Тема. Особистість та діяльність в юридичній психології.

ПЛАН

1. Поняття та основні властивості особистості.

2. Структура особистості та її врахування в ЮП.

3. Психологічна структура юридичної діяльності.

4. Психограма слідчого як типова для юридичних професій.

1. Поняття та основні властивості особистості.

Особистість є основним об”єктом юридичної психології. Юридична психологія вивчає особистість як в загальнопсихологічному розумінні, так і насамперед в специфічних, регульованих правом формах поведінки. А саме нею вивчаються особистість професіонала в конкретних видах юридичної практики (слідчого, прокурора, судді, адвоката), що зокрема відображається в психограмах спеціаліста. Вивчається також особистість правопорушника і злочинця з властивими їм деформаціями правосвідомості, а також особистість свідка і потерпілого.

У вітчизняній та зарубіжній психології немає загальноприйнятого визначення особистості. Однак більшість вітчизняних дослідників сходиться на тому, що особистість – це соціалізований індивід, суб”єкт суспільних відносин, діяльності, спілкування.

За ред. Кондратьєва: Особистість – активний носій свідомості, який має індивідуально-типову структуру психологічних якостей, вибірково ставиться до оточуючої дійсності та виконує певні соціальні ролі.

Ознаки особистості:

• свідомість – вища форма психічного відображення дійсності. Свідомість пов”язана із знанням людини про навколишній світ, а також про саму себе. Набуття досвіду, знань відбувається через пізнавальні процеси – сприймання, мислення, пам”ять, уяву тощо. Порушення функціонування будь-якого з цих процесів неодмінно викликає розлад свідомості.

Численні психологічні дослідження засвідчили, що свідомість та її стрижень самосвідомість у віці 14-16 років досягають рівня, достатнього для ефективного контролю та управління власною активністю. В цей час формується так званий «мінімум особистості», а «мінімум соціальної зрілості» особистості складається у віці 16-18 років. Найважливішою рисою зрілої особистості є відповідальність (концепція локусу контролю). Це враховано в кримінальному законодавстві.

Саме з цим віком пов”язане становлення спрямованості особистості.

• Активність як особливий спосіб взаємодії з навколишньою дійсністю.

У вітчизняній психології активність розглядається як антитеза реактивності (поведінка у відповідь на подразнення). Реактивність поведінки – провідний принцип біхевиористських концепцій. Але особистість відрізняється саме тим, що поряд з реактивною переважаючою стає активна поведінка, яка спонукається власними усвідомленими цілями і мотивами і реалізується через таку під структуру особистості як спрямованість.

Активність пов”язана ще з однією ознакою особистості – здатністю до саморегуляції. В системі саморегуляції особистості виділяють такі механізми:

• базальної емоційної саморегуляції;

• вольової саморегуляції;

• смислової, ціннісної саморегуляції.

Ці механізми послідовно формуються в процесі онтогенезу особистості від базальної емоційної саморегуляції до смислової саморегуляції. Емоційна саморегуляція здійснюється за допомогою переживання людиною різних емоцій та почуттів. Основна ідея афективних теорій: люди прагнуть до того, що викликає у них позитивну емоційну реакцію і схильні уникати того, що викликає негативні переживання. Вольова саморегуляція пов”язана з вольовим зусиллям, з внутрішнім напруженням у зв’язку з вибором між різними, часто протилежними мотивами. Смислова саморегуляція це не просто вибір між різними мотивами і цілями, це породження нових смислів. Існує лише в зрілій особистості. Приклад, який наводить Зейгарнік: повість Гессе “Курортник”.

індивідуальність – те чим одна людина відрізняється від іншої, як у ній поєднуються фізичні дані, темперамент, характер, здібності тощо. Наприклад, імпульсивність як якість темпераменту у двох різних індивідів може стати основою для формування різних рис характеру залежно від умов виховання та всього життєвого шляху. В одному випадку на основі імпульсивності може розвинутися нестриманість, звичка “рубати з плеча”, а в іншому – рішучість, здатність іти до поставленої мети. Індивідуальність стосується як індивіда, так і особистості.

• типове (індивід) – те чим одна людина схожа на інших людей. Це природжені, генетично обумовлені й набуті властивості (будова тіла, що обумовлює здатність до прямоходіння, структура мозку – потенційно розвинутий інтелект, будова рук – перспектива використання знарядь праці, свідомість, розумові та емоційно-вольові прояви тощо).

• система особистісних ставлень до оточуючого світу та людей. Ставлення – вибіркова, суб”єктивно-оцінна позиція особистості до чогось, або когось, зокрема до себе. У кримінальному плані особливе значення мають ставлення особистості до соціальних ролей, інституцій (правоохоронців, закону тощо). Чинне кримінальне законодавство бере до уваги низку ставлень особистості як суб”єкта злочину. Це недбалість, несумлінність; ставлення до вчиненого злочину (визнання вини, каяття, активне сприяння розкриттю злочину); ставлення до об”єкта злочину (жорстокість, особлива жорстокість, явна неповага до суспільства тощо).

• рольова поведінка. Роль – нормативно визначений соціальною групою та очікуваний від особистості спосіб її поведінки як члена групи. Чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за довільну рольову поведінку особистості у трьох випадках:

• неналежне виконання певних ролей – професійних (лікар, підприємець, капітан судна тощо); управлінських (начальник, підлеглий); сімейно-родинних (мати, батько);

• ухилення від виконання ролі в цілому чи окремих її вимог ( військовослужбовець);

• виконання кримінальних ролей (виконавець, організатор, підбурювач, пособник; проституція, звідництво, сутенерство).

Із поняттям роль пов”язані поняття рольові експектації (очікування), статус, престиж, авторитет.

Статус – місце індивіда в системі між особистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов”язки, привілеї. Авторитет і престиж – головні складові статусу.

Авторитет – загальновизнаний вплив індивіда; визнання за індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності. Престиж – міра визнання суспільством заслуг індивіда. Престижними бувають професії, посади, спосіб життя, зовнішні поведінкові вияви та ін. Показники престижу залежать від суспільних умов життя індивіда, групи.

В ЮП ці поняття зазвичай аналізуються при вивченні кримінальної субкультури та ОЗГ.