
- •1.Економіка як об’єкт моделювання.
- •2.Моделювання як метод пізнання дійсності.
- •3.Особливості та принципи математичного моделювання економічних систем і процесів.
- •4.Випадковість і невизначеність процесів економічних систем.
- •5.Адекватність економіко-математичних моделей.
- •6.Класифікація економіко-математичних моделей.
- •7.Сутність оптимізаційних моделей і методів.
- •8.Математичне програмування.
- •9.Математична постановка оптимізаційних задач.
- •10.Класифікація задач математичного програмування.
- •11.Приклади побудови лінійних оптимізаційних математичних моделей економічних систем.
- •12.Загальна лінійна оптимізаційна математична модель. Лінійне програмування.
- •13.Форми запису лінійних оптимізаційних задач.
- •14.Геометрична інтерпретація лінійних оптимізаційних моделей.
- •15.Графічний метод розв’язування лінійних оптимізаційних задач.
- •16.Симплексний метод розв’язування задач лінійного програмування.
- •17.Алгоритм розв’язування задачі лінійного програмування симплексним методом.
- •18.Метод штучного базису.
- •19.Економічна інтерпретація пари двоїстих задач лінійного програмування.
- •20.Правила побудови двоїстих моделей оптимізаційних задач.
- •21.Основні теореми двоїстості та їх економічний зміст.
- •22.Приклади застосування теорії двоїстості для знаходження оптимальних планів прямої та двоїстої оптимізаційних задач.
- •23.Оцінка рентабельності продукції, яка виробляється.
- •24.Аналіз обмежень дефіцитних і недефіцитних ресурсів.
- •25.Економічна постановка і математичні моделі задач з цілочисловими змінними.
- •26.Геометрична інтерпретація розв’язків цілочислових задач лінійного програмування на площині.
- •27.Загальна характеристика методів розв’язування цілочислових задач лінійного програмування
- •28.Методи відтинання. Метод Гоморі.
- •29.Комбінаторні методи. Метод гілок і меж.
- •30.Економічна постановка і математична модель транспортної задачі.
- •31.Необхідна і достатня умова існування розв’язку транспортної задачі.
- •32.Методи побудови опорного плану. Випадок виродження.
- •33.Критерій оптимальності опорного плану транспортної задачі.
- •34.Метод потенціалів розв’язування транспортної задачі.
- •39.Основні труднощі розв’язання т-задач.
- •40Постановка знп. Умовні та безумовні нелінійні задачі
- •41.Геометрична інтерпретація знп.
- •43.Графічний метод розв’язання нелінійних задач.
- •44.Метод множників Лагранжа.
- •45.Основні труднощі розв’язання знп.
41.Геометрична інтерпретація знп.
Геометрично цільова функція визначає деяку поверхню, а обмеження — допустиму підмножину n-вимірного евклідового простору. Знаходження оптимального розв’язку задачі нелінійного програмування зводиться до відшукання точки з допустимої підмножини, в якій досягається поверхня найвищого (найнижчого) рівня.
Якщо цільова функція неперервна, а допустима множина розв’язків замкнена, непуста і обмежена, то глобальний максимум (мінімум) задачі існує.
Найпростішими для розв’язування є задачі нелінійного програмування, що містять систему лінійних обмежень та нелінійну цільову функцію. В цьому разі область допустимих розв’язків є опуклою, непустою, замкненою, тобто обмеженою.
43.Графічний метод розв’язання нелінійних задач.
Геометрично цільова функція визначає деяку поверхню, а обмеження — допустиму підмножину n-вимірного евклідового простору. Знаходження оптимального розв’язку задачі нелінійного програмування зводиться до відшукання точки з допустимої підмножини, в якій досягається поверхня найвищого (найнижчого) рівня.
Якщо цільова функція неперервна, а допустима множина розв’язків замкнена, непуста і обмежена, то глобальний максимум (мінімум) задачі існує.
Найпростішими для розв’язування є задачі нелінійного програмування, що містять систему лінійних обмежень та нелінійну цільову функцію. В цьому разі область допустимих розв’язків є опуклою, непустою, замкненою, тобто обмеженою.
Розглянемо приклад геометричного способу розв’язування задачі нелінійного програмування.
Знайти
мінімальне і максимальне значення
функції:
за
умов:
.
Розв’язання.
Область допустимих розв’язків утворює
чотирикутник
АВСD
(рис. 8.1). Геометрично
цільова функція являє собою коло з
центром у точці М (2; 2),
квадрат радіуса якого
.
Це означає, що її значення буде
збільшуватися (зменшуватися) зі
збільшенням (зменшенням) радіуса кола.
Проведемо з точки М
кола різних радіусів. Функція
Z
має два локальних максимуми:
точки В (0; 6)
і С (8; 0).
Обчислимо значення функціонала в цих
точках:
,
.
Оскільки
,
то точка С (8; 0)
є точкою глобального максимуму.
Очевидно,
що найменший радіус
,
тоді:
.
Тобто точка М
є точкою мінімуму, оскільки їй відповідає
найменше можливе значення цільової
функції.
Зазначимо, що в даному разі точка, яка відповідає оптимальному плану задачі (мінімальному значенню функціонала), знаходиться всередині багатокутника допустимих розв’язків, що в задачах лінійного програмування неможливо.
44.Метод множників Лагранжа.
Ідея методу множників Лагранжа полягає в заміні початкової задачі простішою. Для цього цільову функцію замінюють іншою, з більшою кількістю змінних, тобто такою, яка включає в себе умови, що подані як обмеження. Після такого перетворення дальше розв’язування задачі полягає в знаходженні екстремуму нової функції, на змінні якої не накладено ніяких обмежень. Тобто від початкової задачі пошуку умовного екстремуму переходимо до задачі відшукання безумовного екстремального значення іншої функції. Отже, завдяки такому перетворенню можливе застосування методів класичного знаходження екстремуму функції кількох змінних.
Узагальнення необхідної умови існування локального екстремуму функції n змінних має аналогічний вигляд. Отже, для розв’язування задачі необхідно знайти вирази частинних похідних нової цільової функції за кожною змінною і прирівняти їх до нуля. В результаті отримаємо систему рівнянь. Її розв’язок визначає так звані стаціонарні точки, серед яких є і шукані екстремальні значення функції.
Розглянемо
метод множників Лагранжа для розв’язування
задачі нелінійного програмування, що
має вигляд:
за
умов:
,
де функції
і
мають бути диференційовними.
Задача
полягає в знаходженні екстремуму
функції
за умов виконання обмежень
.
Замінюємо цільову функцію на складнішу. Ця функція називається функцією Лагранжа і має такий вигляд:
де
— деякі невідомі величини, що називаються
множниками
Лагранжа.
Знайдемо частинні похідні і прирівняємо їх до нуля:
Розв’язками
її є
і
— стаціонарні точки. Оскільки, ці
розв’язки отримані з необхідної умови
екстремуму, то вони визначають максимум,
мінімум задачі або можуть бути точками
перегину (сідловими точками).