Лекція 6. Консультування в соціальній роботі з дітьми і підлітками.

1. Особливості консультування дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

2. Консультування як метод соціальної роботи з підлітками.

3. Діагностика як передумова консультування.

1. Особливості консультування дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Для ефективної взаємодії клієнта і консультанта необхідно враховувати ряд зовнішніх факторів, таких як стать, раса, клас, вік. Консультант повинен знати специфіку цих відмінностей, розуміти його стиль життя, цінності, погляди та адаптувати відповідним чином техніки консультування:

- швидкість ведення бесіди,

- рівень активності;

- вибір відповідного словникового запасу;

- та невербальних підходів.

Особливо це стосується такої категорії як діти. Діти за своєю природою потребують поради, підтримки та схвалення, для того, щоб вижити, вирости і найкращим чином використати свій потенціал. Як правило, умови для цього створюються батьками. Але інколи необхідна допомога людини, яка знаходиться за межами сімейної системи. Особливо це актуально у випадках стресу, потрапляння в умови незвичної або складної життєвої ситуації.

Консультування дітей – виклик для здібностей консультанта. Для того, щоб добитися позитивних результатів йому поряд із професійними вміннями необхідні знання про особливості вікового періоду та основні відмінності дітей від дорослих. Ці відмінності іноді непомітні, але вони відіграють принципове значення і полягають у тому, які проблеми виявляються значимими для дітей і як вони реагують на стресові ситуації.

Основні проблеми пов’язані із:

- ситуаціями життєвих змін (зміна соціального оточення, сімейна ситуація, вікові зміни);

- переживанням стресу (втрата батьків, насилля);

- конфліктні ситуації у сім’ї;

- проблеми шкільної дезадаптації;

- дитячий алкоголізм та наркоманія

- хворобою, або наявністю фактору обмежених можливостей.

Консультування дітей має ряд унікальних рис:

1. дитина є залежною від батьків, з якими він пов’язаний сильними афективними вузами. Взаємовідносини дитини і батьків впливають на його ставлення до світу, і можуть представляти значну проблему для консультанта. Особливо великою є можливість негативної асоціації консультанта із батьками у дітей з порушеннями розвитку і несприятливою сімейною ситуацією. Діти підліткового віку орієнтовані на ровесників і опираються контактам з дорослими;

2. загальні правила збереження конфіденційності не можуть застосовуватись у незмінному вигляді при консультуванні дітей. Для консультанта існуватиме проблема визначення меж конфіденційності. Необхідно обговорити межі конфіденційності та умови з клієнтом;

3. діти не є ініціаторами звернення до консультанта. По-перше, вони не володіють для цього достатньою незалежністю, а по-друге, поведінка, яка послужила причиною звернення, є проблемою для оточення, а не для самої дитини. На відміну від дорослих, які схильні нарікати на проблеми і шукати шляхи їх вирішення, дітям властиво приймати проблеми як даність, і навіть звинувачувати у всьому себе. Часто дитина, потрапивши на прийом за ініціативою батьків чи вчителів, сама не усвідомлює причини звернення;

4. деякі аспекти дитинства становлять для консультанта певні переваги. Діти лише вчаться контролювати свою поведінку, і тому їх реакція є спонтанною і безпосередньою. З іншого боку, К. повинен розуміти, що діти, будучи за своєю природою правдивими, не завжди подають істинну картину своєї ситуації та почуттів. Вони можуть маніпулювати, щоб заставити дорослого прийняти його сторону.

5. оскільки діти на свідомому рівні не готові поділитися своїми почуттями і думками з дорослими, у консультуванні широко використовуються елементи гри, які більше відповідають звичній діяльності дитини і сприяють вільному самовираженню;

6. межі між реальністю і фантазією у дітей розмиті, не має розвинутого почуття часу, розповідь не послідовна і неструктурована;

7. діти більше схильні говорити про поведінку інших, аніж про власну;

8. дитяча вразливість. Діти залежать від турботи і захисту батьків. Ролі, які вони виконують у сім’ї, свідчать про рівень їх самостійності чи залежності. Консультант повинен бути толерантним до позиції батьків, готувати дитину до кооперації у сімейній системі, враховувати культурні особливості сім’ї;

