення для завуалювання та прикриття висловлювання, напр. «американець» замість «афроамериканець», «людина іншої орієнтації» замість «людина нетрадиційної орієнтації».
В основі явища евфемізму лежать:
глибоко архаїчні пережитки мовних «табу» (заборон вимовляти прямі найменування таких небезпечних предметів і явищ, як, наприклад, богів, хвороб або мертвих, оскільки акт назви, згідно з дологічним мисленням первісної людини, може викликати саме явище) — такі евфемізми типу: «нечистий» замість «чорт», «покійний», «небіжчик»;
чинники соціальної діалектології (евфемізми зумовлені соціальними, моральними та етичними нормами поведінки, так звані етичні і моральні евфемізми, напр. «повненький», «ширококостий», «пишний», «з надлишковою вагою» замість «товстий», «грубий»).
Іноді взаємодія евфемізму з будь-якою одиницею лексичної системи може призвести до виходу цієї одиниці із активного слововжитку або до суттєвого зниження частоти її використання. Існує два види такої «негативної» взаємодії:
Евфемізм витісняє мовну одиницю, яку заміняє;
Один евфемізм витісняє інший з активної зони синонімічного ряду в пасивну.
За найбільшими і найпродуктивнішими сферами утворення, евфемізми можна тематично розділити на такі групи:
Евфемізми, пов'язані з дискримінацією: а). расовою, культурною, релігійною («нігер», «чорний» → «(афро)американець»); б). сексуальних меншин («гомік», «педик» → «гомосексуаліст», «людина іншої орієнтації»; в). інших видів;
Евфемізми, які позначають страшні та неприємні явища дійсності: а). смерть («померти» → «піти у краще місце», «піти у вічність», «заснути вічним сном»); б). хвороба; в). природні потреби («піти в туалет» → «відвідати дамську кімнату», «піти в одне місце»; г). фізичні вади («сліпий» → «незрячий», «підсліпуватий»); д). розумові та психічні розлади («псих» → «людина з психічними розладами»);
Евфемізми, пов'язані із впливом держави на життя людей: а). воєнні дії («в'язниця» → «місце позбавлення волі»); б). соціальні вади (алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність, напр. «алкоголік» → «людина з (алкогольною) залежністю»); в). бідність («бідний» → «економний», «скромний»); г). непрестижні професії («прибиральник» → «клінінг-менеджер»; ґ). сім'я («зраджувати» → «ходити наліво»; д). звільнення («піти за власним бажанням», «дати неоплачувану відпустку», «скоротити», «відпустити»); е). академічна неуспішність («двієчник» → «недостатньо вмотивований учень»);
Евфемізми, які вказують на вік і зовнішність людини: а). вага («товстий» → «пишний»); б). вік («старий» → «підстаркуватий», «людина похилого віку», «людина з досвідом»); в). зовнішній вигляд («негарний» → «своєрідний»); г). ріст («карлик» → «людина невисокого зросту»);
Дипломатичні евфемізми («вбити» → «прибрати», «ліквідувати», «нейтралізувати»);
Евфемізми у мові реклами («дешевий» → «економний», «за доступну ціну»).
Існують різні способи евфемізації, найпоширеніші серед яких такі:
Вживання слів-визначників з дифузною семантикою: деякий, відомий, відповідний та ін.;
Використання іменників з досить широким значенням для називання конкретних подій або явищ: товар для позначення наркотиків чи матеріал у значенні мати на когось компромат;
Вживання вказівних чи неозначених займенників: «мені потрібно в одне місце» замість «мені потрібно до туалету»;
Використання іноземних слів і термінів через їхню незрозумілість для носіїв мови: деструктивний замість руйнівний, конфронтація замість протистояння;
Вжиток слів, які вказують на неповноту дії чи послаблену ступінь властивості: він недочуває замість глухий, призупинити в значенні закрити якусь організацію;
Використання абревіатур, що є характерним для репресивної та сфер, пов'язаних зі збереженням державних таємниць: ПКТ, тобто приміщення камерного типу замість камера.
Табу́ (від полінезійського слова tapu або tabu, що означало — заборона) — неґативні приписи (категоричні заборони) на різні дії людей, порушення яких повинно спричинити відповідні санкції. Виникли і сформувалися на соціальній, магічній і релігійній основі в період первісного суспільства, у якому вони регламентували і регулювали життя індивідів і груп (родини, роду, племені та ін.).
Сукупність Т., що накладаються жерцами і вождями, охоплювала різні сторони життя і поширювалася на слова (заборона вимовляти імена людей, небіжчиків, духів, богів, назви тварин і ін.); людей (жінок, воїнів, правителів тощо); тіло людини і частини тіла; спілкування, сексуальні і шлюбні відносини, різноманітні форми і види поведінки, дії повсякденного життя (відкриття обличчя, вихід з житла та ін.); їжу і питво; тварин, рослини, різні предмети і символи предметів (землю, зброю, амулети тощо), відвідування тих чи тих місць та багато ін. Відповідно до існуючих забобонів і традицій, порушення заборони мало наслідком кару надприродних сил (у вигляді причини, хвороби або смерті) і різноманітних соціальних санкцій з боку співтовариств та їх лідерів. У первісні і наступні часи Т. виступали як засіб соціального контролю і соціального керування. У процесі історичного розвитку частина табу трансформувалися та ввійшли у вигляді різних уявлень (наприклад, про гріх), цінностей і норм (наприклад, заборона зображувати людину в ісламськійкультурі та ін.) у мораль, релігію, право і повсякденне життя людей.
Вважається, що табуювання як звичай, уперше було відзначено в 1771 Дж. Куком в аборигенів островів Тонґа (Полінезія) під час кругосвітнього плавання.
У ряді концепцій, що пояснюють істотні моменти походження, змісту і функціонування Т. найбільший вплив мають: 1) магічна (розглядає заборони як негативну форму практичної магії, що відрізняється від чаклунства як позитивної форми магії — Фрезер та ін.); 2) релігіознавча (пояснююча Т. як «священні закони» і заборони, зв'язані з віруваннями в надприродних істот — Тайлор та ін.); 3) психологічна (надає психоаналітичне трактування Т. як вираження амбівалентних станів і стосунків, і підкреслює роль Т. як форму первісної моралі й одного з «пускових механізмів цивілізації» — Фройд та ін.); 4) антропологічна (що тлумачить Т. як форму соціального контролю — Маліновський та ін.) і їхні різні версії і комбінації.