4.3.2. Керування знаннями і корпоративна пам'ять

Більшість оглядів концепції керування знання (КМ) приділяють увагу тільки первинному опрацюванню корпора­тивної інформації типу електронної пошти, програмного за­безпечення колективної роботи або гіпертекстових баз даних (наприклад, Wiig, 1996). Вони формують істотну частину з не­обхідної, але виразно недостатньої, технічної інфраструктури для керування знаннями.

Одним з нових рішень щодо керування знаннями є поняття корпоративної пам'яті (corporate memory), що за аналогією з людською пам'яттю дозволяє користуватися попереднім досвідом і уникати повторення помилок.

Корпоративна пам'ять фіксує інформацію з різних дже­рел підприємства й робить цю інформацію доступною для фахівців з метою вирішення виробничих завдань.

Корпоративна пам'ять не дозволяє зникнути знанням фахівців, що вибувають (вихід на пенсію, звільнення та ін.). Вона зберігає великі обсяги даних, інформації й знань із різних джерел підприємства. Вони відображені в різних фор­мах, таких як бази даних, документи й бази знань (рис. 4.3).

Введемо два рівні корпоративної пам'яті (так звані явні й неявні знання).

Рівень 1. Рівень матеріальної або явної інформації — це дані й знання, які можуть бути знайдені в документах ор­ганізації у формі повідомлень, листів, статей, довідників, патентів, креслень, відео- і аудіозаписів, програмного забезпе­чення й т. ін.

Рівень 2. Рівень персональної або схованої інформації — це персональні знання, невідривно пов'язані з індивідуальним досвідом. Вони можуть бути передані через прямий контакт — «віч-на-віч», через процедури видобування знань. Саме прихо­ване знання — те практичне знання, що є ключовим при ухва­ленні рішення й керуванні технологічними процесами.

У дійсності ці два типи інформації, подібні до двох сторін однієї й тої самої медалі, однаково важливі у структурі корпо­ративної пам'яті (рис. 4.3).

Рис. 4.3. Дані й знання в системах корпоративної пам'яті.

При розроблені систем КМ можна виділити ряд етапів.

1. Нагромадження. Стихійне й безсистемне нагромаджен­ня інформації в організації.

2. Видобування. Процес, ідентичний традиційному видо­буванню знань для ЕС (див. розділи 2 і 3). Це один з найбільш складних і трудомістких етапів. Від його успішності залежить подальша життєздатність системи.

3. Структурування. На цьому етапі повинні бути виділені основні поняття, вироблена структура подання інформації, що має максимальну наочність, простоту зміни й доповнення.

4. Формалізація. Подання структурованої інформації у форматах машинного опрацювання, тобто на мовах опису да­них і знань.

5. Обслуговування. Під процесом обслуговування розуміє­ться коректування формалізованих даних і знань (додавання, відновлення): «чищення», тобто видалення застарілої інфор­мації; фільтрація даних і знань для пошуку інформації, не­обхідної користувачам.

Якщо перші чотири етапи звичайні для інженерії знань, то останній є специфічним для систем керування знаннями. Як уже було сказано, він розпадається на три дрібніших процеси:

• коректування формалізованих знань (додавання, віднов­лення);

• видалення застарілої інформації;

• фільтрація знань для пошуку інформації, необхідної ко­ристувачеві, виділяє компоненти даних і знань, що відповіда­ють вимогам конкретного користувача. За допомогою тої самої процедури користувач може довідатися про місцезнаходжен­ня інформації, що його цікавить.

Розглянута вище класифікація не є єдиною, але вона дозво­ляє зрозуміти, що відбувається в реальних системах керуван­ня знаннями.