9. важливість комунікації. Соціалізація дитини залежить від її здатності спілкуватися. Часто батьки не дають дітям виражати негативні емоції або допитливість, блокуючи формування здатності до вираження своєї позиції та сприйняття чужої;

10. самолюбство та самооцінка. У контакті з іншими дітьми необхідно відчувати позитивне ставлення до себе та своїх можливостей. Захисною реакцією може бути самозахист через заперечення власної слабкості, звинувачення інших або обставин. К. не слід ставити дитину у ситуацію, з якої немає безпечного для його самолюбства виходу. З іншого боку, К. повинен готувати дитину до прийняття відповідальності за свої дії;

11. зіткнення з реальністю. Дитина не завжди розуміє, яким чином її поведінка впливає на життя оточуючих, а також на нього самого у довготерміновій перспективі. К. повинен підтримувати зв’язок дитини із соціальною реальністю і показувати, що не існує простих рішень для складних проблем;

12. оскільки для здійснення комунікативної взаємодії необхідно володіти принаймні мінімальним лінгвістичним мінімумом, існує віковий ліміт продуктивного інтерв’ю – старше 4 або 5 років. Необхідно ретельно підбирати слова, щоб вони відповідали словниковому запасу дитини. Діти не можуть словами передати складні почуття і обговорювати загальні, абстрактні питання.

Мова дитини скоріше затрудняє зміст комунікації, ніж проясняє його. Тому бесіду необхідно структурувати таким чином, щоб на початку використовувати спеціальні запитання, залишаючи місце для вибору. Варто уникати тонкостей, непрямих і суперечливих висловлювань.

Важливо, як К. веде бесіду. Не потрібно підлаштовуватись під мову дитини, говорити дуже голосно або солодко. Не уникати розмов на теми, які на думку К. можуть спричинити йому біль, оскільки він позбавляє можливості мати справу з проблеми, які є значимими для дитини;

13. дітям важко зберігати увагу і контроль над поведінкою тривалий час. Необхідна часта зміна видів діяльності, терпіння з боку консультанта. Рекомендується піднімати питання лімітів допустимої поведінки, коли виникає небезпека їх порушення;

14. невербальна поведінка дає багато інформації про особливості стосунків між дитиною і батьками (як сидять відносно один одного, тон, дії).У більшості випадків діти потрапляють до К., коли їх поведінка або якісь життєві обставини непокоять дорослого. Іноді сам дорослий може не розумітироль консультанта і сформувати у дитини образ авторитетного дорослого, який буде сварити або наказувати.

На першій зустрічі К. повинен подолати страх і хвилювання дитини, пов’язані з невідомістю. Варто почати розмову з того, чи знає дитина, що його привело до К. Необхідно пояснити причини і показати, що К. зацікавлений у його версії ситуації або подій.

Під час перших зустрічей може виникнути проблема у тому, щоб відокремити дитину від дорослого. К. доцільно дистанціюватися від батьків і вчителів і представити себе як незалежного дружньо налаштованого дорослого. В окремих ситуаціях варто дозволити батькам супроводжувати дитину. Не знаючи К. діти можуть заперечувати участь у тих чи інших подіях або перекладати вину на інших. Незалежно від конкретних обставин, К. повинен керуватись загальним принципом, що дорослий не звернувся б без причини до К. Тому необхідно дати зрозуміти дитині, що він розділяє ті ж моральні принципи, що і більшість дорослих і це є частиною життєвої реальності.Необхідно дізнатися про інтереси, погляди, друзів, ситуацію у школі. Практика свідчить, що як правило проблеми стосуються школи, тому доцільніше розпочати розмову із інтересів, дозвілля, щоб створити більш комфортну, довірливу атмосферу. Розмову про сім’ю варто починати із братів і сестер, а потім про батьків. У процесі розмови ненав’язливо потрібно дізнатися про структуру, відносини, події у сім’ї. Використовувати активне слухання, інтерпретацію, перефразування, для того щоб надати підтримку, заохотити, побачити позицію інших, прийняти відповідальність за свої дії.

