67. Фактори, що визначають валютний курс

Зовнішньоекономічні операції здебільшого пов’язані з обміном однієї міжнародної валюти на іншу. Тому виникає необхідність встановлення співвідношення обміну між валютами, тобто валютного курсу.

Валютний курс — це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Він встановлюється з точністю до 4–5 десяткових знаків.

Встановлення курсу обміну валюти називається котирування валюти. Валютний курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економіки. За допомогою валютного курсу порівнюється цінність національної валюти через її відносну купівельну спроможність з цінністю грошової одиниці інших країн. Необхідність визначення валютного курсу зумовлено такими потребами:

а) здійснення обміну валюти під час торгівлі товарами і послугами та в процесі руху кредитів і капіталів;

б) для порівнювання цін на світових та національних ринках, а також для визначення вартісних показників різних країн, виражених у національній або іноземних валютах;

в) з метою переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків. Для проведення розрахунків валютний курс розглядається учасниками обміну, як коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу. Він

визначається за співвідношенням попиту і пропозиції на валютному ринку.

Валютний курс коливається навколо його вартісної основи, тобто паритету купівельної спроможності валют під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Таке співвідношення залежить від багатьох факторів, які відображають зв’язок валютного курсу з такими економічними категоріями, як вартість, ціна, гроші, відсотки, платіжний баланс тощо. Всі фактори, що впливають на валютний курс, можна поділити на дві групи:

1. Кон’юнктурні або тимчасові, які зумовлені коливанням ділової активності, політичною і військово-політичною обставинами, прогнозами, ажіотажем тощо.

2. Структурні або довгострокові. До них відносяться:

— зростання обсягу національного доходу, який зумовлює підвищення попиту на іноземні товари. Водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти;

— рівень інфляції — чим вищі темпи інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не впливають інші фактори;

— стан платіжного балансу. За активного платіжного балансу підвищується курс національної валюти, бо підвищується на неї попит з боку зовнішніх боржників. За пасивного платіжного балансу може відбуватися зниження курсу національної валюти, так як боржники продають валюту цієї країни на іноземну з метою погашення своїх зовнішніх зобов’язань;

— різниця відсоткових ставок у різних країнах і її вплив на валютний курс зумовлюється двома основними причинами:

1) підвищення відсоткової ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів в т.ч. і національних капіталів за кордон;

2) відсоткові ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів;

— діяльність валютних ринків та здійснення спекулятивних валютних операцій. Валютні ринки досить активно реагують на зміни в економіці і політиці та коливаннях курсових співвідношень валют. Цим вони сприяють розширенню можливості валютної спекуляції на стихійному ринку валютами, на які знижується їх курс. При цьому фірми і банки завчасно продають валюти, що мають тенденцію до зниження і купують стійкіші валюти;

— ступінь використання певної валюти на ринку і в міжнародних розрахунках, зокрема операції світового ринку виконуються на 50-70% у доларах США. Це визначає масштаб попиту на цю валюту та її пропозицію. На курс валюти впливає і ступінь її використання в міжнародних розрахунках;

— рівень довіри до валюти на національному та світовому ринках, який визначається економічною та політичною обстановками в країні, станом економічного зростання, інфляційними процесами, купівельною спроможністю валюти, співвідношенням попиту і пропозиції валюти та перспективами їх співвідношення;

— валютна політика, яка визначає державне регулювання валютного курсу, спрямованого на його підвищення або зниження, виходячи із завдань валютно-економічної політики держави;

— рівень розвитку фондового ринку — виступає конкурентом валютного ринку. Тому безпосереднє залучення іноземної валюти, а також залучення національної валюти для купівлі іноземної валюти на валютному ринку впливає на співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку.

Держава здійснює валютне регулювання двома методами: девальвацією, що являє собою зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та імпорту, і ревальвацією — підвищенням офіційного курсу.

Девальвація і ревальвація не є засобами стабілізації валютного курсу. Вони служать методом приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність з дійсним.

Валютні курси можуть бути фіксовані та плаваючі. В умовах фіксованого режиму валютний курс закріплюється до однієї валюти або до «кошика» валют. Плаваючі курси змінюються залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку. В Україні у 1993 р. було прийнято фіксований курс, а з 1994 р. — плаваючий курс. Починаючи з 1 вересня 1997 р., в Україні запроваджений так званий «валютний коридор». Це такий режим курсу національної валюти, коли на певний термін встановлюється мінімальна та максимальна межі офіційного курсу валюти. А на центральний банк покладається зобов’язання підтримувати такий курс у встановлених межах.