23.Правове становище перегринів

Перегрини (peregrini) — це вільні громадяни іншої держави, праву якої вони підкорялися. За загальним правилом — це сусідні з Італією підкорені Римом народи. Вони не були рабами, проте й не отримували правового статусу римського громадянина. В дав­нину це були вороги (hostes), які не користувалися правовим захис­том з боку Римської держави. Однак із плином часу, змінами в со­ціально-економічному житті римського суспільства гостес посту­пово утворюють самостійну групу вільного населення і одержують правовий статус перегрина.

Статус перегрина набувала дитина, народжена в сім'ї перегри­нів чи перегринкою поза шлюбом. За деякі кримінальні злочини римський громадянин позбавлявся свого статусу і висилався в міс­ця проживання перегринів, де й одержував їхній статус.

Перегрини не користувалися політичними правами римських громадян, хоча й були підданими Риму. В сфері приватно-право­вих відносин вони керувалися власним національним правом згід­но з законом про провінції, який встановлював для неї особливий правовий статус. Таким чином, склалася різноманітна система правового регулювання майнових відносин у різних провінціях, при цьому не було спільної правової основи для контакту з Римом у цій сфері.

Зазначені фактори утруднювали нормальний розвиток цивіль­ного обороту між самими перегринами, а також між перегринами і римськими громадянами. В їх усуненні велику роль відіграв перегринський претор. Саме він у творчому союзі з міським претором ретельно вишукував найцінніший досвід правової культури інших народів, узагальнював його і впроваджував у практичну діяль­ність. Це був один з наймудріших витоків правової культури, відо­браженої в правотворчій діяльності преторів.

В окремих випадках перегринам надавалося римське громадян­ство. Так, за особливі заслуги перед Римською державою окремим з них або навіть групам жалувався цей статус. Часто Римська дер­жава надавала його групам перегринів спеціальним актом держав­ної влади за певних політичних, економічних та інших міркувань, наприклад, з метою поповнення воїнами римських легіонів, в яких, як відомо, могли нести службу тільки римські громадяни.

На початку III ст. всі відмінності в правовому становищі різних категорій вільного населення втратили своє значення. У 212 р. н. е. імператор Каракалла поширив статус римського громадянина на всіх підданих величезної імперії, що пояснювалось швидше фіс­кальними міркуваннями, ніж політичними. Як би то не було, але все населення Римської імперії стало її громадянами. Існували тільки деякі обмеження. Так, іноземці, що прибували на територію Римської держави і не були її підданими, залишалися на станови­щі перегринів (варвари, слов'яни, германці та ін.), як і піддані Ри­му, що вчинили певні злочини. Все ж надання статусу римського громадянина усьому населенню Риму формально прирівняло під­даних і виникла, принаймні для вільних, та рівність приватних осіб, на грунті якої розвинулось римське право — найдосконаліша, яку ми тільки знаємо, форма права, що має своєю основою приват­ну власність.