Діяльність К. базується на визнанні того, що усі люди, у тому числі і діти, мають внутрішній потенціал до змін, бажання змінити свою ситуацію і поведінку. Стимулом для вирішення ситуації може стати сама можливість поговорити про труднощі і переживання, обговорити життєвий досвід. К. повинен усвідомлювати, що проблемна поведінка є лише вершиною айсберга, за якою ховаються почуття і негативний досвід, розкрити які для дитини становить значну проблему.

Головна особливість консультування дітей молодшого шкільного віку полягає в тому, що безпосереднім «одержувачем» допомоги є не дитина, а батьки, що звернулися за консультацією, чи педагог.

Тому основна ідея консультування щодо молодших школярів не може бути досягнута, оскільки дитина такого віку ще не здатна сама приймати рішення. Консультант у процесі консультування лише впливає на дитину, тоді як основним клієнтом все-таки є дорослий, що звернувся до нього по допомогу. Коли батьки або вчитель приходить на консультацію з приводу проблем виховання або навчання молодшого школяра, вони формулюють причини свого звернення. І тут основною метою консультанта є визначення відкритих або прихованих причин їхнього звернення. При цьому необхідно не тільки проаналізувати особливості бачення дорослими проблем дитини, а й отримати дані про те, як дитина емоційно ставиться до себе, як уявляє саму себе, свою ситуацію в школі і вдома.

Консультація психолога спрямована, насамперед, на надання допомоги дитині. Але для того, щоб така допомога була адекватною, психолог повинен мати досить точну й об’єктивну інформацію про індивідуально-психологічні особливості дитини і його уявлення про те, що з нею відбувається. Часто, скаржачись на дитину, дорослі усвідомлено або не усвідомлено «маскують» власні проблеми. Тому дуже важливо побачити проблему через призму дитячого сприймання. Однак труднощі полягають у тому, що молодший школяр не може точно сформулювати свою розповідь. І коли ми поставимо йому запитання: Чи подобається тобі в школі? Як до тебе ставиться вчитель або однокласники, то цим самим ризикуємо одержати два типи відповідей: Усе добре і мені все подобається. І це не тому, що так все добре насправді, а тому що спрацьовує природна захисна реакція. Треба відповісти, що все добре і проблем не буде.

Або інший варіант – так звані відбиті відповіді: Тобі подобається?... –Так, подобається…Тобі не подобається?... Так, мені не подобається…

Як же отримати об’єктивну картину такої ситуації? З цією метою можна використати малюнкові діагностичні методик: запропонувати дитині намалювати «Сім’ю», «Неіснуючу тваринку», «Людину під дощем», «Мій клас» та інші завдання. Цим самим ми зможемо «зняти» внутрішнє напруження дитини. Не заважаючи дитині малювати, консультант розмовляє з нею, в ході виконання роботи ставить запитання, як з приводу малюнка, так і з приводу різних життєвих ситуацій. Далі, на підставі отриманих діагностичних спостережень, а також на підставі отриманої інформації в бесіді з дорослими (батьками, вчителями, чи з іншими дорослими), та з самою дитиною, робить висновки і дає рекомендації батькам і педагогам, які працюють з дитиною.

У кожному випадку час і сила тиску на дитину визначаються індивідуально. К. може пропонувати дитині прості техніки контролю за поведінкою, давати практичні завдання, які виконуються до наступної зустрічі, контролювати їх виконання і заохочувати. Залежно від конкретного випадку консультант може рекомендувати батькам звернутися до фахівців відповідного профілю. Але в даному випадку він повинен виявляти конкретність і такт, тому що батьки, з великим небажанням приймають такі рекомендації. З вищесказаного можна зробити висновок, що консультаційна діяльність в початковій школі має швидше оперативний характер – консультант тільки дає деякі рекомендації, а реалізувати їх – мета дорослого клієнта.

Загалом у психосоціальній роботі завершення консультування часто може бути випадковим. Проте при роботі з дітьми необхідний більш свідомий підхід до завершальної стадії. Визначення моменту завершення консультування полегшує процес надання допомоги і долає страх розставання. Щоб зменшити складності варто зробити контакти менш частими, на завершення пропрацювати найбільш складні проблеми і систематизувати те, що обговорювалось на сесіях і те, що було досягнуто.