2. Поняття системи віршування, її природа, історичні різновиди.

Найдавніший праіндоєвропейський народний вірш мав довгі та короткі склади, які розташовувалися довільно, але в кінці рядків виявляв себе постійний акцент (ікт), що становило зародки силабізму.

Загальнослов’янський вірш успадкував силабізм, поширився в основних двох різновидах – короткий (8-складник), довгий (10–12-складник із симетричною (в ліричних піснях) і несиметричною (в епосі) цезурою).

В античності за рахунок вирівнювання кількості міжіктових слабких складів та кількості самих іктів під впливом мелосу сформувалася метрична система.

У народному віршуванні східних слов’ян сформувалися три основні форми віршування:

1) речитативний вірш, який в основному використовувався в епічних жанрах і в якому словесний ритм перебував із пісенним у відносній рівновазі;

2) пісенний вірш, який використовувався переважно в ліричних жанрах і в якому мелодія підпорядковувала собі словесний ритм;

3) говірний вірш, яким складалися приказки, прислів’я тощо і в якому словесний ритм повністю відмежовувався від музичного.

Після втрати зредукованих формується нова природа вірша:

• речитативний вірш метризується завдяки розквантизації клаузули (билини) або ж ще більше тонізується (думи);

• пісенний вірш тонізується (в рос.), силабізується ( в укр.: 7–14 складів, зрідка –15–19);

• говірний вірш набуває силабо-тонічних ознак, традиційно римується; *він став основою для перших літературно-книжних поетичних творів.

У цілому ж у віршуванні в ХУІІ–ХУІІІ сс. Переважають силабічні вірші, з кінця ХУІІІ-го їх витісняє силабо-тонічний вірш, у ХХ ст. особливого поширення набуває тонічний вірш. *Щоправда, нема однозначної думки щодо динаміки віршування від силабізму до тонізму чи навпаки. **Вірші силабо-тонічної системи традиційно вважають у науці класичними, інші – некласичними.

Віршування, або версифікація – це:

1) мистецтво виражати думки у віршовій формі;

2) сукупність норм і принципів віршотвірної майстерності, розбудована навколо певного ритмічного критерію;

3) система організації поетичного мовлення, в основі якої – закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції національної мови.

Система віршування – це спосіб (закон) ритмотворення вірша, котрий передбачає вияв (дію) тих чи інших ритмічних елементів. Є різні системи віршування, і відрізняються вони виявом чинників ритмотворення.

Відомо два типи віршування:

1) якісне (квалітативне) – тип віршування, у якому основою ритмотворення є специфічна ознака рядків: складоподіл (силабічна система), наголошення (тонічна система), складоподіл і наголошення (силабо-тонічна система);

2) кількісне (квантитативне) – тип віршування, у якому основою ритмотворення є часова тривалість звучання віршового рядка, котрий містить довгі і короткі склади (антична, або метрична, система).

Антична (метрична) система віршування – різновид віршотворення, що склався в еллінську та римську добу і навіть досі існує в окремих тюркських народів; характеризується наявністю в мові довгих і коротких голосних, а отже, чергуванням у рядку складів із довгими і короткими голосними – довгих і коротких складів, які формують різного роду стопи. У давнину рядки і стопи мали часову міру (тривалість), оскільки призначалися для співу. Одиницею довготи була мора, короткий склад звучав 1 мору, довгий – 2 мори; довгий і один або кілька коротких складів формували стопу. Антична система віршування виробила всі відомі нині різновиди стоп та основні розміри силабо-тонічної системи.

Типи стоп МСВ:

3-морні: U- (ямб), -U (хорей(трохей)), UUU (трибрахій);

4-морні: -- (спондей), - UU (дактиль), UU- (анапест);

5-морні: U-- (бакхій), U-- (палімбахкій), -U- (амфімакр), пеони.

6-морні: - - - (молос), - UU- (хоріямб), U--U (антиспаст), -- UU, UU--(іоніки).

7-морні: U --- та ін. (епітрити).

Основні розміри МСВ:

Дактилічний гекзаметр (6-мірник): - UU - UU - // UU - UU - UU - х

Дактилічний пентаметр: - UU - UU - // - UU - UU

Ямбічний триметр (3-мірник): 6-ст. ямб

Ямбічний диметр: 4-ст. ямб

Хореїчний тетраметр: 7-ст. хорей

Силабічна система віршування – різновид віршотворення, заснований на рівноскладовості рядків у строфі за невпорядкованого розташування наголошених і ненаголошених складів (у рядках, які римуються, однакова кількість складів, дуже різна – наголосів). Міра силабічного вірша – кількість складів у рядку (наприклад, одинадцятискладник, дванадцятискладник), чинники ритмотворення – парне римування, постійна клаузула, цезура.

Тонічна система віршування – різновид віршотворення, заснований на ізотонізмі – сумірності наголосів у рядках (у рядках, які римуються, однакова кількість наголосів або акцентів, різна – складів). Міра тонічного вірша – кількість наголосів або долей у рядку (наприклад, тринаголосник, дводольник), чинники ритмотворення – мелодика, рима.

Різновиди тонічного вірша:

1. логаед – вірш, обсяг міжіктових інтервалів у рядках якого має змінну величину (1–2 склади), але сталу послідовність, яка чітко повторюється в строфі;

2. дольник, або павзник – вірш, у рядках якого змінний міжіктовий інтервал (1–2 склади) і немає чіткої послідовності таких змін;

3. тактовик – вірш, обсяг міжіктового інтервалу в рядках якого змінний (1–3), закономірності чергування акцентних фрагментів нема;

4. акцентний вірш – довільне розташування іктів у рядку, за якого кількість міжіктових слабких позицій від 0 до 8. *Абсолютний тонічний вірш;

5. *верлібр – вільний вірш без ізотонічних установок, але з обов’язковим ритмічним підкреслення кінця рядка.

Верлібр зародився у німців у 2 пол. ХУІІІ ст. під впливом античної поезії («вільний ритм»). У 2 пол. ХІХ ст. виник в англійській поезії (1885, «Листя трави» В. Вітмена) під впливом релігійної (біблійної) поезії («вільний вірш»). У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. сформувавсь у французів – як відхід від силабіки, а не як ритмізація прози. У час модернізму поширився в Україну.

Формула тонічного вірша, запропонована В.Жирмунським:

Х – Х – Х – Х –…,

де Х ≤ 8 (кількість міжіктових інтервалів, найчастіше Х ≤ 4 ← 1; нульові та 5-скл. – рідко, 7–8 скл. – дуже рідко).

Силабо-тонічна система віршування – різновид віршотворення, що ґрунтується на ізосилабізмі й ізотонізмі, на закономірному чергуванні в рядку наголошених і ненаголошених складів. Міра силабо-тонічного вірша – стопа, розмір, чинники ритмотворення – усі наявні в мові. Силабо-тонічна система засвоїла стопи й основний арсенал ритмотворення від античної (метричної) системи, видозмінивши довгі та короткі склади на наголошені та ненаголошені.

Білий вірш належить до певної системи віршування, але не має рими.